Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №130/2859/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/2859/25

Провадження № 22-ц/801/662/2026

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.,

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лихачова Романа Борисовича,

на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шепеля К., повний текст якого складено 05 січня 2026 року

у справі №130/2859/25

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (відповідач)

про перерахування розміру середнього заробітку, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку, як мобілізованому працівнику, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до АТ «Українська залізниця» про перерахування розміру середнього заробітку, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку, як мобілізованому працівнику, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, обґрунтовуючи вимоги тим, що він працював на посаді електромеханіка дільниці І групи бригади комплексної заміни апаратури сигналізації та зв`язку Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

06 червня 2025 року він звільнився з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

З 12 січня 2019 року по 23 жовтня 2021 року він проходив військову службу за контрактом, а з 25 лютого 2022 року по 21 вересня 2023 року - за призовом по мобілізації.

Станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки у розмірі 6 прожиткових мінімумів за кожен рік, виплати середнього заробітку, як мобілізованому працівнику за період з 01 липня 2022 року по 21 вересня 2023 року, виходячи з виплат за останні два календарні місці роботи відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки в кількості 28 календарних днів, відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідачем при розрахунку обчислення середнього заробітку позивача з 25 лютого 2022 року (з дня мобілізації) по 18 липня 2022 року взято до уваги два останні календарні місяці роботи - 105,79 грн середнього заробітку за годину, з 19 липня 2025 року середній заробіток мобілізованого позивача склав вже 55,04 грн. Однак, згідно з довідкою розрахунку середнього заробітку від 7 жовтня 2025 року, за останні два місяці (грудень 2021 року та січень 2022 року) сума розрахунку середнього заробітку складає 17 719,31 грн; години, які беруться за цей період для розрахунку, складають 167,50. Середній заробіток за годину складає 17 719,31:167,50=105,79. Відповідач з 19 липня 2022 року вирахував середній заробіток мобілізованого позивача згідно з сумою середнього заробітку за 1 годину роботи в розмірі 55,04 грн, що на думку позивача є безпідставник, так як вдвічі зменшує суму виплати порівняно з тією, що бралась до уваги для вирахування середнього заробітку ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року.

Вважає, що при розрахунку мали б враховуватись лише виплати заробітної плати за грудень 2021 року та січень 2022 року, оскільки травень – червень 2022 року станом на 19 липня 2022 року не були попередніми двома місяцями роботи, згідно з якими можна було визначити середній заробіток мобілізованого позивача. Це місяці коли йому виплачувався так само середній заробіток працівника (у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби), який згідно з Постановою № 100 не має враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці. Тому, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, у контексті спірних правовідносин слід вважати з 1 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 31 січня 2022 року, як це визначалось і після мобілізації позивача 25 лютого 2022 року, для виплати йому заробітної плати за період з 25 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року, а не так як з 19 липня 2022 року невірно став рахувати відповідач.

А відтак просив зобов`язати відповідача перерахувати розмір його середнього заробітку як мобілізованого працівника з 19 липня 2022 року по 24 вересня 2023 року, виходячи із заробітної плати позивача за останні два місці роботи. А також стягнути середній заробіток, як мобілізованому працівнику за період з 19 липня 2022 року по 24 вересня 2023 року в сумі 56 545,31 грн.

Оскільки виплату заробітної плати йому прострочено за час з 19 липня 2022 року по 6 червня 2025 року, тобто на 1054 календарних днів, то з відповідача слід стягнути й розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача:

-недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 15 534 грн та 17 520 грн;

-зобов`язати відповідача перерахувати розмір середнього заробітку позивача, як мобілізованого працівника за період з 19 липня 2022 року по 24 вересня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати;

-стягнути з відповідача середній заробіток як мобілізованому працівнику за період з 19 липня 2022 року по 24 вересня 2023 року, виходячи з заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи в сумі 53 785,52 грн;

-середній заробіток за період затримки розрахунку з 19 липня 2022 року по 6 червня 2025 року в розмірі 1 026 789,12 грн

-грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки в кількості 28 календарних днів в сумі 27 277,04 грн.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 грудня 2025 року, позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023- 2024 роки в сумі 15 534 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн за 2023 рік та 17 520 (сімнадцять тисяч п`ятсот двадцять) грн за 2024 рік.

В задоволенні позовних вимог про зобов`язання перерахування розміру середнього заробітку, стягнення середнього заробітку як мобілізованому працівнику, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки – відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір в сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням, представник позивача - адвокат Лихачов Р.Б. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його в частині відмовлених позовних вимог, та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 та невірно визначив останні два календарних місяці роботи, що передували місяцю у якому відбулась подія, з якою пов`язана відповідна виплата, а у даному випадку – мобілізація позивача, що мала місце 25.02.2022 року.

Вважає також за необхідне стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.08.2022 по 06.06.2025 року.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Макаровець І. апеляційну скаргу вважає безпідставною та просить залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 16 лютого 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Позивач та його представник адвокат Лихачов Р.Б. в судове засідання не з`явились, у попередньо поданій заяві за підписом представника, просили провести розгляд справи у їх відсутність, при цьому вимоги апеляційної скарги підтримують на умовах, викладених у ній.

Представник відповідача Макаровець І.В. проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити судове рішення без змін.

В судовому засіданні 03 березня 2026 року апеляційний суд заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перейшов до стадії ухвалення судового рішення, складення і проголошення повного тексту якого відкладено на 09 березня 2026 року.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу (розпорядження) № 36/ОС від 3 червня 2025 року про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 - електромеханіка дільниці І групи - звільнено з 6 червня 2025 року за власним бажанням за статтею 38 Кодексу законів про працю. Цим наказом визначено: компенсувати за невикористані 72 дні відпустки: в тому числі 24 дні за період з 14 грудня 2021 року по 31 грудня 2023 року; 31 днів за період з 1 січня 2024 року по 13 грудня 2024 року; 17 днів за період з 14 грудня 2024 року по 6 червня 2025 року.

Відповідно до копії військового квитка НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 12 січня 2019 року по 23 жовтня 2021 року проходив військову службу за контрактом, з 25 лютого 2022 року по 21 вересня 2023 року проходив військову службу за призовом по мобілізації (а.с. 22-28).

Згідно відповіді регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» вбачається, що ОСОБА_1 , колишньому електромеханіку І групи Жмеринської дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», за період з 2019 року по 2025 рік надавались наступні відпустки: наказ про надання додаткової відпустки № 554 від 7 грудня 2021 року - 14 календарних днів за 2021 рік; наказ про надання відпустки № 487 від 1 грудня 2023 року – 24 календарних дні за період 14 грудня 2019 – 13 грудня 2020; наказ про надання відпустки № 126 від 18 червня 2024 року – 24 календарних дні за період 14 грудня 2020 – 13 грудня 2021; наказ про надання додаткової відпустки № 349 від 10 грудня 2024 року – 14 календарних днів за 2024 рік. Наказ про припинення трудового договору від 3 червня 2025 року – компенсувати за невикористані 72 дні відпустки за період з 14 грудня 2021 року по 6 червня 2025 року (а.с. 29-34).

Згідно з довідкою про надання матеріальної допомоги, ОСОБА_1 матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів була виплачена за 2019-2022 роки, за 2023 та 2024 роки матеріальна допомога на оздоровлення не виплачена у зв`язку з тим, що на час воєнного стану дана виплата призупинена відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року та рішення правління АТ «Укрзалізниця» № 54/31 від 14 березня 2022 року (а.с. 35).

Відповідно до довідки-розрахунку середнього заробітку як мобілізованому працівнику з 25 лютого 2022 року по 25 вересня 2023 року виробничий підрозділ керувався такими документами: частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю, частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та рішенням АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/73 від 15 серпня 2022 року. Для мобілізованих працівників до 1 жовтня 2022 року розрахунок та виплата середнього заробітку здійснюється з дати розрахунку (з 19 липня 2022 року, або з дати призову, після 19 липня 2022 року та до 30 вересня 2022 року включно), тобто з дати, що є подією, з якою пов`язана зазначена виплата (а.с. 36).

Відповідно до форми ОК-7 індивідуальні відомості про застраховану особу заробітна плата мобілізованому позивачу виплачувалась (а.с. 37-38).

Згідно з копією посвідчення, виданого 30 грудня 2020 року, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 39).

Відповідно до повідомлення голови правління АТ «Укрзалізниця», надісланого керівникам структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», головам профспілкових організацій, виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (а.с. 62).

Згідно з витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, ухвалено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022 керівникам регіональних філій, філій структурних і виробничих підрозділів, апарату АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: зокрема пункт 1.1.4 інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити (а.с. 63).

Відповідно до витягу з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року підпункт 1.1.4 пункту 1.1. рішення правління від 14 березня 2022 року в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 1 липня 2024 року (а.с. 64-65).

Згідно з витягом з протоколу № Ц-54/73 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 15 серпня 2022 року, ухвалено зберігати середній заробіток за рахунок власних коштів АТ «Укрзалізниця» (але не більше розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні на дату розрахунку) працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації (а.с. 66).

Відповідно до розрахунку середнього заробітку по мобілізованому працівнику ОСОБА_1 , за останні два місяці (грудень 2021 року та січень 2022 року), проведеного начальником Жмеринської дистанції сигналізації та зв`язку, сума для розрахунку середнього заробітку складає 17 719,31 грн, години, які беруться за цей період для розрахунку складають 167,50. Середній заробіток за годину складає 17 719,31 : 167,50 = 105,79 грн. Нарахований та виплачений середній заробіток ОСОБА_1 за період мобілізації з 25 лютого 2022 року по 24 вересня 2023 року склав 221 258,98 грн (а.с. 67).

Згідно з довідками про розрахунки заробітної плати, ОСОБА_1 було нараховано:

за липень 2022 року 9 826,50 грн - за 167 робочих годин; за серпень 2022 року 14 240,88 грн - за 184,75 робочих годин; за вересень 2022 року 9 729,88 грн - за 175,25 робочих годин; за жовтень 2022 року 9 341,24 грн - за 168,25 робочих годин; за листопад 2022 року 9 799,28 грн - за 176,5 робочих годин; за грудень 2022 року 9 273,04 грн - за 175,25 робочих годин;

за січень 2023 року 9 714,56 грн - за 176,5 робочих годин; за лютий 2023 року 8 806,4 грн - за 160 робочих годин; за березень 2023 року 10 099,84 грн - за 183,5 робочих годин; за квітень 2023 року 8 806,4 грн - за 160 робочих годин; за травень 2023 року 10 168,64 грн- 184,75 робочих годин; за червень 2023 року 9 645,76 грн - за 175,25 робочих годин; за липень 2023 року 9 260,48 грн - за 168,25 робочих годин; за серпень 2023 року 10 168,64 грн - за 184,75 робочих годин ; за вересень 2023 року 15 841,35 грн (з них 6 710,00 грн - допомога на поховання), заробітна плата була визначена у розмірі 9 131,35 грн (15 841,35 грн - 6 710,00 грн) - за 167 робочих годин (а.с. 95-109).

Згідно з інформацією про надходження коштів на рахунок ОСОБА_1 , за період з 1 лютого 2022 року по 31 жовтня 2023 року він отримав заробітну плату у вказаних розмірах (а.с. 110-113).

Позиція апеляційного суд у

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що з 19 липня 2022 року у відповідача вже не було законодавчо встановленого обов`язку виплачувати позивачу середню заробітну плату, як мобілізованому працівнику, проте така йому виплачувалась на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/73 від 15 серпня 2022 року, яким встановлено зберігати середній заробіток за рахунок власних коштів АТ «Укрзалізниця», а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання перерахувати розмір середнього заробітку позивача як мобілізованого працівника за період з 19 липня 2022 року по 24 вересня 2023 року, стягнення середнього заробітку за цей період, та середнього заробіток за час затримки розрахунку за період з 19 липня 2022 року по 6 червня 2025 року, задоволенню не підлягають.

Щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки, то суд вважав такий вид відпустки не належить до переліку щорічних або додаткових відпусток, за які, відповідно до статті 24 Закону № 504, при звільненні працівнику виплачується грошова компенсація, а відтак компенсація дні невикористаної відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону «Про відпустки», при звільненні працівника не виплачується.

Вимогу про стягнення на користь позивача недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки суд вважав такою, що підлягає задоволенню у зв`язку з її доведеністю.

Оскільки рішення суду в частині задоволених позовних вимог ніким не оскаржується, тому відповідно до вимог ч.1 статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц, згідно з якою, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Так само рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки позивачу як учаснику бойових дій.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахування розміру середнього заробітку позивача, як мобілізованого працівника за період з 19 липня 2022 року по 24 вересня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за цей період в сумі 53 785,52 грн.

Виникнення цього спору обумовлено незгодою позивача із розміром середнього заробітку, що підлягає виплаті йому роботодавцем як працівнику, що призваний за мобілізацією.

Як встановлено матеріалами справи позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, з 12.01.2019 року по 23 жовтня 2021 року він проходив військову службу за контрактом, а з 25 лютого 2022 року по 21 вересня 2023 року проходив військову службу за призовом по мобілізації.

Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України, у редакції, що діяла на момент призову позивача до ЗСУ по мобілізації (25.02.2022 року), за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату за виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року законодавчі підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Водночас у зв`язку з внесеними до статті 119 КЗпП України змінами правлінням АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/73 від 15 серпня 2022 року було прийнято рішення, яким встановлено зберігати середній заробіток за рахунок власних коштів АТ «Укрзалізниця», але не більше розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні на дату розрахунку, зокрема працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення, або до дня фактичного звільнення –п. 18.1.

Пунктами 18.2.1- 18.2.3 цього рішення Головному бухгалтеру АТ «Укрзалізниця», керівникам регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця» наказано забезпечити: з 19.07.2022 нарахування та виплату середнього заробітку працівникам АТ «Укрзалізниця», зазначеним у пункті 18.1 цього рішення; обчислення середньої заробітної плати проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; здійснення витрат з нарахованого середнього заробітку зазначеним у пункті 18.1 цього рішення працівникам за рахунок інших витрат операційної діяльності.

Отже АТ Укрзалізниця» понад передбачені законодавством гарантії для мобілізованих працівників, передбачило збереження за своїми працівниками не лише місця роботи і посади, а й середнього заробітку.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже між сторонами виник спір щодо періоду (двох місяців), які повинні братися для розрахунку середньої заробітної плати, що підлягає виплаті (збереженню за мобілізованим працівником).

При цьому позивач та його представник вважають, що такими місяцями є грудень 2021 і січень 2022 року, тобто два місяці, що передували мобілізації позивача 25 лютого 2022 року, тоді як роботодавець виходить, що подією, з якою пов`язане нарахування, є прийняття правлінням АТ «Укрзалізниці» відповідного рішення, на підставі якого виникли підстави для нарахування середнього заробітку мобілізованим працівникам.

Отже перед апеляційним судом постало правове питання про те, які два місяці мають братися в розрахунок: два місяці перед мобілізацією як про те стверджує позивач, чи два місяці перед набранням чинності прийнятим АТ «Укрзалізниця» рішення, на підставі якого здійснюється виплата.

Для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, із якою подією слід пов`язувати період нарахування середньої заробітної плати .

Подія, з якою пов`язана відповідна виплата — це конкретна дата або місяць, коли настає право на отримання грошей.

Як зазначалось вище, 25 лютого 2022 року позивач був призваний на військову службу, отже саме мобілізація це подія із якою пов`язана відповідна виплата (середній заробіток), а відтак грудень та січень є останніми двома календарними місяцями, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. І така заробітна плата йому виплачувалася до того дня, коли відповідна норма закону втратила чинність.

Саме з набранням чинності рішенням АТ «Укрзалізниця» про збереження середнього заробітку за рахунок власник коштів АТ «Укрзалізниця» виникли підстави для такої виплати, виникло право на отримання грошей.

При цьому позивач посилається також на те, що відповідно до абз 5 п. 2 розділу ІІ Порядку якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавець в даному випадку розрізняє випадки, коли працівник не працює і заробіток за ним зберігається і випадки, коли працівник не працює і за ним не зберігається або зберігається частково. Останній період якраз виключається з розрахункового періоду (абз. 7 пункту 2).

Натомість за обставинами даної справи в роботодавця не було підстав для виключення двох місяців, що передували набранню чинності рішенням АТ «Укрзалізниця» про здійснення виплати середнього заробітку мобілізованим працівникам, й врахування для визначення середнього заробітку виключно грудня 2021 року і січня 2022 року, як про те стверджує позивач, оскільки у відповідний період за ним зберігалася робота, посада, і середній заробіток, а отже роботодавець правомірно використав для розрахунку два місяці, що передували події – набрання чинності рішення про збереження середнього заробітку.

Згідно наявних в матеріалах справи розрахунків про доходи та виписки із банківського рахунку, ОСОБА_1 нарахована та виплачена заробітна плата на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/73 від 15 серпня 2022 року.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівників виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належним звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за ввесь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Вирішуючи питання про законність таких вимог позивача і наявність порушення діями (бездіяльністю) відповідача його трудових прав, які підлягають захисту, суд виходить із того, що позивач у відповідний період часу, а саме з 25 лютого 2022 року по 24 вересня 2023 року фактично не працював, оскільки був призваний на військову службу по мобілізації, але йому виплачувалась заробітна плата в силу ч. 3 статті 119 КЗпП України, у редакції, що діяла на момент призову позивача до ЗСУ по мобілізації (до 18 липня 2022 року), а в подальшому (з 19 липня 2022 року) відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/73 від 15 серпня 2022 року.

Як встановлено судом, під час звільнення позивача (припинення трудового договору з ним) згідно з наказом (розпорядженням) № 36/ОС від 03.06.2025, йому було виплачено нараховану заробітну плату, компенсовано за не використані 72 дні відпустки.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, то її виплату на той час було призупинено на підставі рішення АТ «Укрзалізниця», прийнятого відповідно до закону.

В наказі вказується, що зазначені виплати будуть проведені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця», дію відповідного наказу припинено з 1 липня 2024 року.

З огляду на це судом першої інстанції задоволено відповідну позовну вимогу й стягнуто суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки.

Вимога ж позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні сформульована так, що виплату заробітної плати нібито прострочено з 19.07.2022 року (початок виплати середнього заробітку за рішенням АТ «Укрзалізниця» по 06.06.2025 року (дата звільнення позивача з роботи), а всього час затримки складає 1 054 календарних дні.

Отже зазначена позовна вимога є похідною від вимоги про перерахунок і стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 як мобілізованому працівнику за період часу 19 липня 2022 року (призначення виплати згідно з рішення АТ «Укрзалізниця» по 24 вересня 2023 року (звільнення з військової служби), в задоволенні якої судом першої інстанції було відмовлено, і суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком.

Щодо інших періодів часу й протиправних на думку позивача невиплат або неповних виплат заробітної плати позовні вимоги не заявлялись й судами відповідно до статті 13 ЦПК України не розглядалися, підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 06.06.2025 по справі відсутні.

Отже суд першої інстанції відповідно до заявлених вимог і встановлених обставин справи вірно встановив правовідносини, що виникли між сторонами та правильно дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують й не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лихачова Романа Борисовича залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 грудня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді М.В. Матківська

І.В. Міхасішин