Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №473/6745/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/6745/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"09" березня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді – Ротар М.М., при секретарі Ніколаєнко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

встановив

в грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27 лютого 2025 року року між сторонами було укладено письмовий договір позики, відповідно до якого він передав ОСОБА_2 957000 грн., які відповідач зобов`язався повернути до 30 березня 2025 року. Станом на час звернення з вказаним позовом до суду відповідач позику не повернув.

В зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу в загальному розмірі 957000 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 29 грудня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі.

В судове засідання від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час та місце розгляду справи був неодноразово повідомлений належним чином за адресою зареєстрованого місця проживання, причину своєї неявки суду не повідомив, будь-яких заяв на адресу суду не надіслав.

За таких обставин суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України. Позивач проти розгляду справи в порядку заочного провадження не заперечував.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 27 лютого 2025 рокуміж ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в сумі 957000 грн., що за домовленістю сторін еквівалентно 21200 дол. США, які ОСОБА_2 зобов`язувався повернути до 30 березня 2025 року. Договір позики посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучеровою Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 332. (оригінал знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до п.2 договору позики грошові кошти, які є предметом договору передані позикодавцем та отриманні позичальником до підписання договору. Підписанням договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця грошових коштів в сумі, визначеній в п.1 цього договору. Підписаний позичальником договір є доказом передачі позики від позикодавця до позичальника.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, оскільки не здійснив повернення грошових коштів, що були обумовлені договором.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, а знаходження розписки у позикодавця свідчить, згідно ст. 1047 ЦК України, про невиконання зобов`язання боржником у повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).

Згідно положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором. В даному випадку сторони обумовили строк повернення боргу - не пізніше 30 березня 2025 року.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами мали місце договірні зобов`язання, які відповідач порушив, а саме не повернув позивачу обумовлену суму, а тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення суми боргу по договору позики обґрунтовані та на підставі ст. 526 ЦК України підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню борг за договором позики у сумі 957000 грн.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.

Судом було створено усі умови для реалізації відповідачем своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Неодноразово відкладалися судові засідання, однак відповідач своїм правом не скористався, відповідних доказів не надав.

Згідно вимог ст. 133 ч.1 ЦПК України - судові витрати складаються із судового збору та інших витрат пов`язаних з розглядом справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені судові витрати, пов`язані з сплатою судового збору в розмірі 9570 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ч.2 п.1 ЦПК України - у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 9570 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 89, 263-265, 273, ЦПК України, суд

ухвалив

Позов - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ) борг за договором позики від 27 лютого 2025 року у розмірі 957000 (дев`ятсот п`ятдесят сім тисяч) гривень та судовий збір в розмірі 9570 грн. (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09 березня 2026 року

Суддя: М.М. Ротар