Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №190/404/26 — П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/404/26

Провадження №2-о/190/19/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м.П”ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Бордюг Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису, вказуючи, що вона з 2021 року спільно проживала з ОСОБА_2 . Шлюб вони не укладали, але вели спільний побут та проживали у її будинку в с. Савро Кам`янського району Дніпропетровської області. Разом з ними проживали і діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона та діти стали жертвами фізичного, психологічного та економічного насильства, а саме – фізичних побоїв та психологічних знущань, принижень, домашнього насильства з боку співмешканця ОСОБА_2 , який є людиною жорстокою, наркозалежною, схильною до ігроманії та до садизму. Вона постійно, систематично протягом останніх двох років зазнавала фізичних травм та побоїв від ОСОБА_2 , а також упродовж цих років постійно страждала від психологічного насильства з його боку, він часто кричав на неї, принижував, вчиняв сварки. Діти постійно були свідками залякувань, погроз, а іноді і побоїв. Контролював витрати, навіть міг забирати кошти, які вона отримувала на дітей. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні домашнього насильства, не тільки стосовно неї, а і стосовно інших осіб. Наразі вона з 16.01.2026 року перебуває в кризовій кімнаті ГО МАРТІН - клуб, до дому повертатись боїться, оскільки може постраждати від домашнього насильства знову, бо ОСОБА_2 має доступ до будинку.

Таким чином, вважає, що вона є особою, яка зазнає домашнього насильства, а тому просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк 6 місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав а саме: перебування в місці її проживання (перебування) та її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 або іншої адреси їх місця проживання; наближення на 100 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 ; ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином/а.с.22/.

За таких обставин, оскільки сторони в судове засідання не з`явились, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, суд вважає, що судове засідання можливо провести без їх участі, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, суд приходить до наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження.

ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Основними засадами запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема, є гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд; належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих; визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (стаття 4 Закону № 2229-VIII).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2229-VIII право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник; у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Згідно з пунктом 3 статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом № 2229-VIII.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 2229-VIII обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, яке невідоме кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону № 2229-VIII).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) вказано, що: «обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.»

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349 св 22) зазначено, що: «65. Висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 29 серпня 2019 року 640/23804/18, від 30 січня 2020 року у справі N 545/744/19, від 06 лютого 2020 року 753/8626/19, від 05 березня 2020 року у справі N 755/5273/19, від 02 вересня 2020 року, у справі у справі 635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі N 761/49109/19, від 24 лютого 2021 року, у справі 570/2528/20 про те, що лише сам факт звернення до компетентних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та відкриття кримінального провадження з цього питання не означають доведеність вчинення домашнього насильства є обґрунтованим відповідно до умов доведення винуватості особи, передбачених КПК України. Однак помилковим є тлумачення цього висновку з тієї точки зору, що лише наявність повідомлення підозри у факті вчинення домашнього насильства і кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту або вирок кримінального суду є єдиними належними доказами вчинення домашнього насильства у вирішенні питань застосування обмежувального припису в межах ЦПК України. Сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватись цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису (що було зроблено у справі № 753/23624/18 відповідно до постанови від 27 листопада 2019 року). Саме це мав на увазі Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19».

У постанові від 17 травня 2023 року в справі № 713/1745/22 (провадження № 61-417св23) Верховний Суд зазначив, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. При вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу вчиняє домашнє насильство, що виражається в умисних діях психологічного та фізичного характеру.

Разом з тим, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що заявник ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів на підтвердження обставин щодо систематичного вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства відносно неї та її дітей, наявності ризиків продовження чи повторного вчинення психологічного насильства в майбутньому, що є необхідною умовою для застосування судом спеціальних заходів для протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Наявні в матеріалах справи докази, зокрема надані постанови П`ятихатського районного суду Дніпропетрвоської області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП суд до уваги не приймає, оскільки останні отримані заявником з Єдиного державного реєстру судових рішень без ідентифікації осіб, що унеможливлює зробити висновк, що саме ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства відносно заявника ОСОБА_1 ..

Доводи заявника про заподіяння їй економічного та фізичного насильства суд до уваги не приймає, оскільки достовірних доказів застосування такого насильства ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що обставини справи та надані суду докази не свідчать про наявність підстав для видачі обмежувального припису, не підтверджують фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у будь-якій формі стосовно неї та її дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, у зв`язку з чим вимоги заявника не є законними та обґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12,81, 263-265, 350-1 – 350-8 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса