Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №472/687/24 — Миколаївський апеляційний суд

02.03.26

22-ц/812/261/26

Єдиний унікальний номер судової справи 472/687/24

Номер провадження 22-ц/812/261/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

02 березня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Чистою В.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Ліпатовим Сергієм Володимировичем, рішення, яке ухвалено Веселинівським районним судом Миколаївської області 31 жовтня 2025 року під головуванням судді Орленко Л.О., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_2 є власником корови української чорно-рябої породи по кличці «Ночка». Станом на 19 травня 2024 року вказана тварина була тільна (9 місяць).

19 травня 2024 року корова по кличці «Ночка» разом з іншою великою рогатою худобою мешканців села Луб`янка випасалася у громадській череді на угіддях Луб`янського старостинського округу Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Випас громадської череди 19 травня 2024 року відповідно до черги повинна була здійснювати відповідач ОСОБА_1 , але вона в цей день для випасу худоби найняла пастуха – ОСОБА_3 , який взяв на себе обов`язок по випасу громадської череди, що була передана йому власниками великої рогатої худоби, та по збереженню переданої йому великої рогатої худоби.

В обідню пору, коли пастухи пригнали череду на тирло, корів не перераховували, і тільки ввечері, коли череду пригнали в село, було виявлено відсутність корови позивача.

Лише 29 травня 2024 року близько 18.00 год. корова була знайдена в лісосмузі неподалік від пасовища.

Стан корови був вкрай незадовільний, вона була знесилена, не могла піднятися та мала численні садни та рани, які загноїлися.

ІНФОРМАЦІЯ_1 вказана корова загинула.

Станом на день складення позовної заяви середня вартість тільної корови української чорно-рябої породи становить 40 000 грн.

Також, позивачу було завдано моральну шкоду, компенсацію якої він оцінив а розмірі 40 000 грн. Моральну шкоду в такому розмірі обґрунтовує тим, що втратою корови йому завдано моральних страждань, так як відповідачі будь-яким чином не сприяли відшкодуванню йому шкоди за корову, яка слугувала одним із основних засобів існування родини та джерелом прибутку.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив:

стягнути на його користь з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в солідарному порядку 40 000 грн. у відшкодування матеріальних збитків;

стягнути на його користь з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в солідарному порядку 40 000 грн. у відшкодування моральної шкоди;

стягнути на його користь з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в солідарному порядку 6 000 грн. понесених судових витрат у справі.

Відповідач ОСОБА_3 , діючи через представника – адвоката Вендель О.М., подав до районного суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову до нього відмовити.

Зазначав, що будь-якого договору між ним та ОСОБА_1 не укладалося, обов`язку щодо збереження тварин він на себе не брав. До того ж, він випасав корів з 07.00 год. до 12.00 год., та з 14.00 год до 18.00 год. В період з 12.00 год. до 14.00 год. приходила ОСОБА_1 і сама випасала корів, а він в цей час був вдома. Також ОСОБА_1 приходила о 18.00 год. коли він приганяв корів на тирло.

ОСОБА_3 не знає скільки корів 19 травня 2024 р. було пригнано позивачем на випас, чи була серед них корова по кличці «Ночка», так як він корів не знає, зранку він корів не приймав і тому загальну кількість не знав, так як це не входило в його обов`язки. Коли пропала вказана корова – 19 травня 2024 року, чи раніше він не знає.

Також від свідків йому стало відомо, що після того, як знайшли корову позивача по кличці «Ночка», то вона протягом 2-х діб лежала біля подвір`я позивача і ніякої медичної допомоги їй не надавалося, що могло вплинути на те, що корова загинула.

Відповідач ОСОБА_1 , діючи через представника – адвоката Ліпатова С.В., подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволені позову відмовити.

Зазначала, що саме позивач має нести відповідальність за власну тварину, оскільки він знав, що тварина була тільна, а тому не повинен був пускати її до череди в загальне стадо корів.

Також вважала безпідставними позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із відсутністю вини відповідачів у загибелі корови позивача. Крім того, зазначала, що на спірні правовідносини не поширюються норми ЦК України, якими передбачено відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 10 000 грн. судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн. у відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків в розмірі 40 000 грн.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 40 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю в судових витратах в розмірі 892 грн. 33 коп.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_4 не довела неможливості забезпечити безпеку корови позивача, відсутності її вини у загибелі корови. Доводи про те, що тварина загинула внаслідок того, що позивач сам проявив недбалість, не спростовують вини відповідача ОСОБА_1 , оскільки остання прийняла корову позивача до череди, а отже і прийняла обов`язки з випасання та збереження корови позивача.

Натомість, на думку суду, вартість корови позивача з урахуванням її віку (11 років) не могла становити 40 000 грн., а тому районний суд вважав за можливе зменшити розмір збитків до 20 000 грн., враховуючи також і той факт, що сам позивач проявив недбалість, допустивши свою корову до загальної череди.

Також суд вважав, що відповідач ОСОБА_3 лише тимчасово виконував обов`язки відповідача ОСОБА_1 з випасання худоби, а тому є неналежним відповідачем в даному випадку, у зв`язку із чим позовні вимоги, які пред`явлені до відповідача ОСОБА_3 , задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди суд вважав, що задоволенню не підлягають, оскільки норми ЦК України, які регулюють відшкодування моральної шкоди, на спірні правовідносини не поширюються, оскільки регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через представника – адвоката Ліпатова С.В., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального права просила скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в запереченнях на позовну заяву.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, були повідомлені про місце, день та час судового засідання шляхом направлення судової повістки: позивачу та відповідачам засобами поштового зв`язку. Причини неявки в судове засідання учасники справи апеляційний суд не повідомили.

02 березня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Ліпатова С.В. про розгляд справи без участі сторони відповідача.

Зважаючи на вимоги ст.ст.128,130, ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, згідно з листом-відповіддю старости Луб`янського старостинського округу Веселинівської селищної ради за №100 від 19 червня 2024 року відповідно до запису переписного листа домашніх господарств з обліку худоби та наявності сільськогосподарської техніки (ф.3, затверджена Наказом Держстату України 17 липня 2012 року №301) в господарстві ОСОБА_2 , який проживає в будинку АДРЕСА_1 , станом на 01 січня 2024 року числиться худоба, а саме корови – 6 голів.

Порядок випасання великої рогатої худоби на пасовищі села Луб`янка встановлено через усну домовленість між мешканцями села. В залежності в кількості рогатої худоби, стільки ж днів власники худоби повинні її випасати (том 1 а.с.7).

Позивач ОСОБА_2 є власником корови української чорно-рябої породи по кличці «Ночка» (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру тварин, яка станом на 19 травня 2024 року була тільна.

Випасання колективної худоби, у тому числі корови позивача, 19 травня 2024 року здійснювала відповідач ОСОБА_1 , яка передоручила свої обов`язки з випасання худоби відповідачу ОСОБА_3 .

Ввечері 19 травня 2024 року, коли череду пригнали до села було виявлено відсутність корови української чорно-рябої породи по кличці «Ночка» (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), та яку було знайдено лише 29 травня 2024 року в лісосмузі неподалік від пасовища, яка вже була отелена, а також знесилена, не могла піднятися та мала численні садни та рани, які загноїлися. ІНФОРМАЦІЯ_1 вказана корова загинула, що підтверджується протоколом паталогоанатомічного розтину трупа тварини №1.

В суді першої інстанції вказані вище обставини щодо існування між жителями села (Луб`янського старостинського округу Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області) усної домовленості (колективної угоди) про спільне випасання належної їм великої рогатої худоби в одній череді та обставини загибелі корови позивача ОСОБА_2 , підтвердили свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

За ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За змістом положень п.3 ч.2 ст.11, ст.22, ст.179, ч.1 ст.180, ч.1 ст.190 ЦК України власник сільськогосподарської тварини має право на відшкодування завданих йому збитків спричинених неналежним виконанням обов`язку щодо випасання такої тварини. До цих збитків належать зазначені власником тварини втрати, пов`язані з лікуванням тварини або її смертю, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено їх відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Охорона здоров`я та життя сільськогосподарської тварини є невід`ємними складовими мети випасання тварин, без забезпечення яких її досягнення було б неможливим, а саме випасання було б позбавлено сенсу.

У разі відсутності погоджених умов договору між власниками тварин щодо змісту належного виконання та його обсягу (як у справі, що переглядається) за правилом ч.1 ст.526 ЦК України належність виконання підлягає правовій оцінці з урахуванням звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

З матеріалів цивільної справи слідує, що між власниками великої рогатої худоби села, зокрема і сторонами у справі, виникли зобов`язальні правовідносини щодо спільного випасання належної їм великої рогатої худоби, яке саме по собі включає і обов`язок по збереженню худоби на час її випасу. Відповідно до усної домовленості про випас корів у спільній череді почергово, відповідач ОСОБА_1 прийняла на себе обов`язок щодо збереження худоби на час випасу, але не проявила турботливості та обачності, найнявши ОСОБА_3 , який фактично виконував допоміжну роль під час випасу худоби, та виконала свої обов`язки неналежним чином.

Оскільки суб`єктами правовідносин щодо почергового випасання сільськогосподарських тварин на безвідплатній основі є власники таких тварин-учасники черги, то в аспекті положень ч.1 ст.527 ЦК України належною стороною виконання зобов`язань є відповідач ОСОБА_1 , так як ці зобов`язання походять з почергового випасання сільськогосподарських тварин на безвідплатній основі.

За змістом ст.ст.528,618 ЦК України покладання такою стороною на іншу особу виконання обов`язку щодо випасання сільськогосподарських тварин не суперечить умовам договору (навіть укладеного в усній формі), вимогам ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання щодо обов`язку належної сторони зобов`язання виконати його особисто.

Разом з цим, у разі невиконання або неналежного виконання іншою особою обов`язків належної сторони-боржника як щодо випасання сільськогосподарських тварин, так і щодо відшкодування завданих збитків, спричинених неналежним виконанням цього обов`язку, такі обов`язки боржник повинен виконати сам, оскільки він відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця (ч.2 ст.528, ч.1 ст.618 ЦК України).

За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, зокрема, встановив факт передачі корови, особі яка випасала тварин саме 19 травня 2024 року, факт зникнення тварини позивача та розмір завданих останньому збитків, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судове рішення в частині відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди та моральної шкоди, сторонами справи не оскаржується.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд.

При цьому, колегія суддів погоджуючись з цими висновками суду першої інстанції, вважає недоцільним повторне наведення обґрунтувань на спростування доводів апеляційної скарги, які вже були оцінені судом. Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Гарсіа Руїз проти Іспанії»).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Ліпатовим С.В.,залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Ліпатовим Сергієм Володимировичем, – залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 06 березня 2026 року