Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №299/154/26 — Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/154/26

Номер провадження 2/299/65/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.03.2026 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Надопта А.А., при секретарі Стрижак О.М. розглянувши у відкритому підготовчому засіданні у залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем по смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно, що складається в тому числі з житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 ,

Позивач звернувся до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Ляшко Вікторії Олександрівни, для подачі документів на оформлення спадщини. Однак, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно приватний нотаріус Ляшко В.О. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу відмовила. Така ситуація обумовлена тим, що ОСОБА_3 не зареєструвала право на житловий будинок за життя. Тому, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий житловий будинок, нотаріусом позивачу було роз`яснено про необхідність звернутися з даним питанням до суду.

Позивач у підготовче засідання не з`явився, представник позивача, адвокат Матій Н.Ю., направила до суду клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи у їх відсутності.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, направила до суду клопотання про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги визнала і не заперечила проти їх задоволення.

З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.

Оскільки явка сторін не була визнана судом обов`язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Так, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК Україниу зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, відповідно до ч.4 ст. 200 ЦПК України судом у підготовчому судовому засіданні ухвалюється рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає позов підставним та обґрунтованим, який підлягає до повного задоволення із-за таких міркувань.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Золотарьово Хустського району померла мати позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 21.05.2020 року

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно, що складається в тому числі з житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з погосподарської книги виданої Виконавчим комітетом Виноградівської міської ради від 28.11.2025 року №20.6-07/133 та довідкою КП «Виноградівське РБТІ» від 12.12.2025 року № 913

За випискою з погосподарської книги виданою Виконавчим комітетом Виноградівської міської ради житловий будинок розміщений у в АДРЕСА_1 значиться за ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки від 26.11.2025 року №2166, виданої Центром надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області в тім, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована за адресою в АДРЕСА_2 . На день її смерті за вказаною адресою були зареєстровані та проживали:

ОСОБА_1 (син - ІНФОРМАЦІЯ_2 )

ОСОБА_4 (невістка - ІНФОРМАЦІЯ_3 )

ОСОБА_5 (внук ІНФОРМАЦІЯ_4 )

ОСОБА_6 (внучка - ІНФОРМАЦІЯ_5 )

Після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину, оскільки проживав разом з спадкодавцем за однією адресою та у встановлені строки звернувся із відповідною заявою до нотаріуса.

Отже, в зв`язку з необхідністю отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері позивач звернулася до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Ляшко Вікторії Олександрівни, для подачі документів на оформлення спадщини. Однак, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно приватний нотаріус Ляшко В.О. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу відмовила. Така ситуація обумовлена тим, що ОСОБА_3 не зареєструвала право на житловий будинок за життя (відмова нотаріуса додається). Тому, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий житловий будинок, нотаріусом позивачу було роз`яснено про необхідність звернутися з даним питанням до суду.

Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 5 статті 1268 ЦК України права та обов`язки, що складають спадщину переходять до спадкоємців з часу відкриття спадщини. Враховуючи положення частини 2 статті 1220 ЦК України про те, що часом відкриття спадщини є день смерті особи, то саме з цього дня позивачу, як спадкоємцю, належить спадщина після смерті ОСОБА_3 .

За статтею 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за №7 роз`яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину в судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.

Відсутність правовстановлюючого документа на майно унеможливлює переоформлення спадкового майна і порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Через це, з метою усунення перешкод в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 він вимушений звертатися до суду з даним позовом про визнання права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та

спорудами розташований в АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання права може бути способом захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Пунктом 3.1 Узагальнення КАС ВССУ від 16.05.2013 роз`яснено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає правовому захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п. 3.3 - що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об`єкта нерухомого майна в ім`я спадкодавця (на ім`я спадкодавця), суди, як правило, задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. З ст. 1296 ЦК України відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У позивача є сестра, яка являється дочкою померлої ОСОБА_3 ОСОБА_2 , яка є відповідачем у справі.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч.І ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статей 10-13 розділу III Інструкції про порядок реєстрації будинків і садиб у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 p., затвердженої заступником міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, погодженої заступником голови Верховного суду Української РСР 15 січня 1966 року (втратив чинність 19.01.1996 року), при відсутності правовстановлюючих документів право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради та висновком інвентар бюро.

Згідно довідки від 12.12.2025 року №913 виданої Комунальним підприємством «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 завершений будівництвом та вартість станом на грудень 2025 року становить 394335 грн., загальною площею 101,2 м.кв., в тому числі житлова площа 61,4 м.кв.

В Технічному паспорті вказано, що загальна площа 101,2 м.кв., з якої 61,4 м.кв. становить житлова (основна) площа і допоміжна площею 39,8 м.кв.

Як випливає з цього нормативного акту, запис у по господарській книзі є акт органу влади, що підтверджує право приватної власності.

Відповідно до ч 2. ст. З Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. З ст. З вище зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інституція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56 Тимчасове положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, (передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад ухвалення органами місцевого самоврядування рішення про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»).

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»)

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи. Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої ВССУ у своєму листі № 24-753/0/4- 13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. З ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Потреба такого способу захисту права власності як пред`явлення позову про його визнання виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду 59 цивільних і кримінальних справ від 07.12.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Із змісту статті 3 Цивільного кодексу України, випливає неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та іншими законами.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що власник має право вимагати відновлення свого порушеного права, в даному випадку - визнання права на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» саме у разі неможливості нотаріуса оформити право на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до положень статті 317, частини 1 ст. 321 ЦК України та статті 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою ( ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10, 12, 13, 18, 81,206, 223, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 5, 16, 328, 392, 1218, 1220, 1222- 1225, 1268 ЦК України, Постанови ПВС України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на будинок садибного типу (з господарськими будівлями та спорудами) загальною площею 101,2 м.кв., в тому числі житловою площею 61,4 м.кв, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГоловуючийНадопта А. А.