Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №348/157/26 — Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Справа №348/157/26

Провадження № 2/348/615/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Гундяка Т.Д.,

секретар судового засідання Дмитрук С.І.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Войцеховської Н.Я.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільнені з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась із позовом до АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільнені з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначає, що вона наказом Івано-Франківського відділу Львівської залізної дороги від 13.03.1984 була прийнята на роботу учнем запасного білетного касира пасажирського відділу на станції Коршів. В подальшому і до 31.12.2024 вона працювала на різних посадах в Івано-Франківському відділі Львівської залізної дороги (зараз – виробничий підрозділ «Служба роботи станцій» регіональної філії «Львівської залізниці» АТ «Укрзалізниця»). З 31.12.2024 вона звільнена з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

У копії наказу про її звільнення з роботи зазначено: «компенсувати за невикористані 14 днів відпустки, виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору у розмірі 3,0 середньомісячного заробітку, вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 5,0 середньомісячного заробітків. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024».

При звільненні з роботи вона отримала лише компенсацію за невикористану відпустку і тому змушена була звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення на її користь 73 518, 63 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та 122 531,05 грн додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, у загальному розмірі 196 049,68 грн з утриманням всіх податків і зборів. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.09.2025 в цивільній справі № 348/1407/25 вказаний позов задоволено в повному обсязі.

Після звільнення з роботи вона неодноразово зверталася до виробничого підрозділу «Служба роботи станцій», регіональної філії «Львівська залізниця» з проханням здійснити нарахування і виплату їй всіх виплат, надати їй довідку про її середньомісячний заробіток, копії Колективного договору та Галузевої угоди. Однак, її прохання залишилися невиконаними. Лише на вимогу суду представник відповідача у вказаній цивільній справі надала суду копії вказаних документів.

Зазначає, що незважаючи на її прохання їй так і не надана довідка про розмір всіх виплат, які підлягали до виплати при її звільненні з роботи, не отримала і її представник відповіді на її адвокатський запит від 26.11.2025 № 37 стосовно розміру невиплачених їй матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до її ювілейної дати (60 річчя), посадовий оклад (місячну тарифну ставку) у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку. Стосовно вказаних виплат в наказі про її звільнення не йдеться.

Щодо невиплати одноразових виплат до ювілейної дати і у зв`язку з звільнення з роботи на пенсію незалежно від віку, то п. 3.15 Колективного договору, укладеного між адміністрацією і Дорпрофсоюзом Львівської залізниці на 2009-2012 роки, передбачено виплачувати працівникам залізниці одноразову премію за багаторічну сумлінну працю до їх ювілейної дати вперше до 50 річчя до дня народження, наступну — через 10 років ( для жінок і до 55-річчя). Встановити розмір премії до ювілейних дат, а також у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку - посадовий оклад (місячна тарифна ставка).

Згідно п. 1.10 вказаного Колективного договору він набуває чинності з 01.01.2009 року і діє до укладення нового. Нарахування та виплата одноразової виплати (заохочення) до ювілейної дати працівника передбачено і Положенням про оплату праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого рішенням правління від 26.06.2023 (протокол № Ц-85/39 Ком.т.). Пунктом 8.1 розділу 8 «Інші заохочувальні виплати та винагороди» вказаного Положення визначено, що одноразове заохочення за сумлінну працю з нагоди ювілею віднесено до інших заохочувальних виплат. Відповідно до п. 8.8 розділу 8 вказаного Положення працівникам Підрозділу можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової), зокрема, у розмірі 100% окладу при стажі роботи понад 15 років.

15 листопада 2024 року їй виповнилося 60 років, що стверджується свідоцтвом про її народження. Вона пропрацювала на залізничному транспорті більше 40 років, сумлінно виконуючи свої обов`язки. Ця обставина вже встановлена вищевказаним рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, вже їй присуджено 122 531,05 грн додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Їй відомо, що її тарифна ставка в листопаді, грудні 2024 року становила 10 845 грн. Заборгованість по виплаті одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до її ювілейної дати (60 річчя) становить 10 845 грн (100 відсотків тарифної ставки), а заборгованість у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку становить 10 845 грн (100 відсотків тарифної ставки).

Також пунктом 8.4 вищевказаного Колективного договору передбачено в межах фінансового плану надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше 30% тарифної ставки (посадового окладу), а також допомогу на оплату лікування та інші обставини, згідно діючих Положень та спільних рішень адміністрації і президії Дорпрофсожу. В п. 3.3.21 Галузевої угоди укладеної між Міністерством інфраструктури України і Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2017-2021 роки зазначено - «щорічно надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі і умовах, передбачених колективними договорами, але не менше ніж 50% тарифної ставки ( посадового окладу)». Вказує, що вона не отримала при її звільненні з роботи заборгованості по виплаті їй матеріальної допомоги на оздоровлення. Крім того, зазначає, що в січні 2023 року і в січні 2024 року вона перебувала у щорічній оплатній відпустці. Разом з заявами на надання їй цих відпусток вона щоразу подавала заяву про нарахування і виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 75 відсотків від тарифної ставки (окладу).

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік – 6 162 грн (тарифна ставка в січні 2023 року 8216 грн х 0,75= 6 162 грн, за 2023 рік – 7 394 грн (тарифна ставка в січні 2024 року – 9 859 грн х 0,75= 7 394 грн), а всього заборгованість по матеріальній допомозі на оздоровлення становить 13 556 грн. Їй відомо, що станом на дати перебування її у відпустках в січні 2023 року і в січні 2024 року працівникам виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії « Львівська залізниця», де вона працювала, була передбачена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 75 % тарифної ставки (посадового окладу), саме такий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення вона, як і всі працівники вказаного виробничого підрозділу, писала в заявах на відпустки. Враховуючи викладене вказує, що загальна сума невиплачених їй виплат при звільненні становить 35 246 грн з врахуванням всіх податків і зборів.

Щодо стягнення середнього заробітку за шість місяців затримки виплат зазначає, що відповідач не виплатив їй вищевказаних сум та виплат, ні в день її звільнення, ні до цього часу, а вищевказане рішення Надвірнянського районного суду виконано в примусовому порядку лише 23.12.2025, а тому вона вправі поставити вимогу про стягнення в її користь з відповідача середнього заробітку за весь час затримки, але не більше 6 місяців. Вказує, що їй не надано довідку про її середньомісячний заробіток, але їй відомо, що її зарплата в жовтні 2024 року становила 27 443, 83 грн, а в листопаді - 21 568, 60 грн. Середній заробіток за весь час затримки, але не більше 6 місяців (тобто з 01.01.2025 по 30.06.2025) визначається шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів в розрахунковому періоді. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі дні протягом двох місяців, які передували місяцю звільнення з роботи, на число відпрацьованих робочих днів (годин). В жовтні 2024 року робочих днів було 23, а в листопаді 2024 року - 21, середньоденний заробітна плата – 1 113,9188 грн (49012,43 грн : 44=1 113,92 грн). Шість місяців після звільнення (затримка розрахунку при звільненні) - це починаючи з 01.01.2025 по 30.06.2025, за ці місяці робочих днів було: січень - 23 дні, лютий - 20, березень - 21, квітень - 22, травень - 22, червень 21, усього 134 робочих днів. Таким чином, середній заробіток за весь час затримки складає 149 265,11 грн (1 113,9188 грн x 134=149 265,11 грн без врахування всіх податків і зборів.

Також зазначає, що матеріальні допомоги на оздоровлення, одноразова премія за багаторічну сумлінну працю до ювілейної дати (60 річчя), посадовий оклад (місячна тарифна ставка) у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку входять до структури заробітної плати і повинні були виплачені в день звільнення.

Відповідач в порушення вищевказаних норм не виплатив спірних виплат, які визначені п. 3.15, 8.4 Колективного договору, укладеного між адміністрацією і Дорпрофсоюзом Львівської залізниці на 2009-2012 роки, п. 3.3.21 Галузевої угоди, укладеної між Міністерством інфраструктури України і Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2017- 2021 роки, п. 8.8 Положення про оплату праці працівників АТ «Українська залізниця», затвердженого рішенням правління від 26.06.2023 (протокол № Ц-85/39 Ком.т.).

Вказує, що нею не пропущений строк позовної давності щодо вимоги про стягнення спірних виплат, оскільки: по-перше вона не отримувала письмового повідомлення про суми нарахованих їй виплат, по-друге - рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1- 5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП взаємозв`язку з положеннями України у статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Тобто з дати фактичного отримання працівником усіх належних коштів, і саме з цієї дати починається строк для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Вказаний правовий висновок викладено і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Посилаючись на викладене просила стягнути з відповідача на її користь: 13 556 грн матеріальної допомоги на оздоровлення, 10 845 грн одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до її ювілейної дати (60 річчя), 10 845 грн посадового окладу у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку, а всього 35 246 грн з врахуванням всіх податків і зборів; 149 265,11 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 з врахуванням всіх податків і зборів.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначила, що позовна заява ОСОБА_1 є передчасною, необґрунтованою та безпідставною у зв`язку із тим, що під час вирішення питання про виплату вказаних невиплачених сум при виході на пенсію повинні бути враховані заходи залізниці, прийняті в зв`язку з запровадженням в країні правового режиму воєнного стану та заходи щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності АТ «Укрзалізниця». В АТ «Укрзалізниця» відповідно до пункту 1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема виплата матеріальної допомоги, у тому числі одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників з роботи вперше у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейних дат, а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію, виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції станом на 15.03.2022), передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Також, спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України №Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22 від 06.09.2022 повідомляється, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Отже, призупинені виплати будуть виплачені за окремим рішенням правління АТ «Укрзалізниця». Щодо виплати середнього заробітку за період з 01.01.2025 по 30.06.2025, просить врахувати висновки щодо застосування ст. 117 КЗпП України у взаємозв`язку із п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, що містяться в пунктах 81, 82, 87, 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, та наявні наступні обставини, які є підставою для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зокрема, під час формування позиції про компенсаторний характер відповідальності роботодавця за ст. 117 КЗпП України. Під час застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України та враховуючи правовий статус АТ «Укрзалізниця», Верховний Суд в пунктах 32, 33 постанови від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 виснував таке: «32. … суди попередніх інстанцій не врахували інших обставин, що мають істотне значення в контексті застосування частини третьої статті 551 ЦК України, зокрема, обставини щодо необхідності дотримання Залізницею військовотранспортного обов`язку в умовах воєнного стану (виконання планів перевезення, надання рухомого складу для військових залізничних перевезень, утримання рухомого складу у справному стані, тощо), що передбачає матеріально-технічне забезпечення і не може не залежати від фінансового становища підприємства».

Відтак, визначений законодавством статус відповідача, як суб`єкта, який має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на якого покладено виконання військово-транспортного обов`язку в умовах воєнного стану (виконання планів перевезень, надання рухомого складу для військових залізничних перевезень, утримання рухомого складу у справному стані, тощо), що передбачає необхідне матеріально-технічне забезпечення і не може не залежати від фінансового становища товариства, за умов значних фінансових втрат останнього, пов`язаних із військовою агресією, свідчить про наявність інших обставин, які мають істотне та виключне значення в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України. Зазначені обставини безпосередньо призвели до тимчасового призупинення виплат працівникам грошової допомоги та ці обставини є підставою для зменшення витребуваної позивачем у позовній заяві суми середньомісячного заробітку, враховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 117 КЗпП України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, які містяться в п. 82, 85 – 87, 91.2, 91.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, п. 32, 33 постанови від 29.05.2023 у справі № 904/907/22).

Крім того, позивачем невірно розраховано суму середнього заробітку за вказаний нею період з 01.01.2025 по 30.06.2025. Зокрема, підсумовуючи всі робочі дні у вказаний період (січень -23 дні, лютий – 20 днів, березень – 21 день, квітень – 22 дні, травень – 22 дні, червень 21 день), робочих днів виходить 129, а не 134 як вказано позивачем, що призвело до не вірного розрахунку суми позовних вимог.

Також 24.02.2026 з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системивідповідачем подана заява про застосування строку позовної давності, в якій зазначено, що позивачем ОСОБА_1 пропущено встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України термін позовної давності на звернення до суду із вказаними вимогами. Відповідно до матеріалів справи, позивача було звільнено 31.12.2024 про що було видано Наказ № 534/ОС від 20.12.2024 та ознайомлено особисто, про що свідчить її власноручний підпис. Таким чином, ОСОБА_1 пропущено 3-місячний строк для звернення до суду із вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, який минув ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є окремою та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримала в повному обсязі. Додатково зазначила, що можливо помилилася на 5 днів при розрахунку кількості робочих днів для виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 по 30.06.2025.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила. Зазначила, що позов є передчасним, що пов`язано із введенням правового режиму воєнного стану. Додатково пояснила, що відповідачем не заперечується розмір матеріальної допомоги на оздоровлення, нарахувань одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейної дати (60 річчя) позивача та у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку, однак розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні розраховано невірно та суд має право зменшити такий розмір з врахуванням обставин, які мають істотне та виключне значення в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши учасників справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.03.1984 ОСОБА_1 прийнята учнем запасного касира пасажирського відділу на станції Коршів на підставі наказу № 119 від 13.03.1984.

Відповідно до наказу (розпорядження) №534/ос від 20.12.2024 начальника відділу Івано-Франківського регіонального відділу управління персоналом служби кадрової та соціальної політики виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору (контракту), наказано звільнити 31.12.2024 ОСОБА_1 табельний № 0029600455 з посади чергового по залізничній станції за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, наказано компенсувати за невикористані 14 днів відпустки в тому числі 7 днів за період з 13.01.2023 по 31.12.2023 та 7 днів за період з 13.01.2024 по 31.12.2024, одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 2.2.9 колективного договору в розмірі 3,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т), вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 5,0 середньомісячних заробітків. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т).

Між державною адміністрацією залізничного транспорту України та радою профспілки залізничників та транспортних будівельників укладено колективний договір на 2009-2012 роки, дію колективного договору продовжено до 2015, на 2015-2016 роки.

Згідно п. 3.15. колективного договорупередбачено виплачувати працівникам залізниці одноразову премію за багаторічну сумлінну працю у зв`язку з їх ювілейними датами вперше до 50- річчя з дня народження, наступну – через 10 років (для жінок – і до 55-річчя), а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію незалежно від віку, відповідно до положення, яке є невід`ємною частиною колективного договору. Встановити розмір премії за багаторічну сумлінну працю у зв`язку з ювілейними датами, а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію незалежно від віку – посадовий оклад (місячна тарифна ставка) (із змінами і доповненнями відповідно до спільних постанов П-34/3, 24.12.2010, П-16/16 від 14.11.2013, П-15/16, 25.09.2013, №К-КД-IV від 05.03.2015).

Пунктом 8.4. колективного договору передбачено, що вмежах фінансового плану надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше 30% тарифної ставки (посадового окладу), а також допомогу на оплату лікування та інші обставини, згідно діючих Положень та спільних рішень адміністрації і президії Дорпрофсожу. (із змінами і доповненнями відповідно до спільних постанов П-11/18 від 29.01.2013, К-КД-1, 22.02.2009, П-26/13, 21.10.2009, №К-КД-IV від 05.03.2015).

Згідно витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 ухвалено на період дії воєнного стану в Україні інші додаткові виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (п. 1.1.4).

Відповідно до листа від 06.09.2022 АТ «Укрзалізниця» та Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України повідомили, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Зазначено, що за працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану.

Згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) № 47 від 11.02.2026 заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати (доходу) становить 48 417,03 грн, середньоденна заробітна плата (дохід) частка становить 793,72 грн.

Згідно довідки про доходи №46 від 29.01.2026 ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за жовтень 2024 року в сумі 26 674,92 грн, за листопад 2024 року в сумі 21 742,11 грн, а всього загальна сума доходу за період з жовтня 2024 року по листопад 2024 року становить 48 417,03 грн.

Згідно довідки, виданої начальником служби організації праці, заробітної плати і структур управліннявід 09.02.2026 у випадку відновлення за окремим рішенням правління АТ «Укрзалізниця» додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами, які призупинені відповідно до пункту 1.1.4 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану, ОСОБА_1 буде мати право на виплату: одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейних дат у зв`язку із 60 річчям - 10 845 грн; одноразової премії за багаторічну сумлінну працю у зв`язку із звільненням вперше на пенсію - 10 845 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік - 6 162 грн (заява про надання матеріальної допомоги від 02.01.2023, посадовий оклад у січні 2023 - 8 216 грн - 8 216*0,75 = 6 162 грн); матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік - 7 394 грн (заява про надання матеріальної допомоги від 02.01.2024, посадовий оклад у січні 2024 -9 859 грн - 9 859*0,75 = 7 394 грн).

На адвокатський запит №348/157/26від 30.01.2026 начальник сектору Івано-Франківського регіонального сектору оплати праці повідомив, що згідно штатних розписів виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій»: у січні 2023 року посадовий оклад чергового по залізничній станції Станції Делятин 4 класу становив – 8 216 грн; у січні 2024 року посадовий оклад чергового по залізничній станції Станції Делятин 4 класу становив – 9 859 грн; у грудні 2024 року посадовий оклад чергового по залізничній станції Станції Делятин 4 класу становив – 10 845 грн.

Відповідно до копій заяв від 02.01.2023 та 02.01.2024 ОСОБА_1 зверталася із проханням надати їй матеріальну допомогу на оздоровлення.

Згідно копії наказів (розпорядження №11 від 02.01.2023 та №25 від 02.91.2024 про надання відпустки, ОСОБА_1 надавались щорічні відпустки за період роботи з 13.01.2023 по 12.01.2024 та 13.01.2024 по 12.01.2025 відповідно, без надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02.09.2025 у справі № 348/1407/25 стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 73 518,63 грн одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та 122 531,05 грн додаткової одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, а всього разом 196 049,68 грн (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні).

Кошти одноразових матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги згідно рішення Надвірнянського районного суду від 02.09.2025 виплачено 23.12.2025, що визнається відповідачем.

На час розгляду справи спірні виплати, передбачені колективним договором, позивачу не здійснені. Ця обставина та розмір таких виплат не заперечувалися представником відповідача.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та інше). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно ст. 10, 16 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціальних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників і уповноважених ними органів, умови колективного договору, що погіршує порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, умови запровадження та розміри надбавок доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У той же час, відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Керівництвом АТ «Укрзалізниця» було призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги.

Разом з тим, рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яке було залишено без змін Верховним Судом постановою від 5 лютого 2025 року по справі № 211/7338/23, було визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, тобто з моменту його прийняття.

Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування п. 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати їй частки заробітної плати щодо матеріальної допомоги на оздоровлення та додаткових виплат.

Отже, АТ «Укрзалізниця» призупинило виплату коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, АТ «Укрзалізниця» ухвалило відповідне рішення 14 березня 2022 року з посиланням на ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року.

При цьому, вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», що стало підставою невиплати позивачу сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі на підставі ст. 58 Конституції України, тому положення вказаного Закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року по справі № 211/7338/23.

У 2023 та 2024 роках позивачці при наданні відпусток повинна була надаватись за її заявою матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до п. 8.4. Колективного договору, які були чинними на той час, яка відповідно повинна складати 75 % тарифної ставки (посадового окладу) в момент виплати такої матеріальної допомоги та розмір якої визнається відповідачем, однак, в порушення Колективного договору, матеріальна допомога на оздоровлення позивачці не надавалась протягом у 2023 та 2024 роках.

Крім того, відповідачу повинно було виплачено при звільненні відповідно до п. 3.15. Колективного договоруодноразову премію за багаторічну сумлінну працю у зв`язку з ювілейною датою, а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію незалежно від віку у розмірі посадового окладу (місячна тарифна ставка).

Відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не нараховані та не виплачені всі суми, які підлягали виплаті, а саме: 13 556 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, 10 845 грн одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до її ювілейної дати (60 річчя), 10 845 грн посадового окладу у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку.

Сума невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період ОСОБА_1 становить: за 2023 рік – 6 162 грн, за 2024 рік – 7 394 грн, а всього 13 556 грн.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 жовтня 2022 року, справа № 905/857/19, провадження № 12-56гс21, зазначила, що заробітна плата не є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Із викладеного вбачається, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Із урахуванням положень ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

За таких обставин, роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Відповідачем не надано суду доказів, що у період за який позивач просить стягнути середній заробіток, порушення зобов`язання щодо розрахунку при звільненні сталося внаслідок ведення бойових дій та дії обставин непереборної сили, що на підставі ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за цим зобов`язанням.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на яку є посилання у апеляційній скарзі.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2025 по 30.06.2025 з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 1 100,38 грн за 129 робочих днів становить 141 949,02 грн.

Разом з тим, суд, з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування за затримку розрахунку відповідача з позивачем виходячи з наступного.

Судом враховано, що АТ «Укрзалізниця» включена до переліку об`єктів державної власності, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на цей час підприємство знаходиться у вкрай незадовільному фінансовому становищі і покладання додаткових фінансових зобов`язань може негативно вплинути на функціонування підприємства в умовах воєнного стану, а тому суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат буде 70 000 грн середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні.

Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року №5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога та премія входить до структури заробітної плати.

Тобто, фактично між сторонами виник спір, зокрема, і щодо стягнення заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2025 року №1-р/25 у справі №1-7/2024 (337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, констатувавши, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, Конституційний Суд зазначив, що визнання законодавцем права працівника на своєчасне отримання винагороди за працю та юридичне регулювання його захисту у спосіб установлення, зокрема, кримінальної відповідальності за умисну невиплату заробітної плати не може компенсувати обмеження доступу працівника до судового захисту, який слід оцінювати з урахуванням потреби в забезпеченні реальної можливості ефективного захисту порушених прав працівника.

Отже, законодавством України визначено, що працівник (сторона, яка перебуває у трудових правовідносинах) має право на отримання заробітної плати за виконану роботу, врегульовано періодичність її виплати (гарантовано одержання винагороди за працю навіть у тих випадках, коли затримка виплати заробітної плати пов`язана з об`єктивними труднощами, що виникають у роботодавця), а також передбачено юридичну відповідальність роботодавця за порушення строків виплати працівникові заробітної плати або виплату не в повному обсязі. Водночас, законодавство України не передбачає кінцевого строку існування обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати за виконану працівником роботу та інших належних працівникові виплат (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства, зокрема в разі звільнення), а також не встановлює граничної часової межі, за якою припиняється суб`єктивне право працівника на отримання невиплачених сум заробітної плати. Право працівника на судовий захист у сфері оплати праці не залежить від факту нарахування йому відповідних грошових виплат, тому в разі порушення законодавства про оплату праці працівник зберігає право звернутися до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.

Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.

Трудові права підлягають захисту в конституційному вимірі. Зокрема, частина сьома статті 43 Конституції України встановлює, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Винагорода за працю безпосередньо пов`язана з людською гідністю та соціальною справедливістю, адже право на винагороду за працю є складовою права на працю і водночас гарантією поваги до людської гідності. Обмеження можливості працівника вимагати належну винагороду за працю в судовому порядку під час дії трудових відносин фактично нівелює цю гарантію.

У сфері трудових відносин працівник перебуває в економічному та організаційному підпорядкуванні від роботодавця. Така підпорядкованість може ускладнити своєчасне звернення до суду для захисту права на оплату праці, тому нерідко працівники утримуються від подання позову під час дії трудових відносин через побоювання тиску, погіршення умов праці чи можливого звільнення.

Таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю.

У вказаному рішенні Конституційний Суд також наголосив, що якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Враховуючи рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24), а саме втрату чинності частиною першою ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, суд дійшов висновку про додержання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення невиплачених сум при звільненні, оскільки з моменту ухвалення вказаного рішення застосуванню підлягає попередня редакція названої статті, яка не обмежувала строк звернення до суду із відповідними вимогами.

Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.

Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 справа № 577/6059/25

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1- 5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 зробила наступні висновки щодо застосування норм права.

Середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У цьому випадку спірні суми допомог на оздоровлення та премій не виплачено, суми одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги, які вказані у наказі про звільнення позивача, виплачено 23.12.2025, з цим позовом позивач звернулася до суду 26.01.2026, тобто в межах строків, визначених ст. 233 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 13 556 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, 10 845 грн одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до її ювілейної дати, 10 845 грн посадового окладу у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку, 70 000,00 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а всього разом 105 246,00 грн, з яких підлягають відрахуванню передбачені законом обов`язкові податки та збори.

В задоволенні решти вимог позову слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення заробітної плати.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 493 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 331,20 грн на користь державного бюджету України та на користь позивача у сумі 1 052,45 грн.

Керуючись ст. 4, 19, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільнені з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 13 556 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, 10 845 грн одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейної дати, 10 845 грн посадового окладу у зв`язку із звільненням на пенсію незалежно від віку, 70 000,00 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а всього разом 105 246,00 (сто п`ять тисяч двісті сорок шість грн 00 коп.) грн (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1 052,45 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1 331,20 грн судового збору (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача (ГУДКСУ) Казначейство України (ЕАП), Номер рахунку UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету 22030106, Найменування коду класифікації доходів бюджету Судовий збір (стягувачем є Державна судова адміністрація України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса місця знаходження: вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150.

Суддя Гундяк Т.Д.

Повний текст рішення складено 09.03.2026.