Постанова від 05 березня 2026 р. у справі №332/2231/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.03.2026 Справа № 332/2231/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №332/2231/25 Головуючий у 1 інстанції Сінєльнік Р.В.

Провадження № 22-ц/807/514/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2025 року ТОВ «Іннова Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику № 5180430824 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідач отримав позику у розмірі 8800,00 грн., шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Всупереч умовам договору відповідач, не виконав своїх зобов`язань та не повертав грошові кошти , заборгованість відповідача перед Позивачем складає 30712,00 грн. з яких: 8800,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 17512,00 грн. заборгованість за процентами; 4400,00 - неустойка за кожен день прострочення повернення позики та/або прострочення сплати процентів у строки що спонукало позивача звернутись до суду із вказаним позовом.

Просили суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором надання грошових коштів у позику № 5180430824 від 25.08.2024 у розмірі 30712,00 грн., а також понесені позивачем судові витрати у розмірі 2422,00 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» заборгованість за договором про надання грошових коштів у позику № 5180430824 від 25.08.2024 у розмірі 30 712,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 422 ,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при винесенні оскаржуваного рішення про стягнення 4 400 грн неустойки судом першої інстанції не враховано Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог дійшов висновку про те, що відповідач не сплатив своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за договором позики, що підтверджується розрахунком заборгованості, який відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Іннова Фінанс» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів перевіривши доводи відповідача та наявні у справі докази не може погодитись з висновками суду першої інстанції та погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення неустойки.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику № 5180430824 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 25-46), відповідно до якого відповідач отримав позику у розмірі 8800,00 грн., шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Позичальником ОСОБА_1 під час укладення договору про надання грошових коштів у позику №5180430824 від 25.08.2024 року пройдено ідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку, який прописаний у п. 2.18 Договору.

Проходження відповідачем ОСОБА_1 ідентифікації шляхом використання системи BankID підтверджується скріншотом з інформаційно-телекомунікаційної системи позивача (а.с. 168).

При реєстрації та вході в особистий кабінет позичальника при укладені договору №5180430824, відповідачем було використано фінансовий номер телефону НОМЕР_1 та адресу електронної пошти . Саме на фінансовий номер був відправлений та доставлений ідентифікатор - 6467 (а.с. 50), яким був підписаний договір про надання грошових коштів у позику №5180430824 від 25.08.2024 року(а.с. 46).

Відповідно до п. 2.5 Договору, кредит надається строком на 360 днів від дати отримання Кредиту позичальником.

Згідно з п. 2.6 Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: 2.6.1. Стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 2.5. цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_2 , які зазначені у анкеті клієнта , у відомостях про позичальника (а.с.19-20).

Повні реквізити платіжної картки зазначено у листах Запорізької обласної дирекції ПАТ АБ «Укгазбанк» № БТ-10962 від 20.08.2025 та № БТ-13065 від 07.10.2025, якими також підтверджується належність даної картки відповідачу ОСОБА_1 (а.с.203, 222).

Згідно п.10.17 вказаного Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором , відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму силу як і власноручний підпис.

Також, під час укладення вищевказаного договору позики, відповідачем 25.08.2024 року підписано електронними підписами з одноразовими ідентифікаторами Паспорт споживчого кредиту, в якому викладені умови надання позивачем ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» кредитних коштів відповідачу, Додаток №1 до Договору №5180430824 від 25.08.2024 року, яким є Таблиця обчислення загальної вартості позики та реальної річної процентної ставки за договором надання грошових коштів у позику, в якому відображені: дата видачі позики/дата платежу, кількість днів у розрахунковому періоді, чиста сума позики/сума платежу за розрахунковий період, сума позики за договором/погашення суми позики, проценти за користування позикою, реальна річна процентна ставка, загальна вартість позики , а також підписано Оферту, яка є пропозицією укладення договору надання грошових коштів у позику №5180430824 від 25.08.2024, в якій викладені умови отримання відповідачем позики від ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», які є аналогічними умовам отримання відповідачем позики від ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», що зазначені у Договорі надання грошових коштів у позику.

Враховуючи вищевикладене, договір № 5180430824 від 25.08.2024 є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст. 3 ЦК України, ст. 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Згідно листа за вих. №7/9537від 14.04.2025 року, ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ», на виконання умов договору з ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» №160523/1 від 16.05.2023 року, 25.08.2024 року здійснив успішний переказ коштів, на суму 8800,00 грн. на номер картки ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , номер транзакції - НОМЕР_3 .(а.с. 133) .

З квитанції до платіжної інструкції №19960-1354-135488879 та з виписки руху коштів по рахунку вбачається, що на картку НОМЕР_2 , яка належить відповідачу ОСОБА_1 було здійснено переказ грошових коштів у розмірі 8800,00 грн.(а.с. 53, 203).

Згідно з розрахунком заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору № 5180430824 від 25.08.2024 у ОСОБА_1 перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 30712,00 грн. з яких: 8800,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 17512,00 грн. заборгованість за процентами(8800(тіло позики) *1 %(процентна ставка) * 229(кількість днів прострочення ) ; 4400,00 - неустойка за кожен день прострочення повернення позики та/або прострочення сплати процентів у строки що спонукало позивача звернутись до суду із вказаним позовом (а.с. 17).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте, суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.

У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України).

Скаржником не оскаржується рішення в частині стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, відтак колегія суддів не переглядає рішення в цій частині.

За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які чинні, як на день укладення кредитного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 , тобто станом на 25.08.2024 року, так і на час ухвалення рішення судом першої інстнції, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в розмірі 4 400 гривень неустойки.

Таким чином доводи, зазначені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2025 року в частині стягнення неустойки скасувати, ухвалити в цій частині постанову наступного змісту.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині стягнення неустойки - відмовити.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2026 року.

Головуючий

Судді: