Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №592/18059/25 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/18059/25

Провадження №2/592/407/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі головуючого судді Костенка В.Г., з участю секретаря судового засідання Сидоренко Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та вселення,

з участю представника позивача ОСОБА_3 , відповідачки ОСОБА_2 ,

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач просить здійснити поділ квартири за адресою АДРЕСА_1 , визнавши за ним право власності на її 1 / 2 частину та вселити.

Вимоги мотивує тим, що з 24.06.1999 по 20.10.2025 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. За період шлюбу, а саме 26.12.2006 купили зазначену квартиру, а право власності було зареєстровано за відповідачкою. Вартість квартири на час звернення з позовом становить 699 915 грн. Вважає, що має право на цю квартиру та користуватися нею. Відповідачка перешкоджає у користуванні квартирою, забрала ключі та не допускає.

Відповідачка подала відзив у якому просила залишити їй 7 / 10 часток квартири, а позивачу 3/10, та відмовити у задоволенні позову про вселення. Заперечення мотивувала тим, що самостійно утримувала квартиру, оплачувала комунальні послуги, здійснювала поточний ремонт. Відповідач порушував правила співжиття, створював небезпеку, запрошував сторонніх людей, з якими влаштовував безлад. Вселення позивача до квартири створює небезпечні умови для неї. Позивач застосовував насильство за, що його було притягнуто до відповідальності.

Позивач подав відповідь на відзив у якому зазначив, що заперечення відповідачки є необґрунтованими, нею не надані докази проведення ремонту. Вважав, що борг з комунальних платежів склався у зв`язку з тим, що не вдалося дійти згоди з відповідачкою про їх плату. Також вказав, що була спроба продати квартиру, але відповідачка на це не погодилася.

В судому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги.

Відповідачка вказала, що дійсно у період шлюбу купили квартиру. Спільне проживання з відповідачем нестепне саме у зв`язку з його поведінкою. Відповідач водить сторонніх людей до квартири, друга наркомана тощо. Він влаштовує сварки, погрожує. Після вживання алкоголю загубив свої ключі. Також пояснила, що восени 2025 року позивач застосував до неї сімейне насильство у зв`язку з чим поліцейські видали терміновий заборонний припис та заборонили йому перебувати вдома. У зв`язку з цим забрала ключі у позивача. Коли йому було потрібно, давала ключі від квартири й він мав можливість заходити, брати свої речі, приймати душ тощо. Дочка також йому давала ключі. Одного разу він прийшов до квартири з невідомими, був у стані сп`яніння та спав, квартира у цей час була відкрита. Було таке, що ключі від квартири полишив сусідам та пішов. Вважає, що має право на збільшення своєї частки при поділі квартири, оскільки власним коштом ремонтувала квартиру, погашала заборгованість.

Процесуальні дії у справі.

11.11.2025 ухвалою суду позивача звільнено від сплати судового збору з вимог про поділ майна подружжя у розмірі 6 999,15 грн., відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн з вимого про вселення.

14.11.2025 ухвалою суду прийнято заяву, відкрито провадження у справі за вказаною заявою та призначено судовий розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

05.01.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження й призначено судовий розгляд.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Суд установив, що з 24.06.1999 по 20.10.2025 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 19.09.2025 у справі №592/11246/25 шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 20.10.2025.

07.02.2007 за відповідачкою зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підставою для реєстрації права зазначено, договір купівлі-продажу.

На час розгляду справи вартість квартири становить 699 915 грн., що підтверджується висновком про ринкову вартість квартири від 11.09.2025.

З осені 2025 року позивач немає вільного доступу до квартири, позбавлений можливості вільно заходити до неї й користуватися.

Позивач є інвалідом третьої групи, що підтверджується довідкою МСЕК №585129 від 16.05.2016. Він отримує пенсію у розмірі 2361 грн. Така пенсія є єдиним джерелом існування позивача.

Також суд установив, що 18.09.2026 поліцейський видав тимчасовий заборонний припис у якому зобов`язав позивача залишити місце проживання постраждалої особи. Строк дії припису на десять діб з 10-00 год. 18.09.2025 по 10-00 год. 28.09.2025. У приписі зазначено, що позивач 17.09.2025 близько 22-30 год. в АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_2 ,

30.09.2025 відносно позивача поліцейським складений протокол за вчинення правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП за те, що 30.09.2026 о 18-44 год. в АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , ображав, принижував, вибивав двері, погрожував фізичною розправою.

Одночасно зі складанням протоколу поліцейський видав позивачу тимчасовий заборонний припис у якому зобов`язав його залишити місце проживання постраждалої особи, заборонив вхід та перебування у місці проживання постраждалої особи та у будь-який спосіб контактувати з нею. Строк дії припису з 19-43 год. 30.09.2025 по 19-13 год. 03.10.2025.

Під час судового розгляду суд допитав свідків сторін.

Свідок позивача ОСОБА_4 , мати позивача, пояснила, що останній часом стосунків з відповідачкою не підтримує. Спочатку подружжя жило у її однокімнатній квартирі по АДРЕСА_3 . Потім продали ту квартиру та кімнату відповідачки у гуртожитку й купили спірну квартиру. Зі слів сина, позивача по справі, у нього зіпсувалися стосунки з дружиною. Одного разу у 2025 році, коли точно не знає, син перебуваючи у стані сп`яніння прийшов до квартири. У квартирі була відповідачка й дочка зі співмешканцем. Між сином та співмешканцем дочки стався конфлікт. Сина вигнали з квартири, й у нього забрали ключі Син вимушений був проситися у відповідачки узяти свої речі, куртку. Між сторонами по справі існують суперечки щодо квартири. Єдиним виходом є продаж квартири. Відповідачка не бажає ділити квартиру, не погодилася на продаж квартири, ухилялася від зустрічі з ріелтором.

Свідки відповідачки пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_5 , дочка сторін, пояснила, що не підтримує стосунків з батьком через погане ставлення до неї з його боку. З матір`ю підтримує добрі стосунки. З 2014 року батьки припинили стосунки, мали роздільний бюджет, харчувалися окремо. Батько зловживає алкоголем. Були випадки коли він приводив до квартири сторонніх людей. Позивач застосував домашнє насильство до матері, влаштовував сварки, пошкоджував розетки, псував електроприлади, вимагав кошти. Останнім часом став виносити з квартири речі та продавати. Через таку поведінку втратила повагу до батька. Іноді у зв`язку зі сварками, які влаштовував позивач, мати вимушена була ночувати у неї. Орієнтовно у жовтні 2025 року батько виламав двері до кімнати матері. Тоді поліцейські виписали йому заборонний припис. Після цього мати забрала у батька ключі. Незважаючи на це батько заліз через балкон, розбив скло. На прохання батька давала йому ключі, щоб він брав свої речі тощо. Один раз дала ключі батьку, але коли прийшла до квартири, виявила, що там були сторонні люди, а вхідні двері були відчинені. Згадала, що батько пропонував знайти ріелтора для продажу квартири. Мати давала йому кошти для оплати послуг ріелтора, але позивач насправді не звертався, а кошти витратив. Мати самостійно звернулася до ріелтора з приводу продажу квартири. Свідок також пояснила, що з бабусею, матір`ю батька, не спілкується, оскільки вона захищає батька, незважаючи на те, що він чинить насильство до неї. На тепер позивач сам забрав свої речі з квартири, там залишилися лише його інструменти.

Свідок ОСОБА_6 , сусідка з будинку сторін, пояснила, що позивач зловживає спиртним. Одного разу з друзями він випивав у під`їзді через, що вона сама викликала поліцію. У 2025 році, точно не пам`ятає, позивач перебуваючи у стані сп`яніння влаштовував сварки з відповідачкою. У квартиру він приводив своїх товаришів. Відповідачка викликала поліцію. Після того, як поліцейські їхали позивач пошкодив розетки, вимкну бойлер, щоб незручно було користуватися квартирою, вирив ручки з дверей, смітив у квартирі. У червні 2025 року свідок переїхала з міста Суми.

Відповідачка надала відеозаписи сварки з позивачем, забруднення квартири кров`ю, електронні фотографії пошкоджених дверей, проте по них неможливо встановити час коли відбувалися події.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

З встановлених обставин вбачається, що правовідносини є сімейними й врегульовані ст. 60, 61, 69, 70,71 СК України та пов`язаними нормами, які наведені нижче.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У відповідності до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону вказують на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачка не спростовувала факту набуття спірної квартири як спільного майна подружжя.

На підставі досліджених доказів, встановлених обставин та ураховуючи наведені положення закону суд вважає, що слід виходити з презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно.

Висновки суду щодо позову про визнання права власності

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2018 у справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17), зроблено висновок, що: «статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності. По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування».

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачка не надала суду необхідних і достатніх доказів щоб суд при визначенні часток кожного співвласника у спільному майні відійшов від рівності часток.

Відповідачка не заявляла вимог про збільшення її частки оскільки з нею проживають діти.

Суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.(ч.2 ст. 70 СК)

Мотивуючи збільшення своєї частки позивачка зазначала, що сама погасила заборгованість по комунальних платежах, позивач пошкодив двері, вікна квартири, застосував насильство до неї тощо.

Відповідачка надала певну кількість квитанції про сплату боргу по комунальним послугам. Вона не опрацювала ці квитанції у логічну послідовність, а саме за який час утворилася заборгованість, загальну суму та які причини її утворення, роль кожного щодо утворення заборгованості, наявність можливостей для своєчасної сплати тощо. Також не зазначила обставин та доказів на їх підтвердження, які заходи вживала відповідачка, щоб позивач теж сплатив частину заборгованості тощо.

Відповідачка зазначала, що позивач пошкодив двері у квартирі, вікно та двері до її кімнати. Ці обставини підтверджуються показами свідків, фотографіями. Проте з цих доказів неможливо встановити вартість пошкоджень чи витрат на їх усунення. Відповідачкою не надано доказів того, що дії позивача по пошкодженню квартири мали системний характер. Не надано доказів витрат відповідачки на усунення таких пошкоджень тощо.

З пояснень відповідачки та доказів, вбачається, що мав місце один факт коли позивач пошкодив вхідні двері, пошкодив вікно та двері у кімнату відповідачки. Проте суд вважає, що ці обставини не є такими, що мають істотне значення для відступлення від рівності часток. Вартість шкоди необхідно було порівняти з вартістю усієї квартири. Зокрема на такому порівнянні можна було прийняти рішення для відступлення від рівності часток.

З наведених положень закону та встановлених фактів вбачається, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін. Сторони мають право у судовому порядку поділити це майно. При поділі майна суд вважає, що частки сторін є рівними.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), тощо.

Відтак суд вважає, що позивач має право на визнання за ним права власності на половину спірної квартири.

Таким чином позов про визнання права на половину квартири підлягає задоволено повністю.

Висновки суду щодо вселення

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («KryvitskaandKryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Частинами 1 та 2 ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Суд звертає увагу, що згідно із ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Як було встановлено судом, спірна квартира, перебуває у власності сторін у справі, у зв`язку з чим позивач має право безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою вказаної квартири, так як є співвласником такого майна. Однак, в ході розгляду справи судом установлено, що позивач не проживає у спірній квартирі та йому чиняться перешкоди відповідачкою у користуванні житлом, через їх неприязні відносини та протиправну поведінку на думку відповідачки.

Спосіб судового захисту порушеного права, обраний позивачем в частині вселення до спірної квартири не суперечить законодавству і може бути застосований судом.

На твердження відповідачки про те, що неможливо поживати з позивачем у квартирі оскільки він застосовує насильство, слід зазначити.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) вказано, що «відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» за заявою постраждалої особи суд може застосувати до кривдника обмежувальний припис. Зокрема на кривдника можуть бути покладені обов`язки у виді заборони перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою тощо. Тобто законом встановлено підстави для обмеження прав користування житлом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Главою 13 ЦПК України визначений порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Згідно з ст. 350-4, ст. 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному зазначеним Законом, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи., зокрема у право на житло. Проте є відповідний порядок втручання у таке право. Зокрема передбачений порядок розгляду заяви поданої особою яка постраждала від домашнього насильства.

Вирішуючи справу у межах заявлених вимог вбачається, що право позивача було порушене, а тому його слід захистити, тобто заселити до спірної квартири. При цьому на час ухвалення рішення немає законних підстав для обмеження прав позивача на користування майном.

Ухвалення рішення за позовом у цій справі, не позбавляє прав звернутися до поліції чи суду у разі застосування домашнього насильства з боку позивача й клопотати про застосування відповідних заходів на захист своїх прав.

Рішення про поділ судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач при подачі позову про поділ майна подружжя мав сплатити судовий збір за ставкою згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у розмірі 1 відсоток ціни позову.

11.11.2025 ухвалою суду позивача звільнено від сплати судового збору з вимог про поділ майна подружжя у розмірі 6 999,15 грн..

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір з вимог про вселення у розмірі 1211,20 грн.

Заявлений позов був задоволений судом, а тому з відповідачки слід стягнути судовий збір на користь держави з позову про поділ майна подружжя та на користь позивача відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн. з вимог про вселення.

Керуючись ст. 3, 10, 11, 76-81, 89, 141, 229, 258-259, 263-265, 273, 274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 (місце проживання с.Рибці Сумського району Сумської області, РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про поділ спільного майна подружжя та вселення.

Визнати за ОСОБА_1 (місце проживання с.Рибці Сумського району Сумської області, РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1 / 2 частину трикімнатної квартири загальною площею 56,76 кв.м. АДРЕСА_1 .

Залишити ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1 / 2 частину трикімнатної квартири загальною площею 56,76 кв.м. АДРЕСА_1 .

Вселити ОСОБА_1 (місце проживання с.Рибці Сумського району Сумської області, РНОКПП НОМЕР_1 ) у квартиру АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання с.Рибці Сумського району Сумської області, РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування витрат у сумі 1211 грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 6 999 грн 15 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05.03.2026.

Суддя Владислав КОСТЕНКО