Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №753/9247/23 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 753/9247/23

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/1761/2026

Головуючий у суді першої інстанції Л. М. Осіпенко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

04 лютого 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Осіпенко Л. М., в приміщенні Дарницького районного суду м.Києва,

у с т а н о в и в :

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, повернення майна у спільну сумісну власність та поділ спільного сумісного майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що у період з 12.10.1994 до 11.03.2019 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який 12.07.2017 без її згоди відчужив на користь своєї рідної сестри ОСОБА_3 автомобіль марки «KIA», модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 .

Позивач вказала, що зазначений транспортний засіб було придбано у серпні 2010 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згоди на його продаж вона не надавала.

З 2019 року між нею та ОСОБА_2 тривав судовий спір щодо поділу спільного майна подружжя (справа № 753/13473/19), який закінчився 01 лютого 2023 року постановою Київського апеляційного суду.

Серед іншого майна, питання про поділ якого вона ставила перед судом у справі №753/13473/19, був також автомобіль марки KIA», модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 . Однак, судом було відмовлено як у задоволенні позовної вимоги про визнання договору недійсним, так і в задоволенні похідної позовної вимоги про поділ такого об`єкта спільного майна подружжя, оскільки позивачем пред`явлено позов до неповного складу відповідачів, адже ОСОБА_3 була залучена до участі у справі лише у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а вона на той час вже була власником зазначеного автомобіля.

ОСОБА_1 вказала, що вона не позбавлена можливості захистити своє право шляхом подачі позову до належного відповідача.

З урахування зазначеного позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8044/2017/536868 від 12.07.2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як укладений без її згоди, та повернути у спільну сумісну власність автомобіль марки «KIA», модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 ; здійснити поділ автомобіля марки «KIA», модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 , у наступний спосіб: припинити спільну сумісну власність на автомобіль, визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 149 102,25 грн. в якості грошової компенсації припинення її частки у спільній сумісній власності на автомобіль.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, поділ спільного сумісного майна прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року закрито провадження у справі № 753/9247/23 у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину (договору купівлі-продажу автомобіля).

Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про повернення автомобіля у спільну сумісну власність, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ автомобіля.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року про закриття провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним скасовано і в цій частині направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 жовтня 2023 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишено без змін.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті спору.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, повернення майна у спільну сумісну власність та поділ спільного сумісного майна задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 12.07.2017 №8044/2017/536868, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .У порядку поділу майна подружжя, визнано за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на автомобіль марки «KIA», модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «KIA», модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 ,у розмірі 149 102 гривні 25 копійок.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року повернуто у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «KIA», модель «SOUL», 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 .Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу та сплачений судовий збір у розмірі 31 271 гривня 87 копійок. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу та сплачений судовий збір у розмірі 31 271 гривня 87 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 489 гривень 04 копійки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 489 гривень 04 копійки.

Не погоджуючись із рішенням суду від 21.04.2025 ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Судові витрати покласти на позивача.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що позивач 05.06.2019 вже зверталася до суду із аналогічними позовними вимогами щодо поділу спільного сумісного майна подружжя - справа 3753/13473/19, у задоволенні яких їй було відмовлено рішенням суду від 07.12.2021. Судом було встановлено, що ОСОБА_1 було відомо про продаж спірного автомобіля, а грошові кошти отримані від його продажу було використано у період шлюбу в інтересах сім`ї (на покриття боргів перед третьою особою та внесків за майнові права на квартиру). Зокрема судом було зроблено висновки щодо ненадання ОСОБА_1 доказів на підтвердження недійсності та удаваності оспорюваного правочину. Також оскільки транспортний засіб було відчужено та у нього наразі новий власник, який набув відповідних прав під час шлюбу сторін, автомобіль не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя та він не підлягає поділу. Разом з тим, ухвалюючи рішення у даній справі вказаних обставин судом першої інстанції взято до уваги не було.

Судом було проігноровано факт того, що кошти від продажу транспортного засобу були використані в інтересах сім`ї.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених в ній доводів.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали, просили суд про її задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 знала про борги її сім`ї перед сестрою відповідача, яка надавала їм гроші у борг для придбання квартири, вона була обізнана про продаж автомобіля ОСОБА_2 і погоджувалась з таким продажем. ОСОБА_2 вказала, що автомобіль після купівлі перебував у її користуванні, але за проханням брата та його дружини вона неодноразова надавала їм у користування даний автомобіль, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на даному автомобілі разом їздили відпочивати.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просили залишити без змін як законне та обґрунтоване, посилаючись на викладені у відзиві доводи та надані у суді апеляційної інстанції пояснення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріаль, кв. 217 ; ного права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Проте таким вимогам закону рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.04.2025 не відповідає.

Так, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 вказувала на те, що придбаний під час шлюбу за спільні кошти подружжя автомобіль був відчужений ОСОБА_2 на користь його рідної сестри без згоди на те позивача, а грошові кошти від його продажу було використано ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про їх доведеність та обґрунтованість. Суд вважав, що відповіднодо ст. 65 СК України для продажу спірного автомобіля необхідна була письмова згода ОСОБА_1 , яку вона не надавала, а тому такий договір є недійсним. При цьому суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того факту, що отримані від продажу грошові кошти були витрачені ним на погашення боргів перед третіми особами, а також на інвестування житла, а наданий відповідачем договір про участь у фонді фінансування будівництва житла свідчить про те, що він був укладений відповідачем 23.08.2018, тобто через рік після продажу спірного автомобіля.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другійстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.10.1994, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 05.02.2019 у цивільній справі №753/13650/18, що набрало законної сили.

У 2010 року (у період зареєстрованого шлюбу), а саме у серпні 2010 року, відповідач придбав автомобіль марки «KIA» модель «SOUL», 2010 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 , який зареєстрований на ім`я відповідача та який був спільною сумісною власністю подружжя.

12.07.2017 ОСОБА_2 відчужив вказаний автомобіль своїй рідній сестрі - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8044/2017/536868, зареєстрованого 26.08.2010 підрозділом Центр 8044, за ціною 166 196,25 грн.

Так, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із законом право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Результат системного аналізу наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

У випадку, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2025 року у справі № 242/812/23 (провадження № 61-10609св24).

Відтак ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення(частина перша, другастатті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У справі, що переглядається, сторони не заперечували, щоавтомобіль марки «KIA» модель «SOUL», 2010 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 , був придбаний ОСОБА_2 у серпні 2010 року за спільні сумісні кошти подружжя, а тому вказане рухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також встановлено, що вказаний автомобіль було відчужено ОСОБА_2 у період шлюбу на користь ОСОБА_2 згдіно договору купівлі-продажу №8044/2017/536868 від 12.07.2017 за ціною за 166 196,25 грн.

Зокрема у ході перегляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами, у липні 2019 року ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною власністю подружжя, у якому просила суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що набута під час шлюбу та здійснити її розподіл на спільну часткову власність по 1/2 частки кожному із співвласників; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 гаражний бокс під № НОМЕР_5 , перший ряд, друга черга, який розташований в ГБК «Будівельник», за адресою: АДРЕСА_3 , що набутий під час шлюбу та здійснити його розподіл на спільну часткову власність по 1/2 частки кожному із співвласників; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права на однокімнатну квартиру в «ЖК Оберіг» номер секції 2, поверх 5, номер 214 , попередня площа 41,85 кв.м, набуті згідно свідоцтва № С632202/2017/-1 від 23 серпня 2018 року про участь у фонді фінансування будівництва виду А та договору про відступлення майнових прав № М63-2202/2017/-1 від 23 серпня 2018 року та здійснити розподіл цих майнових прав на спільну часткову власність по 1/2 частки кожному із співвласників; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти, які знаходилися на банківських рахунках ОСОБА_2 в ПАТ «КБ «Приватбанк», розміщених як вклади та нараховані на них відсотки в загальній сумі - 125 820 грн. та кошти, що були отримані ОСОБА_2 на карткові рахунки в ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі - 250 621,68 грн., а також кошти в АТ «Банк Південний», розміщені як вклади та нараховані на них відсотки в загальній сумі - 54 364,86 грн., які були набуті під час шлюбу, а також використані ОСОБА_2 до 11 березня 2019 року (фактичного розірвання шлюбу) всупереч інтересам сім`ї та здійснити їх розподіл з виплатою компенсації ОСОБА_1 в розмірі 1/2 їх частини, що складає - 215 403,27 грн.; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заробітну плату в ПрАТ «Асфальтобетонний завод» в розмірі 881 360,25 грн., яка була сплачена під час шлюбу, а також використана ОСОБА_2 до 11 березня 2019 року (фактичного розірвання шлюбу) всупереч інтересам сім`ї та здійснити її розподіл з виплатою компенсації ОСОБА_1 в розмірі 1/2 її частини, що складає - 440 680,13 грн.; визнати удаваним та недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 12 липня 2017 року №8044/2017/536868, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки Kia Soul, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 ; VIN: НОМЕР_2 та здійснити його розподіл на спільну частку власність по 1/2 частки кожному із співвласників; визнати спільним зобов`язанням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суму боргу в розмірі - 25 283,66 грн., згідно рахунку-повідомлення від 09 травня 2020 року КП «ГІОЦ» щодо оплати за комунальні послуги мешканців квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та стягнути з ОСОБА_2 половину зазначеної суми, необхідної для погашення боргу та половину суми на виконання поточних фінансових зобов`язань за житлово-комунальні послуги.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов, в якому просив суд визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована в Київській області, Броварський район, Семиполківська сільська рада (державний акт про право власності на земельну ділянку ЯЙ № 444489); визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, що розташована на території Колонщинської сільської ради, кадастровий номер 3222782600:05:042:0193 (державний акт на право приватної власності на землю від 25.12.1995, зареєстровано в книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 295); визнати за ОСОБА_2 право власності на: холодильник Hitachi - 8 000 грн, холодильник Vestfrost 07/2016 року випуску вартістю 9 169,1 грн, морозильну камеру Liebherr - 6 000 грн, морозильну камеру Vestfrost 08.2013 року випуску вартістю 5 464,86 грн, пральну машину LG - 5 000 грн, телевізор Philips 8/2016 року вартістю 13 998 грн, мікрохвильову піч Sumsung 9/2017 року випуску вартістю 2 699 грн; визнати за ОСОБА_2 право власності на 57/100 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 90,30 кв. м, на підставі свідоцтва про право власності на квартиру серія КВ № 50640 від 23.11.2000; визнати право приватної власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме: гаражний бокс № НОМЕР_5 , перший ряд, друга черга, який розташований в ГБК «Будівельник», за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 38,60 кв. м; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 4 367,50 грн, за платіж за майнові права на однокімнатну кватиру в «ЖК Оберіг» номер секції 2, поверх 5, номер 214 , попередня площа 41,85 кв.м.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договору недійсним та поділ майна задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя за кожним по 1/2 частині квартири АДРЕСА_4 . Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 гаражний бокс під № НОМЕР_5 , перший ряд, друга черга, який розташований в ГБК «Будівельник» за адресою: АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (у порядку поділу майна подружжя за кожним по 1/2 частині гаражного боксу під № НОМЕР_5 , перший ряд, друга черга, який розташований в ГБК «Будівельник» за адресою: АДРЕСА_3 . Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права на однокімнатну квартиру в «ЖК Оберіг», номер секції 2, поверх 5, номер 214 , попередня площа 41,85 кв.м, набутих згідно Свідоцтва №С632202/2017/-1 від 23.08.2018 року про участь у фонді фінансування будівництва виду А та договору про відступлення майнових прав №М63-2202/2017/-1 від 23.08.2018 року. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя за кожним по 1/2 частині майнових прав на однокімнатну квартиру в «ЖК Оберіг», номер секції 2, поверх 5, номер 214, попередня площа 41,85 кв.м, набутих згідно Свідоцтва №С632202/2017/-1 від 23.08.2018 року про участь у фонді фінансування будівництва виду А та договору про відступлення майнових прав №М63-2202/2017/-1 від 23.08.2018.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна та визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.

Колегія судів звертає увагу на те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, як це визначено частиною четвертою статті 82 ЦПК України.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, провадження № 12-144гс18).

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) вказано, що: згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом; преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиціальні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №907/29/19 (провадження № 12-17гс20) зазначено, що: «7.10. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 383/990/22, провадження № 61-17651св23).

Колегія суддів зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) позову, апеляційної скарги чи відзиву, з яким суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (постанова Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22, провадження № 61-16084св23; постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21, провадження № 61-14938св23).

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Такі висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду 02 квітня 2025 року у справі № 947/28306/21, провадження № 61-10642св24.

Отже, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями в їх мотивувальних частинах.

Так, із мотивувальної частини рішення Дарницького районного суду м.Києва від 07.12.2021 у справі № 753/13473/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 01.02.2023, вбачається, що судом було встановлено, що відповідач за первісним позовом ( ОСОБА_2 ) мав перед ОСОБА_3 до продажу автомобіля (2010 та 2017 роки) боргові зобов`язання. Також з показань свідків судом було встановлено, що позивач за первісним позовом ( ОСОБА_1 ) знала про продаж автомобіля, та що гроші за його отримання були витрачені в період шлюбу (покриття боргів перед третьою особою та внески за майнові права за квартиру).

Отже, на підставі встановлених обставин у справі № 753/13473/19 суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом ( ОСОБА_1 ) не доведено обставин та не надано жодного доказу щодо недійсності та удаваності спірного договору, викладені під час розгляду справи її твердження ґрунтуються лише на припущеннях та спростовуються матеріалами справи. Також суд дійшов висновку, що оскільки транспортний засіб було відчужено та у нього наразі новий власник, який набув відповідних прав під час шлюбу сторін, автомобіль зараз не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя та не підлягає поділу.

Оскільки у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції та у справі №753/13473/19 беруть участь ті самі особи щодо яких встановлено зазначені вище обставини, ухвалене Дарницьким районним судом м. Києва рішення у справі №753/13473/19 має преюдиціальне значення у даному спорі.

Отже, обставини щодо обізнаності ОСОБА_1 про продаж спірного автомобіля, та використання грошових коштів, отриманих за його відчуження в період шлюбу в інтересах сім`ї (покриття боргів перед третьою особою та внески за майнові права за квартиру), є встановленими, а тому є преюдиціальними для справи, що переглядається.

Суд першої інстанції помилково на вказане уваги не звернув, не проаналізував належним чином які саме обставини були встановлені в справі №753/13473/19, на яку посилалася як позивач у позовній заяві, так і відповідачі у своїх заперченнях щодо позову.

Суд не врахував, щоправова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Крім того, суд не звернув увагу, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності з іншими доказами у справі, надавши їм належну правову оцінку, застосувавши наведені вище норми закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки обставини щодо придбання та відчуження спірного автомоблія були встановлені рішенням суду від 07.12.2021 у справі №753/13473/19, яке набрало законної сили 01.02.2023, що створює приюдицію у даних правовідносинах.

Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першоїстатті 376 ЦПК Україниє порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, з наведених вище підстав.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, за результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу відповідача задоволено, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Таким чином, судові витрати позивача суд залишає за ОСОБА_1 .

Судові витрати ОСОБА_2 по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 6 083,48 грн підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_2 .

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 083 (шість тисяч вісімдесят три) гривні 48 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 06 березня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна