Вирок від 03 березня 2026 р. у справі №576/232/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №576/232/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/367/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 93

ВИРОК

Іменем України

04 березня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_6 ,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 576/232/24 за апеляційною скаргою заступника керівника Сумської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14.02.2025, за яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Глухів Сумської області, мешканка АДРЕСА_1 , раніше судима

визнана винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 389 КК України,

учасників судового провадження:

прокурора – ОСОБА_9 ,

обвинуваченої – ОСОБА_10 ,

установила:

У поданій апеляційній скарзі заступник керівника Сумської обласної прокуратури ОСОБА_11 просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі строком 5 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі строком 5 років. За ч. 2 ст. 389 КК призначити покарання у виді обмеження волі строком 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК, до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.02.2024, яке увійшло до сукупності покарань, призначених за правилами ч. 4 ст. 70 КК, і остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком 5 років 1 місяць. В іншій частині вирок залишити без змін. Вимоги обґрунтовані тим, що суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для призначення покарання із застосування ст. 69 КК.

Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14.02.2025 ОСОБА_10 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, і їй призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді 2 років обмеження волі. На підставі ч. 4 ч. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення вказаним покаранням, покарання, призначене вироком Глухівського міськрайонного суду від 28.02.2024, визначене ОСОБА_10 покарання у виді 2 років обмеження волі. ОСОБА_10 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, і їй призначене покарання у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст. 71 КК, за сукупністю вироків, до покарання у виді 2 років обмеження волі, яке було призначене ОСОБА_10 за попереднім вироком, частково, у виді 2 місяців обмеження волі, приєднано невідбуте покарання, яке було призначене ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 389 КК, і остаточно визначене покарання у виді 2 років 2 місяців обмеження волі. Зараховано в строк відбування покарання 192 годин громадських робіт, яке ОСОБА_10 частково відбула за вироком Глухівського міськрайонного суду від 28.02.2024, що відповідає 24 дням обмеження волі. Стягнуто із ОСОБА_10 1135,92 грн процесуальних витрат на користь держави.

Згідно вироку, 19.12.2023 у вечірній час ОСОБА_10 , перебуваючи за адресою: Сумська область, Шосткинський район, с. Полошки, вул. Нова, 6, діючи в умовах воєнного стану, таємно викрала належний ОСОБА_12 мобільний телефон, спричинивши йому матеріальну шкоду на загальну суму 2817 грн.

Крім того, вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.02.2024, ОСОБА_10 була засуджена за ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК до покарання у виді 240 годин громадських робіт. 08.04.2024 ОСОБА_10 була поставлена на облік до Шосткинського районного сектору № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Сумській області, де 15.05.2024 була ознайомлена з порядком та умовами відбування призначеного їй покарання у виді громадських робіт, а також попереджена про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування даного покарання. 15.05.2024 ОСОБА_10 прибула до КП «Полошківське» Глухівської міської ради Шосткинського району Сумської області, де була ознайомлена з розпорядженням про відбування покарання у виді громадських робіт та графіком виходу на роботу з 16.05.2024. Однак, починаючи з 25.06.2024 ОСОБА_10 , діючи умисно, без поважних на те причин перестала виходити на роботу і відбувати покарання у виді громадських робіт та таким чином ухилилася від відбування громадських робіт, невиконаними залишилося 58 годин громадських робіт.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу, доводи обвинуваченої ОСОБА_10 , яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та просила залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 389 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оскаржуються.

Що стосується доводів апеляційної скарги заступника керівника Сумської обласної прокуратури про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченій покарання за ч. 4 ст. 185 КК, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції не в повній мірі дотримався загальних засад призначення кримінального покарання, а саме принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, внаслідок чого застосував закон, який не підлягав застосуванню – ст. 69 КК, та без наявності до того законних підстав призначив обвинуваченій за ч. 4 ст. 185 КК більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією частини цієї статті.

Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення, зокрема про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

Так, згідно ч. 1 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення ст. 66 і 69 КК, згідно яких підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При вирішенні питання про можливість призначення ОСОБА_10 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 185 КК, на підставі ст. 69 КК, відповідно вимог зазначеної статті, крім особи винної, суд першої інстанції врахував також декілька обставин, що пом`якшують покарання, а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди, відсутність претензій у потерпілого.

Разом з тим, у вироку належним чином не умотивовано, яким чином обставини, які пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення ОСОБА_10 навіть мінімального покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК було б у даному випадку явно недоцільним і несправедливим. При цьому поза увагою суду залишилось те, що вчинене ОСОБА_10 кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких, сама обвинувачена негативно характеризується за місцем проживання, раніше вже неодноразово (дев`ять разів) була судимою за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, в тому числі тяжких, до покарання у виді позбавлення волі, не зробивши для себе належних висновків та не ставши на шлях виправлення, знову вчинила аналогічне кримінальне правопорушення, а також вчинила кримінальний проступок, який пов`язаний з ухиленням від попереднього покарання, що є тими суттєвими обставинами, які напряму впливають на призначення кримінального покарання.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що в цьому провадженні відсутні такі пом`якшуючі покарання обставини як щире каяття обвинуваченої та усунення заподіяної шкоди, оскільки таке каяття носить формальний характер і не може бути визнане обставиною, яка пом`якшує покарання, так як окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, розкаяння передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків правопорушення, намаганні відшкодувати завдані збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Проте, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_10 намагалася виправити наслідки вчиненого, і які конкретні дії для цього вживала.

Що стосується усунення заподіяної шкоди, то викрадений мобільний телефон було повернуто потерпілому не з ініціативи обвинуваченої і не як прояв її добровільного каяття, а внаслідок проведення органом досудового розслідування певних слідчих дій в межах КПК.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції відносно того, що наявні в цьому кримінальному провадженні обставини, які пом`якшують покарання, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, яке вчинене обвинуваченою, з урахуванням її особи, є безпідставним і необґрунтованим, оскільки не знайшов свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.

У той же час, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають доводи апеляційної скарги про невідповідність призначеного покарання за ч. 4 ст. 185 КК ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, оскільки згідно ч. 1 ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається лише таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, установлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Таким чином, висновок про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого може мати місце тільки у разі, якщо суд першої інстанції обрав вид та розмір покарання виключно у межах санкції статті кримінального закону, за якою особа визнана винуватою, без застосування до цього покарання положень ст. 69 КК, що не мало місце у кримінальному провадженні при призначенні покарання за ч. 4 ст. 185 КК.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а згідно п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є застосування закону, який не підлягав застосуванню.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 420 КК передбачено, що у разі необхідності застосування більш суворого покарання суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок, тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, оскільки є необхідність у застосуванні до ОСОБА_10 більш суворого покарання за ч. 4 ст. 185 КК, ніж визначене первісно судом першої інстанції.

При призначенні ОСОБА_10 покарання за ч. 4 ст. 185 КК колегія суддів враховує тяжкість та сукупність всіх обставин, що характеризують це кримінальне правопорушення, його наслідки, особу обвинуваченої, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин і вважає за необхідне призначити ОСОБА_10 мінімальне покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі строком п`ять років, яке перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винної, буде необхідним й достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 420 і ч. 15 ст. 615 КПК України,

ухвалила:

Апеляційну скаргу заступника керівника Сумської обласної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14.02.2025 відносно ОСОБА_13 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і ухвалити новий вирок.

ОСОБА_14 вважати засудженою за ч. 4 ст. 185 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком п`ять років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.02.2024, більш суворим покаранням, призначити за новим вироком ОСОБА_15 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

Зарахувати ОСОБА_15 у строк відбування покарання частково відбуте покарання за вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 28.02.2024 у виді 192 годин громадських робіт, що згідно ст. 72 КК України відповідає 24 дням позбавлення волі.

ОСОБА_14 вважати засудженою за ч. 2 ст. 389 КК України до призначеного судом першої інстанції покарання у виді обмеження волі строком один рік

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного в порядку ч. 4 ст. 70 КК України, та остаточно визначити ОСОБА_15 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років один місяць.

Строк відбування покарання ОСОБА_15 рахувати з моменту її фактичного затримання на виконання вироку апеляційного суду.

В іншій частині вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14.02.2025 залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору і не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5