Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №369/13506/15-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/4491/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі: представника позивача адвоката Рури Н. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія»,

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

у складі судді Фінагеєвої І. О.

від 24 вересня 2025 року

у цивільній справі № 369/13506/15-ц Києво-Святошинського районного суду Київської області

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» - адвоката Білої Яни Геннадіївни

про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року

у цивільній справі № 369/13506/15-ц

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія»

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача ТОВ «Траєкторія» - адвоката Білої Я. Г. про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення - відмовлено. Заяву представника відповідача ТОВ «Траєкторія» - адвоката Білої Я. Г. про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.09.2016 у цивільній справі № 369/13506/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Траєкторія» про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ТОВ «Траєкторія», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, поновити строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року по справі № 369/13506/15-ц, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення від 21 вересня 2016 року, оскільки товариство не було належним чином повідомлене про розгляд справи у 2015-2016 роках. Звертає увагу на те, що судова повістка за місцезнаходженням юридичної особи не надходила, що позбавило відповідача права надати докази та заперечення проти позову. Стверджує, що про існування заочного рішення дізнався лише 14.08.2024 під час отримання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, а копію рішення отримано 23.08.2024. Апелянт зауважує, що висновок суду про його обізнаність із виконавчим провадженням є припущенням, оскільки товариство тривалий час не вело господарської діяльності та не користувалося банківськими рахунками. Вказує на відсутність у матеріалах справи доказів отримання ним документів виконавчого провадження відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Наголошує, що заява про перегляд заочного рішення була подана в найкоротший строк після фактичного отримання копії рішення. Вважає, що розгляд справи за його відсутності порушив принципи змагальності та рівності сторін.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», в інтересах якого діє адвокат Рура Н. В., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною.

Зазначає, що апелянт звернувся із заявою про перегляд заочного рішення лише через вісім років після його ухвалення. Звертає увагу на те, що виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення було відкрито ще 15.03.2019, в межах якого неодноразово вчинялися виконавчі дії. Акцентує увагу на тому, що 03.12.2019 та 17.11.2020 здійснювалося звернення стягнення на кошти боржника на рахунках у банках, а також проводився виклик керівника товариства до виконавця. Стверджує, що апелянт не міг не знати про наявність судового рішення протягом такого тривалого часу, особливо за умови накладення арештів на майно та кошти. Вказує, що поновлення строку через вісім років без об`єктивних та непереборних причин порушить принцип правової визначеності та остаточності судового рішення (res judicata). Посилається на правову позицію Верховного Суду про те, що сторони мають у розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 439/1493/15-ц). Наголошує на недобросовісній процесуальній поведінці апелянта та відсутності доказів поважності причин пропуску строку.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача (у режимі ВКЗ) проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав викладених у відзиві.

Представник апелянта, якому також забезпечена участь у режимі ВКЗ, у судове засідання не прибув, до відеоконференції не під 'єднався.

Щодо клопотання відповідача ОСОБА_1 про відкладення судового засідання з метою направлення на його поштову адресу копії апеляційної скарги та надання додаткового строку для підготовки заперечень у зв`язку з перебуванням на бойовому чергуванні, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга була направлена апелянтом до електронного кабінету відповідача у підсистемі Електронний суд 13 листопада 2025 року, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с. 147, т. 3). Таким чином, з моменту фактичного отримання скарги до дня судового засідання минуло понад три місяці, що є цілком достатнім та розумним строком для ознайомлення з її доводами та підготовки відповідних пояснень чи відзиву, навіть з урахуванням специфіки проходження військової служби.

Крім того, ухвала суду про призначення справи до розгляду на 05 березня 2026 року була доставлена відповідачу в електронній формі 25 лютого 2026 року. Проте клопотання про відкладення було подано ОСОБА_1 лише 03 березня 2026 року, тобто за два дні до призначеного засідання, що свідчить про відсутність належної добросовісності у використанні процесуальних прав. Оскільки відповідач має зареєстрований електронний кабінет у системі ЄСІТС, відповідно до положень ЦПК України він зобов`язаний приймати документи в електронному вигляді, а його вимога щодо поштового направлення паперових копій за наявності постійного доступу до електронних матеріалів є безпідставною. Факт реального доступу та стабільної роботи електронного кабінету підтверджується тим, що до свого клопотання від 03 березня 2026 року ОСОБА_1 додав копію ухвали суду, отриману ним через Електронний суд саме 25 лютого 2026 року.

Оскільки ОСОБА_1 був завчасно повідомлений про всі етапи провадження та мав реальну можливість реалізувати свої права у письмовій формі протягом тривалого часу, а його неявка не створює перешкод для надання правової оцінки висновкам суду першої інстанції в межах апеляційної скарги ТОВ «Траєкторія», об`єктивних підстав для відкладення засідання немає. Посилання на перебування на бойовому чергуванні не може бути визнано поважною причиною для відкладення розгляду за обставин, коли сторона була обізнана про зміст скарги ще з листопада 2025 року та не вжила жодних заходів для подання письмової позиції за три місяці.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у поновленні строку та залишаючи заяву про перегляд заочного рішення без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не надав належних доказів поважності причин пропуску встановленого законом тридцятиденного строку. Встановивши, що в межах виконавчого провадження, розпочатого у 2019 році, двічі накладався арешт на кошти юридичної особи, суд дійшов висновку про реальну можливість відповідача дізнатися про підстави такого арешту та наявність заочного рішення. Суд першої інстанції зазначив, що представником відповідача не заперечувався факт обізнаності директора про відкриті виконавчі провадження. Враховуючи тривалість періоду з моменту відкриття виконавчого провадження (15 березня 2019 року) до звернення до суду (вересень 2024 року), суд визнав причини пропуску строку неповажними. Суд також врахував принцип правової визначеності та обов`язок сторін цікавитися станом судових справ та виконавчих проваджень щодо них.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 284 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення строку, якщо заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення рішення. Разом з тим, запровадження строків на вчинення процесуальних дій обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata - принципу остаточності рішення. Жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення, а відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Колегія суддів зазначає, що за змістом статей 126, 127 ЦПК України поважними причинами пропуску процесуального строку є обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. У цій справі апелянт звернувся із заявою про перегляд заочного рішення через вісім років після його ухвалення та через понад п`ять років після відкриття виконавчого провадження. Твердження апелянта про те, що йому стало відомо про існування заочного рішення лише у серпні 2024 року під час провадження у справі про банкрутство, колегія суддів оцінює критично.

Встановлено, що на виконання заочного рішення від 21 вересня 2016 року державним виконавцем 15 березня 2019 року було відкрито виконавче провадження № 59079555. Протягом 2019-2020 років у межах цього провадження вживалися заходи примусового виконання, зокрема здійснювалося звернення стягнення на кошти на рахунках боржника та накладався арешт на майно товариства.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), існує презумпція обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні. Учасник виконавчого провадження обґрунтовано покладається на отримання документів від виконавця, проте у випадку неотримання відповідних відомостей протягом тривалого часу та невжиття заходів щодо з`ясування стану виконання, застосуванню підлягає обов`язок особи самостійно цікавитися перебігом провадження.

Суд апеляційної інстанції акцентує, що для юридичної особи арешт банківських рахунків та звернення стягнення на грошові кошти є очевидною подією, яка об`єктивно свідчить про наявність виконавчого документа та, як наслідок, судового рішення. Посилання апелянта на відсутність господарської діяльності та невикористання рахунків не може вважатися поважною причиною пропуску строку, оскільки внутрішні організаційні питання суб`єкта господарювання не мають ознак непереборної сили та не можуть нівелювати принцип остаточності судового рішення. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 466/948/19).

Враховуючи, що виконавчі дії щодо ТОВ «Траєкторія» тривали з 2019 року, апелянт мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав принаймні з грудня 2019 року. Подання заяви про перегляд заочного рішення лише у 2024 році свідчить про значний та невиправданий пропуск процесуального строку. Безпідставне поновлення строку на оскарження рішення, що набрало законної сили, через вісім років після його ухвалення за відсутності об`єктивних перешкод призвело б до порушення права іншої сторони на справедливий суд у контексті правової визначеності.

З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції суду першої інстанції. Наслідком пропуску такого строку за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно констатував відсутність підстав для поновлення строку та обґрунтовано залишив заяву представника відповідача без розгляду, оскільки доводи про пізню обізнаність спростовуються тривалим періодом перебування рішення на виконанні та вчиненням реальних виконавчих дій, про які боржник не міг не знати при виявленні належної обачності. Судовий захист не може використовуватися як засіб для ревізії остаточних рішень за межами розумних строків без вагомих і непереборних обставин, яких у цій справі не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов