Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №761/51782/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/51782/25

Провадження № 2-а/761/345/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Анохіна А.М.,

за участі секретаря судового засідання - Лазуренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення та визнання дій незаконними, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про адміністративне правопорушення та визнання дій незаконними.

Відповідно до позовних вимог позивачка просила суд : поновити строк на подання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; скасувати постанову серії ЕНА № 3546482 від 25.11.2024 року, якою позивачку було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях позивачки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що відносно неї працівником патрульної поліції було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3546482 від 25.11.2024 року, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 6800 грн. та зазначає що постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона не керувала транспортним засобом у час та місці, зазначені у постанові. Зазначає, що 25.11.2024 року перебувала на вулиці Хрещатик у місті Києві та пересувалася пішки, коли до неї підійшли працівники поліції та попросили пред`явити документ, що посвідчує особу. При цьому вона надала свій паспорт, після чого її було залучено як свідка під час проведення огляду іншої особи на стан сп`яніння. Будь-яким транспортним засобом позивачка не керувала, а тому не могла бути суб`єктом правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що під час винесення оскаржуваної постанови працівниками поліції не було з`ясовано всіх обставин справи, не було досліджено доказів, які б підтверджували факт керування транспортним засобом, а також не було належним чином забезпечено її процесуальні права. Також вказує, що копію постанови їй вручено не було, а про її існування вона дізналася лише після відкриття виконавчого провадження, у зв`язку з чим просить суд поновити строк звернення до суду, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення та закрити провадження у справі. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2025 року матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Анохіну А.М.

Ухвалою суду від 15.12.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідним правом на його подання не скористався, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду надано не було.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, учасники справи в судове засідання не викликались.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи дійшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.286 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Разом з тим відповідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Судом встановлено, що постанову серії ЕНА №3546482 від 25.11.2024 року було винесено працівником поліції без належного вручення її позивачці.

Як зазначає позивачка, про існування зазначеної постанови вона дізналася лише після отримання інформації про відкриття виконавчого провадження.

Водночас відповідачем не надано доказів того, що копію постанови було належним чином вручено позивачці у день її винесення або направлено поштовим зв`язком.

Суд також враховує, що реалізація права особи на судовий захист не може бути поставлена у залежність від дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Якщо копія постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не була належним чином вручена особі або направлена їй у встановленому законом порядку, строк на її оскарження не може обчислюватися з моменту винесення такої постанови. У такому випадку перебіг строку звернення до суду слід обчислювати з моменту, коли особа фактично дізналася або могла дізнатися про існування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Такий підхід узгоджується із принципом ефективного доступу до правосуддя та гарантіями права на судовий захист, передбаченими ст.55 Конституції України.

З огляду на викладене суд вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними, а тому строк підлягає поновленню.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися, зокрема, на припущеннях. У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, усі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту вчинення самого правопорушення.

У рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, постановою серії ЕНА №3546482 від 25.11.2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 6800,00 грн.

Згідно вказаної постанови, складеної працівником патрульної поліції, ОСОБА_1 , 25 листопада 2024 року, керувала транспортним засобом без відповідних документів, чим, на думку працівника поліції, порушила вимоги Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП.

Підставою для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності було зазначено керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Разом з тим відповідно до ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність або відсутність правопорушення.

Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивачка керувала транспортним засобом.

Таким чином, відповідач не виконав обов`язку доведення правомірності прийнятого ним рішення, матеріали справи не містять доказів фіксації вчиненого позивачкою правопорушення, не містять матеріали справи й інших доказів.

Відповідно до ч.2 ст.126 КУпАП відповідальність настає за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування.

Отже, для притягнення особи до відповідальності за цією нормою необхідно встановити факт керування транспортним засобом.

Відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху України водій - це особа, яка керує транспортним засобом.

Згідно з п.п. «а» п.2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Таким чином, обов`язок мати при собі посвідчення водія та відповідальність, передбачена ч.2 ст.126 КУпАП, покладається виключно на особу, яка керує транспортним засобом.

Разом з тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт керування позивачкою транспортним засобом у час та місці, зазначені в оскаржуваній постанові.

Відповідачем суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що позивачка перебувала за кермом транспортного засобу, зокрема не надано відеозапису, пояснень свідків чи інших доказів, які б підтверджували факт керування транспортним засобом.

Натомість з пояснень позивачки вбачається, що у зазначений час вона перебувала на вулиці та пересувалася пішки, після чого була залучена працівниками поліції як свідок під час проведення огляду іншої особи на стан сп`яніння.

Отже, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується у статті 251 КУпАП.

Суд, на підставі приписів статті 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Крім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, які мають каральний характер, підпадають під дію гарантій справедливого судового розгляду.

Відповідно до зазначених стандартів, обов`язок доведення вини особи покладається на орган державної влади, який притягає особу до відповідальності, а всі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитися на користь такої особи.

Водночас, ст. 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати усі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Таким чином, за відсутності належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт керування позивачкою транспортним засобом, притягнення її до адміністративної відповідальності є необґрунтованим та таким, що суперечить принципам справедливого судового розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, у якій зазначено, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності повинна містити належні докази правопорушення.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю у разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Пунктом 3 ч.3 ст.286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачкою адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності, не надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів законності та обґрунтованості постанови, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування постанови про адміністративне правопорушення та визнання дій незаконнимипідлягають задоволенню та із-за закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Суд також враховує, що відповідно до принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України та ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням усіх обставин справи.

Разом з тим притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови належного встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення, зокрема його об`єктивної сторони. У разі відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт керування транспортним засобом, відсутні правові підстави для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачкою судового збору за подання даного позову до суду та задоволення позовних вимог на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені нею витрати по сплаті судового збору, а саме 605 грн. 60 коп.

Керуючись ст. ст. 1, 5-7, 9, 77, 90, 132, 134, 139, 241-247, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду, задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з адміністративним позовом про скасування постанови серії ЕНА №3546482 від 25 листопада 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення та визнання дій незаконними, задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3546482 від 25 листопада 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 6800 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 126 КУпАП, закрити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 605 ( шістсот п`ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня оголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Андрій АНОХІН