Постанова від 15 грудня 2025 р. у справі №362/5253/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 362/5253/23

провадження № 22-ц/824/11272/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Соколине Полісся» про визнання односторонніх правочинів недійсними та застосування наслідків реституції, за апеляційною скаргою представника Приватного підприємства «Соколине Полісся» - адвоката Пироженка Сергія Олександровича на рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 квітня 2025 року в складі судді Слободян Н. П.,

встановив:

В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, який 08 липня 2022 виклала в новій редакції.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що навесні 2019 року ОСОБА_2 запропонував її родині вступити на рівних партнерських умовах в його бізнес по вирощуванню осетрових видів риб. Для цього ОСОБА_2 виклав умови, що від родини ОСОБА_3 необхідні капіталовкладення для швидкого розвитку бізнесу. ОСОБА_2 наглядно показав засоби виробництва, технологічний процес та пояснив умови ведення бізнесу з вирощування осетрових видів риб, чим переконав їх у високій рентабельності такого бізнесу. Родині ОСОБА_3 така пропозиція здалася цілком реальною та привабливою для капіталовкладення.

14 червня 2019 року ОСОБА_1 , за умовами ОСОБА_2 , внесла готівкою на розвиток матеріальної бази Приватного підприємства «Соколине Полісся» ( далі - ПП «Соколине Полісся»), директором та співвласником якого був ОСОБА_4 , перший внесок в розмірі 100 000 грн, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 14.06.2019.

09 липня 2019 року ОСОБА_1 , на вимогу ОСОБА_2 , внесла готівкою на розвиток матеріальної бази ПП «Соколине Полісся» другий внесок в розмірі 403 000 грн, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 09.07.2019.

Зазначала, що ОСОБА_2 пообіцяв включити її чоловіка ОСОБА_5 в засновники підприємства на рівних з ним умовах та провести перереєстрацію ПП «Соколине Полісся», при цьому жодних договорів про отримання коштів не оформляв і не підписував.

17 липня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір безпроцентної грошової позики між фізичними особами на розвиток бізнесу, розвиток аквакультури (розведення осетрових видів риб).

За умовами вказаного договору позичальник брав на себе зобов`язання повернути позикодавцю отриману суму коштів у розмірі 1 080 000 грн до 01 січня 2020 року. Факт передачі коштів підтверджується розпискою.

03 січня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали новий договір безпроцентної грошової позики між фізичними особами на розвиток рибного бізнесу.

За умовами вказаного договору позичальник брав на себе зобов`язання повернути позикодавцю отриману суму коштів у розмірі 1 400 000 грн до 03 березня 2020 року.

18 травня 2020 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 дві претензії з вимогою повернути борг за обома договорами до 01 червня 2020 року, які виконані не були.

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договорами позики від 17 липня 2019 року та від 03 січня 2020 року з урахуванням штрафу та пені, а також сплачені 14.06.2019 та 09.07.2019 внески на ПП «Соколине полісся» у розмірі 503 000 грн.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2023 року замінено первісного відповідача ОСОБА_2 в частині позовних вимог щодо стягнення 503 000 грн на належного відповідача ПП «Соколине полісся». Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП «Соколине полісся» роз`єднано. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_6 до ПП «Соколине полісся» про стягнення 503 000 грн, які передано на розгляд до Іванківського районного суду Київської області.

25.07.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Бірюк М. М. подав позовну заяву в новій редакції.

Зазначив, що ОСОБА_2 , як співвласник та директор ПП «Соколине Полісся» запевнив ОСОБА_1 , що включить її чоловіка ОСОБА_5 в засновники підприємства на рівних із ним умовах партнерства, проведе перереєстрацію підприємства. ОСОБА_2 не виконав взяте на себе зобов`язання, не провів перереєстрацію підприємства та не повернув ОСОБА_1 отримані грошові кошти. ОСОБА_2 мав намір збагатитися за рахунок позивача та не збирався виконувати умови домовленостей про перереєстрацію підприємства для ведення спільного бізнесу, чим ввів в оману позивача.

Просив суд:

- визнати недійсними односторонні правочини, а саме внесення коштів у сумі 503 000 грн «безповоротної фінансової допомоги» на розрахунковий рахунок ПП «Соколине Полісся» ( ЄДРПОУ 37734525) як такі, що вчинені під впливом обману;

- застосувати наслідки недійсного правочину, шляхом стягнення з ПП «Соколине Полісся» на користь ОСОБА_1 сплачені нею 14.06.2019 року та 09.07.2019 року внески у розмірі 503 000 грн.

27.09.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Бірюк М. М. подав заяву про уточнення позовних вимог, вимоги якої за своїм змістом є аналогічними тим, які викладені в заяві від 25.07.2024.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 03 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПП «Соколине Полісся» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 503 000 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

02.05.2025 представник ПП «Соколине Полісся» - адвокат Пироженко С. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Свої доводи мотивує тим, що судом першої інстанції було визнано та встановлено обставини, які не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи та показаннями свідків, а також зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи.

Крім того, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню до даного виду правовідносин, та не застосовано норми закону, які підлягали застосуванню у цьому спорі. Більш того, судом першої інстанції допущені неодноразові порушення норм процесуального права і такі порушення безпосередньо вплинули на неправильне вирішення справи.

Звертає увагу, що судом не встановлено, що саме ОСОБА_2 вчиняв правочин як директор ПП «Соколине Полісся». Статут взагалі не можна вважати доказом та досліджувати при прийнятті рішення, оскільки його долучення відбулося з порушенням процесуального порядку. Пункт 10.3 Статуту регламентує отримання згоди власників, які передбачають відчуження майна підприємства, а ніяк не набуття такого майна на користь підприємства. В позовній заяві в новій редакції, яку неправомірно прийняв суд, йдеться про недійсність правочину внаслідок обману, але чомусь суд досліджував питання наявності повноважень на його укладення у директора.

Таким чином судом не встановлено характер спірних правовідносин, дійсне походження коштів, хто з ОСОБА_1 вносив кошти, чи перебували вказані особи в шлюбних відносинах, хто з ОСОБА_1 мав бути включений до складу учасників тощо.

Фактично суд зробив висновки щодо правочину, який передбачав сплату грошових коштів на рахунок юридичної особи, виключно на показаннях свідків, які є плутаними та суперечать один одному та не є допустимими доказами по справі.

Вважає, що застосування судом принципу «jura novit curia» порушило принципи змагальності та рівності сторін. Ні позивач, ні відповідач не надавали доказів та пояснень стосовно набуття майна без достатніх правових підстав. Можливо обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсним одностороннього правочину був для нього необхідним для відновлення порушених, на його думку, прав щодо наявності корпоративних правовідносин, які він має намір поновити. При неодноразовій зміні предмета та підстав позову позивач жодного разу не посилався саме на безпідставність набуття майна. З показів свідків вбачається, що правовідносини між сторонами виникли, проте суд не визначив які саме та між ким. Таким чином, суд суперечить сам собі, з одного боку вказуючи, що директор не мав права вчиняти правочин, з іншого - що правочину вчинено не було.

Щодо неправильного застосування судом норм матеріального права зазначив, що набуття майна може бути передбачено не лише договором, а й законом. Надання «безповоротної фінансової позики» вже є укладенням правочину. Таку позицію підтверджує і позивач, оскільки вважає, що правочин все ж таки відбувся, але його слід визнати недійсним.

Спір між сторонами виник з приводу наявності правових підстав для повернення відповідачем грошових коштів, отриманих від ОСОБА_1, так як остання спочатку стверджувала про наявність домовленості сторін щодо надання фінансової допомоги на умовах повернення (тобто укладення договору позики), потім вказує на введення в оману, а відповідач стверджує про домовленість сторін про надання безповоротної фінансової допомоги, яка не підлягала поверненню.

Вважає, що в даному випадку мала бути застосована норма Податкового кодексу, яка передбачає отримання безповоротної допомоги без укладення договору.

Враховуючи останню позицію позивача щодо недійсності правочину, судом мала бути застосована правова позиція Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року у справі №643/9458/19.

Заперечує щодо прийняття судом уточнених позовних вимог згідно ухвали від 25 вересня 2024 року, якими було одночасно змінено предмет та підстави позову, а також долучення нових доказів згідно ухвали від 12.03.3025, за відсутності поважних причин неможливості їх подання у встановлений законом або судом строк.

09.06.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Феськов І. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначив, що клопотання про долучення письмових доказів обґрунтовувалось поважними причинами пропуску строку на їх подання.

Допитаний як свідок ОСОБА_5 підтвердив, що діяв від імені та за дорученням ОСОБА_1 , передані ним грошові кошти належали позивачу. Допитані як свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_7 надали суду аналогічні пояснення.

Відповідач ПП «Соколине Полісся» визнав, що прийняв кошти від позивача, хоча і передавались такі кошти керівнику відповідача через чоловіка позивача.

Звертає увагу, що поведінка позивача є узгодженою та спрямованою на настання наслідків, заявлених директором ПП «Соколине Полісся» під час перемовин про умови внесення грошових коштів. Натомість поведінка ПП «Соколине Полісся» в особі його директора є явно суперечливою та недобросовісною.

З дослідженого Статуту відповідача з`ясовано, що відповідно до повноважень директора, визначених в п. 10.1, останній вирішує усі питання діяльності підприємства за винятком тих, що належать до виключної компетенції власників підприємства. Відповідно до п. 10.2 Статуту директор, зокрема, укладає договору (угоди, контракти), без прийняття рішень власниками щодо попереднього погодження їх укладення на суму, що не перевищує 50 000 грн. Відповідно до п. 10.3 Статуту директору забороняється самостійно приймати рішення, укладати договори, в тому числі фінансової допомоги, щодо корпоративних прав без згоди власників на укладення таких договорів.

Вважає, що в даному випадку платежі не відповідали критеріям безповоротної фінансової допомоги, оскільки проведені відповідачем в порушення вимог п.7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 29.12.2017 №148, безпосередньо до каси бухгалтерії відповідача з перевищенням касового ліміту.

Зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що внесення грошових коштів було здійснено нею під впливом обману зі сторони ОСОБА_2 , який надавав обіцянки про включення позивачки до складу засновників ПП «Соколине Полісся» без належного обсягу повноважень.

Саме у зв`язку з викладеним відділенням розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Вишгородського районного УП ГУНП в Київській області, за заявою ОСОБА_1 розпочато кримінальне провадження №12025111180000093 від 06.03.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

В судовому засіданні представник ПП «Соколине Полісся» - адвокат Пироженко С. О. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Феськов І. В. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордера від 14.06.2019, ПП «Соколине Полісся» прийнято від ОСОБА_1 100 000 грн. Підстава: безповоротна фінансова допомога.

Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордера від 09.07.2019, ПП «Соколине Полісся» прийнято від ОСОБА_1 403 000 грн. Підстава: безповоротна фінансова допомога.

За твердженням ОСОБА_1 , вказані кошти були внесені на розвиток матеріальної бази ПП «Соколине Полісся». При цьому директор ПП «Соколине Полісся» запевнив, що включить чоловіка позивача до складу засновників цього підприємства на рівних із ним умовах партнерства. Ввівши її в оману щодо наміру включити її чоловіка в засновники підприємства, останній своїх зобов`язань не виконав, чим завдав позивачу прямих збитків у розмірі 503 000 грн.

За твердженням ПП «Соколине Полісся» сторони дійшли домовленості про надання безповоротної фінансової допомоги, яка не підлягала поверненню.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сума коштів «як безповоротна фінансова допомога» була передана ОСОБА_1 в касу ПП «Соколине Полісся» без укладення договорів, відтак вимога про визнання недійсними односторонніх правочинів задоволенню не підлягає.

Застосовуючи принцип «jura novit curia» та враховуючи те, що відносини, які виникли між сторонами, не можна вважати договірними, суд дійшов висновку про те, що у ПП «Соколине Полісся» були відсутні правові підстави для отримання грошових коштів від позивача, а тому у відповідача виник обов`язок повернути їх згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набутих.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність ( пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Європейський суд з прав людини нагадав, що «принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (рішення у справах «Авотіньш проти Латвії», «Регнер проти Чехії»). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (рішення у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції»). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення у справі «Чепек проти Чехії»).

Хоча, звичайно, саме національні суди повинні визначати правильну правову кваліфікацію позовів на підставі національного законодавства, це має відбуватися із дотриманням принципу справедливого судового розгляду, який передбачає надання належного обґрунтування принаймні стосовно питань, які є вирішальними для результату розгляду справи.

Однак у цій справі суд першої інстанції, фактично ухвалив рішення за позовом, який не був поданий, оскільки ОСОБА_1 не вимагала стягнення з ПП «Соколине Полісся» безпідставно набутих грошових коштів відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України.

Натомість ОСОБА_1 посилалась на факт її обману з боку директора ПП «Соколине Полісся» під час внесення грошових коштів на розвиток матеріальної бази цього підприємства, просила визнати оспорювані односторонні правочини недійсними відповідно до вимог статті 230 ЦК України та застосувати до спірних правовідносин наслідки недійсного правочину у виді стягнення грошових внесків в розмірі 503 000 грн.

На думку колегії суддів, така зміна правової кваліфікації поданого ОСОБА_1 позову вимагала наведення чітких аргументів принаймні щодо співвідношення положень щодо правових наслідків недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону та положень щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не давали пояснень та доказів стосовно набуття майна без достатньої правової підстави, відсутність у відповідача можливості подати відповідні докази та аргументи у зв`язку зі зміною правової кваліфікації, мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу.

У справі, що переглядається, встановлено, що ПП «Соколине Полісся» відповідно до копій квитанцій до прибуткового касового ордера від 14.06.2019 прийнято від ОСОБА_1 100 000 грн; від 09.07.2019 - 403 000 грн. Підстава: безповоротна фінансова допомога.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Зокрема, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем не доведено факт надання відповідачу поворотної фінансової допомоги та обов`язок ПП «Соколине Полісся» повернути внесені кошти.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, не вигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац другий частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Водночас під час розгляду справи позивачка у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту внесення грошових коштів в якості безповоротної фінансової допомоги ПП «Соколине Полісся» під впливом помилки та/або обману з боку відповідача.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального права.

Доводи позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, про невідповідність платежів критеріям безповоротної фінансової допомоги, оскільки проведені відповідачем безпосередньо до каси бухгалтерії відповідача з перевищенням касового ліміту, є новою обставиною, що не була предметом заявлених позовних вимог.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції здійснює перерозподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства «Соколине Полісся» - адвоката Пироженка Сергія Олександровича задовольнити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 квітня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Соколине Полісся» про визнання односторонніх правочинів недійсними та застосування наслідків реституції відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Соколине Полісся» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7 545 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.03.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук