Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №127/18903/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/18903/25

Провадження № 22-ц/801/485/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 рокуСправа № 127/18903/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Вінницької міської ради в особі Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_1 – адвокатки Чубенко С. В. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Горбатюка В. В. від 04 грудня 2025 року (дата складення повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення),

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 через свою представницю – адвокатку Чубенко С. В. звернувся до суду з цим позовом, за яким просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтовування вимог позову покликався на те, що ОСОБА_3 народилася у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2021 року. Місце проживання ОСОБА_3 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2023 року визначено разом із батьком ОСОБА_1 .

Мати дитини ОСОБА_2 свідомо та тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, виявляючи повну байдужість до життя, здоров`я та розвитку малолітньої дочки. Участі у вихованні, утриманні та навчанні дитини не бере, не забезпечує медичного догляду та матеріальної підтримки (зокрема не сплачує аліменти), попри відсутність об`єктивних перешкод для здійснення батьківської опіки.

Систематичне самоусунення ОСОБА_2 від спілкування та піклування про дитину свідчить про розрив сімейних зв`язків і нехтування інтересами дочки, яка отримує турботу виключно від батька та його родини. Така винна поведінка матері є достатньою правовою підставою для позбавлення її батьківських прав, тому що вона фактично відмовилася від виконання своїх обов`язків, передбачених законом.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який застосовується лише у випадках винної поведінки та повного, свідомого ухилення від виконання обов`язків, чого в цій справі доведено не було. Суд встановив, що відповідачка заперечувала проти позову, висловлювала бажання спілкуватися з дочкою та вже вжила заходів для визначення часу зустрічей через орган опіки, що свідчить про наявність інтересу до дитини. Також було враховано висновок служби у справах дітей та результати психологічної роботи, які підтвердили тепле ставлення дитини до матері та відсутність негативного сприйняття її образу. Офіційне розірвання сімейних зв`язків суперечитиме найкращим інтересам дитини, а наявна заборгованість зі сплати аліментів та недостатня участь у шкільному житті дитини, її навчанні не є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав матері.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 – адвокатка Чубенко С. В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року скасувати і ухвалити нове – про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Зазначала, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, надавши перевагу інтересам матері, яка виявляє активність лише під час судового розгляду. Оскільки відповідачка не змінила свого ставлення до дочки навіть після попередньої судової відмови у позбавленні прав у 2024 році, вважала за необхідне застосувати цей крайній захід для забезпечення безпеки та якнайкращих інтересів дитини. Вказувала, що мати не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться її станом здоров`я, навчанням та розвитком. Також звертала увагу на наявність нотаріально засвідченої заяви відповідачки про добровільну відмову від виховання дитини та згоду на позбавлення її батьківських прав, яку суд першої інстанції не взяв до уваги. Окремо наголошувала на фактах жорстокого поводження та фізичного насильства щодо дитини з боку співмешканця відповідачки, від яких мати не захистила дочку.

Представниця ОСОБА_2 – адвокатка Дмитришина Т. І. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 вересня 2023 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2023 року визначено місце проживання ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_4 .

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітню дочку ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти розмірів прожиткового мінімуму, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженні № 74042242 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 квітня 2025 року становить 47 295 грн 49 к. З січня 2024 року оплати по аліментах відсутні.

Відповідно до довідки № 06-04/261 від 13 травня 2025 року, виданої директором Комунального закладу «Вінницький ліцей № 27», за період навчання ОСОБА_3 в 1-2 класах мати ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримувала, з учителями не спілкувалась, успішністю дитини не цікавилася, батьківські збори не відвідувала. Дитину до школи приводить і забирає лише батько. Учениця систематично відвідує навчальні заняття у школі. Школярка повністю забезпечена необхідним навчальним приладдям для освітнього процесу. Дівчинка завжди охайна, доглянута. Вказано, що батько здійснює значну допомогу при проведенні позаурочних виховних заходів, у яких бере участь класний колектив дочки.

Довідками квартального комітету Асоціації органів самоорганізації населення м. Вінниці № № 358, 359, 360 від 06 травня 2025 року підтверджується те, що ОСОБА_1 проживає разом зі своєю дитиною ОСОБА_3 . Всі обов`язки щодо утримання та виховання дитини забезпечує її батько. Мати ОСОБА_2 дитину не навідує.

До складу сім`ї входять: власник – ОСОБА_5 , син – ОСОБА_6 , невістка – ОСОБА_7 , внук ОСОБА_1 , правнучка – ОСОБА_3 . Зазначені особи проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Проживання ОСОБА_1 разом із дочкою за адресою АДРЕСА_1 , підтверджується також довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 72461 від 24 жовтня 2023 року.

Згідно з актом № 70 від 06 травня 2025 року, затвердженим головою квартального комітету «Тяжилів», ОСОБА_1 проживає разом із дочкою ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 . Дитина має власну кімнату, забезпечена усім необхідним для повноцінного та духовного розвитку дитини відповідного віку, навчається в 2-Є класі Комунальний заклад «Вінницький ліцей № 27», відвідує гурток танців та англійської мови. Мати ОСОБА_2 до дитини не навідується, не цікавиться фізичним та духовним розвитком дитини, її навчанням з 2020 року. Вказано, що всі обов`язки щодо утримання та виховання дитини несе батько дитини ОСОБА_1 , що підтверджують громадяни: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Відповідно до заяви від 23 квітня 2024 року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сорочинською І. Г., ОСОБА_2 відмовляється від виховання її дочки ОСОБА_3 та дає згоду на позбавлення її батьківських прав по відношенню до її малолітньої дочки ОСОБА_3 .

У листі служби у справах дітей Вінницької міської ради № 31/00/011/48074 від 04 серпня 2025 року вказано, що органом опіки та піклування Вінницької міської ради на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області 15 березня 2024 року у справі № 127/8295/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав 10 червня 2024 року було надано суду висновок № 01/00/011/139987 щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 серпня 2024 року № 127/8295/24 в задоволенні позову відмовлено.

Виконавчий комітет Вінницької міської ради як орган опіки і піклування Вінницької міської ради 16 жовтня 2025 року у висновку № 01/00/011/63628 виснував, що вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У висновку зазначено, що питання надання відповідного висновку розглядалося 05 серпня 2025 року, 26 серпня 2025 року, 09 вересня 2025 року, 07 жовтня 2025 року на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради, на яких було заслухано пояснення батьків, розглянуто документи, які стосуються даної справи. На засіданнях комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради батько ОСОБА_1 зазначив, що мати дитини ОСОБА_2 з 2022 року не бере участі у вихованні та навчанні дочки, не цікавиться її життям та здоров`ям, а з початку 2024 року жодного разу не сплатила аліменти на дочку, також повідомив, що місце проживання колишньої дружини йому невідоме.

Мати ОСОБА_2 , на засіданнях комісії, які відбулися 09 вересня 2025 року та 07 жовтня 2025 року пояснила, що проживає у м. Вінниці. За її словами, дочка ОСОБА_11 відвідувала її 07 вересня 2025 року, однак під час зустрічі дівчинка хвилювалася за батька, кажучи, що «його можуть вбити». ОСОБА_2 вважає, що батько налаштовує дочку проти неї. Додатково повідомила, що не надає кошти на утримання дитини, тому що перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною та не знала про наявність заборгованості зі сплати аліментів у сумі близько 50 000 грн 00 к., оскільки, зі слів батька, стягнення аліментів було припинено. За можливості, вона іноді передавала кошти на утримання дочки. ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, висловлює намір підтримувати з дочкою дружні та теплі стосунки. За бажанням дитини бере її до себе на вихідні з ночівлею, а також регулярно спілкується з нею телефоном. В ході психологічної роботи дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не уникала розмов про матір і не проявляла небажання згадувати її. На запитання: «З ким би тобі було краще жити з батьком чи матір`ю?» дитина без вагань відповіла з батьком. У більшості ситуацій вибору вона асоціює себе саме з фігурою батька, поруч із яким почувається комфортно та захищено. Коли потрібно було визначити, хто де має перебувати, вибір переважно робився на користь батька. При цьому мати на малюнках не вилучалася, дитина відводила їй певне місце, з теплотою, чутливістю та доброзичливістю розповідала про її образ і роль. ОСОБА_11 дуже тепло ставиться до батька. Як і більшість дітей, вона хотіла б мати повноцінну сім`ю, але усвідомлює, що наразі це неможливо. Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним 03 жовтня 2025 року працівниками служби у справах дітей Вінницької міської ради, у сім`ї матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , створені належні умови для ночівлі дитини ОСОБА_11 . Помешкання чисте, складається з двох кімнат, перебуває у стані ремонту. Одна з кімнат після пожежі непридатна для проживання, інша має косметичний ремонт і облаштована необхідними меблями. 07 жовтня 2025 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини матір ОСОБА_2 була попереджена про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Роз`яснено, що батьки зобов`язані забезпечувати дитину життєво необхідними потребами: харчуванням, житлом, відпочинком, медичним обслуговуванням, фінансовою підтримкою та іншими засобами для повноцінного розвитку, незалежно від наявності шлюбу чи спільного проживання. Крім того матері ОСОБА_2 наголошено, що відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі СК України) обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків до досягнення нею повноліття. Враховуючи викладене, позбавлення матері батьківських прав у цій ситуації може призвести до розриву сімейних зв`язків, обмеження права дитини на спілкування з матір`ю та не відповідатиме її найкращим інтересам. Крім того наявність заборгованості зі сплати аліментів не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Матір висловила намір підтримувати зв`язок із дитиною.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та / або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

В оцінці обставин справи суд має виходити з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) за таких самих правовідносин Верховний Суд застосував системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховуючи, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, виснував, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій критично оцінили довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина, та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки за їхнім внутрішнім переконанням ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого її ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

У справі, що переглядається, позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів, що поведінка відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин: скрутним матеріальним становищем, доглядом за малолітньою дитиною від іншого шлюбу та неможливістю забезпечити дочці кращі умови життя, а також не довів наявність інших підстав передбачених пунктами 2 – 6 частини першої статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Суд першої інстанції правильно оцінив надані позивачем докази, а також висновок виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 вересня 2024 року № 01/00/011/159114 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , як такі що не доводить умисного систематичного невиконання нею батьківських обов`язків.

Наполягаючи на позбавленні відповідачки батьківських прав ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення для дитини, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність заборгованості зі сплати аліментів є безпідставними, тому що це не є самостійною підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 761/2855/17).

Враховуючи, що позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, приймаючи до уваги те, що відповідачка в судовому засіданні суду першої інстанції заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, висловлювала бажання спілкуватися з дочкою та вже вжила заходів для визначення часу зустрічей через орган опіки, що свідчить про наявність інтересу до дитини, а також те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Такий висновок відповідатиме якнайкращим інтересам дитини з огляду на необхідність забезпечення її прав на спілкування та збереження зав`язків з обома батьками.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 про добровільну відмову від виховання дитини та згоду на позбавлення її батьківських прав, то суд апеляційної інстанції виходить із такого.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Верховний суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 виснував, що заява відповідача про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Суд першої інстанції правильно оцінив процесуальну поведінку відповідачки, яка бажає брати участь у вихованні дочки, та відмовив у прийнятті визнання позову.

З цих же міркувань виходить і апеляційний суд в оцінці нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 , оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32.).

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 – адвокатки Чубенко С. В. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 06 березня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук