Постанова від 11 лютого 2026 р. у справі №755/15189/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 755/15189/24 Головуючий у суді першої інстанції - Гринчак О.І.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3353/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Івахненком Юрієм Олександровичем та ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Бегейовичем Романом Васильовичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Авто Діагностика», третя особа: Головний сервісний центр МВС про визнання недійсним договору та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що у 2011 році вона придбала автомобіль Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 та майже одразу передала в користування своїй дочці ОСОБА_4 та її співмешканцю ОСОБА_5 .

Після окупації м. Луганська у 2014 році ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виїхали на зазначеному автомобілі на підконтрольну територію України на автомобілі Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 та продовжували ним користуватися.

Приблизно весною 2023 року позивачка дізналася від дочки, що автомобіль Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 зник та за її неперевіреною інформацією, був перереєстрований у ТСЦ №8046 на нового власника.

У лютому 2023 року ОСОБА_4 помітила відсутність автомобіля Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , на що ОСОБА_5 повідомив, що передав автомобіль на ремонт знайомому ОСОБА_1 .

У березні 2023 року ОСОБА_5 помер, проте до того часу автомобіль Porsche Cayenne. 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , так і не було повернуто, ані позивачці, ані ОСОБА_4 .

На подальші вимоги щодо повернення автомобіля Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 ,, ОСОБА_1 відмовив, заявляючи, що це його авто.

19.03.2024 позивачка звернулася до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві та заявила про вчинений злочин.

20.03.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення №12024100010000769 за ч. 3 ст. 358 КК України, досудове розслідування розпочато. Позивачка набула статусу потерпілої особи.

Після ознайомлення з матеріалами досудового розслідування кримінального провадження №12024100010000769 від 20.03.2024 за ч. 3 ст. 358 КК України стало відомо, що 22.02.2023 ТОВ « ЕКСПРЕС АВТО ДІАГНОСТІКА» в особі відповідального Назаревича Володимира Валерійовича , який діяв на підставі договору комісії №8095/23/004765 від 04.02.2023, продав ОСОБА_1 транспортний засіб марки «Porsche», модель «Cayenne», 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , за 149000,00 грн.

Позивачка не підписувала договір комісії №8095/23/004765 від 04.02.2023, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, виконаною судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 08.08.2024 № СЕ-19/111-24/29750-ПЧ, де зазначено, що підписи від імені ОСОБА_3 у графі «Підпис» пункту «КОМІТЕНТ» розділу «VII. МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН» договору комісії №8095/23/004765 від 04.02.2023 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 графі «Комітент» акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8095/23/004765 від 04.02.2023 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Отже, договір комісії №8095/23/004765 від 04.02.2023 є неукладеним.

Воля власника транспортного засобу марки «Porsche», модель «Cayenne», 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 не була спрямована на укладення договору відчуження. ОСОБА_3 не надавала права на розпорядження належним їй майном ТОВ «ЕКСПРЕС АВТО ДІАГНОСТІКА» в особі відповідального Назаревича Володимира Валерійовича .

Тому укладений комісіонером ТОВ «ЕКСПРЕС АВТО ДІАГНОСТИКА» в особі відповідального Назаревича Володимира Валерійовича договір купівлі-продажу автомобіля від власного імені в інтересах комітента, зокрема правочин купівлі-продажу від 22.02.2023 є недійсним на підставі частини третьої статті 203, статті 215 ЦК України в силу укладення цього правочину з дефектом волі продавця (за відсутності волевиявлення щодо відчуження майна).

Позивачка вказувала, що спірний транспортний засіб - автомобіль Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , вибув з володіння власника ОСОБА_3 поза її волею на підставі договору купівлі-продажу, який є недійсним, тому вимога про витребування цього рухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , яка є останнім набувачем майна за наступними правочинами щодо його відчуження, відповідає ефективному способу захисту. Метою заявлення віндикаційного позову є забезпечення введення ОСОБА_3 у володіння майном, якого її незаконно позбавили.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , укладений 22.02.2023 між ТОВ «ЕКСПРЕС АВТО ДІАГНОСТИКА» в особі відповідального Назаревича В.В. , який діяв на підставі нікчемного договору комісії №8095/23/004765 від 04.02.2023, та ОСОБА_1 про придбання ним вказаного автомобіля за 149 000,00 грн;

- витребувати у відповідачки - ОСОБА_2 , у власність ОСОБА_3 Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , укладений 22.02.2023 між ТОВ «ЕКСПРЕС АВТО ДІАГНОСТИКА» в особі відповідального Назаревича В.В. , який діяв на підставі неукладеного договору комісії №8095/23/004765 від 04.02.2023, та ОСОБА_1 про придбання ним вказаного автомобіля за 149 000,00 грн.

Витребувано у відповідачки - ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 автомобіль Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9731,48 грн.

Стягнуто з ТОВ «ЕКСПРЕС АВТО ДІАГНОСТИКА» на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову частково відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що вона є добросовісним набувачем автомобіля марки «Porshe», моделі «Cayenne», 2011 року випуску, чорного кольору, на підставі договору купівлі-продажу.

Зазначає, що в ході досудового розслідування у вказаний час жодній особі не повідомлено про підозру. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем транспортного засобу марки «Posrche» моделі «Cayenne» реєстраційний номер НОМЕР_3 . На момент купівлі 26.07.2024 та укладання договору купівлі-продажу автомобіль марки «Posrche» моделі «Cayenne» номер кузова - НОМЕР_1 проходив перевірку на будь-які обмеження у Територіальному сервісному центрі МВС №3243 у м. Бровари, Київської обл., та ніяких обмежень стосовно вказаного автомобіля не було.

Вказує, що позивачка за власною волею передала ОСОБА_5 спірний автомобіль. За таких обставин наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Стверджує, що задоволення віндикаційного позову і витребування транспортного засобу у ОСОБА_2 як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Відповідач ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову частково відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не урахував та не надав належної оцінки обставинам, що маю значення для правильного вирішення справи. Зокрема, того, що позивачка не надала відповіді на відзив на позовну заяву, у позивачки на момент придбання спірного автомобіля було відсутнє право керування транспортним засобом, суд неправильно відтворив та тлумачив пояснення свідка, неправильно встановив обставини перетину позивачкою кордону, судом проігноровано питання походження коштів на придбання позивачкою транспортного засобу, не надано оцінки добросовісності дій відповідачів.

Зазначає, що автомобіль вибув з фактичного володіння позивачки ОСОБА_3 за її волею, оскільки був переданий ОСОБА_5 ще в 2011 році. Таким чином, саме позивачка особисто з власного волевиявлення розпорядилася належним їй автомобілем і прийняла рішення про передачу автомобіля іншій особі, тобто взяла на себе усі ризики щодо можливості неповернення автомобіля з боку ОСОБА_7 на себе.

ОСОБА_1 реалізував своє конституційне право на придбання майна, зокрема транспортного засобу, за відплатним договором. У процесі придбання діяв у межах закону та є добросовісним набувачем. Як і всі наступні власники цього транспортного засобу, ОСОБА_1 має законні підстави вважати, що його права на нього є правомірними, а угода - дійсною.

ОСОБА_1 не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні № 12024100010000769, він не є його учасником чи стороною.

У Деснянському районному суді міста Києва відсутній оригінал матеріалів кримінального провадження №12024100010000769, у тому числі висновок експерта № СЕ-19/111-24/29750/П4 від 08 серпня 2024 року. Тому суд мав визнати висновок експерта № СЕ-19/111- 24/29750/П4 від 08 серпня 2024 року недопустимим доказом та не досліджувати його.

Вказує, що, оскільки останній набувач спірного автомобіля набув право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу автомобіля, і майно не є таким, що вибуло з володіння позивачки поза її волею, відсутні підстави для витребування автомобіля від добросовісного набувача.

Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.

У судовому засіданні взяв участь представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Івахненко Ю.О., який підтримав апеляційні скарги, просив задовольнити їх з викладених підстав. Представниця позивачки ОСОБА_3 адвокат Рева О.О. у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_3 з 01 березня 2011 року на праві власності належав автомобіль марки «Porsche», модель «Cayenne», 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 .

Згідно з інформацією, що міститься у повному витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) 02 березня 2011 року ОСОБА_3 видала довіреність зі строком дії до 02 березня 2016 року представникам: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; майно: Тип майна: Транспортний засіб, Тип транспортного засобу: Автомобіль легковий, Серійний номер: НОМЕР_1 , Номер державної реєстрації: НОМЕР_2 .

04 лютого 2023 року оформлено договір комісії №8095/23/004765, сторонами якого зазначено ТОВ «ЕКСПРЕС АВТО ДІАГНОСТИКА» (комісіонер) та ОСОБА_3 (комітент). За умовами цього договору комісії комісіонер зобов`язався нібито за дорученням позивачки (комітента) за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочин щодо транспортного засобу Porshe Cayenne, номер кузова НОМЕР_1 .

Також 04 лютого 2023 року складено акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер, який нібито підписала позивачка.

Водночас, згідно з інформацією, наданою Адміністрацією Державної прикордонної служби України від 07.08.2024, перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2023 по 31.03.2024 ОСОБА_3 (проживає у м. Луганськ) здійснено у пункті пропуску Рава-Руська на в`їзд 08.03.2024, і на виїзд 28.03.2024.

22 лютого 2023 року ТОВ «ЕКСПРЕС АВТО ДІАГНОСТИКА» в особі відповідального Назаревича В.В., який діяв на підставі договору комісії №8095/23/004765 від 04.02.2023, продало ОСОБА_1 транспортний засіб марки «Porsche», модель «Cayenne», 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , за 149000,00 грн.

Станом на 01 листопада 2024 року, відповідно до останньої внесеної інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів щодо транспортного засобу марки «Porsche», модель «Cayenne», 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 наявна така інформація:

01 березня 2011 року ТСЦ № 4441 в ЄДРТЗ було створено реєстраційну дію «70 - реєстрація ТЗ привезеного з-за кордону», в якій власником зазначено позивачку - ОСОБА_3 , та присвоєно ТЗ номерний знак НОМЕР_2 ;

22 лютого 2023 року ТСЦ № 8046 в ЄДРТЗ було створено реєстраційну дію «308 - перереєстрація на нового власника за договором купiвлi-продажу (сг)», в якій власником зазначено відповідача-1 - ОСОБА_1 , та присвоєно ТЗ номерний знак НОМЕР_4 ;

28 березня 2023 року ТСЦ № 8046 в ЄДРТЗ було створено реєстраційну дію «315 - перереєстрація ТЗ на нового власника за договором, укладеним в ТСЦ», в якій власником зазначено ОСОБА_8 , та присвоєно ТЗ номерний знак НОМЕР_5 ;

06 квітня 2023 року ТСЦ № 8045 в ЄДРТЗ було створено реєстраційну дію «315 - перереєстрація ТЗ на нового власника за договором, укладеним в ТСЦ», в якій власником зазначено ОСОБА_9 , та присвоєно ТЗ номерний знак НОМЕР_6 ;

26 липня 2024 року ТСЦ № 3243 в ЄДРТЗ було створено реєстраційну дію «315 - перереєстрація ТЗ на новим власником за договором, укладеним в ТСЦ», в якій власником зазначено відповідача-2 - ОСОБА_2 , та присвоєно ТЗ номерний знак НОМЕР_7 .

Також встановлено, що 19 березня 2024 року позивачка звернулася до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій вказала, що весною 2023 року невстановлена особа, використовуючи підроблені документи, незаконно перереєструвала автомобіль Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , на нового власника.

20 березня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинене кримінальне правопорушення № 12024100010000769 за ч. 3 ст. 358 КК України про те, що в лютому 2023 року невстановлені особи, використовуючи заздалегідь підроблені документи, перебуваючи у ТСЦ № 8046 за адресою: м Київ, вул. Столичне шосе, 104 незаконно перереєстрували автомобіль Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_3 .

Відповідно до висновку експерта, виконаного судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 08.08.2024 № СЕ-19/111-24/29750-ПЧ на підставі постанови від 10.05.2024 про призначення судово-почеркознавчої експертизи, винесеної слідчим слідчого відділу Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві Володимиром Назаровим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.03.2024 за № 12024100010000769:

- підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Підпис» пункту «КОМІТЕНТ» розділу «VII. МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН» договору комісії № 8095/23/004765 від 04.02.2023 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Комітент» акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8095/23/1/004765 від 04.02.2023 - виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна, складеного 25.10.2024 суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_10 ринкова вартість КТЗ марки PORSCHE модель Cayenne S 4.8І (92АА), державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2011 року випуску, станом на дату оцінки з урахуванням округлення склала: 973 148,00 грн.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Позивачка доводить обставини непідписання нею договору комісії та його підробки, зокрема, висновком експерта від 08.08.2024 № СЕ-19/111-24/29750-ПЧ у кримінальному провадженні № 12024100010000769.

Ця експертиза була проведена у кримінальному провадженні. Експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Та обставина, що вказану експертизу проведено не за ухвалою суду у цій справі не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу, є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, висновок містить інформацію щодо предмета доказування, а отже, є допустимим письмовим доказом у справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі (див. постанови Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 522/16529/20; від 20 листопада 2024 року № 373/2163/21).

Така позиція є сталою в судовій практиці. Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений у межах кримінального провадження. Зокрема, такі правові висновки викладено і у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.

Окрім того, у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 308/10606/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 також зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Однак, заперечуючи проти вказаного експертного висновку, представники відповідачів у цій справі не заявляли клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Відповідачі не спростували вказаного висновку експерта, не надали доказів та не навели доводів, на підставі яких висновок можна було визнати неповним або неясним, визнати необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Зокрема, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції взяв до уваги не лише висновок почеркознавчої експертизи, а й те, що 04 лютого 2023 ро позивачка не перебувала у м. Києві та в Україні в цілому, де начебто укладено договір комісії та підписано акт технічного стану транспортного засобу.

За таких обставин суд першої інстанції, оцінюючи надані докази в їхній сукупності, дійшов правильного висновку, що позивачка не підписувала договір комісії № 8095/23/004765 від 04.02.2023 та акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8095/23/1/004765 від 04.02.2023, її підписи у цих документах підроблені.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За приписами статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) вказано:

«…відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати».

Оскільки позивачка не підписувала договору комісії № 8095/23/004765 від 04.02.2023 та акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8095/23/1/004765 від 04.02.2023, а також враховуючи, що у матеріалах справи немає доказів виконання договору комісії, зокрема звіту комісіонера і доказів передачі позивачці всього одержаного комітентом (відповідачем-3) за договором комісії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір комісії № 8095/23/004765 від 04.02.2023 є неукладеним.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правомочність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном (див. пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі, якщо спірне майно відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 146-148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Оскільки суд встановив, що автомобіль Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , вибув з володіння власниці ОСОБА_3 не з її волі, такий автомобіль може бути витребуваний його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що законодавство України надає відповідачці-2 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Вона не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до особи, в якої придбала автомобіль, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (п. 9.19), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3)).

Зважаючи на викладене, твердження апелянтів щодо порушення права відповідачки 2 на мирне володіння майном є необґрунтованими.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянтів про те, що позивачка за власною волею передала ОСОБА_5 спірний автомобіль, що свідчить наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі та унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, оскільки вони є безпідставними.

Як встановлено із матеріалів справи та показів допитаних судом першої інстанції свідків, до 02 березня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 користувались спірним автомобілем на підставі виданої позивачкою довіреності. В подальшому автомобіль був у користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за усною згодою власниці.

Із пояснень позивачки також встановлено, що автомобіль вибув із володіння ОСОБА_4 поза її волею. Належних доказів на спростування вказаної обставини суду не надано.

Тобто, автомобіль на законних підставах перебував у володінні та користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в той час як власницею автомобіля залишалась позивачка ОСОБА_3 , якій належить право вимоги, передбачене ст. 388 ЦК України.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_3 , як власниця автомобіля, відчужувала його на користь будь-яких інших осіб чи надавала згоду на здійснення такого правочину іншими особами. Передача права користування автомобілем сама по собі не свідчить про наявність у користувача права розпорядження цим майном.

Слід також зауважити, що договір комісії, на підставі якого було в подальшому відчужено спірний автомобіль, було укладено від імені саме ОСОБА_3 як власниці, а не ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 .

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування автомобіля, оскільки він вибув із власності позивачки поза її волею.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновками суду щодо недійсності договору купівлі-продажу.

Як регламентує стаття 15 ЦК України, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

За таких обставин, враховуючи те, що суд установив наявність підстав для повернення автомобіля позивачці, визнання недійсним договору купівлі-продажу цього автомобіля не є ефективним способом захисту порушеного права позивачки, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В частині витребування автомобіля оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Івахненком Юрієм Олександровичем та ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Бегейовичем Романом Васильовичем задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Porsche Cayenne, 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , укладеного22.02.2023, - скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 06 березня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома