Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №381/7587/25 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/390/26

381/7587/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

Головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куценко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

У грудні 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 3632186 від 26.04.2023 у розмірі 19040,00 грн та судових витрат зі сплати судового збору.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 26.04.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» та відповідач уклали кредитний договір № 3632186.

Позивач зазначає, що товариство умови договору виконало належним чином, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість.

Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.

Оскільки відповідач не погасила заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 12 січня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ухвалу судді від 12 січня 2026 року про відкриття провадження отримала 14.01.2026, про що свідчить розписка у матеріалах справи.

23.01.2026 відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вона укладала договір з ТОВ «Лінеура Україна» із сумою позики 4000,00 грн, процентна ставка 2,00%. Водночас, ознайомившись із позовом, відповідач дізналась, що позивач просить стягнути суму заборгованості у розмірі 19040,00 грн. Відповідач зазначає, що вимоги позивача про стягнення з неї процентів вона не визнає та посилається на вимоги Закону України «Про захист прав споживача». Вважає, що нарахований розмір процентів є несправедливим.

Просить позовні вимоги задовольнити частково.

Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п`ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.

Оскільки справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться.

Дослідивши наявні у справі докази та з`ясувавши обставини справа, суд встановив таке.

26.04.2023 року ТОВ «Лінеура України» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №3632186 за умовами якого відповідачу надається кредит у сумі 4000,00 грн на 360 днів, періодичність платежів кожні 30 днів.

Тип процентної ставки – фіксована.

Стандартна процентна ставка становить 2,00% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах строку всього кредиту.

Знижена процентна ставка за цим договором при застосуванні стандартної процентної ставки становить 2,00%, якщо клієнт до 26.05.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 30341,06% річних, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентною ставки 30341,06% річних.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 32800,00 грн, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 32800,50 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 .

28.11.2023 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен інвест Україна» уклали Договір факторингу № 01.02-77/23.

На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Реєстр боржників б/н до Договору факторингу №01.02-77/23 від 28.11.2023», згідно з відомостями якого від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Росвен інвест Україна» перейшло право вимоги до відповідача.

На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», в якому зазначено, про успішність переказу коштів 26.04.2023 на суму 4000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі - 229195128, призначення платежу: зарахування на картку 4000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 .

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документи з назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором №3632186 від 26.04.2023», згідно з відомостями якого заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 19040,00 грн.

За твердженням позивача відповідач свої зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 19040,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 4000,00 грн; заборгованість за процентами становить 15040,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд зазначає таке.

З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини стосуються наявності у позивача права вимоги до відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

За твердженням позивача таке право вимоги він набув на підставі договору факторингу, укладеного з первісним кредитором.

На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяви копію договору факторингу, укладеного між ним та первісним кредитором, а також Витяг з реєстру боржників, який є додатком до цього договору та інші документи, передбачені договором.

Виходячи зі змісту вказаних доказів суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.

За твердженням позивача відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість.

Стягнення вказаної заборгованості є предметом спору в цій справі.

Суд враховує, що особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

Саме такий договір був укладений між відповідачем та первісним кредитором.

Надані позивачем на обґрунтування позовних вимог докази містять відомості про укладений між сторонами договір та погоджені сторонами умови щодо розміру кредиту; розміру, порядку нарахування та погашення процентів за користування кредитом та прострочення погашення боргових зобов`язань; інші умови, що свідчать про фіксацію волі сторін договору кредитування.

На цих документах наявний підпис відповідача.

Отже, суд доходить висновку про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді суттєві умови договору про розмір процентної ставки, порядок їх сплати.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач довів на підставі належних та допустимих доказів погодження сторонами договору умов про розмір та порядок отриманого кредиту, нарахування процентів за користування ним , а також умови повернення отриманих у позику грошей та плати за користування ними.

Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.

Суд враховує, що відповідач, не спростувала належними, достатніми та допустимими доказами факт отримання кредитних коштів, а також не подала доказів, які підтверджують повернення суми кредиту та/або спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Суд бере до уваги, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечила проти обставин отримання кредиту у вказаному позивачем розмірі, визнала обставини укладання договору на умовах, що у ньому зазначені.

Водночас, заперечуючи обставини щодо неправильності нарахування процентів вказаного договору, відповідач не надала суду докази на підтвердження своїх заперечень, обмежившись виключно запереченнями проти доказів, які надані позивачем до позову.

Єдиним доводом, яким відповідач обгрунтувала свої заперечення проти позову, є її твердження про несправедливий розмір нарахованих процентів.

Суд вважає таке твердження відповідачки безпідставним, оскільки перед укладенням договору кредиту вона ознайомилась з його умовами та процентною ставкою, за якою отримала кредитні кошти, та погодилась з цими умовами, про що поставила особистий підпис.

Водночас позивач подав до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог та надання відповідачу кредитних коштів в обумовленому договором розмірі.

Виконання ТОВ «Лінеура Україна» (кредитором) обов`язку щодо надання відповідачу (позичальнику) грошових коштів у загальному розмірі в обумовленому договором розмірі підтверджується довідкою про перерахування коштів, відповідно до відомостей якої видача коштів здійснювалася за допомогою платіжної системи iPay.ua.

У вказаній довідці зазначені номер платежу та сума платежу.

Оскільки платіжні операції у цьому випадку здійснювалися через небанківську платіжну систему, тому вказані довідка є належним і достатнім первинним документом, що підтверджує транзакцію.

Надані позивачем документи містять інформацію про перерахування коштів відповідачу, яка у сукупності з іншими доказами у справі, належно та достатньо підтверджує факт надання кредитних коштів відповідачу.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного у договорі, тому на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору мав можливість надати суду виписку по такому рахунку. Проте, відповідач не скористалась правом надання таких доказів до суду.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду розрахунок.

Цей розрахунок є чітким, зрозумілим, а тому суд приймає його як належний і достатній доказ щодо розміру заборгованості відповідача у спірних правовідносинах, оскільки його відомості узгоджуються з умовами договору споживчого кредиту.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає таке.

Стосовно тіла кредиту.

З огляду на встановлені обставини справи суд вважає наявними правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у зазначеному позивачем розмірі 4000,00 грн.

Стосовно розміру процентів суд встановив, що вони нараховані у межах строку кредитування та відповідно до умов договору.

Розмір заборгованості за процентами за вказаний період, згідно з наданим позивачем розрахунком, складає 15040,00 грн.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 19040,00 грн (тіло кредиту 4000,0 грн + проценти 15040,00 грн).

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За умови доведення як факту отримання відповідачем коштів, так і користування ними, саме на останньому лежить процесуальний обов`язок спростувати наявність решти заборгованості за тілом кредиту.

За наслідком розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт отримання відповідачем коштів та користування ними, а відповідач не виконав обов`язку спростування цих обставин, не надав суду докази відсутності у нього заборгованості за отриманим кредитом та доказів її погашення.

Отже, відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн (100% задоволених позовних вимог).

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Задовольнити повністю позов.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» заборгованість за кредитним договором № 3632186 від 26.04.2023 у розмірі 19040 (дев`ятнадцять тисяч сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укр кредит фінанс», код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 09.03.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК