Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №243/2385/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/162/26 Справа № 243/2385/25 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №243/2385/25 за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство закордонних справ України, про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, встановлення юридичного факту про право власності, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2025 року про повернення позовної заяви, постановлену у складі судді Фаліна І.Ю.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору щодо нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору щодо нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно, залишено без руху для усунення недоліків. Надано позивачу строк, який становить десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, усунути зазначені недоліки. Роз`яснено позивачу, що позовна заява буде вважатися неподаною та буде повернута, якщо він у зазначений строк не усуне недоліки відповідно до цієї ухвали.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору щодо нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно – визнано не поданою та повернуто позивачеві, на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржена ухвалу суду постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, він є учасник бойових дій, який з 24 лютого 2022 року і до теперішній час проходить військову службу у Збройних Силах України, а причиною втрати його права власності на нерухоме майно - є тільки збройна агресія та війна проти України, яка унеможливила відповідача прибути для оформлення остаточної угоди, дотримання іншої процедури визначеної чинним законодавством.

Вважає, що він не може нести негативі наслідки, як мінімум, від сплати судового збору, що навпаки заохотить агресора, у подібних випадках, та спричинить додаткові страждання та проблеми життєвому укладу громадян України.

Вважає, звільнення від сплати судового збору має бути принциповим у даній справі, оскільки стосується прав учасника АТО, учасника бойових дій і діючого військовослужбовця Збройних Сил України.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ві 31 серпня 2022 року у справі №243/2506/22 встановлено юридичний факт, що його вимушене переселення у жовтні 2014 року сталося внаслідок агресії.

У зв`язку із чим просив суд ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2025 року про повернення позовної заяви скасувати, справу повернути до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області для продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції в оскарженій ухвалі від 09 квітня 2025 року зазначив, що позивач у встановлений судом строк вимоги ухвали суду від 27 березня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконав, недоліки позовної заяви не усунув, суд прийшов до висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

У справі встановлено, ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору щодо нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно, залишено без руху для усунення недоліків. Зокрема зазначив, що позивачем в порушення вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України не надано платіжного документу про сплату судового збору за подання до суду позовної заяви, а також позивачем не надано доказів направлення відповідачу копій поданих до суду документів в електронній формі через електронний кабінет. Надано позивачу строк, який становить десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, усунути зазначені недоліки. Роз`яснено позивачу, що позовна заява буде вважатися неподаною та буде повернута, якщо він у зазначений строк не усуне недоліки відповідно до цієї ухвали.

02 квітня 2025 року позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції уточнену позовну заяву, пред’явивши позовні вимоги до Російської Федерації, ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство закордонних справ України про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, встановлення юридичного факту про право власності, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування несплати ним судового збору, позивач в уточненій позовній заяві зазначив, що він є учасником бойових дій, який з 24 лютого 2022 року і до теперішнього часу проходить військову службу у Збройних Силах України, а причиною втрати його права власності на нерухоме майно - є тільки збройна агресія та війна Російської Федерації проти України, яка унеможливила відповідача прибути для оформлення остаточної угоди, дотримання іншої процедури визначеної чинним законодавством. Отже, звільнення від сплати судового збору має бути принциповим у даній справі, оскільки стосується прав учасника АТО, учасника бойових дій і діючого військовослужбовця Збройних Сил України. Також посилається на п.22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Колегія суддів звертає увагу, що на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Тобто, звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав саме як учасників бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.

У цій справі, що переглядається, позовні вимоги не стосуються порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином впливають на соціальний і правовий захист особи зі статусом учасника бойових дій, тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви підлягає сплаті на загальних підставах.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

При цьому положення пункту 1 статті 6 Конвенції не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Колегія суддів звертає увагу, що безпідставне звільнення від сплати судового збору є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 9901/311/19 09 жовтня 2019 року, сформулювала правову позицію щодо застосування спірної норми. Суд виснував, що учасники бойових дій не можуть скористатися пільгою у справах, які не стосуються безпосередньо порушення їхніх прав як ветеранів війни. За висновком суду, спірні або порушені права УБД повинні регулюватися статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на підставу звільнення його від сплати судового збору за звернення до суду з позовом як учасника бойових дій у цій справі є помилковими, оскільки вказана норма Закону на вказані правовідносини не розповсюджується.

Також, позивач в уточненій позовній заяві послався на п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», як на підставу звільнення його від сплати судового збору за звернення до суду з позовом.

Так, відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2025 року у справі №911/591/25 вказав, що на підставі п.22 ч.1 ст.5 Закон України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються лише позивачі за позовом до держави - агресора.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 вказав відповідачем, крім ОСОБА_2 , також і Російську Федерацію.

ЄСПЛ у рішенні від 19 червня 2011 року в справі Креуз проти Польщі («Kreuz v. Poland») зазначав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.

Також, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Слід зазначити, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи позивача, викладені в уточненій позовній заяві щодо підстав звільнення його від сплати судового збору, та у порушення норм процесуального права, дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу на підставі п.3 ст.185 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2025 року про повернення позовної заяви слід скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №243/2385/25 — скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 04 березня 2026 року.

Судді: