Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №342/567/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 342/567/25

Провадження № 22-ц/4808/281/26

Головуючий у 1 інстанції Андріюк І. Г.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,

суддів: Максюти І. О., Томин О. О.,

секретаря Шемрай Н.Б.

за участю представника апелянта адвоката Паньківа В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у представника ОСОБА_1 – адвоката Паньківа Василя Дмитровича на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Андріюк І. Г. в місті Городенці, у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року адвокат Паньків В. Д. звернувся до суду із позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно.

На час смерті ОСОБА_3 у господарстві по АДРЕСА_1 були зареєстровані: дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У квітні 2025 року мама позивача із його братом у житловому будинку діда ОСОБА_3 , під час переглядання родинних фотографій та документів, виявили заповіт, складений ОСОБА_3 на ім`я позивача. Заповіт посвідчений секретарем Торговицької сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області 28 січня 2014 року, зареєстрований в журналі для реєстрації нотаріальних дій за № 1.

Про існування заповіту позивачу не було відомо, оскільки ОСОБА_3 помер раптово та не встиг повідомити про складений заповіт.

У травні 2025 року брат позивача ОСОБА_6 , на підставі довіреності звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття позивачем спадщини. Однак нотаріус відмовив позивачу у вчиненні нотаріальних дій, оскільки ним пропущений строк для прийняття спадщини.

Причини пропуску строку для прийняття спадщини позивач вважає поважними, оскільки не проживав зі спадкодавцем в одному господарстві та не знав про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 на його ім`я.

Враховуючи викладене, представник позивача просив суд визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що необізнаність особи, яка є спадкоємцем за законом, про існування заповіту, складеного на його ім`я, не може вважатися поважною причиною неподання заяви про прийняття спадщини в передбачений законом строк, оскільки не свідчить про наявність істотних та непереборних перешкод для звернення до нотаріуса із відповідною заявою.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Представник ОСОБА_1 – адвокат Паньків В. Д. на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта зазначив, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно послався на статтю 1266 ЦК України та дійшов помилкового висновку про те, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом за правом представлення після смерті ОСОБА_3 , оскільки у спірних правовідносинах позивач є спадкоємцем за заповітом.

У позовній заяві позивач зазначав, що про існування заповіту він дізнався лише у квітні 2025 року. Після цього звернувся до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав, однак отримав відмову, у зв`язку з чим невідкладно звернувся до суду для реалізації свого права на спадкування.

Відповідачка зазначені обставини не спростувала та не заперечувала проти задоволення позовних вимог. На думку представника апелянта, наведене є підставою для задоволення позову.

Враховуючи викладене, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні представник апелянта вимоги скарги підтримав, просив її задовольнити.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, судова повістка була направлена їй засобами поштового зв`язку.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи

Згідно із заповітом, посвідченим 28 січня 2014 року Марчуком Р. В., секретарем Торговицької сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, зареєстрованим в журналі для реєстру нотаріальних дій за № 1, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , усю спадщину, права, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права і обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому заповів своєму онуку ОСОБА_1 (а.с. 12)

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 23 травня 2025 року Городенківським відділом ДРАЦС у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 13).

Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно 23 травня 2025 року Городенківським відділом ДРАЦС у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, батьками ОСОБА_1 є: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 8).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України № 00051401215, сформованого 23 травня 2025 року Городенківським відділом ДРАЦС у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, підтверджується, що батьками батька позивача ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_2 , актовий запис № 9 від 16 лютого 1966 року (а.с. 10).

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 08 червня 1995 року Торговицькою сільською Радою народних депутатів Городенківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 13).

Відповідно до довідки № 23-230, виданої 06 червня 2025 року Торговицьким старостинським округом № 23 Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час смерті був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 . Разом з ним проживали та були зареєстровані: дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_4 , онучка ОСОБА_5 (а.с. 15).

Листом приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Яшана Р. Р. від 26 травня 2025 року № 132/01-16 роз`яснено ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_1 право звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16).

Згідно із інформацією, наданою старостою Торговицького старостинського округу Городенківської міської ради 24 лютого 2026 року № 23-47, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована, але фактично не проживала на час смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ним.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18).

Отже, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) вказала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

З урахуванням наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові дійшла висновків про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року справі № 6-496цс17, про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

У справі, яка переглядається, як на поважну причину неподання заяви про прийняття спадщини в установлені законом строки представник позивача посилався на необізнаність позивача про існування заповіту, складеного спадкодавцем на його ім`я.

Водночас суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову обґрунтовано виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів існування об`єктивних перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини у передбачений законом строк та не довів, що пропуск строку відбувся з поважних причин.

Крім того, суд першої інстанції правильно виснував, що необізнаність особи, яка є спадкоємцем за законом, про існування заповіту, складеного на його ім`я, не може вважатися поважною причиною неподання заяви про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом в передбачений законом строк, оскільки не свідчить про наявність істотних та непереборних перешкод для звернення до нотаріуса з відповідною заявою.

Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у цій постанові та застосованими судом першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково уважав позивача спадкоємцем за законом, а не за заповітом, як це насправді є, колегія суддів уважає необґрунтованим з огляду на таке.

Частиною першою статті 1266 ЦК України передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини

Спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу) (постанова Верховного Суду у колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18)).

У спірному випадку батько позивача – ОСОБА_7 , який є сином спадкодавця, помер до відкриття спадщини, внаслідок чого внук спадкодавця (позивач) отримав можливість спадкувати замість нього, а тому уважається спадкоємцем першої черги за законом, та як наслідок, повинен був усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем) наявність у нього права на спадкування, незалежно від наявності заповіту.

Посилання на те, що відповідачка не заперечила факт необізнаності позивача із заповітом та щодо задоволення позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки наведене не є безумовною підставою для задоволення позову. Крім того, у матеріалах справи відсутня будь-яка заява, адресована відповідачкою, на підтвердження наведених доводів. Бабільше, відповідачка, будучи спадкоємицею, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , може надати письмову згоду позивачу на подання заяви про прийняття ним спадщини за місцем відкриття спадщини.

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Паньківа Василя Дмитровича залишити без задоволення.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 березня 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: І. О. Максюта

О. О. Томин