Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №420/22048/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22048/25

Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Дата і місце ухвалення: 29.12.2025 р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС B Одеській області від 12.06.2025 №0551853-2407-1553- UA51040190000058077.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що комплекс нежитлових будівель хлібозаводу у смт. Сарата, що належить позивачу на праві власності та не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно у відповідності до положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС B Одеській області від 12.06.2025 №0551853-2407-1553- UA51040190000058077.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 29.12.2025 р. та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що позивачу відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС на праві власності належить об`єкт нерухомого майна – комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3613,60 кв.м. Базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Головним управлінням ДПС в Одеській області в автоматизованому режимі було сформовано податкове повідомлення рішення від 12.06.2025 №0551853-2407-1553-UA51040190000058077 на суму 192424,20 грн. за 2024 рік та направлено засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення за №0601160607835 на податкову адресу платника АДРЕСА_2 , який було 03.07.2025 року отримано платником особисто, тому зазначає, що спірне податкове повідомлення рішення є законним та обґрунтованим.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна – комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3613,60 кв.м, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

03.07.2025 ОСОБА_1 поштою отримав податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 12.06.2025 №0551853-2407-1553-UA51040190000058077 про нарахування податку на нерухомість на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 192 424,20 грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, протиправним, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з цією позовною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено наявність у нього двох обов`язкових ознак наявності підстав для звільнення його від сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки щодо нежитлових приміщень на підставі абз. є 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (надалі – ПК України).

Згідно з п.10.1 ст.10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (п.15.1 ст.15 ПК України).

Відповідно до ст.265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з пп.266.1.1, 266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку

Таким чином, застосування пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України передбачає наявність таких умов:

об`єкт нерухомості віднесений до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023;

основна діяльність суб`єкта господарювання (юридичної або фізичної особи) класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;

об`єкт використовуються за призначенням у господарській діяльності та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Група 125 «Будівлі промислові та склади» ДК 018-2000 включає в себе криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та ін. за їх функціональним призначенням.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що об`єкт нерухомості, належний позивачу на праві власності, віднесений до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023.

Крім того, віднесення об`єкта нерухомого майна «комплекс хлібозаводу», що знаходиться за адресою Одеська обл., Саратський р-н., смт.Сарата, вул.Чкалова, буд.37б, до будівель промисловості відповідач не заперечує.

Разом з тим, слід зазначити, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Застосування пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Саратський завод продтоварів» (код ЄДРПОУ 00379293), основним видом діяльності якого за КВЕД 10.39 є інші види перероблення та консервування фруктів і овочів.

Також, 01.01.2020 між ОСОБА_1 (власник) та ТОВ «Саратський завод продтоварів» (замовник) укладено договір про надання доступу до інфраструктури, предметом якого є порядок здійснення доступу замовника до об`єктів інфраструктури комплексу нежитлових будівель та споруд хлібозаводу з метою їх використання у господарській діяльності. Згідно актів наданих послуг за 2020-2024 р.р. сторони підтвердили надання власником послуг (робіт) відповідно до умов договору від 01.01.2020.

Колегія суддів зазначає, що основний вид діяльності підприємства позивача за КВЕД 10.39 відповідно до ДК 009:2010 відноситься до секції С «Переробна промисловість», що входить до визначення законодавцем секцій B-F.

Тобто, за технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля може належати до об`єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Крім того, під час розгляду справи контролюючим органом не доведено, що комплекс хлібозаводу, власником якого є позивач, здавався останнім в оренду, лізинг чи позичку. Предметом та спільною метою договору є зменшення витрат на утримання майна та підвищення ефективності його використання.

При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, відповідачем не доведено не використання саме позивачем у його господарській діяльності належних йому на праві власності вказаних вище будівель.

В постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 зазначено таку правову позицію: підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. При цьому, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

З урахуванням наведеного, судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі №806/2676/17, де зазначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду)».

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 30.03.2020 року у справі №814/1469/18, від 22.03.2023 року у справі №580/10424/21, від 07.03.2023 року у справі №140/2387/19, від 07.03.2023 року у справі №580/3211/19, від 01.03.2023 року у справі №2340/3419/18, тощо.

Отже, належні ОСОБА_1 на праві приватної власності об`єкти нерухомості підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нежитлова будівля, яка належать позивачу на праві власності не є об`єктом оподаткування, відповідно до пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Крім того, апеляційний суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на все вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 березня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук