Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №332/4370/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 09.03.2026 Справа № 332/4370/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №332/4370/25 Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.С.

Провадження № 22-ц/807/752/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Андрущак Сергія Володимировича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до Заводського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивуючи тим, що 04.01.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду №200426188, відповідно до умов якої Банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 20 049,86 грн з встановленим строком користування з 04.01.2016 року по 04.01.2018 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20.07.2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, проведеного 15.06.2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі №910/11298/16, відповідно до якої ТОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».

Позивач зазначає, що Банком було виконано взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, тоді як ОСОБА_1 порушив його умови щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами, а тому станом на 31.07.2025 року загальний розмір кредитної заборгованості відповідача становить 35 207,88 грн.

Щодо позовної давності позивач зазначає, що Законом України від 30.03.2020N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон України від 30.03.2020 N 540-IX набрав чинності 02.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01.07.2023.

З початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" N 2120-IX від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З огляду на вищевикладене, оскільки трирічна позовна давність відраховується з дати нарахування інфляційних витрат та 3 % річних, а саме з 22.02.2019, враховувати зміни до ЦК України, які введені в дію на підставі Закону України N 540-IX з 02.04.2020 та Закону України N 2120-IX з 17.03.2022, то позовна давність щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних починаючи з 02.04.2020 була продовжена та, станом на дату подачі цього позову, не пропущена.

Відповідно до розрахунку інфляційних витрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке становить 35 207,88 грн, за період з 22.02.2019 по 23.02.2022 розмір нарахованих інфляційних витрат і 3 % річних на суму боргу становить 10 873,21 гривень, що складається з: інфляційного збільшення – 7 698,71 грн та 3 % річних 3174,50 грн.

З урахуванням 3 % річних в розмірі 3 174,50 грн та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань в розмірі 7 698,71 грн, загальна заборгованість відповідача перед банком складає 46 081,09 грн.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 46 081,09 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03.09.2025 року цивільну справу за вказаним позовом передано за підсудністю до Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.10.2025 року провадження по справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №200426188 від 04.01.2016 року в розмірі 16 070,15 грн, з яких: 12 278,26 грн – заборгованість за тілом кредиту; 1 107,07 грн – 3 відсотки річних; 2 684,82 грн – інфляційні втрати.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» – 844,69 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , представник, адвокат Андрущак Сергій Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем не доведено факт укладення кредитного правочину №200426188 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем, факт надання банком кредитних коштів за вказаним кредитним договором, факт відступлення права вимоги до відповідача на користь позивача за договором про відступлення права вимоги № 7_БМ від 20.07.2020 року, а також наявність будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» було доставлено до електронного кабінету зареєстрованого в підсистемі «Електронний суд» 28 січня 2026 року, що підтверджується відповідною довідкою відповідального працівника суду (а.с. 223).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 46 081,09 грн, оскаржується в частині 16 070,15 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржується в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту - 12 278,26 грн, 3% річних – 1 107,07 грн, інфляційні втрати – 2684,82 грн, судових витрат, в іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що наявність заборгованості є доведеною та обґрунтованою лише в частині заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12 278,26 грн; відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати заборгованості за тілом кредиту, а тому обрахунок індексу інфляції та 3 % річних слід проводити виключно від суми основного боргу за відповідний період прострочення. Враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Апеляційний суд переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 04.01.2016 року представник ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 підписали заяву (оферту) №200426188, відповідно до якої останній пропонує банку на умовах, викладених в Заяві, Умовах надання та обслуговування кредитів Банку, зазначених в розділі 2 ОП (основні параметри) Заяви, укласти з ним договір, в рамках якого: відкрити рахунок, що буде використовуватись виключно в рамках кредитного договору, номер рахунку зазначений в графі «Рахунок клієнта» Розділу 2 ОП Заяви; надати кредит в сумі, зазначеній в графі «Сума кредиту» Розділу 2 «Кредитний договір» ОП Заяви, шляхом зарахування суми кредиту на рахунок; в безготівковому порядку списати з рахунку та зарахувати на користь організації, зазначеної в розділі 6 ОП Заяви, суму грошових коштів, вказану в графі «Сума кредиту на товар(и)» ОП Заяви; у випадку, якщо у Розділі 2 ОП Заяви в полі «Надання довідки про відсутність кредитної заборгованості за кредитним договором» вказане значення «так», просить в день надання кредиту утримати з рахунку плату у розмірі 50,00 грн за надання зазначеної довідки (а.с.17-22).

Відповідно до розділу 2 Основних параметрів заяви №200426188, назва продукту – споживчий кредит; рахунок клієнта: 29095527889801; сума кредиту – 20 049,86 грн., строк кредиту: 731 днів (з 04.01.2016 року по 04.01.2018 року); розмір процентної ставки за кредитом – 0,0001% річних; щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 2,25%, починаючи 3 13 місяця дії договору; сукупна вартість кредиту – 29,72% річних; щомісячний платіж - 1 081,00 грн, останній платіж – 1 080,30 грн; дата платежу – 04 числа кожного місяця.

Згідно з розділом 4 Основних параметрів заяви, товар(товари): ноутбуки/ПК, Програмне забезпечення, Divan.TV 12 місяців вартістю 259,00 грн.; Послуга, Програма лояльності, Прибуткова картка + брелок вартістю 0,06 грн.; Послуга, Послуги ПК, Налаштування ТВ в магазині Smart ON VIP вартістю 2 020,90 грн; Телевізор, Плоскопанельні телевізори, LED тел.-р LG 49LF590V вартістю 18 999,90 грн.

Відповідно до розділу 6 Основних параметрів заяви, інформація для організації: Технополіс (Т035); загальна вартість товару(ів) – 21 279,86 грн, з яких: 19 999,86 грн. – сума кредиту, 1 280,00 грн. – сума готівкою в касу.

Позивачем до позовної заяви також додано Графік платежів Довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, договір Добровільного страхування життя, які власноручно підписані відповідачем (а.с.26).

Згідно з товарним чеком №2798025 від 04.01.2016 року, фіскальним чеком від 04.01.2016 року ОСОБА_1 придбав в ТОВ «Технополіс-1» Запорізька філія товари на загальну суму 21 279,86 грн (LED тел.-р LG 49LF590V – 8528724000 вартістю 18 999,90 грн; Divan.TV 12 місяців вартістю 259,00 грн; Налаштування ТВ в магазині «Smart ON VIP» вартістю 2 020,90 грн, Прибуткова картка + брелок вартістю 0,06 грн) (а.с.32,33).

Крім того, 04 січня 2016 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено договір добровільного страхування життя (програма страхування від нещасних випадків держателів платіжних карток банку) (а.с.28-31).

20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 N7_БМ, укладеному за результатами публічних торгів. Згідно з п. 1 договору факторингу за цим договором у порядку та на визначених ним умовах Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у додатку N 1 до цього договору (а.с.53-56).

Відповідно до додатку 1 до договору від 20.07.2020 N 7_БМ про відступлення прав вимоги, реєстру договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором N 200426188 від 04.01.2016 року у загальному розмірі 35 207,88 грн, що складається з 12 278,26 грн заборгованості за кредитом та 22 929,62 грн заборгованості за відсотками (а.с.39-41).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі N 910/11298/16 ТОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський». Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 N 1905 та зобов`язано ТОВ «Фінансова компанія «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 N 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 N N 1 і 2. Визнано відсутніми у ТОВ «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 N 1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 року N 1 та від 20.05.2016 N 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 року N N 1 і 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 N 1, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Плеяда» та ТОВ «Фінансова компанія «Фагор». Визнано відсутніми у ТОВ «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 N 1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 N 1 та від 20.05.2016 N 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу N N 1 і 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 N 1 та додатках до нього. Зобов`язано ТОВ «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 N 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 N N 1, 2 (а.с.58-69).

Рішенням Правління НБУ України від 23 травня 2016 року N 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків кредитора щодо позичальника (боржника), вимоги до якого передані відповідно до договору про відступлення прав вимоги, разом із правами за договором забезпечення таких вимог. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Це пов`язано з тим, що в разі відступлення права вимоги вже за існуючою заборгованістю фактор, відповідно до умов договору факторингу, не має право нарахувати відсотки, комісію, неустойку що передбачені умовами кредитного договору (а.с.3).

Згідно з зазначеним позивачем розрахунком заборгованості станом на 31.07.2025 загальний розмір заборгованості відповідача складає 35 207,88 грн, з яких: 12 278,26 грн - заборгованість за кредитом; 22 929,62 грн - заборгованість за відсотками (а.с.3).

Крім того, відповідно до наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних заборгованість за період з 22.02.2019 року по 23.02.2022 їх розмір складає 7 698,71 грн інфляційних втрат та 3 174,50 грн - 3 % річних (а.с.35-36).

Сторони відповідно до ст. 6 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Однак, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18).

Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

За змістом п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 04 липня 2018 року N 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Колегія суддів вважає, що анкета та заява (оферта) від 04.01.2016 року підписані саме відповідачем ОСОБА_1 та у сукупності з випискою про рух коштів по рахунку, з якої убачається активне користування позичальником кредитними коштами шляхом зняття готівки, повернення кредитних коштів позивачу, оплати послуг за придбані товари, підтверджують факт визнання відповідачем договірних кредитних відносин з первісним кредитором ПАТ «Банк Михайлівський» (а.с.65-100).

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі N 200/5647/18.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судом встановлено, що договором факторингу від 20.07.2020 N 7_БМ, ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за кредитним договором N 200426181.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 35 207,88 грн, з яких 12 278,26 грн - заборгованість за кредитом; 22 929,62 грн - заборгованість за відсотками; 7 698,71 грн - інфляційні втрати та 3174,50 грн - 3 % річних (за період з 22.02.2019 по 23.02.2022).

До матеріалів справи долучено копію: заяви N 200426188 від 04 січня 2016 року, довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, анкети N 2234523 від 04 січня 2016 року, графік платежів до кредитного договору N 200426188. Вказані документи підписані особисто ОСОБА_1 ..

Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надано.

Відтак, підписання відповідачем кредитного договору N 200426188 від 04 січня 2016 року підтверджено належними та допустимими доказами.

Зміст вказаного договору свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину: суми кредиту, строку кредитування, розміру та порядку нарахування процентів, порядку здійснення розрахунків.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність наявності кредитних правовідносин між ПАТ "Банк Михайлівський" та ОСОБА_1 ..

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до ПАТ «Банк Михайлівський» та власноручно підписав Заяву № 200426188, Анкету № 2234523 від 04.01.2016 року, а також графік платежів.

Крім того, 04.01.2016 року відповідачем було підписано Довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту.

ПАТ «Банк Михайлівський», у свою чергу, на виконання вимог розділів 2 та 6 Основних параметрів Заяви та пункту 1.4 Заяви, здійснило списання грошових коштів з рахунку відповідача та перерахувало їх на користь ТОВ «Технополіс-1» у розмірі 19 999,86 грн, що становить суму кредиту.

Таким чином, підписавши зазначені документи та отримавши кредитні кошти, відповідач погодився з умовами кредитування, а договір кредиту між сторонами вважається укладеним у письмовій формі.

На підтвердження умов надання кредиту відповідачу та факту порушення ним зобов`язань позивачем надано суду копії товарного чеку № 2798025 від 04.01.2016 року, фіскального чеку від 04.01.2016 року, а також виписки за особовими рахунками відповідача за період з 23.05.2016 року по 27.07.2024 року.

Зі змісту зазначених товарного та фіскального чеків убачається, що 04.01.2016 року на користь ТОВ «Технополіс-1» (організація, визначена розділом 6 Основних параметрів Заяви) було сплачено 21 279,86 грн. за товари та послуги, визначені розділом 4 Основних параметрів Заяви. Вид платежу – Акційна розстрочка 24 платежів.

З виписок за особовими рахунками відповідача за період з 23.05.2016 року по 27.07.2024 року вбачається, що 03.04.2017 року відповідачем у рахунок погашення заборгованості було сплачено 1 700,00 грн, що свідчить про часткове визнання ним зобов`язання за кредитним договором.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували повернення відповідачем у повному обсязі отриманих кредитних коштів у межах строку кредитування, погодженого сторонами

Враховуючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку не повернуті, а тому ТОВ «Діджи Фінанс» вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 12 278,26 грн (тіло кредиту).

Рішення в частині відмови в стягненні відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 22 929,62 не оскаржується, а отже апеляційним судом не переглядається.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитного зобов`язання щодо повернення кредитних коштів в строки передбачені кредитним договором, колегія суддів зазначає наступне.

Що стосується стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, то суд зважає на таке.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно з частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Згідно із п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Позивачем суду надано розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 22.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Враховуючи, що вимоги позивача задоволені лише в частині тіла кредиту (12 278,26 грн), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обрахунок індексу інфляції та 3 % річних слід проводити виключно від суми основного боргу за відповідний період прострочення.

Судом першої інстанції проведено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 22.02.2019 року по 23.02.2022 року з яким погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Також судом першої інстанції проведено власний розрахунок інфляційних нарахувань за період з 22.02.2019 року по 23.02.2022 року і які складають суму 12684,82 грн, колегія суддів зазначає, що розрахунок судом першої інстанції виконаний відповідно до норм вказаний у Законі України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року, та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078. Правильність розрахунків відповідачем не була спростована.

Індекс інфляції за березень 2019 року становив 100,9%, квітень 2019 року становив 101%, травень 2019 року становив 100,7%, червень 2019 року становив 99,50%, липень 2019 року становив 99,4%, серпень 2019 року становив 99,7%, вересень 2019 року становив 100,7 %, жовтень 2019 року - 100,7 %, листопад 2019 року - 100,1 %, грудень 2019 року - 99,8 %, січень 2020 року - 100,2 %, лютий 2020 року - 99,7 %, березень 2020 року - 100,8 %, квітень 2020 року - 100.8 %, травень 2020 року - 100,3 %, червень 2020 року - 100,2 %, липень 2020 року - 99,4 %, серпень 2020 року - 99,8 %, вересень 2020 року - 100,5 %, жовтень 2020 року - 101,0 %, листопад 2020 року - 101,3 %, грудень 2020 року = 100,9 %, січень 2021 року - 101,3 %, лютий 2021 року - 101,0 %, березень 2021 року - 101,7 %, квітень 2021 року - 100,7 %, травень 2021 року - 101,3 %, червень 2021 року - 100,2 %, липень 2021 року - 100,1 %, серпень 2021 року = 99,8 %, вересень 2021 року - 101,2 %, жовтень 2021 року - 100,9 %, листопад 2021 року - 100,8 %, грудень 2021 року - 100,6 %, січень 2022 року - 101,3 %, лютий 2022 року - 101,6 %.

Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період.

Отже, сукупний індекс інфляції за період з березня 2019 року по лютий 2022 року включно становить 1,218664439.

Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.

Таким чином, інфляційні втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 12 278,26 грн за період з 22.02.2019 року по 23.02.2022 року складають 2 684,82 грн (12 278,26 х 1,218664439 - 12 278,26).

Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

За період з 22.02.2019 року по 23.02.2022 року три проценти річних складають 1 107,07 грн., з яких: з 22.02.2019 року по 31.12.2019 року – 315,87 грн. (12 278,26 х 3 х 313 : 100 : 365), з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року – 368,35 грн. (12 278,26 х 3 х 366 : 100 : 366), з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року – 368,35 грн. (12 278,26 х 3 х 365 : 100 : 365), з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року – 54,50грн. (12 278,26 х 3 х 54 : 100 : 365).

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, що ним не спростовано, тому наявні підстави для стягнення з нього 2684,82 грн інфляційних втрат та 1107,07 грн трьох відсотків річних за період з 22.02.2019 по 23.02.2022 року.

Таким чином, вирішуючи спір про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального закону, тому судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим.

Доводи заявника щодо відсутності доказів укладення кредитного договору, оскільки відсутні підтверджуючі документи про наявності у представника банку повноважень на укладення (підписання) відповідних правочинів, є безпідставними з огляду на наступне. Як встановлено матеріалами справи, кредитний договір було укладено у письмовій формі шляхом підписання відповідачем заяви, анкети, графіка платежів та інших документів, що містять істотні умови договору, а також шляхом вчинення банком дій, спрямованих на виконання договору, зокрема перерахування кредитних коштів. При цьому закон не вимагає обов`язкового надання боржнику окремого документа, що підтверджує повноваження конкретного працівника банку, який діє від імені юридичної особи в межах її статутної діяльності.

Доводи заявника про недоведеність факту надання банком кредитних коштів відповідачу за кредитним договором №200426188 є безпідставними та спростовуються зібраними у справі доказами, а саме заявою №200426188 від 04.01.2016 на укладення кредитного договору, анкетою №2234523 від 04.01.2026 на отримання кредиту, довідкою про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 04.01.2016, договір добровільного страхування від 04.01.2016, товарний чек №2798025 від 04.01.2016 на суму 21 279,86 грн, фіскальний чек від 04.01.2026 на суму 21 279,86 грн.

Посилання заявника на недоведеність факту переходу від ПАТ "Банк Михайлівський" до позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором N 200426188 від 04 січня 2016 року, колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне. Обгрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "Діджи Фінанс" зазначало, що до позивача від ПАТ "Банк Михайлівський" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором N 200426188 згідно укладеного 20 липня 2020 року договору факторингу. Так, 20 липня 2020 року ТОВ "Діджи Фінанс" набуло право вимоги за кредитним договором N 200494203 на підставі договору N 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту N GL16N618071 від 15 червня 2020 року. ТОВ "Діджи Фінанс" надано копію: договору N 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року та копію реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються (додаток N 1). Згідно п. 1 договору факторингу, банк відступає новому кредитору права вимоги до позичальників (боржників), вказаних у додатку N 1 до цього договору. Так, для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 у справі N 753/20537/18, від 21 липня 2021 у справі N 334/6972/17, від 27 вересня 2021 у справі N 5026/886/2012). Враховуючи вищевикладене, долучена до матеріалів справи копія реєстру договорів (додаток N 1) підтверджує факт набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором, оскільки містить відомості про відступлення ПАТ "Банк Михайлівський" права вимоги вказаного договору - " N 200426188 від 01 січня 2016, РНОКПП ОСОБА_1 ".

Доводи апеляційної скарги про те, що долучений позивачем реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються (додаток N 1) не доводить факту переходу права вимоги та візуально містить ознаки підробки, колегія суддів відхиляє, оскільки вони в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до змісту та доводам позовної заяви, яким надана належна оцінка судом першої інстанції, вони не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин 3-4 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано копії: договору №26 про надання правової допомоги від 15.02.2024 року, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської»; додаткової угоди від 15.02.2024 року до вказаного договору; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової допомоги) за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості; акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 01.08.2025 року (а.с.44-52).

При визначенні суми відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дослідивши наявні в матеріалах справи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (фактично адвокатом складено тільки позовну заяву, по справі було два судових засідання, у яких представник позивача участі не приймав), з урахуванням заперечень представника відповідача та принципу пропорційності розміру задоволених вимог, керуючись принципами розумності, співмірності, справедливості та верховенства права, дійшов до вірного висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпунктів «б» "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Андрущак Сергія Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 09 березня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.