Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №369/21886/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 369/21886/25 Головуючий у суді першої інстанції - Лапченко О.М.

Номер провадження № 22-ц/824/6082/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Лапченко О.М., у місті Києві, у за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи ОСОБА_1 , Бучанська державна нотаріальна контора Київської області про забезпечення доказів до пред`явлення позову,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, відповідно до якої просила суд витребувати належним чином засвідчену копію матеріалів спадкової справи №74550781, відкритої Бучанською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 з Бучанської державної нотаріальної контори , яка знаходиться за адресою: 08292, Київської області, Бучанський район, місто Буча, бульвар Богдана Хмельницького,5/5-А офіс 8.

В обґрунтування заяви вказує, що в даний час ОСОБА_3 як позивачем готується позовна заява до суду з вимогами про визнання недійсним заповіту до ОСОБА_1 як ймовірного відповідача, з відомостей, які їй стали відомі при подачі заяви про прийняття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 , про що виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області складений актовий запис № 65 від 28 липня 2025 року та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

У вересні 2025 року як донька померлої вона до Бучанської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги по закону, про що була відкрита спадкова справа за № 74550781 від 04 вересня 2025 року.

За інформацією нотаріуса їй стало відомо, що за 3 дні до смерті її мати - ОСОБА_4 посвідчила заповіт на користь іншої особи. Таким чином, у видачі свідоцтва про право на спадщину та реалізації її права на спадкування за законом через цю обставину буде відмовлено.

Заявниця вважає, що її мати не мала волевиявлення на заповіт на користь третіх осіб та не могла його підписувати за станом свого здоров`я через серйозну фізичну ваду хірургічне видалення одного ока внаслідок прогресування онкологічного захворювання злоякісну пухлину меланому, яка також привела до втрати зору на другому оці.

Фізичний стан її матері виключав можливість підписання важливого юридичного заповідального документу.

ОСОБА_3 посилається на те, що викладена обставина підтверджується медичними документами, які додаються до поданої заяви. Зазначає, що постійно протягом багатьох років з 2018 року заявниця здійснювала догляд та піклування за своєю матір`ю - ОСОБА_4 після перенесених нею хірургічних втручань через онкологію та неможливість за її станом здоров`я, через ваду зору, самостійно бачити, читати, пересуватися та розуміти значення того чи іншого документу.

Вказує, що у липні 2025 року, за сімейними обставинами, мала відлучитися з дому, де проживала її мати.

На даний час вона не володіє повною інформацією про дані особи, на користь якої складений заповіт та відомостями стосовно того, чи дотриманий державним нотаріусом порядок посвідчення та складання заповіту її матері - ОСОБА_4 , як особи з фізичними вадами, яка самостійно не могла прочитати за день до своєї смерті жодного документу.

Виконати вимоги, передбачені ч. 3 ст. 175 ЦПК України вона може лише з матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_4 № НОМЕР_2 , що перебуває (зберігається) у Бучанській державній нотаріальній конторі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення доказів до пред`явлення позову - задоволено. Витребувано з Бучанської державної нотаріальної контори належним чином посвідчену копію матеріалів спадкової справи № 74550781, відкритої після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення доказів до пред`явлення позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував, що заява про забезпечення доказів не містить обґрунтування реальних ризиків їх втрати або ускладнення подання, збирання в майбутньому. Саме по собі посилання на неможливість самостійного отримання документів не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

Крім того, обов`язок зазначення відомостей про відповідача покладено на позивача, тому подання заяви про забезпечення доказів у цьому випадку фактично спрямоване на перекладення процесуального обов`язку сторони на суд.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Учасники справи належним чином повідомлені не з`явились (а.с. 101-103).

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так суд першої інстанції, розглядуючи заяву ОСОБА_3 про забезпечення доказів до подання позовної заяви та задовольняючи її дійшов наступних висновків.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 28 липня 2025 року вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис № 65 Виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернулась до Бучанської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги по закону, на підставі чого 04 вересня 2025 року була відкрита спадкова справа № 74550781. Однак нотаріус надала інформацію, що за три дні до смерті її мати ОСОБА_4 посвідчила заповіт на користь іншої особи.

Заявниця позбавлена можливості самостійно отримати відомості щодо даних особи, на користь якої було складено заповіт її покійною матір`ю. У той же час, інформація щодо особи, на користь якої було складений заповіт, необхідна заявниці для подання відповідної позовної заяви з метою захисту свої порушених прав в судовому порядку.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_3 про витребування доказів до подання позовної заяви.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Нормами статті 175 ЦПК України позивача зобов`язана у позовній заяві зазначити повне ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) відповідача, його місце проживання або знаходження.

За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЦПК України суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1-3 ст. 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів. Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів зазначається: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) іншої сторони (сторін), якщо вона відома заявнику, а також якщо відомі відомості, що її ідентифікують: її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; 4) докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; 5) обґрунтування необхідності забезпечення доказів; 6) спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

З аналізу ч. 1 ст. 117 ЦПК України слідує, що у заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, а також обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, ОСОБА_3 посилалася на те, що має намір звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним заповіту до ОСОБА_1 як ймовірного відповідача, але не може це зробити, оскільки інформація необхідна їй для подачі позову до суду про оспорення заповіту невідома. Вона не володіє інформацією щодо складеного заповіту, як і не володіє інформацією, на чию користь складений вказаний заповіт і лише припускає, що це може бути ОСОБА_1 , а отримати таку інформацію від нотаріуса вона не може через таємницю вчинення нотаріальних дій. Внаслідок цього заявник позбавлена можливості вказати в позовній заяві відповідача (відповідачів) та оспорити заповіт.

Таким чином, отримати вказані докази ОСОБА_3 не вдалося отримати вищевказану інформацію, необхідну їй для подальшого звернення до суду з метою захисту її порушеного права.

Процес доказування та докази, які надаються в обґрунтування позиції сторін, використовуються сторонами для того, щоб довести свою правоту в конфліктних правовідносинах і захистити чи відновити свої права. І саме, від якості та повноти, поданих доказів, залежить майбутня позиція суду у вирішенні цього конфлікту між сторонами і прийняття мотивованого рішення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність зазначеної інформації, яка міститься у матеріалах спадкової справи № 74550781, відкритої Бучанською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , унеможливлює звернення ОСОБА_3 до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки особа відповідача їй не відома і в інший спосіб вона позбавлена можливості отримати таку інформацію.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 зазначено, що «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Аналіз статей 2, 4, 5 ЦПК України вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 04 березня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв