Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №296/11821/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/11821/24 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.

Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №296/11821/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С.

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №136023015 від 22.05.2023 у розмірі 30 957,26 грн та понесені судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 22 травня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №136023015 шляхом підписання його відповідачем електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV529ZМ, а позивач перерахував на банківську карту відповідача грошові кошти в сумі 6 300,00 грн.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» на підставі укладеного між сторонами договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та додаткових угод, 27.05.2024 право вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу №27/0524-01 від 27.05.20214 та додаткових угод, та в подальшому 02.12.2024 право вимоги перейшло до позивача, на підставі укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» договору факторингу №02/12/24У.

Посилаючись на те, що за умовами вказаного договору факторингу позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №136023015 від 22.05.2023 у розмірі 30 957,26 грн, з яких: 6 300,00 грн - заборгованість по кредиту та 24 657,26 грн - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом, а також те, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, останнім заборгованість за кредитним договором непогашена, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03 червня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за договором кредитної лінії №136023015 від 22.05.2023 у розмірі 9 916, 20 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 775,94 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 243,22 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неврахування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 24 657,26 грн, значно перевищує суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 6 300,00 грн. При цьому звертає увагу, що згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» винесено зміни до ЦК України, а також до Закону України «Про споживче кредитування», які передбачають, що починаючи з 24 лютого 2022 року та на період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строку після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за відповідним договором, до позичальника не можуть бути застосовані штрафні санкції, зокрема штраф пеня та інші платежі, які вказані в кредитному договорі, а також кредитор не має права підіймати проценту ставку за користування кредитом у випадку невиконання зобов`язань. Тому заявлені позивачем вимоги до відповідача про стягнення заборгованості щодо нарахування відсотків є незаконним, а отже не підлягають стягненню, тому висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором є помилковим.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. При цьому зазначає, що позивач надав беззаперечні докази того, що саме відповідач уклав кредитний договір з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та прийняв зобов`язання на себе. Розрахунки заборгованості, надані попередніми кредиторами й позивачем є беззаперечними доказами факту заборгованості, а отже позовні вимоги доведені позивачем в повній мірі. Звертає увагу, що нарахування відсотків повністю обґрунтовано та не суперечить умовам договору, з якими відповідач ознайомився до укладення кредитного договору №136023015 від 22.05.2023 та підписанням електронним одноразовим ідентифікатором підтвердив та погодився з умовами даного договору.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 22.05.2023 ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка допомога» уклали договір кредитної лінії №136023015, за умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит на суму 6 300,00 грн на умовах строковості на 28 днів від дати отримання кредиту позивальником до 19.06.2023, а клієнт зобов`язавсь повернути кредит та сплачувати 2,05 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом (а.с.29-46).

Вказаний кредитний договір складається з договору кредитної лінії, правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка допомога», заявка на отримання грошових коштів в кредит від 21.05.2021, довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка допомога» (а.с.29-61).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 та 28.11.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому всі інші умови договору залишились без змін (а.с.89-95).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої договір факторингу викладено у новій редакції. Строк дії договору визначено до 31.12.2021 (а.с.101-110).

31 грудня 2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткові угоди №27, №31 та №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до останньої з яких строк дії договору продовжено до 31.12.2024 ( а.с.111-116).

27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №27/0524-01 відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №27/0524-01 від 27.05.2024 строк дії договору закінчується 31.12.2024 (а.с.117-123).

Відповідно до реєстру прав вимоги №1 від 27.05.2023 до договору факторингу №27/0524-01 від 27.05.2024 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №136023015 (а.с.126-129).

02 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу №02/12/24-У (а.с.130-136).

Відповідно до реєстру боржників від 02.12.2024 до договору факторингу №02/12/24-У від 02.12.2024 до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 30 957,26 грн, з яких: 6 300,00 грн - заборгованість по кредиту та 24 657,26 грн - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом (а.с.141-143).

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками суд першої інстанції виходив із того, що відповідач істотно порушив умови кредитного договору, ст. 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 6 300,00 грн є правомірними. Позивач вправі був нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку кредитного договору №136023015 від 22.05.2023, тобто з 22.05.2023 по 19.06.2023 (28 днів), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за відсотками в сумі 3 616,20 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків у сумі 21 041,06 грн суд першої інстанції вказав, що оскільки вони нараховані поза межами строку кредитування, то підстав для їх стягнення немає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерція» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договорами відступлення прав вимоги.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договорів недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст.599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зібрані докази вказують на те, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 22.05.2023 року було укладено кредитний договір № 136023015, на виконання якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на банківський рахунок відповідача кредит у розмірі 6 300,00 грн, які відповідач зобов`язалася повернути через 28 днів, тобто до 19.06.2023 року, і сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 2,05 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Після закінчення строку кредитного договору ОСОБА_1 не повернув грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними.

У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «Таліон плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «Юніт Капітал» слід стягнути заборгованість.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, виходячи з наступного.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

За умовами кредитного договору кредитний договір № 136023015 від 22.05.2023 року сторони встановили строк кредитування 28 днів, тобто до 19 червня 2023 року, включаючи дату отримання та повернення позики.

Як встановлено судом, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 28 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 3 616,20 грн за період з 22.05.2023 року по 19.06.2023 року, виходячи з розрахунку: 6 300,00 грн (тіло кредиту) ? 2,05 % (відсоткова ставка) ? 28 днів (строк кредитування).

Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернув кредитні кошти, отримані ним на підставі вказаного кредитного договору №136023015, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 9 916,20 грн, яка складається із суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 300,00 грн та суми заборгованості за відсотками в розмірі 3 616,20 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення відсотків за користування кредитом у межах встановленого договором строку кредитування.

За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Суд першої інстанції, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, складність справи, обсяг та час, необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу, робіт, обсяг фактично виконаної роботи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог в цій частині, тому стягнув з відповідача понесені витрати на правничу допомогу у сумі 2 243,22 грн на користь позивача.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 червня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 березня 2026 року.

Головуючий Судді