Вирок від 05 березня 2026 р. у справі №296/3446/21 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/3446/21 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/160/26

Категорія ч.1 ст.186 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року колегія суддів Житомирського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4

з участю секретаря: ОСОБА_5

обвинуваченого: ОСОБА_6

прокурора: ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 18 вересня 2024 року, яким засуджено

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, непрацюючого, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

- за ч. 2 ст.186 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, терміном на 1 (один) рік 6 (шість) місяців та покладено на ОСОБА_6 обов`язки:

-періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; - працевлаштуватись або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутись до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу).

Зараховано ОСОБА_6 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 22.02.2021 року по 25.02.2021 року.

Питання про речові докази вирішено згідно до ст. 100 КПК України і у апеляційному порядку не оскаржується.

встановила:

Як встановив суд, ОСОБА_6 , 22.02.2021 близько 19 год. 30 хв., перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 замісцем проживання потерпілої ОСОБА_9 , вирішив відкрито викрасти майно останньої, застосовуючи до неї насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, умисно, з корисливих мотивів, кулаком правої руки наніс декілька ударів ОСОБА_9 в обличчя, заподіявши останній тілесні ушкодження у вигляді синців на лобі, на повіках обох очей, на переніссі, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Після того, як внаслідок спричинених тілесних ушкоджень ОСОБА_9 відступила декілька кроків назад, ОСОБА_6 , діючи умисно, відкрито, з корисливих мотивів, взяв належний потерпілій ОСОБА_9 пакет, у якому знаходитись продукти харчування, а саме: пачка солі кам`яної вагою 1,5 кг вартістю 9 грн. 20 коп., 10 курячих яєць вартістю 33 грн. 60 коп., 1 буханка хліба з висівками вартістю 16 грн., 1 батон 450 г вартістю 14 грн. 40 коп., упаковка пшеничної крупи вартістю 11 грн., гаманець чорного кольору, в якому знаходились грошові кошти в сумі 200 грн. та металевий футляр, який для потерпілої матеріальної - цінності не представляє, та вибіг із вказаними речами з квартири. Таким чином ОСОБА_6 , застосовуючи фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, відкрито викрав майно, що належить ОСОБА_9 , чим спричинив останній матеріальної шкоди на суму 284 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить вирок скасувати в частині призначеного покарання, у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вважає, що вказаний вирок в частині призначеного покарання є незаконним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме необґрунтованим застосуванням ст. 75 КК України, що потягло безпідставне та неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Зазначає, що судом при звільненні ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням не враховано, що останній винуватість у вчиненому злочині не визнав, шкоду потерпілій не відшкодував.

На думку прокурора, судом не встановлено жодної обставини, яка б пом`якшувала покарання ОСОБА_6 .

Також, суд при призначенні покарання не врахував позиції потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні обвинуваченого.

Вважає, що під час судового розгляду суд не встановив таких даних про особу обвинуваченого, які б давали йому можливість дійти обґрунтованого висновку про те, що призначення в конкретному випадку покарання із застосуванням ст. 75 КК України є дійсно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення засудженого і попередження нових кримінальних правопорушень.

Жодних даних, які б характеризували обвинуваченого як особу, яка позитивно характеризувалася з урахуванням колишніх заслуг перед суспільством і державою або ж позитивно виявляла себе після вчинення злочину, під час судового розгляду не встановлено.

На думку прокурора, наведені судом першої інстанції дані про особу обвинуваченого, які були враховані судом при призначенні покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не є переконливими аргументами, які б свідчили про можливість його виправлення у разі звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого, який байдуже віднісся до вимог апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про фактичні обставини кримінального провадження та доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованими і законними та апелянтом не оспорюються.

Не оспорюється в апеляційній скарзі також правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про неправильне застосування судом при призначенні покарання обвинуваченому Закону України про кримінальну відповідальність та про м`якість призначеного покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Частиною 1 ст. 414 КПК України визначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд першої інстанції звільняючи ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання положень ст.ст. 65, 75 КК України не врахував.

Так, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції зосередився на обставинах, що ОСОБА_10 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинення злочину більше не притягувався, виконує покладені на нього судом обов`язки.

Проте, поза увагою суду залишилася тяжкість вчиненого злочину, оскільки злочин, який вчинив ОСОБА_6 відноситься до категорії тяжких, винуватість у вчиненому злочині не визнав, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, не висловив жодного жалю щодо скоєного, а також і фактично думка потерпілої, яка вказувала, що не вибачає його, оскільки він жодного вибачення не просив і не розкаявся, шкоду їй не відшкодував, згідно досудової доповіді ОСОБА_6 має високий ризик повторного вчинення кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд також враховує і те, що ОСОБА_6 жодного жалю з приводу вчиненого не висловив і в апеляційному суді, в усіх проблемах звинувачує потерпілу та систему правосуддя, критичної оцінки своїм діям не надає.

Зазначені обставини, на переконання колегії суддів вказують про те, що виправлення обвинуваченого можливе лише з призначенням йому реальної міри покарання у виді позбавлення волі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції, в частині призначеного покарання підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м`якості, неправильного застосування судом положень ст. 75 КК України.

Призначаючи покарання за ч. 2 ст. 186 КК України, апеляційний суд в межах доводів апеляційної скарги прокурора врахувавши обставини, які характеризують обвинуваченого та тяжкість злочину, вважає за необхідне призначити йому реальне основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статті, передбаченої ч. 2 ст. 186 КК України, на мінімальний строк, яке буде достатнім та зможе забезпечити виправлення обвинуваченого та попередити вчинення ним нових злочинів.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 18 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання - скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту затримання в порядку приведення вироку до виконання.

В решті вирок залишити без змін.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Касаційного Кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді: