Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №754/12458/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 754/12458/24 Головуючий у суді першої інстанції - Скрипка О.І.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4382/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Томчуком Миколою Володимировичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 19.04.2008 вона з відповідачем перебували в шлюбі, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31.05.2021.

Сторони мають дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти проживають з нею та знаходяться на її утриманні.

Постановою Київського апеляційного суду від 31.08.2022 року по справі №754/8429/21 було змінено рішення Деснянського районного суду м. Києва і визначено до стягнення з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі по 4000,00 грн. на кожного.

В межах виконавчого провадження № 70130332 з виконання вказаного рішення відповідач сплачував аліменти в розмірі за своїм власним бажанням, з листопада 2022 року по березень 2023 року сплачував у визначеному судом розмірі - по 4000,00 грн. на дитину.

Однак станом на день звернення з позовом у відповідача існує заборгованість в розмірі 186 322,48 грн.

Посилаючись на викладені обставини та положення ст.196 СК України, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей у розмірі 186 322, 48 грн.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 186 322,48 грн по виконавчому провадженню №70130332.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не врахував, що відповідач завжди добросовісно ставився до обов`язку утримувати і дітей та сплачував аліменти, відповідно до розміру його доходів.

Зазначає, що суд не врахував існування поважних причин виникнення заборгованості, зокрема, скрутне матеріальне становище, воєнний стан, а також відсутність вини відповідача у виникненні боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця ОСОБА_2 адвокат Левченко М.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник відповідача адвокат Томчук В.В., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Представниця позивачки адвокат Пілюга В.В. у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що на виконанні у Деснянському відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження № 71023617 з примусового виконання виконавчого листа №754/8429/21 від 06 жовтня 2022 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 4000,00 грн, щомісячно, починаючи з 10 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття, та з примусового виконання виконавчого листа №754/8429/21 від 06 жовтня 2022 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 4000,00 грн, щомісячно, починаючи з 10 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Благовісним В.М. 26 серпня 2024 року, станом на 01 серпня 2024 року відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів в загальному розмірі 186 322,48 грн внаслідок несвоєчасної та неповної сплати аліментів, починаючи з 10 червня 2020 року.

З матеріалів справи також встановлено, що 11 грудня 2024 року відповідач погасив заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 180 000,00 грн.

Відповідно до листів Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 13 грудня 2024 року, станом на 13 грудня 2024 року відповідач заборгованості зі сплати аліментів не має.

Відповідно до статей 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

В ході розгляду справи відповідач не спростував, що заборгованість по аліментам виникла не з його вини. У своїй апеляційній скарзі відповідач не заперечує, що протягом спірного періоду у нього утворилась заборгованість зі сплати аліментів. Однак, апелянт не погоджується і з визначеним виконавцем розміром цієї заборгованості.

При цьому, із наявних у справі доказів вбачається, що розмір заборгованості із сплати аліментів був обчислений державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», у боржника була можливість оскаржити його до суду у порядку, встановленому законом. Розрахунок державного виконавця містить відомості про суму заборгованості по аліментам, період за який вона виникла.

Відповідач не скористався своїм правом на оскарження зазначеного розрахунку та не надав суду будь-яких доказів стосовно його необґрунтованості чи неправильності.

У відповідності з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до роз`яснень, наведених в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках неустойка стягується за весь час прострочення сплати аліментів.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду справи обставини, беручи до уваги той факт, що відповідач, достовірно обізнаний про існування судового рішення про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання дітей, аліменти не сплачував, доказів того, що існуюча заборгованість виникла з незалежних від нього причин не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність того, що заборгованість з аліментів виникла з його вини, у зв`язку з чим позивачка набула права на стягнення неустойки (пені).

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 196 СК України У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

p=(A1*1%*Q1)+(A2*1%*Q2)+……….(An*1%*Qn), де:

p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Аналогічний правовий висновок міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі Справа № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається із наведеного позивачкою розрахунку, розмір пені за період з 10 червня 2020 року по 01 серпня 2024 року становить 186 322,48 грн, що не перевищує суму заборгованості.

Розрахунок відповідає вимогам закону, його виконано відповідно до наведеної формули. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правильно погодився із сумою розрахунку пені, відповідач, в свою чергу, розрахунок не спростував, власного розрахунку не навів.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання апелянта на те, що він не міг сплачувати аліменти у повному розмірі у зв`язку із введенням воєнного стану не підтверджуються належними та допустимими доказами. Доводи про те, що він перебував у скрутному матеріальному становищі а змушений був позичити кошти у знайомих для погашення боргу на висновки суду також не впливають, оскільки відповідач не позбавлений можливості працювати, отримувати дохід та виконувати свій обов`язок щодо утримання дітей.

Твердження апелянта щодо некоректності розрахунку заборгованості, складеного виконавцем, також є безпідставним, позаяк у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до виконавця із вимогами щодо перерахунку чи оскаржував розрахунок у судовому порядку.

При цьому, слід зауважити, що погашення заборгованості зі сплати аліментів після пред`явлення даного позову до суду не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасну сплату аліментів за попередній період

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Томчуком Миколою Володимировичем залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 04 березня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома