Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №947/24023/25 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/24023/25

Провадження № 2/947/320/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.

за участю секретаря – Торгонської В.М.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, а саме просить витребувати від ОСОБА_3 на користь та у приватну власність ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, право на частку розміром в 1/8 у праві власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з житлових будинків літ. «А», літ. «Д», загальною площею 136,6 кв.м., житловою площею 88,2 кв.м., та надвірних споруд – навісу літ. «Г», вбиральні літ. «И», душової літ. «З», сараїв літ. «К», літ. «Л», літ. «Н», огорожі №1-3, мостіння І-V, розташованих на земельній ділянці площею 616 кв.м.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги зазначає, що рішенням Київського районного народного суду міста Одеси від 18 листопада 1983 року у справі № 2-2707/83, яке набрало законної сили 29 листопада 1983 року за позовом ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання права власності на частину домоволодіння було визнано за ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за кожним право власності на 1/8 частку домоволодіння АДРЕСА_1 .

Реєстраційним свідоцтвом № 6288 від 24 серпня 1984 року Одеського міжміського бюро технічної інвентаризації посвідчено, що 1/8 частка житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_4 на праві особистої власності на підставі вказаного судового рішення і записана в реєстрову книгу № 161 під реєстром № 16046 № 25.

Позивачка вказує, що на час набрання законної сили вказаним судовим рішенням була чинною Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена 31 січня 1966 р. заступником Міністра комунального господарства Української РСР та погоджена 15 січня 1966 р. заступником Голови Верховного суду Української РСР, яка передбачала наступні положення:

4. Реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

7. Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком № 1.

У п. 28 додатку № 1 «Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» зазначено «Рішення суду про визнання за громадянином права власності на будинок (домоволодіння), що набуло законної сили, або виконавчий лист, на підставі цього рішення».

23. На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток № 4).

Якщо на документі про право особистої власності на будинок немає місця для реєстраційного напису, власникові надається реєстраційне посвідчення, яке невід`ємною частиною правовстановлюючого документа (додаток № 5).

Позивачка вказує, що наведені вище положення законодавства свідчать про те, що ОСОБА_4 в установленому цими положеннями порядку набув право власності на частку 1/8 у праві власності на спірне домоволодіння і за свого життя не втратив це право і не передав його іншій особі.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Одеса відповідно до свідоцтва про смерть, виданого на підставі актового запису № 5922 складеного 30 травня 2019 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина щодо зазначеної вище належної йому частки у праві власності на домоволодіння, щодо якої він заповіт не залишав.

Позивачка вказує, що із спадкоємців за законом першої черги була вона, як його дружина, яка перебувала з ним у шлюбі відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, виданого на підставі запису за № 510, зробленого 14 липня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м. Одеси.

За заявою позивачки від 31.10.2019 року про прийняття спадщини спадкодавця до Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі до його майна була заведена спадкова справа № 1363/2019, зареєстрована у Спадковому реєстрі за номером 64979048.

У вказаній заяві про прийняття спадщини помилково зазначено, що крім позивачки іншим спадкоємцем є дочка спадкодавця ОСОБА_8 , 1992 року народження.

Позивачка зазначає, що спадкодавець ОСОБА_4 не був батьком доньки позивачки ОСОБА_8 і за свого життя її не удочерив, про що свідчить свідоцтво про її народження.

Постановою від 10.12.2024 року ОСОБА_9 , державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі, позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 .

Підставою відмови вказане посилання на довідку комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 14.11.2024 року за № 45863/04-04, за якою інша частина домоволодіння, яка раніше була зареєстрована у складі вищевказаного об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , з 04.08.2000 року була зареєстрована у складі іншого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за фізичною особою ОСОБА_6 , тобто частки домоволодіння АДРЕСА_1 , не складають одиницю.

Документи, які б підтверджували право власності або реєстрацію у відповідних реєстраційних службах право власності на домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке належало ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , після виділу часток відсутні.

В зв`язку з тим, що окремі частини домоволодіння під АДРЕСА_1 , зареєстровані частини не складають одиницю видати свідоцтво про право на спадщину за законом не має можливості.

Позивачка зазначає, що вона зверталась до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно для реєстрації права власності на 1/8 частку у праві власності на спірне домоволодіння.

Рішенням №78454024 від 17 квітня 2025 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Дереклєєвої Т.В., юридичного департаменту Одеської міської ради Одеської області, позивачці було відмовлено у реєстрації права власності спадкодавця на частину спірного домоволодіння, оскільки згідно відомостей архівної частини Державного реєстру прав право власності на заявлений об`єкт нерухомого майна спірне домоволодіння, зареєстроване за іншою особою.

Станом на 02.06.2025 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо реєстрації права власності на спірне домоволодіння, у старому Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером майна 11424597 19.10.2007 року було зареєстроване право приватної власності на спірне домоволодіння з розміром частки у праві власності 1/1 за відповідачкою ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу за №1-2694 від 12.10.2007 року.

Позивачка вказує, що за вказаним договором купівлі-продажу, посвідченим 12 жовтня 2007 року та зареєстрованим в реєстрі за № 1-2694 ОСОБА_11 , державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 , від імені якої діяла за довіреністю ОСОБА_7 , продала спірне домоволодіння за 82 000 грн. відповідачці ОСОБА_3 , яка як і продавець та її представник проживають у цьому ж домоволодінні.

У п. 1 цього договору вказано, що домоволодіння належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 30 липня 2007 року, серія НОМЕР_1 та зареєстрованого в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» в книзі № 161, на стор. № 26, за р. № 16046, зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 11424597, та в цілому складається з двох жилих будинків, означених в схематичному плані літерою «А,Д», житловою площею 88,2 кв.м., загальною площею 136,6 кв.м., та надвірних споруд, означених: «Г» навіс, «3» душова, «И» - вбиральня, «К, Л, Н» сараї, №1-3 огорожа, І-? мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 616 кв.м.

У пункті 4 цього договору зазначено, що ОСОБА_7 діюча від імені ОСОБА_6 гарантує, зокрема, що зазначене у договорі домоволодіння не є спільною сумісною власністю, а є особистою приватною власністю; від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору.

Позивачка вказує, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03.12.2020 року у справі № 520/9568/15-ц, яке набрало законної сили 21.11.2023 року, за позовом ОСОБА_4 (правонаступник-спадкоємець ОСОБА_12 ) до правонаступника ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 : Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання частково незаконними рішень, визнання частково недійсними свідоцтв про право власності і договору купівлі-продажу домоволодіння, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно, визнання права власності на частку домоволодіння, усунення перешкод у володінні та користуванні домоволодінням та вселення, були встановлені наступні фактичні обставини.

«Згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 серпня 2007 року домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 від 30 липня 2007 року, частка 1/1. При цьому об`єкт складається з: А житловий будинок, Д житловий будинок, Гнавіс, 3 душова, И-вбиральня, К сарай, Л сарай, Н сарай, 1-3 огорожа, І-V мостіння (т.2 а.с.129)...»

«З матеріалів інвентаризаційної справи (щодо спірного домоволодіння) вбачається, що 17 грудня 2007 року ОСОБА_4 звертався до КП «ОМБТІ та РОН» із заявою в якій вказав, що на час його звернення із даною заявою ОСОБА_3 є господаркою всього домоволодіння, що раніше належало ОСОБА_6 . У цій заяві ОСОБА_4 просив встановити, на якій підставі була оформлена документація без врахування 1/8 частки ОСОБА_4 , та потім продана іншій особі (т. 2 а.с. 142).

На вказане звернення ОСОБА_4 25 січня 2008 року КП «ОМБТІ та РОН» було надано відповідь, в якій зазначено, що рішення суду Київського району м. Одеси від 18 листопада 1983 року, яким визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , було зареєстроване в БТІ 24 серпня 1984 року та є дійсним по теперішній час. Також у вказаній відповіді зокрема зазначено, що всі документи - договори, розпорядження, рішення починаючи з 1967 року готувались та видавались на одного власника ОСОБА_6 без посилання на рішення Київського району суду м. Одеси від 18 листопада 1983 року. По цьому питанню ОСОБА_4 рекомендовано звертатись до Київського районного суду м. Одеси (т.2 а.с.145).

Крім того, з відповіді КП «ОМБТІ та РОН» вбачається, що станом на 23 березня 2009 року в КП «ОМБТІ та РОН» домоволодіння по АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстроване за:

ОСОБА_4 1/8 частина згідно Рішення нарсуду Київського району м. Одеси від 18 листопада 1983 року (Справа № 2-2707/83 року), яким визнано право власності на 1/8 частину в порядку спадкування після батька;

ОСОБА_3 - в цілому відповідно Договору купівлі-продажу, посвідченого другою Одеською державною нотаріальною конторою від 12 жовтня 2007 року, р.№1-2694. Продавець: ОСОБА_6 (т.4 а.с.119)...»

« ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 22 листопада 2016 року складено відповідний актовий запис №118212, що вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Одеської області (т.2 a.c.227).

З відповіді Третьої одеської державної нотаріальної контори вбачається, що 24 травня 2017 року до нотаріальної контори від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , надійшла поштою заява за вх. № 2358/02-14 про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .. На підставі зазначеної заяви була заведена спадкова справа №467/2017. На теперішній час свідоцтва про право на спадщину до майна ОСОБА_6 не видавались (т.2 а.с.238).

З матеріалів спадкової справи №1363/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , заведеної Київською державною нотаріальною конторою у м. Одеса (т.4 а.с.31-47) вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис №5922 від 30 травня 2019 року), та після його смерті свідоцтва про право на спадщину не видавались».

Позивачка зазначає, що описані вище фактичні обставини справи свідчать про те, що позивачка в установленому законом порядку прийняла спадщину після свого чоловіка ОСОБА_4 , тобто вона набула речові права на успадковану частку у праві власності на спірне домоволодіння, а зазначене нерухоме майно зареєстроване за відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу і тому ефективним способом захисту порушених прав позивачки є віндикація (пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння), оскільки спірне домоволодіння відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України належить позивачці із часу відкриття спадщини і воно вибуло з володіння позивача, як спадкоємця померлого власника, не з її волі, і не з волі спадкодавця.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренко В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 11.07.2025 року заяву ОСОБА_1 щодо звільнення від сплати судового збору було задоволено частково. Відстрочено сплату судового збору у розмірі 4652,49 грн. до ухвалення судового рішення у справі. В іншій частині заяви було відмовлено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03.11.2025 року клопотання позивача про витребування доказів по цивільній справі №947/24023/25 за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння було задоволено. Витребувано у Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі належним чином завірену копію спадкової справи №1363/2019 до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25.11.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Затинацької Євгенії Іванівни надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає, що за відсутності визначення спадкового майна на час смерті спадкодавця ОСОБА_4 , фактичної відсутності приміщень, які були станом на 1983 рік, реконструкції будинку під літ."А", наявність побудованих та прийнятих до експлуатації будинку під літ. "Д" та інших прибудов яких не існувало на час смерті ОСОБА_15 і в зв`язку з чим він не міг їх успадкувати, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування від ОСОБА_3 на її користь та у приватну власність в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Одесі право на частку розміром 1/8 у праві власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке складається з житлових будинків літ."А", літ. "Д", загальною площею 136,6 кв. метрів, житловою площею 88,2 кв.метра та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 616 кв.метрів необхідно відмовити. Вказує, що обставини на які вона посилається щодо реконструкції та прибудови домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 розміру та визначення спадкової маси не потребують доказуванню тому, що ці обставини вже встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03.12.2020 року та Постановою Одеського апеляційного суду від 21.11.2023 року.

12.12.2025 року від позивачки надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вона заперечувала обставини, зазначені у відзиві та просила позов задовольнити.

25.12.2025 року від представника відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких вона зазначила, що позивачка зазначає, що відповідно до рішення Київського районного народного суду м. Одеси від 07.02.1972 року між подружжям ОСОБА_6 і ОСОБА_15 не було встановлено поділу в натурі домоволодіння з утворенням двох самостійних об`єктів нерухомого майна та вважає, що об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю. Представник відповідача вказує, що вибравши цей спосіб захисту своїх прав та інтересів, позивачка повинна довести, що поліпшення спільного майна, яке не можна відокремити зроблено співвласником: по перше за згодою усіх співвласників, по друге — з додержанням встановленого порядку користування спільного майна; по трете, що добудова, перебудова, надбудова зроблені у тому числі і за його рахунок. Так, відповідно до рішення народного суду Київського району м. Одеси від 07.02.1972 року було розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_15 та поділено в натурі належне їм майно. Після смерті ОСОБА_15 відкрилася спадщина у вигляді приміщень площею: 7,9 кв. м.,8.25 кв.м., 7,95 кв.м., сараю та туалету. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 1983 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування, після смерті ОСОБА_15 . ОСОБА_4 не приймав участь у витратах на управління спільним майном, його утримання та збереження. ОСОБА_6 (а пізніше ОСОБА_3 ) одноосібно за власні кошти, здійснювала витрати на управління спільним майном, його утримання та збереження, сплачувала необхідні збори та податки, здійснила добудову, перебудову, надбудову домоволодіння в цілому. Так, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлових будинків літ "А", літ "Д", загальною площею 136,6 кв.м., житловою площею 88,2 кв.м. та надвірних споруд- навісу літ "Г", вбиральні літ. "И”, душової літ."3", сараїв літ "К", "Л", "Н", огорожи № 1-3, мостіння 1-V розташованих на земельній ділянці 616 кв. метрів повністю перебудовано та збудовано за власні кошти ОСОБА_6 без згоди інших співвласників. Зазначає, що якщо при цьому були порушені права іншого співвласника то він мав право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

У підготовчому засіданні 21.01.2026 року судом протокольною ухвалою було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 25.02.2026 року позивачка позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

У судовому засіданні 25.02.2026 року представник відповідача позовні вимоги не визнала та у їх задоволенні просила відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , 14.07.2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м. Одеси було укладено шлюб, актовий запис №510.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.11.1983 року позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на частину домоволодіння було задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за кожним з них, право власності на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення 24.08.1984 року Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації було видано реєстраційне свідоцтво №6288, яким за ОСОБА_4 на праві особистої власності зареєстровано житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 в 1/8 частині. Вписано в реєстрову книгу №161 під реєстровим №16046 стр.№25.

Згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.12.2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до правонаступника ОСОБА_6 – ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 – Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання частково незаконними рішень, визнання частково недійсними свідоцтв про право власності і договору купівлі-продажу домоволодіння, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно, визнання права власності на частку домоволодіння, усунення перешкод у володінні та користуванні домоволодінням та вселення було відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.11.2015 року, а саме: скасовано арешт на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В., зареєстрованого в реєстрі за №1-2694, на підставі якого 19 жовтня 2007 року КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» прийнято рішення про реєстрацію права власності, номер запису: 16046 в книзі: 161-26, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №11424597. Скасовано заборону Управлінню державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області проводити будь-які дії пов`язані з відчуженням та державною реєстрацією права власності щодо домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_3 . Скасовано заборону вчиняти щодо домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_3 : договори купівлі-продажу, дарування, міни, довічного утримання та будь-які інші правочини щодо передачі права власності на нього іншим особам, а також передавати його у заставу (іпотеку), передачу в найм (оренду) та вчиняти будь-які інші дії з передачі на нього права володіння і користування.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/8 частку домоволодіння, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , частка якого належала померлому.

Відповідно до постанови державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Баранової О.В., позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дій – видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 . Зазначено, що документи, які б підтверджували право власності або реєстрацію у відповідних реєстраційних службах права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належало ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 після виділу часток відсутні. Та у зв`язку з тим, що окремі частини домоволодіння АДРЕСА_1 , зареєстровані частини не складають одиницю видати свідоцтво про право на спадщину за законом не має можливості.

Відповідно до відповіді Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради №45863/04-004 від 14.11.2024 року повідомлено, що станом на 31.12.2012 року право власності на 1/8 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі рішення Київського районного народного суду від 18.11.1983 року. Одночасно повідомлено, що інша частина, яка була раніше зареєстрована у складі вищевказаного об`єкта нерухомого майна – з 04.08.2000 року була зареєстрована у складі іншого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 . Станом на 31.12.2012 року право власності на дане домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою одеською державною нотаріальною конторою 12.10.2007 року №1-2694.

Відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_16 від 17.04.2025 року було відмовлено в проведенні реєстраційних дій через наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Згідно відомостей про об`єкт нерухомого майна, сформованого 02.06.2025 року, домоволодіння АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №1-2694 від 12.10.2007 року.

Згідно договору купівлі-продажу №1-2694 від 12.10.2007 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купила домоволодіння АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з двох жилих будинків.

Судом встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 30.07.2007 року, серії НОМЕР_1 та зареєстрованого в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» в книзі №161 на стор. №26 за №16046, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №11424597.

Відповідно до постанови Одеського апеляційного суду від 21.11.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.12.2020 року було залишено без змін.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Відповідно до закріпленого у ст.387 ЦК України правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Віндикація передбачена Цивільним кодексом України як один із способів захисту порушених прав.

Відповідно до сталої судової практики та приписів норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, віндикація (витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника) - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Звертаючись із позовною заявою, позивач зазначила, що вона в установленому законом порядку прийняла спадщину після свого чоловіка ОСОБА_4 , а саме 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яка йому належала, проте спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_3 .

Таким чином, позивачка зазначає, що спірне нерухоме майно вибуло з її володіння, як спадкоємця померлого власника, не з її волі та перебуває у володінні відповідачки, що порушує її право власності на вказане майно.

Суд не погоджується з таким твердженням позивача.

Процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі « Голдер проти Сполученого Королівства » ( Colder v. the United Kingdom ), п. п. 28 - 36. Series A № 18 ). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення «спору судом».

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76 - 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, Європейського суду з прав людини, від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд зазначає, що Київським районним судом м. Одеси у рішенні по справі №520/9568/15-ц від 03.12.2020 року, яке постановою Одеського апеляційного суду від 21.11.2023 року залишено без змін, було встановлено, що спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що існує на теперішній час, створювалось та реконструювалось ОСОБА_6 в сторону збільшення поступово, внаслідок чого неодноразово переоформлювались та видавались правовстановлюючі документи і, як наслідок, здійснювалась реєстрація відповідних змін.

Вказаним вище рішенням встановлено, що після смерті ОСОБА_15 – ОСОБА_4 успадкував 1/8 частину в праві власності на спірне домоволодіння. Рішення суду, яким були встановлені вказані обставини, набуло законної сили, є чинним на теперішній час, та на його підставі в БТІ було здійснено реєстрацію 24 серпня 1984 року за ОСОБА_4 .

Перше свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння в цілому ОСОБА_6 отримала ще в 2000 році, в подальшому ОСОБА_6 були видані інші правовстановлюючі документи в зв`язку з прийняттям в експлуатацію будинку літ. «Д» та інших прибудов. В 2007 році видане останнє свідоцтво про право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 та проведено відповідну реєстрацію права власності з зазначенням частки 1/1.

Вказане домоволодіння ОСОБА_6 в 2007 році продала ОСОБА_3 , в зв`язку із чим станом на 23 березня 2009 року в КП «ОМБТІ та РОН» домоволодіння по АДРЕСА_1 на праві приватної власності зареєстроване, зокрема, за ОСОБА_4 - 1/8 частина згідно Рішення нарсуду Київського району м. Одеси від 18 листопада 1983 року (Справа № 2-2707/83 р.), яким визнано право власності на 1/8 частину в порядку спадкування після батька.

При цьому цією ж відповіддю КП «ОМБТІ та РОН» повідомило суд, що станом на 23 березня 2009 року в КП «ОМБТІ та РОН» домоволодіння по АДРЕСА_1 на праві приватної власності також зареєстроване за ОСОБА_3 - в цілому відповідно Договору купівлі-продажу, посвідченому 2-ю Одеською державною нотаріальною конторою від 12 жовтня 2007 року, р.№1-2694. Продавець: ОСОБА_6 .

Таким чином, судом було встановлено, що 1/8 частка в спірному домоволодінні, що належала та була зареєстрована за ОСОБА_4 , при видачі правовстановлюючих документів ОСОБА_6 не була врахована. Тобто, право ОСОБА_4 було порушене ще в 2000 році при видачі першого свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на спірний об`єкт в цілому.

Вказаним вище рішенням суду встановлені обставини того, що про порушення своїх прав, як власника 1/8 частки спірного домоволодіння, ОСОБА_4 був обізнаний ще в грудні 2007 року, однак з позовом – звернувся лише 08.07.2015 року.

Право власності ОСОБА_4 на 1/8 частину спірного домоволодіння були порушені у 2000 році в зв`язку із отриманням ОСОБА_6 правовстановлюючих документів на 1/1 частину вказаного домоволодіння.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі №520/9568/15-ц від 03.12.2020 року встановлено, що ОСОБА_4 звертався до суду 11 грудня 2007 року з позовом до ОСОБА_6 та УЖКГ та ПЕК виконкому Одеської міської ради, третя особа КП «ОМБТІ та РОН», про визнання незаконними та скасування розпорядження вказаного управління від 03 липня 2000 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірне домоволодіння від 03 липня 2000 року на ім`я ОСОБА_6 . Вказані вимоги були уточнені в лютому 2008 року з зазначенням відповідачами ОСОБА_3 та виконкому ОМР та доповненням наступними вимогами: визнати недійсним дублікат свідоцтва про право власності на спірне домоволодіння від 03 липня 2000 року за № 2-2143, видане вказаним управлінням 14 липня 2005 року № НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрований КП «ОМБТІ та РОН» 18 липня 2005 року; визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 08 лютого 2007 року за №32 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння від 30 липня 2007 року серія НОМЕР_1 , зареєстроване КП «ОМБТІ та РОН» 30 липня 2007 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного домоволодіння від 12 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В. в реєстрі під №1-2694, зареєстрований КП «ОМБТІ та РОН» 19 жовтня 2007 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2011 року у справі №2-3602/11 позовну заяву (подану 11 грудня 2007 року) було залишено без розгляду на підставі заяви ОСОБА_4 .

За своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених указаною статтею 207 ЦПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами.

Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

З норм статей 263 та 264 ЦК України вбачається, що переривання перебігу позовної давності відрізняється від зупинення перебігу позовної давності тим, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Натомість у випадку зупинення позовної давності від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг цього строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Зупинення перебігу позовної давності має тимчасовий характер, коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності яких цей строк не спливає. Натомість переривання позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого обов`язку.

Отже, норма статті 265 ЦК України регулює відносини зупинення перебігу позовної давності в разі залишення позову без розгляду та не регулює відносин переривання або непереривання позовної давності у такому випадку, тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаним вище рішенням суду у справі №520/9568/15-ц, судом було встановлено, що строки позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_4 спливли ще 11 грудня 2010 року, тобто через три роки після його первісного звернення до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що подальші звернення ОСОБА_4 до суду 19 січня 2012 року, 12 квітня 2013 року та 09 жовтня 2014 року не переривали перебігу позовної давності по заявленим вимогам.

При цьому оскільки позовні вимоги за зазначеними справами були залишені без розгляду на підставі заяви позивача ОСОБА_4 або в зв`язку з неявкою сторони позивача, то вказане не доводить поважність причин пропуску строку позовної давності, а навпаки, свідчить про втрату інтересу сторони позивача до вказаних судових спорів.

В рішенні зазначено, що ухвалене рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 січня 2014 року по справі №520/5208/13-ц за позовом ОСОБА_4 , поданим 12 квітня 2013 року до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , треті особи КП «БТІ» ОМР та реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2007 року спірного домоволодіння, визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/8 частину та зобов`язання зареєструвати це право було скасоване апеляційним судом Одеської області. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15.05.2014 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 через те, що не були оспорені свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на спірне домоволодіння від 03 липня 2000 року і від 30 липня 2007 року. При цьому апеляційний суд зазначив, що вказане рішення не позбавляє позивача можливості звернутися до суду з вимогами про визнання частково недійсними цих свідоцтв та договору купівлі-продажу домоволодіння.

Однак, такою можливістю ОСОБА_4 скористався та звернувся до суду 08 липня 2015 року, проте, як вже зазначено вище, стосовно цих вимог строки позовної давності сплинули ще 11 грудня 2010 року, тобто через три роки після первісного звернення ОСОБА_4 до суду в 2007 році. При цьому ОСОБА_4 достеменно було відомо про наявність всіх виданих ОСОБА_6 свідоцтв та прийнятих відповідних рішень станом на 25 січня 2008 року з відповіді КП «ОМБТІ та РОН» на його особисте звернення від 17 грудня 2007 року.

При цьому, жодних доказів того, що ОСОБА_4 за життя отримав право на 7/16 часток у праві приватної власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 – матеріали справи не містять.

Таким чином, у судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів достеменно встановлено, що 1/8 частка в спірному домоволодінні, що належала та була зареєстрована за ОСОБА_4 , при видачі правовстановлюючих документів ОСОБА_6 не була врахована та його право було порушене ще в 2000 році при видачі першого свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на спірний об`єкт в цілому.

Згідно договору купівлі-продажу №1-2694 від 12.10.2007 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купила домоволодіння АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з двох жилих будинків.

Згідно відомостей про об`єкт нерухомого майна, сформованого 02.06.2025 року, домоволодіння АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №1-2694 від 12.10.2007 року.

Суд частково погоджується з твердженням позивачки щодо належності за життя ОСОБА_4 1/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , відповідно до Рішення нарсуду Київського району м. Одеси від 18.11.1983 року, яким визнано право власності за останнім в порядку спадкування після батька, однак суд зазначає, що право власності ОСОБА_4 на 1/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1 було втрачено ним ще у 2000 році, коли було видано свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння в цілому ОСОБА_6 .

При цьому, за чисельних зверненнях ОСОБА_4 до суду щодо захисту його порушеного права власності на 1/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , таке право не було відновлено судом через сплив строку позовної давності.

Таким чином, після смерті ОСОБА_4 1/8 частина домоволодіння АДРЕСА_1 не увійшла до спадкової маси та вказане спірне нерухоме майно не було успадковане позивачкою ОСОБА_1 , після смерті ОСОБА_4 .

За вказаного вище, судом не встановлено обставин вибуття нерухомого майна, а саме 1/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , з володіння позивача, у зв`язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володінняпідлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати відшкодуванню не підлягають та оскільки ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.07.2025 року позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, підлягають стягненню з позивача на користь держави - в сумі 4652,49 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.89, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння– залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь держави судовий збір в сумі 4652,49 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 09.03.2026 року.

Суддя В. С. Петренко