Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №644/6736/25 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Справа № 644/6736/25

Провадження № 3/644/236/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 березня 2026 р. м.Харків

Суддя Індустріального районного суду м. Харкова Шевченко С.В., розглянув матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

у с т а н о в и в :

28 липня 2025 року о 12:04 ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21011, номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Шевченка в районі будинку № 2 в смт Шевченкове Куп`янського району Харківської області з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп`яніння на місці та в медичному закладі відмовився.

Захисник ОСОБА_1 адвокат Рвачов О.О. просив провадження у справі закрити з тих підстав, що ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 , 28.07.2025 року діяв у стані крайньої необхідності, так як за наказом командира прямував до пункту тимчасової дислокації взводу для виконання бойового розпорядження. Також захисник посилався на те, що зважаючи на те, що ОСОБА_1 є військовим, його огляд на стан сп`яніння мав проводитись представниками військової служби правопорядку та, за наявності до того підстав, його дії мали бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить таких висновків.

Відповідно до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, пункт 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п. 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 ПДР України передбачена статтею 130 КУпАП.

Вина ОСОБА_1 в порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України підтверджується такими доказами, які були досліджені судом: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 912989, складеним 28 липня 2025 року, яким зафіксований факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмова від проходження огляду на виявлення стану сп`яніння, як на місці зупинки, такі і в медичному закладі; відеозаписом, який доданий до протоколу, яким також підтверджується факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння.

На підставі досліджених доказів, суд доходить висновку, що водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, оскільки на вимогу поліцейського, маючи ознаки алкогольного сп`яніння, не пройшов у установленому порядку огляд з метою встановлення стану сп`яніння, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Щодо доводів сторони захисту суд зауважує таке.

Як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_1 повідомив, що він є волонтером. При цьому ОСОБА_1 на час складання протоколу про адміністративне правопорушення ніяким чином не ідентифікував себе як військовослужбовця. Протокол не містить відомостей про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом під час виконання ним обов`язків військової служби.

За приписами ст.15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху військовослужбовці, військовозобов`язані несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Тобто, для військовослужбовців, які вчинили адміністративні правопорушення, пов`язані із порушенням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, не існує будь-яких виключень у процедурі притягнення до адміністративної відповідальності, а ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності саме за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності.

Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 686/5225/17.

В ході розгляду справи не було встановлено будь-якої дійсної, реальної небезпеки, яка загрожувала державному або громадському порядку у відверненні якої нагально потребувалась участь водія ОСОБА_1 .

Також суд зауважує, що поведінка ОСОБА_1 в процесі оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення не свідчить про наявність у нього нагального обов`язку з усунення реальної небезпеки.

Щодо клопотання захисту про зупинення провадження у справі до моменту звільнення ОСОБА_1 з військової служби, суд зауважує таке.

Частиною 4 ст. 277 КУпАП передбачено лише можливість зупинення строків розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з`явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).

Нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не врегульовано порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією.

Як вбачається з положень п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП України, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КУпАП, не входять до переліку справ, розгляд яких здійснюються за обов`язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Як вбачається із наданих суду копій документів, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, у зв`язку з чим судовий збір, у відповідності до п. 12 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33-38, 40-1, 124, 122-4, 276, 283-285 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в :

Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через місцевий суд.

Суддя Шевченко С.В.