Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №646/2023/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 646/2023/24

Номер провадження 22-ц/818/1028/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2025 року в складі судді Сіренко Ю.Ю. по справі № 646/2023/24 за позовом ОСОБА_1 до Куп`янської міської військової адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Куп`янської міської військової адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що йому та його матері ОСОБА_2 належить на праві приватної спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 травня 1993 року Фондом комунального майна. З 24 лютого 2022 року рф розпочато збройну агресію проти України. Куп`янська міська територіальна громада Харківської області з 17 вересня 2022 року відноситься до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення бойових дій. Постійні ракетні та артилерійські обстріли призвели до пошкодження їх квартири. Він звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав, однак 20 листопада 2023 року отримав рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо вищевказаної квартири, оскільки через збройну агресію рф в Україні будівля КП «Куп`янське бюро технічної інвентаризації» була зруйнована, а саме комунальне підприємство знищено. Оскільки йому було відмовлено у проведенні реєстраційних дій, він позбавлений можливості внести інформацію до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією рф проти України з метою отримання подальшої компенсації для відновлення об`єкту нерухомого майна.

Просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2025 року провадження у справі № 646/2023/24 за позовом ОСОБА_1 до Куп`янської міської військової адміністрації про визнання права власності на нерухоме майно закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Ухвала мотивована тим, що набрало законної сили рішення суду у справі № 646/1166/25 за позовом ОСОБА_2 , предметом якого було визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , що є підставою для закриття судом провадження у цій справі.

На вказане судове рішення 08 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 – адвокат Пацурковська О.М. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду – скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Посилаючись як на підставу для закриття провадження у справі № 646/2023/24 на наявність рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 06 травня 2025 року у справі № 646/1166/25, що набрало законної сили, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм права, оскільки позивачами у зазначених справах є різні особи, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто склад учасників у цих справах не є тотожним, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не зявилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 05 березня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

Судова повістка на ім`я ОСОБА_1 повернута на адресу апеляційного суду з відміткою від 04 листопада 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 121-122).

Представник ОСОБА_1 адвокат Пацурковська О.М. та Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області отримали в електронних кабінетах 29 жовтня 2025 року (а.с. 113, 114).

30 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області подала заяву про розгляд справи без участі, судові витрати просила покласти на позивача (а.с. 116-120).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, виходячи з наступного.

За положеннями статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Частинами 1 та 2 статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19).

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20)).

Відповідно до зазначеного необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена процесуальна норма права направлена на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22 (провадження № 61-5564св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) вказано, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема залишати позов без розгляду.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Із матеріалів справи вбачається, що у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Куп`янської міської військової адміністрації про визнання за ним права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Разом з тим, рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 06 травня 2025 року у справі № 646/1166/25 задоволено позов ОСОБА_2 до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання права власності на нерухоме майно та визнано за ОСОБА_2 право приватної спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили 06 червня 2025 року (а.с. 96-98).

Дослідивши сторони, підстави та предмети спору у справах № 646/2023/24 та № 646/1166/25 колегія суддів вважає, що позови у наведених справах не є тотожними, оскільки заявлені різними позивачами – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У справі № 646/1166/25 питання щодо права власності ОСОБА_1 не вирішувалось, тобто предмети позовів у цих справах також є різними.

Між тим, на зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

З огляду на викладене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті спору, підстав для розподілу судових витрат апеляційним судом немає.

Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2025 року скасувати, справу направити до Основ`янського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 09 березня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук