Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №337/6142/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 09.03.2026 Справа № 337/6142/25

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №337/6142/25 Головуючий у 1-й інстанції: Мурашова Н.А.

Провадження № 22-ц/807/672/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії.

В обґрунтування позову зазначено, що Концерн «МТМ» є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Позивач в період з 01.12.2017 по 31.10.2025 надав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить останнім на праві приватної спільної часткової власності у розмірі 1/2 частки. За вказаною адресою було оформлено особовий рахунок N НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 .. Оплату за надані послуги відповідачі не здійснювали, у зв`язку із чим за період з 01.12.2017 по 31.10.2025 мають заборгованість у розмірі 56 437,33 грн. Претензій щодо якості теплової енергії за вказаний період не надходило. Просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості у зазначеному вище розмірі, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2025 року у відкритті провадження у справі за позовом Концерну «МТМ» в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води відмовлено у зв`язку її смертю.

Позовну заяву Концерну «МТМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води прийнято до судового розгляду та відкрито у порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Концерну «Міські теплові мережі», заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період з 01.12.2017 до 31.10.2025 в сумі 28 233,67 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн, усього 29444,87 грн.

В іншій частині позову – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Концерн «Міські теплові мережі» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 , як співвласник, який виконає солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, буде мати право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги – регрес).

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд зауважує, що апеляційну скаргу та ухвалу про відкриття апеляційного провадження було направлено ОСОБА_1 на адресу його місця реєстрації: АДРЕСА_1 – 02 лютого 2026 року, але конверт повернувся до суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою(а.с.71).

При цьому слід зауважити, що відповідно до п.3) ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день постановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 56 467,33 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 якому належить 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , куди позивачем надавалися послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, несе відповідальність в розмірі своєї частки права власності на квартиру. Підстав для покладання на відповідача ОСОБА_1 обов`язку з оплати всієї суми заборгованості, в т. ч. частки іншого співвласника ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, тобто до звернення позивача до суду з цим позовом, у зв`язку з чим у відкритті провадження до неї судом було відмовлено, немає. Відомостей про прийняття будь-якими особами, в т. ч. відповідачем ОСОБА_1 , спадщини після смерті ОСОБА_2 , позивачем не надано. З клопотаннями про залучення співвідповідачами правонаступників померлої позивач не звертався, позовні вимоги не змінював.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що позивачем надавались послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №5005547778373, 5005547786997 від 11.11.2025, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожному по 1/2 частині (а.с.13,14).

Згідно відповіді N 2035440 від 24.11.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 03.03.1992 (а.с.24).

Згідно відповіді N 06.4-06/02/31105 від 25.11.2025 Департаменту адміністративних послуг ЗМР ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 16.01.80 по 01.07.2022. Знята з реєстрації у зв`язку зі смертю, дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25).

На квартиру відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на ОСОБА_2 (а.с.8).

Згідно виписки з особового рахунку N НОМЕР_1 , заведеного на вказану квартиру, за період 01.12.2017 до 31.10.2025 нарахована плата за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води на загальну суму 98026,75 грн, сплачено 41559,42 грн, заборгованість становить 56467,33 грн (а.с.8-12).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29.01.2009 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01 січня 2009 року, виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «Міські теплові мережі» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерн «Міські теплові мережі»(п. 1.2. Рішення).

Зазначені рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29 січня 2009 року та № 200 від 28 квітня 2011 року було офіційно надруковано у офіційному засобі масової інформації Запорізької міської ради - газеті «Запорізька січ».

Отже, Централізоване опалення будинку АДРЕСА_3 здійснюється Концерном «Міські теплові мережі».

Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту).

Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною та юридичною особою(споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг.

Правовідносини між позивачем та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21.07.2005 року № 630 та від 21 серпня 2019 р., № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року, № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України. Позивач по відношенню до Відповідача, як споживача послуг, являється виконавцем житлово-комунальних послуг, а саме з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а також з постачання теплової енергії.

За час дії спірних правовідносин діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-1V з подальшими змінами, (далі Закон №1875) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII від 09 листопада .2017 року з подальшими змінами (далі Закон №2189), який набрав чинності 01 травня 2019 року.

Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

За змістом положень частини 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-1V плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або нормами ,затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2189-V111 споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-1V, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-V111 передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житло-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-1V, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону № 2189-V111 обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги строки, встановлені договором або законом.

Частиною шостою статті 19 Закону України « По теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від сплати послуг повному обсязі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13, від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.

Відповідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Згідно з ч. 1,2 ст. 358, ст. 360 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525,526,530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610-611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.

Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг та власники зобов`язані вносити плату за їх використання.

Як вбачається з позовної заяви Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом, в якому просить солідарно стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як власників по 1/2 частці квартири АДРЕСА_2 , куди позивачем надавалися послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води заборгованість за період з 01 грудня 2017 року по 31 жовтня 2025 року у розмірі 56 467,33 грн, оскільки вони є споживачами за Типовим договором.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання умов договору про надання послуг постачання теплової енергії.

За наявною на час розгляду справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформацією квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожному по 1/2 частині.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обов`язок зі сплати послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за вищевказаною адресою покладався відповідно до розміру їх часток в праві власності на співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Водночас, згідно з відповіддю N 06.4-06/02/31105 від 25.11.2025 Департаменту адміністративних послуг ЗМР ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 16.01.1980 по 01.07.2022. Знята з реєстрації у зв`язку зі смертю, дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2025 року у відкритті провадження у справі за позовом Концерну «МТМ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води відмовлено у зв`язку з її смертю. а тому на підставі п.6 ч.1 ст. 186 ЦК України суд відмовив у відкритті провадження по справі в частині позовних вимог до відповідачки ОСОБА_2 .

Позовну заяву Концерну «МТМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води прийнято до судового розгляду та відкрито у порядку спрощеного позовного провадження (а.с.26).

Під час судового розгляду позивач не надав суду відомостей про прийняття будь-якими особами, в т. ч. відповідачем ОСОБА_1 , спадщини після смерті ОСОБА_2 , з клопотаннями про залучення її правонаступників співвідповідачами у цій справі не звертався, позовні вимоги не змінював.

Як вірно зауважив суд першої інстанції, багатоквартирний житловий будинок, в якому розташоване майно відповідача, підключений до мережі централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води, ці послуги у зазначений період позивачем надавались, відповідачем споживались. За спожиті послуги позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідач здійснював оплату нерегулярно та не в повному обсязі. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за спірний період складений з чітким зазначенням нарахованих і сплачених сум окремо по кожному виду послуг за кожен місяць, суми заборгованості наростаючим підсумком. Крім того, відповідач ОСОБА_1 обґрунтованого заперечення проти позову не подав, жодним чином позовні вимоги не спростував.

Таким чином, вирішуючи справу в межах заявлених вимог та на підставі наявних доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач ОСОБА_1 як власник 1/2 частини вищевказаної квартири та споживач житлово-комунальної послуги (послуги з постачання теплової енергії та гарячої води) в порушення вищевказаних норм діючого законодавства та умов типового індивідуального договору належним чином не виконував свої зобов`язання щодо оплати послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, що призвело до виникнення заборгованості за період 01.12.2017 до 31.10.2025 в загальному розмірі 56467,33 грн. Стягненню з відповідача ОСОБА_1 підлягає 1/2 частина вказаного боргу, тобто 28233,67 грн, відповідно до розміру його частки у праві спільної власності на майно. Підстави для покладання на відповідача ОСОБА_1 обов`язку з оплати всієї суми заборгованості, в т. ч. частки іншого співвласника ОСОБА_2 відсутні з вищевикладених мотивів, у зв`язку з чим в цій частині позову слід відмовити.

Отже, встановивши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.12.2017 по 31.10.2025 у розмірі 28 233,67 грн.

Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , як співвласник. який виконає солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, буде мати право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги – регрес) є безпідставними та не заслуговують на увагу.

У частині першій статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Водночас, предметом спору у даній справі є стягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за послуги з централізованого опалення, гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води за період з 01.12.2017 по 31.10.2025 у розмірі 56 467,33 грн, у зв`язку з неналежним виконанням ними зобов`язань за типовим індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії від 01 листопада 2021 року, як споживачів цих послуг за цим договором, яка як з`ясувалося померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до звернення позивача з даним позовом, та позов пред`явлено було зокрема до ОСОБА_1 як до споживача, а не як до спадкоємця на підставі положень ст. ст. 1216, 1218, 1281 ЦК України.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції N 2) [ВП], § 41).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі»- залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 09 березня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.