Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №445/790/25 — Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/790/25

провадження № 2/445/143/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

18 лютого 2026 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Сивака В. М.

секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову вказала, що вона та відповідач з 05.05.2018 перебувають у зареєстрованому шлюбі. 26.12.2024 ОСОБА_2 подано позов про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_1 , який на даний час розглядається Золочівським районним судом Львівської області. За час перебування у шлюбі, 19 лютого 2021 року, сторони придбали за спільні кошти квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане вище нерухоме майно зареєстроване на праві приватної власності за відповідачем. На сьогоднішній день сторони не дійшли згоди щодо порядку поділу придбаної квартири. Однак, виходячи зі ст. 60 СК України, про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, що придбане під час шлюбу, просить визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного нерухомого майно.

В судове засідання позивачка не з`явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримала, проти ухвалення заочного рішення не заперечила, в разі неявки відповідача в судове засідання.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Тому суд ухвалює заочне рішення в порядку ст. 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ч. 8 ст.178 ЦПК України, так як представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового зсідання технічними засобами згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, які підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно копії свідоцтва про шлюб, сторони зареєстрували шлюб 05.05.2018 у Золочівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19.02.2021, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Львівської області Плотицею Г.Д., ОСОБА_2 придбав у власність квартиру загальною площею 42,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного вище договору купівлі-продажу, квартира зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності , незалежно від розірвання шлюбу.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України, встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п. 23,24 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України, встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Таким чином, оскільки спірна квартира набута сторонами за час шлюбу сторін, така являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку, докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, відсутні.

Таким чином, враховуючи те, що спірне нерухоме майно являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя, однак таке зареєстровано на праві приватної власності за відповідачем, між сторонами не досягнуто домовленості про порядок поділу спільного майна, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Крім цього, у відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2564,00 грн судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10,13,81,82,89,141,259,263,265,267-268, 280-283 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2564,00 грн. (дві тисячі п`ятсот шістдесят чотири гривні 00 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом передбачених законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.02.2026.

Суддя В. М. Сивак