Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №747/96/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 березня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 747/96/24

Головуючий у першій інстанції – Тіщенко Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/506/26,22-ц/4823/566/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОНОРИ»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНОРИ» на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 10 листопада 2025 року та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНОРИ» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «ПОНОРИ», в якому, змінивши предмет позову, просив: визнати відсутність права оренди ТОВ «ПОНОРИ» на належну позивачу земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,1460 га з кадастровим номером 7425382700:02:001:0612; зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,1460 га шляхом повернення земельної ділянки позивачу.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина, в тому числі й на спірну земельну ділянку площею 3,1460 га. Позивач, як єдиний спадкоємець першої черги за законом, 19 лютого 2009 року отримав свідоцтво про право на спадщину щодо цієї землі. 21 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Указував, що у 2017 році йому стало відомо про те, що земельну ділянку обробляє ТОВ «ПОНОРИ». Звернувшись у серпні 2017 року до товариства, ОСОБА_2 дізнався, що земельна ділянка використовується відповідачем на підставі укладеного договору оренди з попереднім власником земельної ділянки – ОСОБА_2 . Копію договору оренди цієї земельної ділянки товариство йому не надало. У вересні 2023 року ТОВ «ПОНОРИ» запропонувало позивачу укласти новий договір оренди землі, проте позивач не погодився і поставив вимогу про повернення земельної ділянки. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди на спірну земельну ділянку не зареєстровано. У грудні 2023 року на вимогу позивача ТОВ «ПОНОРИ» надало копію договору оренди земельної ділянки від 02 січня 2007 року № 38 з додатками. Проте, надана ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області копія договору оренди земельної ділянки номеру, дати його укладення та додатків не містить. Ознайомившись із отриманими документами, позивач стверджує, що підписи в договорах належать не його матері, а іншій особі. Оскільки договір оренди попередній власник земельної ділянки не підписувала, відтак він є неукладеним, а умови договору, зокрема, щодо розміру орендної плати, строку дії договору та інші – не погодженими. З наведених підстав ОСОБА_1 вважав, що його права власника на вільне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою є порушеними та підлягають захисту, що зумовило звернення з даним позовом.

Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 10 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «ПОНОРИ» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволено. Визнано відсутність права оренди ТОВ «ПОНОРИ» на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,1460 га з кадастровим номером 7425382700:02:001:0612. Зобов`язано ТОВ «ПОНОРИ» усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,1460 га шляхом повернення земельної ділянки позивачу. Стягнуто з ТОВ «ПОНОРИ» на користь позивача понесені судові витрати: 968,96 грн судового збору та 13 570,56 грн за проведення судової почеркознавчої експертизи.

Додатковим рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2025 року відмовлено представнику позивача – адвокату Чередніченку О.М. в ухваленні додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката.

В апеляційній скарзі ТОВ «ПОНОРИ», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неналежне дослідження доказів та їх правовий аналіз, неврахування правових позицій Верховного Суду, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою його доводи про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності. Зазначає, що державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 був виготовлений 21 грудня 2009 року. Лише у серпні 2017 року позивач звернувся до ТОВ «ПОНОРИ» з метою з`ясування обставин та підстав використання належної йому земельної ділянки. Доказів такого звернення позивачем не надано.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 особисто надавав відповідачу копії документів, якими засвідчено оформлення ним права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, копії паспорту і довідки про присвоєння ідентифікаційного номера. На підставі наданих позивачем документів землевпорядною організацією на замовлення ТОВ «ПОНОРИ» у 2013 році було виготовлено кадастровий план земельної ділянки. Наведене свідчить про обізнаність відповідача про зміну власника земельної ділянки саме з цього часу.

Зазначає з посиланням на практику суду касаційної інстанції, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», які містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. ОСОБА_1 повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач наголошує на тому, що поза увагою районного суду залишилось і питання оцінки дій позивача крізь призму реалізації доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). Зокрема ОСОБА_1 у період з 2014 по 2022 роки отримував від ТОВ «ПОНОРИ» орендну плату за користування його земельною ділянкою у більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, вів діалог стосовно зміни умов договору в частині розміру орендної плати, надавав свої банківські реквізити для перерахування йому орендної плати тощо. Ці обставини свідчать про те, що відповідач добросовісно виконував свої зобов`язання за договором оренди, а також сподівався, що виконання договору позивачем також базується на добрих намірах. Відповідач не знав, не міг знати та був впевнений, що підпис на договорі оренди належить попередньому власнику земельної ділянки – матері позивача, ОСОБА_2 . Скаржнику до цього часу невідомо, що спонукало колишнього директора ТОВ «ПОНОРИ» ОСОБА_3 , підпис якого наявний у договорі і який є сватом позивача, допустити підроблення підпису власника земельної ділянки у документах про передачу в оренду спірної земельної ділянки. Наразі позивач отримує орендну плату, відповідач користується земельною ділянкою, тобто договірні зобов`язання виконуються обома сторонами, і ОСОБА_1 цими діями фактично визнав та схвалив наявність договірних правовідносин з ТОВ «ПОНОРИ».

У наданому на апеляційну скаргу ТОВ «ПОНОРИ» відзиві представник позивача – адвокат Чередніченко О.М., не погодившись з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін. Обгрунтовуючи відзив, сторона позивача зазначає, що про існування договору оренди земельної ділянки та його істотні умови ОСОБА_1 дізнався лише 28 грудня 2023 року, отримавши на адвокатський запит копії договору оренди. Позивач, як законний володілець, звернувся до суду з негаторним позовом, в якому заявив вимогу про повернення земельної ділянки з незаконного користування відповідача. Відповідно до сталої судової практики негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Отже, доводи відповідача щодо спливу позовної давності за цим позовом є необґрунтованими.

Вважає безпідставними доводи відповідача про те, що виготовлення технічної документації на земельну ділянку у 2013 році, складовою якого є кадастровий план земельної ділянки, можливо виключно на підставі даних власника земельної ділянки. Указує, що замовниками технічної документації можуть бути користувачі земельних ділянок відповідно до ст. 26 ЗУ «Про землеустрій. Після отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 ініціював розроблення технічної документації по складанню державного акту на право власності на земельну ділянку. Однією з обов`язкових складових технічної документації є кадастровий план земельної ділянки, а для її розроблення були надані копії паспорта та РНОКПП. Розроблена на замовлення позивача технічна документації зберігається у ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, а відповідач, як користувач земельної ділянки, мав можливість ознайомитись з нею.

Указує, що серпні 2017 року ОСОБА_1 надано товариству документи на підтвердження набуття ним права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, а також копії паспорту, ідентифікаційного коду та банківські реквізити. Саме за наслідком його звернення у 2017 році товариством нараховано і виплачено позивачу орендну плату за користування земельною ділянкою за три попередні роки, а до 2017 року виплат не здійснювалось. Відповідач роз`яснив йому, що оскільки договір укладено попереднім орендодавцем, відтак він зберігає чинність для ОСОБА_1 , як правонаступника. Позивач вважав, що договір укладено за життя матір`ю, а відповідач діє добросовісно, тому сумнівів у добросовісності поведінки товариства не виникало.

ОСОБА_4 не був власником земельної ділянки на час укладення договору оренди, тому не був і не міг бути обізнаним про те, що підпис від імені матері у договорі є підробленим. При цьому недобросовісною поведінку власника земельної ділянки можливо визнати лише в тому випадку, якщо саме власник, будучи достовірно обізнаним про непідписання ним договору оренди земельної ділянки при передачі її в користування орендарю, приймає орендну плату, а потім ставить питання про неукладення договору оренди землі та її повернення, що може свідчити про суперечливу поведінку такого власника. Саме за таких обставин можливе застосування наведених відповідачем правових висновків Верховного Суду. Водночас відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували сплату орендної плати попередньому власнику земельної ділянки ОСОБА_2 , щоб свідчило про погодження нею істотних умов договору.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ОСОБА_1 , вважаючи його необґрунтованим та посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким провести розподіл понесених позивачем витрат на правничу допомогу, стягнувши з ТОВ «ПОНОРИ» на користь ОСОБА_1 15 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Зазначає, що рішенням Талалаївського районного суду від 10 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 повністю задоволено. В цій справі позивачу надавалась правнича допомога на підставі укладеного 16 жовтня 2023 року з адвокатом Чередніченком О.М. договору, понесені витрати склали 15 000 грн.

21 липня 2025 року адвокатом через систему «Електронний суд» подано до суду клопотання про приєднання доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат, зокрема квитанцію до платіжної інструкції від 05 березня 2025 року про оплату проведення експертизи, договір про надання правничої допомоги від 16 жовтня 2023 року з додатком до договору № 1 та довідку про проведення розрахунку. Указане клопотання з додатками доставлено до суду цього ж дня. В усній заяві до закінчення розгляду справи адвокат повідомив суд про розподіл понесених позивачем витрат на правничу допомогу та подачу доказів їх понесення у встановлений процесуальним законом строк. 15 листопада 2025 року представник позивача звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення, до якої додав акт здачі-прийняття наданої правничої допомоги від 12 листопада 2025 року та детальний опис наданої правничої допомоги від 15 листопада 2025 року. Загальний затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги склав 13,5 год., вартість наданої клієнту правничої допомоги становила 17 469 грн. Ураховуючи, що в позовній заяві указано орієнтовну вартість наданої правничої допомоги у сумі 15 000 грн, позивач обмежився саме цією сумою. Отже, суд першої інстанції мав усі підстави для вирішення питання про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, проте безпідставно зазначив про відсутність у матеріалах справи договору про надання правничої допомоги від 16 жовтня 2023 року.

ТОВ «ПОНОРИ» відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у встановлений судом строк не подавався.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу ТОВ «ПОНОРИ» належить задовольнити повністю, апеляційну скаргу ОСОБА_1 – частково, а судові рішення – скасувати з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у цій справі судові рішення таким вимогам не відповідають.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що належна позивачу земельна ділянка, яку він успадкував після смерті матері, перебуває в оренді ТОВ «ПОНОРИ» на підставі укладеного попереднім власником ОСОБА_2 договору оренди від 02 січня 2007 року з терміном дії 49 років. Висновком експерта встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 02 січня 2007 року та акт про передачу та прийом земельної ділянки від 02 січня 2007 року підписані іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 . Оскільки договір оренди земельної ділянки власником ОСОБА_2 не підписувався, зазначений договір є неукладеним, отже відсутні правові підстави для користування відповідачем належною позивачу земельною ділянкою. Таким чином у ТОВ «ПОНОРИ» відсутнє право оренди на належну позивачу земельну ділянку, оскільки договір оренди фактично не укладався.

Районний суд виснував, що оскільки право оренди у відповідача на належну ОСОБА_1 земельну ділянку відсутнє, відтак товариство користується цією землею без належних правових підстав. ОСОБА_1 , як власник, позбавлений можливості вільно користуватись і розпоряджатись належною йому земельною ділянкою, має право відповідно до ст. 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а належним способом захисту права власності позивача у даному випадку є повернення йому відповідачем спірної земельної ділянки.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції зазначив, що представництво інтересів ОСОБА_1 адвокат Чередніченко О.М. здійснював на підставі ордеру серії СВ № 1079021 від 21 лютого 2024 року, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги № 01ц/10/2023 від 16 жовтня 2023 року. Адвокатом не надано договору про надання правничої допомоги, укладеного між ним та ОСОБА_1 , на який представник посилався в ордері, акті та в детальному описі виконаних робіт. Причини неможливості надання цього договору при зверненні до суду та під час перебування справи в його провадженні стороною позивача не повідомлялись. Суд зазначив, що через відсутність зазначеного договору неможливо пересвідчитись у пов`язаності витрат на правничу допомогу з цією справою, дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару та порядку його обрахування тощо.

З наведеними висновками суду першої інстанції не може погодитися апеляційний суд, зважаючи на наступне.

У справі встановлено, що згідно з договором оренди земельної ділянки № 38 від 02 січня 2007 року орендодавець ОСОБА_2 передала орендарю ТОВ «ПОНОРИ» земельну ділянку площею 3,15 га, яка належала орендодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 20 березня 2001 року. Відповідно до п 4.1 договору строк оренди становить 49 років. Орендна плата за користування земельною ділянкою сплавляється виключно у грошовій формі, сплачується один раз на рік та становить 532,93 грн (п. 3.1 договору). Невід`ємними частинами договору є план (схема) земельної ділянки та акт прийому-передачі земельної ділянки. Договір підписано сторонами: орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 . Договір зареєстровано 20 квітня 2008 року у Талалаївському районному відділенні регіональної філії ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 10 (т. 1 а.с. 23-25).

Відповідно до акту про передачу та прийом земельної ділянки від 02 січня 2007 року ОСОБА_2 передала земельну ділянку орендарю в особі ОСОБА_3 розміром 3,15 га в адмінмежах Понорівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт підписано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 26).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 лютого 2009 року спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син, ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 3,15 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 7425382700:02:001:0612 (т. 1 а.с. 9).

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,1460 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Понорівської сільської ради Талалаївського р-ну Чернігівської обл., що підтверджується копією державного акту серії ЯИ № 437982 від 21 грудня 2009 року (т. 1 а.с. 17).

Надана ТОВ «ПОНОРИ» довідка від 09 квітня 2024 року свідчить про те, що на підставі договору оренди земельної ділянки № 38 від 02 січня 2007 року товариство нараховувало та сплачувало ОСОБА_1 орендну плату в наступному розмірі: за 2014 рік – 3 991,31 грн; за 2015 рік – 4 908,57 грн; за 2016 рік – 5 665,43 грн; за 2018 рік – 5 664,78 грн; за 2019 рік – 5 664,79 грн; за 2020 рік – 5 665,44 грн; за 2021 рік – 5 665,43 грн; за 2022 рік – 5 665,43 грн. Кошти виплачувалися на банківську картку ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 74).

Сплата ОСОБА_1 орендної плати підтверджується випискою по рахунках та квитанціями, що підтверджують зарахування на банківську картку ОСОБА_1 готівкових коштів через касу банку (т. 1 а.с. 74).

Зміст листування сторін у месенджері «Вайбер» за 2021-2022 роки стосується процедури та організації виплати відповідачем ОСОБА_1 орендної плати (т. 1 а.с. 65-69).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 183/25-24 від 12 червня 2025 року досліджувані підписи від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» (п. 14 «Адреси та підписи сторін») в двох примірниках договору оренди земельної ділянки, укладеному між ОСОБА_2 і ТОВ «ПОНОРИ»; та в графі «земельну ділянку передав» в двох примірниках акту про передачу та прийом земельної ділянки, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її підпису (т. 2 а.с. 4-17).

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України). Статтею 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК України).

Частиною 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про оренду землі»).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (п. 4, 5 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1-4 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 3,15 га, розташована на території Понорівської сільської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач успадкував земельну ділянку площею 3,1461 га з кадастровим номером 7425382700:02:001:0612, і наразі являється її власником, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 березня 2026 року (т. 2 а.с. 202).

Під час розгляду справи встановлено і відповідачем не заперечувалося, що ТОВ «ПОНОРИ», як орендар, використовує вказану земельну ділянку на підставі укладеного 02 січня 2007 року з ОСОБА_2 договору оренди, сплачуючи позивачу орендну плату.

Звернувшись з цим позовом, ОСОБА_1 наполягав на тому, що у договорі оренди земельної ділянки від 02 січня 2007 року підпис виконаний не його матір`ю, а іншою особою, у зв`язку з чим відповідач користується спірною земельною ділянкою без законних підстав, чим порушує його законні права як власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Факт підписання договору оренди від 02 січня 2007 року замість ОСОБА_2 іншою особою підтверджується висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 183/25-24 від 12 червня 2025 року, згідно з яким досліджувані підписи від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» (п. 14 «Адреси та підписи сторін») в двох примірниках договору оренди земельної ділянки та в графі «земельну ділянку передав» в двох примірниках акту про передачу та прийом земельної ділянки, виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Починаючи з 2017 року ОСОБА_1 отримував від ТОВ «ПОНОРИ» орендну плату за користування земельною ділянкою площею 3,1461 га з кадастровим номером 7425382700:02:001:0612. Отримання грошових коштів в якості орендної плати позивачем не заперечується.

Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зазначив, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Крім того, у наведеній постанові указано, що суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

ОСОБА_1 набув у власність спірну земельну ділянку у грудні 2009 року шляхом отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Одним із обов`язків власника є використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Отже, набувши спірну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність у 2009 році, ОСОБА_1 набув зобов`язання щодо контролю за цільовим використанням цієї землі.

Колегія суддів не погоджується з доводами позивача про те, що до спірних правовідносин неможливо застосувати доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) через те, що він є правонаступником орендодавця, а матеріали справи не містять доказів схвалення орендних правовідносин його матір`ю. Договір оренди датований 2007 роком, а у власність земельну ділянку ОСОБА_1 набув у 2009 році. Тобто, майже весь період існування спірних правовідносин власником землі був саме позивач і саме він мав усі правомочності щодо належного йому об`єкта нерухомості.

Апеляційний суд відхиляє твердження ОСОБА_1 про те, що внаслідок роз`яснень відповідача, отриманих у 2017 році, він вважав, що договір зберігає для нього чинність внаслідок його укладення попереднім орендодавцем (померлою матір`ю). За твердженням самого позивача, оспорюваний договір оренди він отримав лише у 2023 році. Отже, ОСОБА_1 , отримуючи від орендаря орендну плату протягом тривалого проміжку часу (6 років) за період з 2014 по 2022 роки, навіть не намагався впевнитися або переконатися в тому, що договір оренди взагалі існує, що цей правочин містить пункти щодо його обов`язковості для правонаступника, що орендна плата має сплачуватись саме в такому розмірі, як її перераховує товариство.

За твердженням позивача, лише у серпні 2017 року йому стало відомо про те, що належну йому земельну ділянку обробляє ТОВ «ПОНОРИ». При цьому ОСОБА_1 звернувся для з`ясування підстав використання належної йому земельної ділянки саме до ТОВ «ПОНОРИ», а не до іншого аграрного товариства на території району.

Відповідач під час розгляду справи стверджував, що ОСОБА_1 було відомо про те, що товариство обробляє земельну ділянку, з початку існування орендних відносин. На користь цих доводів свідчить і те, що саме ТОВ «ПОНОРИ» надало до суду копію кадастрового плану земельної ділянки площею 3,1461 га з кадастровим номером 7425382700:02:001:0612, який виготовлено ще у 2013 році. Власником земельної ділянки зазначено ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 70). Як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи товариство наголошувало на тому, що саме позивач повідомив ТОВ «ПОНОРИ» про зміну власника земельної ділянки, надавши відповідачу копії державного акту, паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера. Товариство стверджувало, що на підставі цих наданих документів на замовлення відповідача виготовлено кадастровий план спірної земельної ділянки. Наведені обставини стороною позивача належним чином не спростовані. Твердження ОСОБА_1 про можливість отримання відповідачем цієї інформації у ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області належними доказами не підтверджено. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до цього державного органу з приводу неправомірного розповсюдження персональних даних ОСОБА_1 .

Сторони не заперечували, що у 2017 році товариством здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 орендної плати за користування земельною ділянкою за три попередні роки – 2014, 2015 та 2016 роки, а також за 2017 рік. Надалі протягом 2018-2022 років на банківську картку позивача щорічно перераховувалася орендна плата, отримання якої позивачем не заперечується, як не заперечується і надання товариству відповідних реквізитів для перерахування коштів.

Отже, саме дії позивача свідчать про схвалення ним орендних правовідносин протягом тривалого періоду часу, а доводи ОСОБА_1 про можливість отримання договору оренди лише в 2023 році і обізнаність про неукладення цього правочину лише з цього часу, колегія суддів вважає недобросовісною поведінкою, тобто такою, яка не відповідає його попереднім діям та поведінці.

Ураховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт отримання ОСОБА_1 від орендаря орендної плати за користування спірною земельною ділянкою протягом 2014-2022 років, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами фактично виникли та існували правові відносини щодо оренди землі, які визнавалися позивачем шляхом отримання орендної плати й відсутності претензій з приводу користування товариством земельною ділянкою для товарного сільськогосподарського виробництва.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 у справі № 227/3760/19-ц).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Позивач, дізнавшись у 2017 році, що ТОВ «ПОНОРИ» користується належною йому земельною ділянкою, у період 2017-2023 років жодних дій щодо захисту своїх прав, як власника землі, не вчиняв. З цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише у лютому 2024 року.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що дії позивача, який не оспорює факт отримання ним від ТОВ «ПОНОРИ» орендної плати за користування земельною ділянкою за 2014-2022 роки та водночас стверджує, що договір між ОСОБА_2 та відповідачем є неукладеним, у зв`язку з чим просить усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, є недобросовісними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Беручи до уваги неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний суд відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «ПОНОРИ» задовольнити, рішення суду першої інстанції від 10 листопада 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо необґрунтованості висновку суду при вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів виходить з такого.

15 листопада 2025 року представник позивача – адвокат Чередніченко О.М. звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив провести розподіл понесених позивачем витрат на правничу допомогу та стягнути на його користь 15 000 грн (т. 2 а.с. 76-81).

Додатковим рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 01 грудня 2025 року відмовлено представнику позивача – адвокату Чередніченку О.М. в ухваленні додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката (т. 2 а.с. 91-94).

02 грудня 2025 року адвокат Чередніченко О.М. вдруге скерував до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій заявив аналогічні з першою заявою вимоги (т. 2 а.с. 97-100).

Ухвалою Талалаївського районного суду Чернігівської області від 04 грудня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за заявою представника позивача – адвоката Чередніченка О.М. про ухвалення додаткового рішення (т. 2 а.с. 113-114).

Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21. Тобто додаткове рішення – це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції від 10 листопада 2025 року та визнав за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , тому й додаткове рішення Талалаївського районного суду від 01 грудня 2025 року та ухвалу цього ж суду від 04 грудня 2025 року також належить скасувати, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

За подачу апеляційної скарги через систему «Електронний суд» відповідач сплатив судовий збір у сукупному розмірі 2 906,88 грн (т. 2 а.с. 141 зворот, 165 зворот).

Оскільки суд задовольняє апеляційну скаргу ТОВ «ПОНОРИ», скасовує рішення суду першої інстанції та відмовляє у задоволенні позову, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених відповідачем, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПОНОРИ» 2 906,88 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНОРИ» – задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення цього суду від 01 грудня 2025 року та ухвалу цього суду від 04 грудня 2025 року – скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНОРИ» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНОРИ» 2 906,88 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНОРИ», місцезнаходження: Чернігівська обл., Прилуцький р-н., с. Понори, вул. Вишнева, буд. 13, код ЄДРПОУ 30866091.

Повне судове рішення складено 06 березня 2026 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова