Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №460/23794/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 лютого 2026 року м. Рівне№460/23794/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Пилипюк Ю.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представник Бевз Т.С., відповідача: представник Безпалов А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доОфісу Генерального прокурора

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

24.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №460/8968/24 про поновлення на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024 та стягнення з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №460/8968/24 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024, за період з 13.12.2024 по 02.07.2025, в розмірі 345859,80 грн.

Ухвалою від 25.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №460/23794/25; розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у строки, визначені статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

12.01.2026 представником відповідача подано клопотання про перехід в загальне позовне провадження.

Ухвалою від 13.01.2026 здійснено перехід до розгляду справи №460/23794/25 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 29.01.2026.

29.01.2026 суд визнав причину неприбуття сторони позивача поважною та з урахуванням клопотання представника від 28.01.2026, відклав підготовче засідання на 19.02.2026.

В підготовчому засіданні 19.02.2026 сторона відповідача підтримала клопотання від 09.01.2026, попередньо подане в письмовому вигляді, про залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 19.02.2026 в клопотанні Офісу Генерального прокурора про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на службі, відмовлено.

Закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 26.02.2026.

В судовому засіданні 26.02.2026 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно з позовною заявою та усними поясненнями представника в судовому засіданні, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що в період з 13.12.2024 по 02.07.2025 Офісом Генерального прокурора рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №460/8968/24 в добровільному порядку не було виконане, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Однак, відповідачем не було виплачено на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього заробітку за вказаний період, що складає 345859,80 грн. Просить позов задовольнити повністю.

За змістом відзиву на позовну заяву, усними поясненнями в судовому засіданні, відповідач позов не визнає. Вказує, що ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №460/8968/24 лише 23.06.2025, відповідно позивача поновлено на посаді з 11.07.2024 наказом від 02.07.2025. Тому, звертає увагу, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, матеріальний закон пов`язує виключно з виданням наказу. З огляду на викладене, вважає, що порушень вимог статтей 235, 236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора немає, а відтак відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі.

Дослідженими по справі доказами, суд встановив наступне.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі №460/8968/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора №3 від 23.05.2024 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №1109ц від 08.07.2024, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 10.07.2024.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 11.07.2024 по 12.12.2024 в сумі 268464, 60 грн, (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 51999,90 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Судове рішення у справі №460/8968/24 набрало законної сили 29 квітня 2025 року.

06 червня 2025 року Рівненським окружним адміністративним судом по справі №460/8968/24 видано три виконавчі листи, зокрема виконавчий лист №1 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024.

23 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №460/8968/24.

Наказом Генерального прокурора від 02.07.2025 №1101ц на підставі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2025, виконавчого листа №1 Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/8968/24 скасовано наказ Генерального прокурора від 08.07.2024 №1109ц про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави‚ протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України та органах прокуратури з 11.07.2024.

Позивач вважаючи порушеним своє право щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 12.12.2024 у справі №460/8968/24, за період з 13.12.2024 по 02.07.2025 (в розмірі 345859,80 грн), звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У статті 129 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.

За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання.

За нормами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

За змістом статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. У відповідності до частини другої цієї ж статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до частини восьмої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Стаття 236 КЗпП України врегульовує здійснення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, положення як статті 235, так і статті 236 КЗпП України передбачають виплату працівнику середнього заробітку. В першому випадку здійснюється нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, який тривав для працівника у зв`язку із незаконним звільненням та неможливістю працювати. В другому випадку здійснюється нарахування середньої заробітної плати за період, коли право працівника на працю все ще не відновлене у зв`язку із затримкою виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.

Рішенням суду у справі №460/8968/24 допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024.

В силу частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

У пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Таким чином, чинне законодавство України передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України.

Така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.

Усталеною є і позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 Кодексу законів про працю України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).

Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду у справі №460/15639/21 від 08.11.2022, у відповідності до якого для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Тут же зазначено, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин; також наголошено, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.

Окрім того, суд звертає увагу і на висновки Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22 про те, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

У постанові від 18.12.2023 у справі №640/27278/21 Верховний Суд резюмував, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. Твердження ж про те, що позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності своєчасного звернення позивача про поновлення на роботі, не узгоджуються з нормами законодавства та практикою Верховного Суду.

Суд наголошує, що законодавством України не передбачено обов`язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив`язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» резюмовано, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

За наведеного, суд приходить до висновку про наявність обов`язку у відповідача по поновленню позивача на роботі, невиконання якого тягне за собою для відповідача негативні наслідки у вигляді виплати середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, позивач правомірно розраховує на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

За приписами пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В межах адміністративної справи №460/8968/24 встановлено розмір середньої заробітної плати позивача за останні два календарних місяці роботи та середньоденної заробітної плати, що передували звільненню.

Так, згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора №21-497зп від 23.07.2024, середня заробітна плата ОСОБА_1 обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передували звільненню з займаної посади, складає 104000 грн (52000 грн х 2 місяці). Середньоденний заробіток позивача становить 2418,60 грн (104000 грн / 43 робочі дні).

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ, який набрав чинності з 24.03.2022, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої п`ятої статті 67 та статей 71, 73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено по день винесення судом цього рішення.

Отже, упродовж дії воєнного стану офіційних святкових та неробочих днів в Україні немає.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №460/8968/24, що набрало законної сили.

Разом з тим, наказ про поновлення позивача на посаді датований 02.07.2025.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за період з 13.12.2024 по 01.07.2025 (включно).

Відповідно, кількість робочих днів за період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 13.12.2024 по 01.07.2025 (включно) становить 143 дні.

Враховуючи вищезазначене, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.12.2024 по 01.07.2025 складає 345859,80 грн, з розрахунку: 143 робочих дні х 2418,60 грн.

Отже, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 345859,80 грн.

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої цієї ж статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі № 460/8968/24 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі № 460/8968/24 про поновлення на посаді начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Генеральної прокуратури України з 11.07.2024, за період з 13.12.2024 по 01.07.2025 (включно), в розмірі 345859,80 грн. (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15,м. Київ,01011, ЄДРПОУ/РНОКПП 00034051)

Повний текст рішення складений 09 березня 2026 року

Суддя Н.В. Друзенко