Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №908/1141/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1141/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2025р. (суддя Проскуряков К.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 06.10.2025р.) у справі

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК", м. Запоріжжя

про стягнення 4 266,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Військова частина НОМЕР_1 , через підсистему "Електронний суд", звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК", про стягнення 4 266,33 грн.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.09.2025р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на користь Військової частини НОМЕР_1 заборгованість за договором зберігання №69/11 від 01.09.2011 в сумі 3 108 грн. 14 коп., пеню в сумі 81 грн. 32 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 263 грн. 70 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2025р. у частині задоволення позовних вимог, про стягнення заборгованості, у розмірі 3 108,14 грн. та пені, у розмірі 81,32 грн. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що Відповідно до п. 3.2. Договору №69/11, Замовник зобов`язується сплачувати вартість послуг у 10-денний термін " з дня затвердження сторонами Акту виконаних послуг зі зберігання Майна та надання Виконавцем рахунку на оплату цих послуг". Договір вимагає двостороннього оформлення втрат. Пункт 6.1 Договору прямо вимагає складання двостороннього Акту у випадку втрати чи нестачі майна. Оскільки Відповідач прямо заперечив проти Акта і надав мотивовану відмову (листи

№22/01-2 та №20/02-1), вказуючи на необхідність підтвердження обсягу знищеного майна, односторонній Акт не може вважатися "затвердженим сторонами" і не є належною підставою для виникнення зобов`язання з оплати.

Також Скаржник зазначає, що суд хибно стверджує, що вимагання Відповідачем первинних бухгалтерських документів є безпідставним. Обов`язок документування, факт знищення майна змінює обсяг предмета зберігання і, відповідно, розрахунок вартості послуг. Позивач як Зберігач мав довести, на підставі яких документів він зменшив обсяг майна для розрахунку боргу.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, відмовивши у витребуванні доказів, пов`язаних із Нарядом16, порушив процесуальні права Відповідача на змагальність та доведення обставин, які мають вирішальне значення.

Оскільки суд першої інстанції неправомірно встановив наявність обов`язку по оплаті основного боргу (Розділ 1), відповідно, відсутні і правові підстави для нарахування будь-яких штрафних санкцій.

Крім того, суд, присуджуючи пеню, не застосував імперативну норму ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України про шестимісячний строк нарахування пені.

У відповіді на відзив апелянт дублює доводи, наведені в апеляційні скарзі.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою та просить апеляційний суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В обгрунтування своїх заперечень зазначає, що Апелянт фактично не заперечує щодо наявності заборгованості. Обставини щодо обсягу

знищеного майна вже досліджувалися у справі № 908/3470/23 і були встановлені Постановою Касаційного господарського суду. Отже, ці обставини є преюдиційними, а вимоги про надання первинних бухгалтерських документів — необґрунтованими.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. (доповідач), судді – Чус О.В., Дармін М.О..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/1141/25.

Матеріали справи № 908/1141/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2025р. відкрито апеляційне провадження у справі, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

01.09.2011 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі – Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВК” (далі – Замовник, ТОВ “ВВК”), надалі іменовані “Сторони”, укладено Договір за №69/11 відповідно до п.1.1. якого у порядку і на умовах, визначених даним договором, Замовник передає, а Виконавець за оплату зобов`язується зберігати порохові заряди (далі – Майно). Передача Виконавцю Майна здійснюється за Актами приймання-передачі (Додаток №1 до договору).

Відповідно до п.п.2.1.5, 2.1.7. п. 2.1. договору Виконавець зобов`язаний: при передачі Майна оформляти акт прийому-передачі кожної вилученої партії; оформляти акт виконаних робіт за поточний місяць з вказівкою кількості Майна Виконавця в останній день місяця.

Згідно з п.п. 2.6.1., 2.6.2. п. 2.6. договору Замовник має право у будь-який час вимагати у Виконавця повернення Майна, яке знаходиться на зберіганні, повністю або частково; контролювати порядок зберігання Майна Виконавцем.

Відповідно до п.3.2. договору Замовник зобов`язується щомісячно сплачувати вартість послуг по зберіганню Майна Виконавцю в 10-денний термін з дня затвердження сторонами Акту виконаних послуг зі зберігання Майна та надання Виконавцем рахунку на оплату цих послуг.

У пункті 3.3. договору передбачено, що Замовник здійснює оплату Виконавцю послуг по зберіганню Майна з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Майна за цим договором до моменту його повернення (п.4.3. договору).

У розділі 4 договору сторонами визначено порядок передачі Майна:

4.1. Приймання-передача Майна на зберігання проводиться на території Виконавця.

4.2. Майно вважається прийнятим на зберігання згідно з умовами цього договору з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Майна (Додаток №1 до договору), в якому вказується перелік, кількість Майна і його фактичний стан.

4.3. Майно вважається поверненим Замовнику з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Майна.

Термін зберігання Майна відповідно до п.5.1 договору – до повного вилучення Майна або надання Замовнику письмового повідомлення про його повернення.

Відповідно до п. 6.2. договору Виконавець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження Майна, викликаних непереборною силою відповідно до діючого законодавства.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що Замовник несе відповідальність за несвоєчасну оплату вартості наданих Виконавцем послуг по зберіганню майна передбачених даним договором згідно діючого законодавства у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно перерахованої суми за кожний день простроченого платежу.

Як зазначив позивач сторони виконували покладені на них зобов`язання належним чином. Військова частина НОМЕР_1 - зберігала надане їй відповідно до умов Договору №69/11 Майно, а ТОВ “ВВК” своєчасно здійснював оплату відповідно до умов Договору.

Проте, у ТОВ “ВВК” за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 виникла заборгованість у розмірі 3 108,14 грн. з оплати за зберігання майна на умовах цього Договору, та з підстав несвоєчасної оплати вартості наданих послуг по зберіганню майна.

Військовою частиною НОМЕР_1 направлено лист до ТОВ “ВВК” за вих. №175 від 16.01.2025, яким повідомлено ТОВ “ВВК” про наявність заборгованості за зберігання майна в сумі 3 108,14 грн. за розірваним договором №69/11 від 01.09.2011 та пропозицію щодо добровільного погашення вказаної заборгованості за реквізитами, що зазначені у рахунку. До вказаного листа додано рахунок №11 від 16.01.2025 та Акт виконаних робіт №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 грн.

На вказаний лист за вих. №175 від 15.01.2025, ТОВ “ВВК” надало відповідь за вих. №22/01-2 від 22.01.2025, у якій зазначено, що оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 не надано жодних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт знищення частини майна, переданого на зберігання згідно договору за №69/11 від 01.09.2011, то у ТОВ “ВВК” відсутні підстави для підписання Акту виконаних робіт №11 від 16.01.2025 та оплати рахунку №11 від 16.01.2025. При цьому, у вказаному листі ТОВ “ВВК” зазначило, що готове здійснити оплату на користь військової частини НОМЕР_1 за роботи по зберіганню порохових зарядів РСИ – 12К (4АН2) та РСИ – 12К (Ш-961У) загальною вагою 3009,23 тон відповідно до договору № 69/11 від 01.09.2011 за період з 28.09.2023 по 19.10.2023.

Надалі, військова частина НОМЕР_1 направила до ТОВ “ВВК” претензію за вих. №380 від 06.02.2025 з вимогою щодо погашення заборгованості у розмірі 3108,14 грн., що виникла у результаті неналежного виконання покладеного на Замовника обов`язків згідно умов Договору №69/11. Також вказано, що витребувані Товариством з обмеженою відповідальністю “ВВК” первинні облікові бухгалтерські документи, які б підтверджували факт знищення частини майна, переданого на зберігання згідно умов Договору за №69/11 наявні в матеріалах кримінального провадження за №22022120000000014 від 24.02.2024 (в якому ТОВ “ВВК” визнано потерпілою стороною в частині знищеного майна). Зазначене підтверджується листом Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області за №61/СВ/2398/нт від 16.10.2024 відповідно до якого Управління Служби безпеки України належним чином підтверджує факт надання військовою частиною НОМЕР_1 всіх витребуваних копій документів, в тому числі первинних бухгалтерських документів, що складалися військовою частиною НОМЕР_1 за фактом вогневих уражень 28.09.2023 та 05.10.2023, та які в свою чергу належним чином підтверджують факт знищення частини порохових зарядів РСИ-12К (4АН2), РСИ-12К (Ш961У).

До вказаного листа додано Рахунок №11 від 03.02.2025 на суму 3 108,14 грн., Акт виконаних робіт №11 від 03.02.2025 на суму 3 108,14 грн., копія листа №3603 від 14.10.2024 від Військової частини НОМЕР_1 до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, копія відповіді УСБУ в Кіровоградській області №61/СВ/2398/нт від 16.10.2024.

У відповідь на претензію військової частини НОМЕР_1 за вих. №380 від 06.02.2025, ТОВ “ВВК” надіслало лист за вих. №20/02-1 від 20.02.2025, в якому надалі вимагало від військової частини НОМЕР_1 первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували факт знищення частини майна, переданого на зберігання згідно Договору №69/11 від 01.09.2011.

Проте, ТОВ “ВВК” оплату за зберігання майна за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 в сумі 3 108,14 грн. не здійснила, що і сталопідставою звернення до суду.

Також, позивачем на підставі п.6.3. договору нараховано пеню за період з 01.11.2023 по 25.02.2025 в сумі 1 159,80 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи рішення суд врахував те, що твердження відповідача про не підписання Акту виконаних послуг зі зберігання є безпідставними, а також те, що 16.01.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 листом за вих. №175 від 16.01.2025 направлено ТОВ “ВВК”, рахунок №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 та Акт виконаних робіт №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 грн., та ТОВ “ВВК” надало відповідь за вих. №22/01-2 від 22.01.2025, у якій відмовився від підписання направленого позивачем Акту, то порушення строку оплати за вказаним Актом починається з 23.01.2025. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів сплати заборгованості за договором №69/11 від 01.09.2011 за зберігання майна за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 в сумі 3 108,14 грн. Ураховуючи зазначене, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 3 108,14 грн. належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВК” на користь Військової частини НОМЕР_1 суми основного боргу в розмірі 3 108,14 грн.

Зменшуючи суму стягнення пені, суд керувався помилкою в розрахунках.

Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені суд не задовольнив з урахуванням положень п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким на період дії воєнного стану було зупинено перебіг строків позовної давності за ст.ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК (чинний в період нарахування пені у цій справі).

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно з частиною першою ст. 15, частиною першої ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів ( ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Абзацом шостим ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до абзацу четвертого ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни ( ст. 4 Закону України «Про оборону України» ).

Указами Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.

03.03.2022 р. зазначений указ Президента України від 24.02.2022 р. № 65/2022 затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 03.03.2022 р. № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію».

Воєнний стан та загальна мобілізація тривають дотепер.

Ст. 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об`єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України. Аналогічна норма міститься у частині другій ст. 353 ЦК України.

Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості ( пункт 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»). Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості (частини перша та друга статті 3 вказаного Закону).

Як вбачається з матеріалів справи та обгрунтовно зазначено судом першої інстанції Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України по справі №908/3470/23 від 19.12.2024 встановлено, що «…. згідно з наказом Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України наказано примусово відчужити майно у власність держави, що є предметом зберігання відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011, а саме порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 777,61 тон.

Тобто, в даному наказі вирішено примусово відчужити у власність держави все майно,

яке зберігалося позивачем відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011.

З метою належного виконання вказаного наказу від 05.09.2023 №324 військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) за №2586 від 15.09.2023 “Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану”.

В подальшому у зв`язку з нанесенням російською федерацією вогневих уражень по території військової частини, військова частина НОМЕР_1 вносила зміни до наказу командира № НОМЕР_2 , внаслідок чого зменшилась кількість майна, що підлягало примусовому відчуженню.

20.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 складено та підписано Акт за №2682 про примусове відчуження або вилучення майна (порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто)), який належним чином завірений уповноваженою особою Кіровоградської обласної військової адміністрації. …

Верховний Суд погодився з господарським судом першої інстанції про те, що у даному випадку зазначені зміни обставин є істотними, оскільки відповідно до умов Договору зберігання військова частина НОМЕР_1 мала обов`язок зберігати майно, що належало ТОВ “ВВК”, а ТОВ “ВВК” в свою чергу зобов`язувалось здійснювати відповідну плату за таке зберігання. Проте, у відповідності до вимог чинного законодавства, для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України було примусово відчужено у власність держави майно, що належало ТОВ “ВВК” та було предметом Договору, а тому як наслідок ТОВ “ВВК” не може здійснювати плату за зберігання майна, яке йому вже не належить, а військова частина не має перед ТОВ “ВВК” зобов`язань щодо зберігання відповідного майна.»

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначив позивач та не заперечується відповідачем, датою останньої оплати Замовником за зберігання Майна відповідно до умов Договору №69/11 є 05.10.2023.

Як встановлено у рішенні Господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі №908/3470/23, майно примусово відчужено у власність держави - 20.10.2023, що підтверджується Актом №2682 про примусове відчуження або вилучення майна.

Таким чином, Господарським судом правильно встановлено, що за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 у ТОВ «ВВК» виникла заборгованість у розмірі 3 108,14 грн. з оплати за зберігання майна на умовах цього Договору.

В апеляційній скарзі, з посиланням на пункти Договору, відповідач зазначає про те, що односторонній Акт не може вважатися "затвердженим сторонами" і не є належною підставою для виникнення зобов`язання з оплати.

Тобто, як і зауважив Господарський суд у своєму рішенні, ТОВ «ВВК» не заперечує щодо наявності заборгованості за договором №69/11 від 01.09.2011, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням покладеного на нього обов`язку з оплати за зберігання майну у період з 05.10.2023 по 19.10.2023, однак вказує, що така заборгованість може бути підтверджена первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують факт знищення частини майна.

Як наслідок, суд першої інстанції правомірно встановив, що такі доводи відповідача є необґрунтованим та безпідставними, оскільки відповідно до пункту 6.1. договору у випадку втрати, псування чи недостачі майна з вини Виконавця, сторони складають двосторонній Акт, в якому вказують обсяг цих втрат та їх причини. Однак, учасниками справи відповідного Акту до матеріалів справи не надано, складання будь-яких інших документів в договорі не передбачено.

Господарський суд також враховував, що листом Служби безпеки України від 16.10.2024 за вих. №61/СВ//2398/нт підтверджено надання у кримінальному провадженні №22022120000000014 від 24.02.2022 документів, що склалися військовою частиною НОМЕР_1 за фактом знищення 28.09.2023 та 05.10.2023 відповідного майна та засобів ураження військової частини НОМЕР_1 , у тому числі порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) і РСИ-12К (Ш-961У).

Також у листі від 14.10.2024 за вих. №3603, який адресовано старшому слідчому в ОВС відділу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, та долучено до матеріалів цієї справи, військовою частиною НОМЕР_1 були перелічені документи, які були надані у кримінальному провадженні №22022120000000014 на підтвердження нанесення вогневих уражень, що відбулись 28.09.2023 та 05.10.2023 наслідком чого стало знищення відповідного майна та засобів ураження військової частини НОМЕР_1 .

Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, посилання відповідача на Наряд на

приймання (видавання) військового майна № 735/1/1/23-21724 від 27.09.2023 як на підставу про незаконне, всупереч умовам укладеного Договору, вилучення (користування) Військовою частиною НОМЕР_1 майна, що належить ТОВ «ВВК» судом до уваги не приймається, оскільки інформація викладена у Наряді не відносить до предмету доказування у цій справі.

Також суд першої інстанції вірно констатував, що обставини щодо обсягу знищеного внаслідок вогневих уражень майна, яке відповідачем було передано на зберігання військовій частині НОМЕР_1 на підставі договору №69/11 від 01.09.2011 вже досліджувались судами під час розгляду справи та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України по справі №908/3470/23 від 19.12.2024 було встановлено, що «Вказаним спростовуються висновки апеляційного господарського суду про недоведеність обсягу знищеного внаслідок вогневих уражень майна, оскільки з огляду на викладені вище обставини вбачається, що наказом Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 наказано примусово відчужити у власність держави все майно, яке зберігалося позивачем відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011, і оскільки за наслідками нанесених російською федерацією ударів за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) по території військової частини сума порохових зарядів, що залишилась у військової частини НОМЕР_1 та підлягала примусовому відчуженню після уражень зменшилась, то за актом за №2682 від 20.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 було примусово відчужено майно: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто), тобто все майно яке залишилось після вогневого ураження і зберігалось військовою частиною за вказаним договором на момент складення акта.»

В Акті виконаних робіт №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 грн. вказано, що станом на 20.10.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 виконано роботи по зберіганню порохових зарядів інд. РСИ – 12К ( НОМЕР_3 ) та РСИ – 12К (Ш-961У) в період з 28.09.2023 по 04.10.2023 загальною вагою 2182,7 тон на суму 1 307,27 грн. та в період з 05.10.2023 по 19.10.2023 загальною вагою 1423,25 тон на 1 800,87 грн. Всього до перерахування – 3 108,14 грн.

Отже, позивачем здійснено розрахунок за зберігання майна з урахуванням подій, які сталися 28.09.2023 та 05.10.2023 і наявності на території ВЧ НОМЕР_1 порохових зарядів відповідної кількості, яка в загальній сумі збігається з кількістю порохових зарядів вказаних у наказах командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2023 №2708 та від 05.10.2023 №2712.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо ненадання позивачем первинних документів щодо факту знищення майна апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки достатньою підставою для здійснення оплати за надані послуги зі зберігання майна є саме Акт виконаних послуг та рахунок на оплату.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що Замовник зобов`язується щомісячно сплачувати вартість послуг по зберіганню Майна Виконавцю в 10-денний термін з дня затвердження сторонами Акту виконаних послуг зі зберігання Майна та надання Виконавцем рахунку на оплату цих послуг.

З огляду на викладене та враховуючи, що твердження відповідача про не підписання Акту виконаних послуг зі зберігання є безпідставними, а також те, що 16.01.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 листом за вих. №175 від 16.01.2025 направлено ТОВ “ВВК”, рахунок №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 та Акт виконаних робіт №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 грн., та ТОВ “ВВК” надало відповідь за вих. №22/01-2 від 22.01.2025, у якій відмовився від підписання направленого позивачем Акту, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що порушення строку оплати за вказаним Актом починається з 23.01.2025.

Доказів сплати заборгованості за договором №69/11 від 01.09.2011 за зберігання майна за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 в сумі 3 108,14 грн. відповідачем не надано, а тому вимоги про сплату заборгованості є обґрунтованими та такими, що правильно задоволені судом.

Доводи апеляційної скарги про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені відхиляються колегією суддів, з огляду на положення п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким на період дії воєнного стану було зупинено перебіг строків позовної давності за ст.ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК (чинний в період нарахування пені у цій справі).

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які сторони змогли представити в суд.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2025р. у справі № 908/1141/25- залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О.Дармін

Суддя О.В. Чус