Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №480/8866/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 р.Справа № 480/8866/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2025, (головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал) по справі № 480/8866/25

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчих проваджень № 79556150 від 11.11.2025 та № 79583247 від 12.11.2025, винесені Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

В обґрунтування позову зазначила, що Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові відкриті виконавчі провадження з примусового виконання постанов Державної служби України з безпеки на транспорті серії АВ № 00007927 від 15.09.2025 та серії АВ № 00007831 від 05.09.2025.

Разом з тим, звертала увагу, що постанови Укртрансбепеки, які пред`явлені до виконання, не отримувала, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження дізналась, що останні направлені не за адресою її реєстрації.

Як наслідок, вважала, що оскаржувані постанови є протиправними, оскільки виконавчі провадження відкриті за виконавчими документами, які не набрали законної сили.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправомірного висновку, просила його скасувати з прийняттям нового про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою її доводи щодо направлення Державною службою України з безпеки на транспорті копій постанов, на підставі яких відкриті виконавчі провадження за адресою, яка не відповідає адресі фактичного проживання ОСОБА_1 .

Вказує, що не направлення суб`єктом владних повноважень постанов, на підставі яких відкриті виконавчі провадження позбавило позивача реальної можливості їх оскаржити та добровільно сплатити штраф.

Натомість, через бездіяльність Державної служби України з безпеки на транспорті щодо належного повідомлення позивача про прийняття постанов про накладення штрафу, остання має сплачувати відповідні суми штрафу в подвійному розмірі, а також виконавчі витрати та збори.

Вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що постанови про накладення штрафу набрали законної сили, а отже державний виконавець передчасно відкрив виконавчі провадження з їх примусового виконання.

Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Вказує, що надіслані Укртрансбезпекою постанови № AB 00007927 та № AB 00007831 містили всі необхідні реквізити та відмітки про набрання законної сили, а отже державний виконавець мав своїм обов`язком відкрити виконавчі провадження на їх підстави.

Зауважує, що у державного виконавця немає правових підстав для перевірки реального факту вручення постанов боржнику чи дослідження внутрішніх поштових реєстрів стягувача.

Державна служба України з безпеки на транспорті (далі – третя особа) подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що постанови № AB 00007927 та № AB 00007831 направлені ним за адресою проживання позивача, зазначеною у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів: просп. Людвіга Свободи, 53а, м. Харків, проте поштові відправлення повернулись з позначкою про невручення.

Зауважує, що днем отримання постанови в такому випадку вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до Державної служби України з безпеки на транспорті.

Вважає, що негативні наслідки неподання особами або несвоєчасного внесення змін до державних реєстрів не можуть покладатися на суб`єкта владних повноважень, який діяв на підставі офіційних відомостей.

Враховуючи наведене, постанова серії АВ №00007927 від 15.09.2025 набрала законної сили 06.10.2025, постанова серії АВ №00007831 від 05.09.2025 набрала законної сили 29.09.2025 - з моменту повернення поштових відправлень з позначкою про невручення.

Через несплату позивачем штрафу в добровільному порядку або оскарження постанов у десятиденний строк з дня набрання ними законної сили, органом Укртрансбезпеки правомірно пред`явлено постанови до примусового виконання, а державним виконавцем – відкрито виконавчі провадження на їх підставі.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзивів на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що постановами Державної служби України з безпеки на транспорті від 05.09.2025 серії АВ №00007831 та від 15.09.2025 серії АВ №00007927 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500,00 грн за кожною постановою.

Зазначені постанови направлені Державною службою України з безпеки на транспорті Стовпівській С.Ю. на поштову адресу: просп. Людвіга Свободи, 53а, м. Харків, які повернуті відправнику 29.09.2025 та 06.06.2025 з відміткою «за закінченням терміну зберігання», про що свідчать реєстри поштових відправлень та копії поштових конвертів.

24.10.2025 та 04.11.2025 Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявами про примусове виконання постанов від 05.09.2025 серії АВ №00007831 та від 15.09.2025 серії АВ №00007927.

11.11.2025 державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 79556150 з примусового виконання постанови від 15.09.2025 серії АВ № 00007927.

12.11.2025 державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 79583247 з примусового виконання постанови від 05.09.2025 серії АВ №00007831.

Не погодившись із постановами про відкриття виконавчих проваджень, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення Державної служби України з безпеки на транспорті до органу державної виконавчої служби з заявами про примусове виконання відповідних постанов, останні містили відмітки про набрання законної сили. Як наслідок, у відповідача не було передбачених Законом України «Про виконавче провадження» перешкод для відкриття виконавчих проваджень та здійснення виконавчих дій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 12 Закону № 1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно зі ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).

Спірним у справі, що розглядається є питання правомірності дій виконавця під час відкриття виконавчих проваджень за виконавчими документами – постановами по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі від 05.09.2025 серії АВ №00007831 та від 15.09.2025 серії АВ №00007927.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Нормами ст. 299 КУпАП передбачено, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Згідно ч. 1 ст. 300-1 КУпАП у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-2 цього Кодексу 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили така постанова вважається виконаною.

Нормами ч. 2 ст. 300-1 КУпАП встановлено порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі відповідно до якого, зокрема:

- у разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху така постанова підлягає примусовому виконанню.

Сукупний аналіз наведених вище норм КУпАП, які встановлюють порядок та строки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, як у добровільному порядку так і у примусовому, дає можливість зробити висновок про те, що така постанова підлягає виконанню з моменту її винесення, набирає законної сили після її вручення особі, що притягується до відповідальності або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті підлягає примусовому виконанню у разі не сплати порушником штрафу протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою.

Судом встановлено, що постановами Державної служби України з безпеки на транспорті по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі від 05.09.2025 серії АВ №00007831 та від 15.09.2025 серії АВ №00007927 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500,00 грн за кожною постановою.

В постановах містяться відомості про набрання їх законної сили та кінцевої дати пред`явлення до виконання.

Вказані вище постанови пред`явлені стягувачем до примусового виконання, на підставі яких державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняті постанови від 11.11.2025 та від 12.11.2025 про відкриття виконавчих проваджень № 79556150 та № 79583247 відповідно.

За твердженням апелянта, спірні постанови прийняті державним виконавцем передчасно, оскільки виконавчі документи – постанови від 05.09.2025 серії АВ №00007831 та від 15.09.2025 серії АВ №00007927 не набрали законної сили з огляду на їх не отримання ОСОБА_1 .

З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника.

За запитом уповноваженої на те посадової особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (у тому числі за умови ідентифікації такої посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису), відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов`язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов`язковим дотриманням Закону України "Про захист персональних даних".

За запитом уповноваженої на те посадової особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (у тому числі за умови ідентифікації такої посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису), відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування, їх посадові (службові) особи зобов`язані надати відомості про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи вантажовідправника.

Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).

Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, або повнолітньому члену сім`ї такої особи. У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відмовляється від отримання постанови, днем отримання постанови є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову від її отримання.

У разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або Єдиному державному демографічному реєстрі адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову.

Згідно зі ст. 291 КУпАП, постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після її вручення особі або повернення поштового відправлення з відповідною позначкою.

Судом встановлено, що постанови від 05.09.2025 серії АВ №00007831 та від 15.09.2025 серії АВ №00007927 направлені Державною службою України з безпеки на транспорті Стовпівській С.Ю. на поштову адресу: просп. Людвіга Свободи, 53а, м. Харків, які повернуті відправнику 29.09.2025 та 06.06.2025 з відміткою «за закінченням терміну зберігання», про що свідчать реєстри поштових відправлень та копії поштових конвертів.

Як вказує Державна служба України з безпеки на транспорті поштова адреса Стовпівської С.Ю.: просп. Людвіга Свободи, 53 а, м. Харків зазначена у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, на підтвердження чого надає лист Головного сервісного центру МВС від 08.12.2025.

Вважає, що направлення постанов позивачу за вищевказаною адресою свідчить про виконання ним обов`язку, передбаченого ст. 279-5 КУпАП.

Водночас, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та витягу з реєстру територіальної громади станом вбачається, що адресою проживання ОСОБА_1 з 05.03.2025 є АДРЕСА_1 .

Отже, позивачка зареєстрована за наведеною вище адресою з 05.03.2025, тоді як постанови Укртрансбезпеки складені у вересні 2025 р. та пред`явлені до виконання в листопаді 2025, за адресою ,за якій раніше була зареєстрована позивач.

Доводи Укртрансбезпеки щодо направлення позивачу постанов за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів колегія суддів оцінює критично, оскільки уповноважена особа суб`єкта владних повноважень мала можливість визначити адресу відповідальної особи шляхом використання Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проте обмежилась лише відомостями у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.

Згідно з ст. 2 КАС України, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти сумлінно, ефективно і пропорційно.

Колегія суддів зауважує, що Укртрансбезпека, як суб`єкт владних повноважень, мала змогу направити запит до реєстрів для підтвердження адреси особи, однак не вжила жодних заходів, обмежившись направленням на адресу, яка фактично не є місцем проживання ОСОБА_1 .

Таким чином, постанови надіслані за адресою, яка як з`ясовано, не відповідає фактичному місцю проживання позивача, що свідчить про позбавлення позивача можливості отримати ці постанови.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що постанови Державної служби України з безпеки на транспорті містили відмітки про набрання ними законної сили, а отже державний виконавець правомірно відкрив виконавчі провадження з їх примусового виконання.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що належне заповнення та видання виконавчих документів здійснюється органами, рішення яких підлягають примусовому виконанню, а не органом чи особою, що здійснюють примусове виконання.

Разом з тим, суд першої інстанції фактично обмежився наявністю відомостей, вказаними у постановах Укртрансбезпеки, зокрема, щодо набрання ними законної сили, проте не надав жодної оцінки доводам позивача щодо їх неотримання, направлення постанов не за адресою проживання ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції не врахував, що направлення постанов за адресою, за якій не зареєстрована позивач, позбавило останню реальної можливості оскаржити постанови Укртрансбезпеки з огляду на неповідомлення про їх винесення. Це є порушенням її права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Суд першої інстанції фактично допустив судове схвалення формального підходу до інформування особи, незважаючи на непоінформованість.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання лише після набрання ним законної сили. У цій справі: постанову не вручено; строк на її добровільне виконання не настав; строк на оскарження не завершився.

Проте, постанова про відкриття виконавчого провадження може прийматись лише на підставі документа, що набрав законної сили.

У даному випадку належних доказів набрання законної сили постановами Укртрансбезпеки не надано, як наслідок, виконавчі провадження відкриті передчасно та незаконно.

Відповідно до ст. 307 КУпАП, адміністративне стягнення має бути сплачене з дня вручення постанови, а відповідно до ст. 308 КУпАП – лише після спливу строку добровільного виконання постанова може бути передана на примусове виконання

Враховуючи, що Укртрансбезпекою фактично постанови від 05.09.2025 серії АВ №00007831 та від 15.09.2025 серії АВ №00007927 не направлялись позивачу, ОСОБА_1 була позбавлена можливості оскаржити їх або добровільно сплатити штраф у визначений Законом строк, тому останні не набрали законної сили на момент їх пред`явлення до примусового виконання.

Відтак у державного виконавця не було підстав для відкриття виконавчих проваджень за виконавчими документами, які не набрали законної сили.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач був фактично усунутий від процесу прийняття рішення щодо його відповідальності, що є істотним процесуальним порушенням і порушенням принципу справедливого суду (ст. 6 Конвенції).

Таким чином постанови про відкриття виконавчих проваджень № 79556150 від 11.11.2025 та № 79583247 від 12.11.2025 є протиправними та підлягають скасуванню.

Натомість, суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та надав їм невірну правову оцінку, що призвело до невірного вирішення справи, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судом встановлено, що позивачем понесені витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 937,95 грн. та апеляційної скарги 2 906,88 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Враховуючи, що за наслідками судового розгляду позов задоволено, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 844,83 грн. (1 937,95 грн + 2 906,88 грн).

Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 по справі № 480/8866/25 скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції про відкриття виконавчих проваджень № 79556150 від 11.11.2025 та № 79583247 від 12.11.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції (ЄДРПОУ 34952393, вул. Студентська, 5/6, м. Харків, 61024) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 09.03.2026 року