Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №753/14734/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/14734/25

провадження № 22-ц/824/2606/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дарницький районний у місті Києві відділ реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті на території російської федерації, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гончарука Сергія Сергійовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року в складі судді Шаповалової К. В.,

встановив:

11.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві

Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території рф в місті Владивосток, про що відділом ЗАГС №4 управління ЗАГС адміністрації міста Владивосток 26 травня 2025 року було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис про смерть №170259250000803144008.

02.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до Дарницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з метою отримання свідоцтва про смерть батька ОСОБА_2 , проте у видачі свідоцтва про смерть батька було відмовлено у зв`язку з відсутністю актового запису про смерть в базі програмного забезпечення Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Заявник зазначав, що не може отримати від закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, що створені за законодавством України, документ встановленої форми про смерть та на його підставі зареєструвати смерть ОСОБА_2 згідно чинного законодавства України.

Враховуючи те, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видано на території рф, а отримання довідки про причини його смерті наразі є неможливим у зв`язку з зупиненням дії Конвенції від 22.01.1993 та Протоколу від 28.03.1997, то ці факти зумовлюють неможливість реєстрації його смерті у встановленому законом порядку, і усунення цього порушення іншим шляхом ніж судовим, не вбачається можливим.

Єдиним можливим способом зареєструвати смерть ОСОБА_2 є встановлення факту смерті у судовому порядку, що також за правилами статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» є підставою для державної реєстрації смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відсутність свідоцтва про смерть перешкоджає заявнику в оформленні документів, необхідних для прийняття спадщини померлого.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Тучне, Сумської області, РНОКПП: НОМЕР_2 , місце смерті: російська федерація, Приморський край, місто Владивосток, дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до поданого свідоцтва про смерть від 26 травня 2025 року іноземним органом реєстрації ( рф) зареєстрований факт смерті громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таке свідоцтво в розумінні ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» у редакції від 23.12.2022, є документом, що виданий уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, й визнається дійсним в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Існування перешкод у легалізації свідоцтва про смерть, видане на території рф, не є визначеною пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України підставою для встановлення факту смерті, адже за наведених заявником обставин та наданих документів, смерть громадянина рф ОСОБА_2 не підлягала реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану України.

Наразі у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн при їх пред`явленні на території України передбачено застосування положень Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та їх засвідчення апостилем згідно з Конвенцією.

14.09.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Гончарук С. С. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про встановлення факту смерті.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також є таким, що порушує права, які гарантовані Конституції України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд першої інстанції дослідив, що смерть ОСОБА_2 настала в певний час на території рф. Водночас, заявником надано беззаперечний доказ - офіційну відмову Дарницького районного в м. Києві відділу реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ) від 03.07.2025 у проведенні державної реєстрації смерті, що підтверджує об`єктивну неможливість реєстрації смерті ОСОБА_2 та отримання відповідного свідоцтва у звичайному порядку на території України.

Положення п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України не містять жодних прямих вказівок та застережень, що його застосування можливе лише щодо випадків смерті осіб на території України.

Тлумачення судом першої інстанції п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України є занадто вузьким, оскільки суди України вже неодноразово встановлювали факти смерті осіб за кордоном в порядку даної норми, включаючи факти смерті осіб на території рф після 24 лютого 2022 року, коли вже була відсутня можливість консульської реєстрації.

Вважає, що Закон не обмежує дію зазначеної норми виключно випадками смерті на території України, а навпаки, в умовах війни та зупинення дії міжнародних конвенцій та договорів з рф, допомагає громадянам України в забезпеченні реалізації ними права на спадкування та інших майнових прав. Свідоцтва про смерть, видані органами рф, наразі не визнаються на території України. Відмова суду у встановленні факту смерті позбавляє ОСОБА_3 права на захист порушених прав та інтересів у судовому порядку, порушує право заявника на спадкування.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Чаруха Р. Р. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого повторно відділом державної РАЦС Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області 13.06.2015 року.

ОСОБА_2 , громадянин російської федерації, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: рф, Приморський край, м. Владивосток, про що 26 травня 2025 року складено запис про смерть №170259250000803144008. Місце державної реєстрації: 92500008 Відділ запису актів цивільного стану №4 управління запису актів цивільного стану адміністрації м. Владивостока. Дата видачі: 26 травня 20025 року.

02.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до Дарницького відділу ДРАЦС в м. Києві з заявою про видачу повторного свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , який помер в м. Владивосток, російська федерація, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

03.07.2025 Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ МЮ ( м. Київ) за результатом розгляду заяви від 02.06.2025 щодо повторної видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_2 повідомив, що за результатом здійснення перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру актів цивільного стану громадян актовий запис про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не знайдено.

Доказів відмови заявнику у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

За пунктом 7 Правил документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародними договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів ( далі - Гаазька конвенція 1961 року). Гаазька конвенція 1961 року набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Гаазької конвенції 1961 року передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (далі - Конвенція 1993 року), укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і російською федерацією, та ратифікованою Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом з тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції 1993 року було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції 1993 року, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , громадянина рф, видане відповідно до вимог чинного законодавства іноземної держави (російської федерації), на території якої він помер, містить необхідні реквізити, та згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року № 107, не потребує засвідчення апостилем і подальшої легалізації, а тому вважається дійсним на території України.

За таких підстав необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня.

Заявник не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть свого батька, яке видане компетентними органами іноземної держави, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 листопада 2023 року у справі № 202/4449/22, від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24, від 04 серпня 2025 року у справі №757/27745/24-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гончарука Сергія Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.03.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук