Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №302/232/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/232/26

Провадження № 2/302/237/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого, судді Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання Сити Л. М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гренджа Вікторія Юріївна до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, про визнання права власності на спадкове майно за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Померлий доводився позивачці чоловіком.

Позивачка зазначає, що заповіту померлий не залишив. Після смерті чоловіка вона прийняла спадщину як спадкоємець першої черги за законом шляхом постійного спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також шляхом подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Інші особи із заявами про прийняття спадщини або відмову від неї не зверталися.

За твердженням позивачки, до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,07 га, виділеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, однак не переданій у приватну власність.

Позивачка вказує, що зазначене майно за життя ОСОБА_2 успадкував після смерті свого діда – ОСОБА_3 , 1918 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підтвердження належності будинку ОСОБА_3 позивачка посилається на рішення Міжгірської селищної ради від 28.03.1997 року про передачу йому у приватну власність земельної ділянки площею 0,066 га для обслуговування житлового будинку, довідку виконавчого комітету Міжгірської селищної ради від 03.07.2020 року № 2954, згідно з якою будинок за вказаною адресою збудований у 1975 році саме ОСОБА_3 , а також на технічну справу, виготовлену у 1975 році Хустським міжміським БТІ на його замовлення.

Разом з тим, як зазначає позивачка, право власності на вказаний житловий будинок за життя ОСОБА_3 у встановленому законом порядку зареєстровано не було.

Позивачка також зазначає, що на день смерті ОСОБА_3 проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а разом із ним проживали його онук ОСОБА_2 та дружина онука ОСОБА_1 . На думку позивачки, саме ОСОБА_2 був єдиним спадкоємцем, який фактично прийняв спадщину після смерті діда, однак за життя не оформив своїх спадкових прав та не зареєстрував право власності на вказаний будинок.

Після смерті ОСОБА_2 позивачка, як його дружина, прийняла спадщину, однак 20.01.2026 року державний нотаріус Міжгірської державної нотаріальної контори виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відсутністю відомостей про зареєстроване право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на неможливість оформлення спадкових прав у позасудовому порядку, позивачка просить суд визнати за нею, як за спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представник позивачки подала до суду заяву, у якій просила здійснювати розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивачки, зазначивши про повну підтримку заявлених позовних вимог.

Від Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області надійшла письмова заява з проханням розглянути справу без участі їх представника. У заяві зазначено, що відповідач не заперечує проти задоволення позову.

З огляду на неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 (а. с. 7, 12).

За життя ОСОБА_2 заповітного розпорядження не залишив, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а. с. 9).

Позивачка прийняла спадщину після смерті чоловіка шляхом постійного спільного проживання разом із ним на момент відкриття спадщини та шляхом подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Інші особи із заявами про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття у встановлений законом строк не зверталися, що підтверджується постановою нотаріуса та довідкою Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області від 11.02.2025 року № 16-08/139 (а. с. 10, 11).

До спадкового майна після смерті ОСОБА_2 належить житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,07 га, виділеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, однак не переданій у приватну власність (а. с. 16-18).

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за життя ОСОБА_2 успадкував після смерті свого діда – ОСОБА_3 , 1918 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а. с. 14, 15).

Згідно з рішенням Міжгірської селищної ради народних депутатів 16 сесії 22 скликання від 28.03.1997 року ОСОБА_3 , мешканцю АДРЕСА_1 , передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,066 га для обслуговування житлового будинку (а. с. 16).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Міжгірської селищної ради № 2954 від 03.07.2020 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , побудований у 1975 році громадянином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 17).

Водночас право власності на вказаний житловий будинок в установленому законом порядку за життя ОСОБА_3 зареєстровано не було, що підтверджується довідкою КП «Міжгірське БТІ» № 214 від 27.08.2025 року (а. с. 18).

Отже, ОСОБА_3 фактично був забудовником і власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . На день його смерті він постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . На момент відкриття спадщини разом із ним проживали: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , – онук померлого, та ОСОБА_1 , 1961 року народження, – дружина онука. Інші особи за цією адресою не проживали та не були зареєстровані, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області від 11.02.2025 року № 16-08/138 (а. с. 15).

З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті діда, однак за життя не оформив своїх спадкових прав та не зареєстрував на своє ім`я право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину як спадкоємець першої черги за законом.

Однак 20.01.2026 року державний нотаріус Міжгірської державної нотаріальної контори винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки на вказане спадкове майно відсутні правовстановлюючі документи та відсутні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про зареєстроване право власності щодо житлового будинку (а. с. 10).

Згідно статті 1216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до положень частини першої, четвертої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (статті 317 ЦК України).

Частиною першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як встановлено статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному захист прав власника на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Цивільні права можуть виникати з рішення суду, як зазначено у частині 5 статті 11 ЦК України, лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Цивільний кодекс України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, передбачених статтями 335, 376 та 392 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України).

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_3 , після смерті якого ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину, однак за життя не оформив правовстановлюючих документів та не здійснив державну реєстрацію права власності на вказане майно. Саме відсутність оформленого права власності стала підставою для відмови нотаріуса у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину.

Разом з тим суд враховує, що відповідно до статей 328, 1216, 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки спадкодавця, які належали йому на момент відкриття спадщини, незалежно від того, чи були вони оформлені шляхом державної реєстрації. Відсутність державної реєстрації права власності або належних правовстановлюючих документів не свідчить про відсутність самого права та не позбавляє спадкоємця можливості звернутися до суду з вимогою про визнання права власності.

З наданих доказів убачається, що спадкове майно фактично існує, спору щодо нього між спадкоємцями немає, відповідач проти задоволення позову не заперечує, а матеріалами справи не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав чи інтересів інших осіб у разі задоволення позову.

Враховуючи неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, а також те, що визнання права власності у судовому порядку є належним способом захисту цивільного права у випадках відсутності правовстановлюючих документів, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Визнання позову відповідачем – прийняти.

Позовну заяву – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , як за спадкоємцем за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Пухальський С. В.