Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №758/11152/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/11152/25

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Войтенко Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Крупина Ю. А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Покотинського М.А. ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 через представника адвоката Покотинського Максима Анатолійовича звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, у якому просив суд встановити, що вихованням та утриманням неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається її батько - ОСОБА_1 самостійно без будь-якої участі матері ОСОБА_3 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якої є ОСОБА_3 , з якою він перебував у фактичних відносинах. Дитина проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні. ОСОБА_4 навчається в 1-му класі закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 263 імені Євгена Коновальця. Позивач повністю займається вихованням дитини, організовує відвідування шкільного навчального закладу, забезпечує дозвілля та відпочинок.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що провадить господарську діяльність як фізична особа-підприємець, що дає можливість повноцінно забезпечити потреби дитини. Має можливість самостійно надавати необхідний рівень забезпечення матеріальних потреб дитини, необхідності у примусовій формі стягнення грошового утримання зі сторони відповідача не потребує.

Позивач у шлюбних відносинах не перебуває, повноцінно віддається вихованню дитини. Дитина має усі необхідні умови для розвитку та виховання.

Мати дитини участі у вихованні та утриманні дочки не бере, проживає окремо, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Крім того, відповідачка має іншу дитину, з батьком якої перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Зазначає, що в Подільському районному суді міста Києва розглядалась справа №754/1874/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання ОСОБА_4 . За результатами розгляду справи позовні вимоги було задоволено в повному обсязі, місце проживання малолітньої ОСОБА_4 визначено разом із батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де створені належні умови для її безпечного проживання, розвитку та виховання.

Посилаючись на те, що відповідачка фактично усунулася від виконання своїх материнських обов`язків, не бере участі у вихованні дитини, не забезпечує її матеріально, не спілкується з донькою, не цікавиться її емоційним станом, здоров`ям, навчанням чи дозвіллям, тобто допускає поведінку, яка свідчить про повну відсутність участі відповідачки у житті дитини, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Подільського районного суду м.Києва від 01.08.2025 відкрите провадження у справі; справу ухвалено розглядати у порядку загального позовного провадження.

У судове засідання, призначене на 04.11.2025р, до суду надійшла Заява відповідачки ОСОБА_3 , у якій вона повідомила, що визнає позовні вимоги та просить справу розглядати без її участі.

Виходячи з того, що у конкретній справі визнання позову суперечить закону, адже в силу вимог статей Сімейного кодексу України суд зобов`язаний не допустити обмеження або позбавлення відповідачки її сімейних обов`язків щодо виховання та утримання дитини, тобто суд повинен з`ясувати, які обставини склалися між батьками дитини, які призвели до того, що дитина проживає з батьком; з`ясувати, чи усвідомлено відповідачка подала заяву про визнання позову, та чи усвідомлює наслідки подання такої заяви в аспекті її прав до дитини, суд ухвалою від 04.11.2025 р. у прийнятті заяви ОСОБА_3 про визнання позову відмовив, визнав обов`язковою явку відповідачки ОСОБА_3 (в тому числі шляхом участі через систему відеоконференції з власних технічних засобів) для дачі особистих пояснень у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

У судовому засіданні 19 лютого 2026 р. позивач та його представник вимоги позовної заяви підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві. Позивач пояснив, що проживає у незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , разом виховують ОСОБА_6 . Мати дитини має нову сім`ю, повністю самоусунулася від виховання та утримання дочки, народженої від позивача.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 не заперечувала проти задоволення позову. Повідомила суду, що орієнтовно з 2020р. не проживає разом з позивачем. На момент, коли вона залишила позивача та дитину, дитині було орієнтовно 2 роки. У судовому засіданні відповідачка повідомила, що створила нову сім`ю, уклала шлюб, у якому має дитину. Переважно проживає в місті Харків. Через територіальну віддаленість та малолітній вік дитини, народженої у шлюбі, не мала змоги відвідувати Мирославу в місті Києві. Повідомила, що не надає матеріальної допомоги на утримання дитини ОСОБА_6 , не забезпечує дитину одягом та харчуванням. Підтвердила, що ОСОБА_6 виключно перебуває на утриманні та вихованні батька - позивача по справі.

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, просив справу розглядати без участі представника Служби.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_4 , 2018 року народження, що підтверджується актовим записом № 3339 Печерського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

Батьки дитини не перебували між собою у зареєстрованому шлюбі.

Як стверджує позивач, що в подальшому було визнано відповідачкою, спільне проживання сторін тривало нетривалий період, після чого відповідачка залишила місце проживання з позивачем, дитина залишилася проживати з батьком.

Звертаючись до суду, позивач стверджував, що з того часу відповідачка не підтримує жодного контакту ані з Позивачем, ані з власною донькою. Позивач не чинить перешкод у здійсненні матір`ю своїх батьківських прав і обов`язків, однак за весь час, починаючи з 2018 року, відповідачка не виявила ініціативи щодо встановлення будь-якого контакту з дитиною, не здійснює турботу про неї, не бере участі в її вихованні та утриманні. У зв`язку з фактичною відмовою відповідачки від виконання батьківських обов`язків, позивач взяв на себе повну відповідальність за виховання, матеріальне забезпечення та всебічний розвиток ОСОБА_4 .

З метою отримання статусу батька, який самостійно утримує та виховує малолітню дитину, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що мати дитини ОСОБА_6 , 2018 р.н. - ОСОБА_8 2 червня 2022 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , в результаті чого зміна прізвище на « ОСОБА_9 ».

Від зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 мати ОСОБА_6 має ще одну дочку - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою, як повідомила ОСОБА_3 у судовому засіданні, проживає у м.Харків.

Встановлено, що в Подільському районному суді міста Києва розглядалась справа №754/1874/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання ОСОБА_4 . Рішенням суду місце проживання малолітньої ОСОБА_4 визначено разом із батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де створені належні умови для її безпечного проживання, розвитку та виховання.

23 січня 2024 року було проведено обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 та його малолітньої доньки ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . У результаті такої перевірки було видано Акт обстеження умов проживання дитини, у висновку якого зазначено: "Для виховання та розвитку дитини створені належні умови". Позивач забезпечує дитину всім необхідним - одягом, харчуванням, належною медичною допомогою, освітніми послугами, належним побутом та культурним розвитком.

Позивач регулярно опікується станом здоров`я доньки ОСОБА_6 , що підтверджується випискою з амбулаторної картки, виданою КНП «ЦПМСД №4» Деснянського району м. Києва від 13.05.2025 року.

ОСОБА_4 навчається у 2 класі закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 263 імені Євгена Коновальця. Згідно з характеристикою, наданою навчальним закладом, виключно позивач бере участь в освітньому процесі дитини: здійснює комунікацію з учителями, забезпечує підготовку до навчання, відвідує шкільні заходи. Відповідачка жодного разу не з`являлася до навчального закладу, участі в освітньому процесі не брала та інтересу до нього не виявляла.

У судовому засіданні допитано в якості свідка ОСОБА_11 , яка повідомила, що з 2021р. проживає у фактичних шлюбних відносинах з позивачем. Вказувала, що в квартирі проживає вона з позивачем та його малолітня дитина ОСОБА_6 . На час розгляду справи у суді ОСОБА_6 ходить до 2-го класу школи. Вихованням дитини, її утриманням, дозвіллям, лікуванням займається вона та позивач. Мати дитини участі у вихованні дитини не приймає. За 5 років спільного проживання з позивачем жодного разу ОСОБА_12 не застала випадку, щоб мати відвідала свою дитину або мала намір її відвідати, подарувала будь-який подарунок, іграшку тощо.

У судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_13 , яка повідомила, що є хрещеною ОСОБА_6 . Хрестини відбувалися ще тоді, коли позивач проживав разом зі своєю фактичною дружиною ОСОБА_14 - матір`ю дитини. Втім, як стверджує свідок, ОСОБА_14 залишила малолітню ОСОБА_6 на позивача та поїхала з квартири. Свідок повідомила, що буває в квартирі ОСОБА_15 та ОСОБА_16 орієнтовно 2 рази на рік, зідзвонюється з ОСОБА_17 раз на місяць, півтора. Їй як хрещеній ОСОБА_6 відомо, що у 2022р. ОСОБА_14 востаннє бачила дитину, коли приїздила в Київ. Зі слів ОСОБА_15 , ОСОБА_14 зустрілася з дитиною на дитячому майданчику, передала солодощі, дитина взяла солодощі та побігла гратися до дітей. ОСОБА_6 не асоціює себе з біологічної матір`ю. Повідомила, що абсолютно все, чим забезпечена дитина, її купує батько ОСОБА_15 .

Судом встановлено, що ОСОБА_3 фактично усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні дитини, не забезпечує її матеріально, не спілкується з донькою, не цікавиться її емоційним станом, здоров`ям, навчанням чи дозвіллям. Така поведінка свідчить про повну відсутність участі відповідачки у житті дитини. Увесь обсяг обов`язків щодо догляду, виховання, утримання та забезпечення дитини, а також участі в її освітньому та емоційному розвитку фактично виконує позивач та ОСОБА_18 , що підтверджується встановленими у судовому засіданні доказами.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно із положеннями статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч. 1,2 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, однак Верховний Суд вбачає можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого є у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Таким чином для набуття статусу «одинокий батько», необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

В обґрунтування мети встановлення факту самостійного виховання дитини, позивач зазначає, що це є необхідним для захисту та реалізації законних прав та інтересів його дочки та прав позивача як батька та уникнення суперечностей при визначенні даного факту зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших фізичних та юридичних осіб а також вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини і, при необхідності, отримання відстрочки від мобілізації.

Системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що положення пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» який передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, - стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому, до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин.

Доказами, відповідно до статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ч. ч. 1,6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд дослідивши надані докази в їх сукупності дійшов до переконання, що неповнолітня ОСОБА_19 проживає з батьком та перебуває на його утриманні та вихованні. Мати дитини має нову сім`ю, іншу дитину та утриманням і вихованням ОСОБА_6 не займається.

У примусовому порядку аліменти на утримання дитини батьком не стягувались. Жодних безумовних доказів, що мати приймає участь у вихованні, спілкуванні, утриманні дитини суду не надано.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, оцінюючи досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає доведеним в ході судового розгляду факт самостійного виховання позивачем дочки ОСОБА_4 , 2018 року народження, а отже позовна заява підлягає задоволенню.

Оскільки позивач не просив відшкодування судових витрат понесених ним по сплаті судового збору, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України не вирішувалося.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 23, 81, 141, 247, 258, 259, 263- 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - задовольнити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) його малолітньої доньки ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_20 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Суддя Т.В. Войтенко