Вирок від 04 березня 2026 р. у справі №631/190/26 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/190/26

провадження № 1-кп/631/112/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 631/190/26 (провадження № 1-кп/631/112/26) за кримінальними провадженнями, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 листопада 2025 року під № 12025221160001023 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: село Водяхівка Зміївського району Харківської області, громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , із середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу статті 89 Кримінального кодексу України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України,

В С Т А НО В И В:

Відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області № 90 о/с від 26 лютого 2025 року капітана поліції ОСОБА_6 призначено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області та наказу начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області № 6 о/с від 09 січня 2024 року лейтенанта поліції ОСОБА_7 призначено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області.

Відповідно до функціональних обов`язків інспекторів (поліцейських) сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, на останніх покладено виконання, окрім інших, наступних обов`язків, а саме:

- своєчасно реагувати на всі звернення та повідомлення про вчинені кримінальні, адміністративні правопорушення або події, надавати населенню всебічну допомогу, здійснювати профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;

- у межах своєї компетенції з метою охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення застосовувати поліцейські превентивні заходи, визначені статтями 31 - 41 Закону України «Про Національну поліцію»;

- під час виконання повноважень, у випадках і в порядку, передбачених статтями 43 - 46 Закону України «Про Національну поліцію», застосовувати заходи примусу;

- складати, у межах компетенції, протоколи про адміністративні правопорушення та здійснювати, у визначених законом випадках, провадження у справах про адміністративні правопорушення.

З огляду на викладене, із врахуванням частини 3 статті 18 Кримінального кодексу України та пункту 1 примітки до статті 364 Кримінального кодексу України, інспектори сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітан поліції ОСОБА_6 та лейтенант поліції ОСОБА_7 є службовими особами.

16 листопада 2025 року о 09 годині 00 хвилин інспектори сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , перебуваючи у однострої поліцейського (форменому одязі), із наявними нагрудними жетонами та нагрудними відео-реєстраторами, отримавши вогнепальну зброю та спеціальні засоби, з використанням службового автомобілю марки «Renault Dokker», реєстрацій номер 1168, з метою забезпечення громадського порядку на обслуговуваній території, заступили на добове чергування в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області.

Відповідно до «Розстановки сил та засобів відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області» ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в складі екіпажу «Водолага 36» 16 листопада 2025 року виїхали на виклик близько 11 години 29 хвилин, що надійшов на планшетний пристрій № 5503 «Домашнє насильство» за адресою: АДРЕСА_2. По приїзду на місце було встановлено, що відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинено домашнє насильство його сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_7 було повідомлено ОСОБА_4 , що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так, 16 листопада 2025 року о 12 годині 14 хвилин під час складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у громадянина ОСОБА_4 раптово виник злочинний умисел, спрямований на надання неправомірної вигоди вищевказаному інспектору відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_7 за невчинення ним дій, з використанням наданого йому службового становища, а саме: не складання ним адміністративного протоколу за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

16 листопада 2025 року о 12 годині 14 хвилин за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_4 , діючи умисно, протиправно, бажаючи уникнути адміністративної відповідальності, діючи в особистих інтересах, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в той час, як співробітники сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області виконували покладені на них функціональні обов`язки, а саме: здійснювали складання адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_4 , не зважаючи на неодноразове попередження інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 про кримінальну відповідальність за висловлення пропозицій надання неправомірної вигоди службовій особі, в ході діалогу, висловив пропозицію надання зазначеному поліцейському грошових коштів у сумі 10000 гривень 00 копійок за не вчинення службовою особою дій, з використанням наданої їй влади, а саме: не документування факту вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В свою чергу, інспектор сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_7 відмовився від пропозиції неправомірної вигоди, усвідомлюючи, що наміри ОСОБА_4 очевидно свідчать про висловлення пропозиції та здійснення фактичних дій з метою надання неправомірної вигоди, керуючись у своїх діях чинним законодавством України, а саме: Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про запобігання корупції», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер діяння ОСОБА_4 , здійснив повідомлення на лінію «102» з метою вжиття невідкладних заходів фіксації протиправних дій щодо пропозиції надання неправомірної вигоди.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 на пропозицію суду щодо призначення йому захисника відмовився від останнього, повідомивши, що суть обвинувачення йому зрозуміла, винним себе визнав повністю, пояснивши, що дійсно скоїв інкриміноване йому кримінальне правопорушення при вищевикладених обставинах.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї провини, а також те, що він не ставить під сумнів фактичні обставини справи, а також правильність розуміння ним змісту цих обставин, у суду не виникає сумніву в добровільності та істинності позиції ОСОБА_4 .

Прокурор у судовому засідання посилаючись на те, що обвинувачений не оспорює фактичних обставин у справі, висловив думку про недоцільність досліджування під час судового розгляду справи усіх доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються.

У зв`язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то не було сторони, визнанням у повному обсязі обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз`ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів та процесуальних витрат, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого у відповідності до положень Кримінального кодексу України.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені статтею 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, в рішенні від 19 жовтня 2006 року у справі «Коваль проти України», відповідно до пункту 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

Також, в рішеннях від 28 жовтня 2010 року у справі «Леонід Лазаренко проти України» та від 16 грудня 2010 року у справі «Боротюк проти України» зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися у відкритий чи мовчазний спосіб від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80 відповідно).

Допитаний в судовому засіданні у відповідності до статті 351 Кримінального процесуального кодексу України обвинувачений ОСОБА_4 у вільній формі дав суду свої пояснення, зазначивши, що дійсно за наведених в обвинувальному акті обставин та відображеного алгоритму він запропонував працівникам поліції неправомірну вигоду. Так, 16 листопада 2025 року близько обіду, точного часу не пам`ятає, він за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив конфлікт зі своїм батьком - ОСОБА_8 , в результаті якого родичі викликали працівників поліції. Після приїзду працівників поліції, останні почали складати відносно нього адміністративний протокол за вчинення домашнього насильства. Бажаючи уникнути адміністративної відповідальності він вирішив запропонувати працівниками поліції грошові кошти спочатку у сумі 1000 гривень 00 копійок, потім у сумі 10000 гривень 00 копійок за не складання відповідних матеріалів. Підтвердив, що працівники поліції попередили його, що вони здійснюють відеофіксацію та за пропозицію надання неправомірної вигоди передбачена кримінальна відповідальність, проте він все одно бажав домовитись з ними. Після чого останні викликали інших працівників поліції для фіксування події. Повідомив, що в той день він був розгублений, на нервах, повністю розуміє протиправність своїх дій, щиро кається у вчиненому, зробив для себе висновки, що більше такого роду діянь він не допустить та виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Покази обвинуваченого у судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позицій.

Згідно із статтею 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, про це наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 28 березня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 154/3213/16.

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (частина 2 статті 84 Кримінального процесуального кодексу України).

В свою чергу, з досліджених судом у судовому засіданні документів, що були надані стороною обвинувачення, судом встановлено наступне.

З рапорту старшого інспектора-чергового відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, складеного на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки начальника відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області підполковника поліції ОСОБА_9 , встановлено, що 16 листопада 2025 року о 14 годині 02 хвилини надійшло повідомлення по телефону до РУ про те, що 16 листопада 2025 року о 13 годині 40 хвилин за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Бірки, вулиця Шкільна, повідомлення чергового відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області (ЄО № 5504) про те, що громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропанував неправомірну вигоду за не складання адміністративного матеріалу за домашнє насилля інспектору реагування патрульної поліції у сумі 10000 гривень 00 копійок. Даний рапорт зареєстрований в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку) Відділ поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області за № 22034 від 16 листопада 2025 року.

Як убачається з копії рапорту старшого інспектора - чергового чергової частини відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції ОСОБА_10 , складеного на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки начальника відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області підполковника поліції ОСОБА_11 , 16 листопада о 11 годині 29 хвилин надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 16 листопада 2025 року о 11 годині 28 хвилин за адресою: АДРЕСА_2, бійка. Заявниці невістка, дані не може назвати, бо не зручно розмовляти. Даний рапорт зареєстрований в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (Журнал єдиного обліку) відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області за № 5503 від 16 листопада 2025 року.

У копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 701615, складеного 16 листопада 2025 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_12 , зафіксовно, що 16 листопада 2025 року о 11 годині 29 хвилин в селищі Бірки, вулиця Шкільна, будинок № 19, ОСОБА_4 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно батька, ОСОБА_8 , а саме висловлювався нецензурною лайкою та наніс три удари по обличчю, чим завдав шкоди моральному та фізичному здоров`ю останньому. Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно копії рапорту інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_13 від 16 листопада 2025 року, який доповів тимчасово виконуючому обв`язки начальника відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області підполковнику поліції ОСОБА_14 , що 16 листопада 2025 року о 12 годині 05 хвилин надійшло повідомлення про вчинення домашнього насилля відносно громадянина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиненого його сином громадянином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме спричинив конфлікт з батьком виражався нецензурною лайкою, вдарив по обличчю. По приїзду на місце події відносно ОСОБА_4 було складено протокол за вчинення домашнього насильства за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та винесено терміновий заборонний припис серії АА № 131870 від 16 листопада 2025 року про заборону спілкування кривдника з постраждалим у будь-який спосіб напротязі 3 діб.

У протоколі огляду місця події, складеного 16 листопада 2025 року старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_15 , у присутності понятих: ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , за участю спеціаліста-криміналіста ОСОБА_18 та ОСОБА_4 , із застосуванням технічних засобів фіксації у виді використання відеокамери «Panasonik», зафіксовано, як у період часу з 15 години 07 хвилин по 15 годину 50 хвилин проведено огляд відкритої ділянки місцевості за адресою: АДРЕСА_2 , де в ході слідчої дії встановлено особу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого було зафіксовано співробітниками сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області під час відпрацювання виклику за фактом домашнього насильства, зазначений громадянин запропонував співробітникам поліції неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у розмірі 10000 гривень 00 копійок. В рамках даної слідчої дії, із використанням відеофіксації у присутності понятих ОСОБА_4 відповідаючи на запитання підтвердив зазначений факт.

Під час огляду будь-які речі не вилучались. Огляд проводився у похмуру погоду, при природньому освітленні, при температурі повітря 1 С?.

Вказаний протокол підписаний усіма учасниками слідчої дії, а також понятими без будь-яких зауважень та в цілому відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в частині питання його оформлення. До протоколу як додаток додано диск.

Згідно протоколу про зняття показань технічних приладів та технічних засобів що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису, складеного 25 листопада 2025 року старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_19 , встановлено, що розглянувши матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221160001023 від 17 листопада 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України, у період часу з 14 години 00 хвилин до 17 годин 30 хвилин, у приміщенні службового кабінету № 12 відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, що розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Нова Водолага, вулиця Воскресінська, будинок № 1, в присутності начальника сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції ОСОБА_20 , на підставі постанови старшого слідчого СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції ОСОБА_19 від 20 листопада 2025 року про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото, кінозйомки, відеозапису, ознайомився із відеозаписом зазначеним у постанові. При ознайомленні із змістом технічного приладу встановлено, що на ньому знаходиться відеозапис, а саме папки з відеофайлами «портативний відеореєстратор TECSAR ВДС-53-02, інвентаризаційний номер 1113057280-7» у кількості 12 відеофайлів. Дані відеозаписи були зняті на оптичний DVD-диск.

Згідно протоколу огляду предмета, складеного 26 листопада 2025 року старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_19 , вбачається, що у період часу з 10 години 00 хвилин по 13 годину 10 хвилин, розглянувши матеріали досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2025221160001023 від 17 листопада 2025 року за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України у приміщенні СВ відділу поліції №3 Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, яке розташоване за адресою: Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вулиця Дніпровська, будинок № 211, у кабінеті слідчого № 312, дотримуючись вимог статтей 93, 104, 105, 106, 223, 237 Кримінального процесуального кодексу України, без участі понятих, без використання технічних засобів фіксації, було проведено огляд оптичного диску без маркування за допомогою комп`ютерної техніки моделі, а саме системного блоку «FrimeCom» (процесор Intel® Celeron® CPU Gl620 @2.50GHz 2.50 GHz), монітору «Flatron» чорного кольору, клавіатури «Mitsumi» білого кольору, комп`ютерної миші (безпроводної) «Maxxter» чорного кольору. Запустивши вказаний диск без маркування, на екрані з`явилось вікно авто-запуску диску увійшовши до якого було встановлено, що на ньому знаходиться папка з відеофайлами. «Портативний відеореєстратор TECSAR BDC-53-02, інвентаризаційний номер 1113057280-7» у кількості 12 відеофайлів. На вказаних відеофайлах зафіксована розмова ОСОБА_4 з інспекторами сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що мала місце 16 листопада 2025 року, під час якої ОСОБА_4 пропанував працівникам поліції надання неправомірної вигоди.

Постановою слідчого СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції ОСОБА_19 «Про визнання речових доказами» від 26 листопада 2025 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2025221160001023 від 17 листопада 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України, - оптичний носій інформації DVD-R диск з трьома папками з шістьма відеофайлами з боді-камери інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області.

Надаючи оцінку усім письмовим доказам суд відмічає наступне.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 Кримінального процесуального кодексу України).

Приписами статті 86 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні статті 84 Кримінального процесуального кодексу України, підтверджуються обставини, регламентовані статтею 91 вказаного нормативно - правового акту України.

Суд зауважує, що підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, так як не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих статтею 87 Кримінального процесуального кодексу України.

Оскільки сторони вважають, що фактичні обставини справи підтверджені наявними у справі доказами, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, також визнає фактичні обставини справи доведеними.

При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Так, частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Абзац 1 примітки 1 до статті 364 кримінального кодифікованого закону України визначає, що службовими особами у статті 369 цього Кодексу тощо, є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Тобто, кримінально караним є пропозиція поліціанту надати неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення ним будь-яких дій з використанням свого посадового становища, яке він займає, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи.

Крім того, для даного складу злочину під неправомірною вигодою слід розуміти як роз`яснює примітка до статті 364-1 Кримінального кодексу України грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг, оскільки він 16 листопада 2025 року вчинив пропозицію неправомірної вигоди службовій особі у виді грошових коштів.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд вважає, що вина ОСОБА_4 доведена повністю та його дії відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України, та правильно кваліфіковані як пропозиція службовій особі надати їй неправомірну вигоду, за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища.

Підстав, у відповідності до частини 3 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд виходить з наступного.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 зазначив, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, особливостей та обставин його вчинення, й приходить висновку, що обвинуваченим вчинено кримінальне правопорушення, яке відноситься до нетяжкого злочину.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі Водяхівка Зміївського району Харківської області, є громадянином України, має середню освіту, неодружений, неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, на життя заробляє тимчасовими підробітками, у тому числі працюючи за цивільно-правовими угодами. Стан здоров`я ОСОБА_4 задовільний, зі слів хронічних хвороб не має, до осіб з інвалідністю не відноситься, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, що свідчить про його осудність.

ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де відповідно до довідки-характеристики, наданої депутатом округу № 2 Нововодолазької селищної ради Харківської області ОСОБА_21 за № 02-27/2921 від 26 листопада 2025 року, характеризується задовільно, за час проживання за даною адресою скарг і нарікань від мешканців селища та сусідів на останнього не надходило. Згідно даних УІАП Головного управління Національної поліції в Харківській області та ДІ МВС, наданих станом на 26 листопада 2025 року у довідці за № 87-24112025/63090, ОСОБА_4 , в силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України вважається таким, що судимостей не має; на даний час на обліку в Харківському районному секторі філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області не перебуває (довідка від 03 грудня 2025 року № 666/24/26/1-25). Відповідно до повідомлення тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 майора ОСОБА_22 від 25 листопада 2025 року № 5115, ОСОБА_4 , згідно даних ЄДРПО АІТС «ОБЕРІГ» перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

З досудової доповіді, складеної 04 березня 2026 року провідним інспектором Харківського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_23 відносно ОСОБА_4 , убачається, що орган пробації вважає, що є середній ризик ймовірності вчинення повторного кримінального правопорушення, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній. На думку органу пробації виправлення цієї особи без ізоляції від суспільства можливе. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби) у випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбуття покарання з випробуванням, доцільним є, крім обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України, покласти додаткові обов`язки, передбачені частиною 3 статті 76 Кримінального кодексу України, зокрема: не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації.

У даній справі в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 суд визнає повне визнання вини та щире каяття, а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Щире каяття в даному випадку полягає у визнанні обвинуваченим в суді обставин, регламентованих пунктом 1 частини 2 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України щодо події кримінального правопорушення, у тому числі часу, місця, способу вчинення. Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Обвинувачений під час судового розгляду справи постійно висловлював щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.

Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з`ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття кримінального правопорушення. Це може полягати зокрема у повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення кримінального правопорушення, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, повідомленні про їхнє місцезнаходження, поданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом тощо.

В даному випадку активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України та розгляду справи у порядку, визначеному частиною 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України. Також, як свідчать надані стороною обвинувачення та досліджені у судовому засіданні письмові докази, ОСОБА_4 не відмовлявся від співпраці з працівниками поліції, відразу надавав усі необхідні пояснення та не намагався уникнути відповідальності. Жодних фактів перешкоджанню слідству у встановлені істини у кримінальному провадженні встановлено не було, а тому дії обвинуваченого можливо розцінювати як активне сприяння слідству.

Обставин, що у відповідності до частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України, обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено та у обвинувальному акті не наведено.

З цього суд зазначає, що обставини, що обтяжують покарання, - це вичерпно перелічені в законі та встановлені судом різного роду чинники об`єктивного або суб`єктивного характеру, що не є ознаками конкретного складу кримінального правопорушення і не впливають на його кваліфікацію, однак підвищують ступінь суспільної небезпечності винної особи і (або) вчиненого нею кримінального правопорушення і у зв`язку з цим є підставою для призначення більш суворого покарання.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 Кримінального процесуального кодексу України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

За приписами статті 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Пунктом 6 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України регламентовано, що обвинувальний акт має містити, у тому числі, відомості щодо наявності або відсутності обставин, які обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченому.

Отже, в разі відсутності в обвинувальному акті у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України обставин, які обтяжують покарання, визнання судами на підставі частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України їх такими, що обтяжують покарання з подальшим їх врахуванням під час його призначення, не узгоджується з положеннями статті 337 Кримінального процесуального кодексу України.

Аналогічної правової позиції притримується й Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 11 червня 2024 року у справі № 175/2963/22 (провадження № 51-7756км23), від 08 травня 2024 року у справі № 507/1580/22 (провадження № 51-7515км23), від 29 травня 2024 року у справі № 201/137/21 (провадження № 51-7324км23).

При призначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд виходить з положень частини 2 статті 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив, що призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

У Рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України вказав, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди тощо.

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (пункт 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені частиною 1 статті 368 Кримінального процесуального кодексу України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 161/7253/18 (провадження № 51-2615км19)).

Згідно з приписами статті 8 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50 і 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами. Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.

Так, призначаючи покарання обвинуваченому у даній справі, суд ураховує й припис пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи», де зауважено, що при призначенні покарання суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом, і за умови, що суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Призначення цього покарання повинне мотивуватись у вироку з обов`язковим наведенням обставин, які, на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк.

Також слід врахувати з цього приводу позицію, викладену Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 17 квітня 2018 року у № 298/95/16-к (провадження № 51-2501км18), де зауважено, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Отже виходячи з наведеного, при визначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , з урахуванням приписів частини 2 статті 61 Конституції України, статті 65 Кримінального кодексу України, суд бере до уваги ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке в силу статті 12 Кримінального кодексу України, відноситься до нетяжкого злочину, кількість епізодів злочинної діяльності (один), особу винного, який юридично на шлях злочинної діяльності став вперше, оскільки в силу статті 89 Кримінального кодексу України вважається не судимим, не намагався уникнути притягнення до кримінальної відповідальності за дане кримінальне правопорушення, і усвідомив негативні наслідки своєї поведінки, щире розкаявся у вчиненому, за першою вимогою з`явився до суду та надав правдиві покази щодо обставин вчиненого, має зареєстроване та постійне місце проживання, де характеризується задовільно, сімейний стан та стан здоров`я, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, зміст висновку органу пробації та позицію сторони обвинувачення, зокрема прокурора, який просив призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі.

Приймаючи до уваги все вищевикладене у своїй сукупності та співвідношенні, виходячи з положень статті 50 Кримінального кодексу України, згідно з яких метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому йому необхідно призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 1 статті 369 Кримінального кодексу України у виді штрафу.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Запобіжний захід під час досудового розслідування обвинуваченому не обирався, ніяких клопотань з цього приводу під час судового розгляду справи не надходило, тому з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до положень статтей 22 та 26 Кримінального процесуального кодексу України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами, до вступу вироку в законну силу ОСОБА_4 запобіжний захід не обирати.

Долю речових доказів по справі слід вирішити в порядку, визначеному пунктом 7 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки підстав для застосування приписів статей 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України не встановлено та прокурором відповідного клопотання не заявлено.

Цивільний позов в рамках даного кримінального провадження не заявлявся, процесуальні витрати по справі відсутні, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

На підставі викладеного, враховуючи положення частини 2 статті 61 Конституції України, керуючись статтями 12, 50, 53, 65 - 67, частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України, а також статтями 84, 91, 100, пунктом 3 частини 1 статті 118, частинами 1 та 2 статті 122, частино 2 статті 124, частиною 1 статті 126, статтями 131 - 132, 174, 177, 178, частиною 3 статті 349, статтями 368 - 371, 373 - 376, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України,

З А С У Д И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком суду законної сили не обирати.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Речовий доказ у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 листопада 2025 року під № 12025221160001023: оптичний носій інформації DVD-диск з трьома папками з шістьма відеофайлами з боді-камери інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, визнаний постановою, прийнятою старшим слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_24 26 листопада 2025 року та долучений до матеріалів кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга з підстав, передбачених статтею 394 Кримінального процесуального кодексу України, до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1