Рішення від 05 березня 2026 р. у справі №484/4570/25 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 484/4570/25

2/467/27/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Рожкової Т.М.

представника відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про стягнення аліментів на утримання дитини та аліментів за минулий час,

ВСТАНОВИВ :

Вимоги позивача і обставини, що зумовили звернення до суду

Позивач, обґрунтовуючи пред`явлений позов, посилалась на те, що перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого має повнолітню доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказала, що протягом останніх років неодноразово зверталась до відповідача з приводу допомоги на утримання дитини, але останній з моменту розірвання шлюбу, тобто з вересня 2012 року, і до цього часу аліменти не сплачував.

Тим самим, позивач вважала, що ужила усіх заходів щодо отримання від відповідача аліментів, проте, він ухилявся від їх сплати, що підтверджується письмовими показаннями свідка ОСОБА_5 .

З цим позивач, посилаючись на положення ст.ст. 180, 181, 194 СК України, просила суд стягнути із відповідача на її користь: 1) аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця і до досягнення дитиною повноліття та 2) аліменти за попередні три роки у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця за період з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2025 року.

Учинені судом процесуальні дії у межах справи

Спрощене позовне провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою від 15 вересня 2025 року, якою, до цього ж, було визначено для сторін строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою від 03 грудня 2025 року забезпечено участь представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалами від 05 грудня 2025 року поновлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву, витребувано докази за клопотанням представника відповідача та залучено третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_4 , позаяк, остання на час учинення цієї процесуальної дії остання вже набула повноліття.

Позиція учасників справи

Позивач до сулу не з`явилась, заявою від 29 вересня 2025 року клопотала про розгляд справи за її відсутності, паралельно висловивши свою позицію щодо підтримання висунутих нею вимог.

Третя особа без самостійних вимог – ОСОБА_4 про розгляд справи також сповіщена належно, проте, на слухання справи не прибула, причин неявки не повідомляла і своєї позиції щодо справи не висловила.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила повністю, просила у його задоволенні відмовити із посиланням на те, що відповідач добровільно надавав матеріальну допомогу доньці, що достовірно підтверджується наданою АТ КБ «ПриватБанк» випискою по рахунку ОСОБА_4 .

У той час, як позивач не надала достовірних доказів того, що вона дійсно вживала заходів щодо отримання від відповідача аліментів, а він ухилявся від їх сплати.

Відповідні обставини, на думку представника відповідача, мають бути підтверджені документами, у т.ч. листами, направленими на адресу відповідача, чи іншими офіційними документами, а не сумнівними показаннями свідка.

Аналогічна позиція сторони відповідача викладена й у відзиві на позовну заяву, у якому, зокрема, зазначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття або у зв`язку із продовженням нею навчання, але не більше, ніж до 23 років (ст. ст. 180, 199 СК).

Однак, донька сторін наразі досягла повноліття, у той час, як доказів стосовно її навчання позивач не надала.

Натомість, відповідач добровільно фінансово допомагав дитині шляхом перерахування коштів із свого банківського рахунку на рахунок ОСОБА_4 і така допомога у сумі складає 51 050,00 грн.

Встановлені фактичні обставини у справі

Суд, у свою чергу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, виходячи із того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, установив у цій справі таке.

Позивач та відповідач є батьками ОСОБА_4 , яка народилась у них ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 вересня 2012 року, яке набрало законної сили 02 жовтня 2012 року.

Донька сторін проживає разом із позивачем, що не заперечуються сторонами.

У справі відсутні докази того, що відповідач був зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання доньки на підставі судового рішення/судового наказу чи передбаченого ст. 189 СК України договору між батьками.

Натомість, стороною відповідача через надання і отримання витребуваних виписок по банківським рахункам відповідача та третьої особи ОСОБА_4 доведено, що, принаймні, за період з вересня 2023 року по жовтень 2025 року відповідач регулярно надавав матеріальну допомогу доньці шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 1 600,00 грн. на її рахунок, під який було емітовано банківську карту у АТ КБ «ПриватБанк», у т.ч. й періодично оплачував її поточні витрати.

І ці обставини стороною позивача не спростовані і при зверненні із позовом замовчувались.

Застосоване право і мотиви прийнятого судом рішення

Тож, повертаючись до врегулювання спору, що виник між сторонами, у контексті заявлених вимог і вказаних позивачем обставин, виходячи із правовідносин, що винили між сторонами, суд враховує наступне.

За ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Але ІНФОРМАЦІЯ_3 доньці сторін - ОСОБА_4 виповнилось 18 років і тим самим вона досягла повноліття, що нівелює обов`язок відповідача утримувати її з цього часу.

Водночас, позивач подала цей позов 18 серпня 2025 року, тобто, вже після досягнення дитиною повноліття.

Звідси вимога про стягнення із відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку однозначно не може бути задоволена судом.

Далі суд вказує, що обов`язок батьків утримувати повнолітню дитину може виникнути на підставі норми ч.1 ст. 199 СК України, однак, лише у разі, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, але за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу.

Однак, позивач на ці обставини не посилалась і відповідних доказів суду не надавала, натомість пред`явила до відповідача позов із посиланням на положення ч.1 ст. 194 СК України, як на підставу своїх вимог.

У свою чергу, ч.1 ст. 194 СК передбачає у собі, що аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.

Тим самим, стягнення аліментів на цій підставі передбачає наявність судового рішення/наказу і виданого на його підставі виконавчого листа, пред`явленого до виконання у встановленому законом порядку.

Проте, таких обставин суд не встановив через відсутність у нього відповідних доказів, ураховуючи й те, що позивач на них і не посилалась.

Стягнення ж аліментів за минулий час передбачено нормою ч.2 ст.191 СК України, відповідно до якої аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Отже, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що: 1) він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але 2) не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

У свою чергу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст. 76 ЦПК України).

Стосовно обставин цієї справи, то доказами вжиття заходів щодо одержання аліментів можуть бути, до прикладу, докази листування з відповідачем, аудіо/відеозаписи, які підтверджують звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату аліментів; докази спроб встановити місце проживання відповідача, місце його роботи, справжній розмір його заробітку, а так само і показання свідків, які підтвердять, що позивач звертався до відповідача стосовно вказаного питання.

Однак, пропри таке, суд, керуючись положеннями ч.1 ст.78 ЦПК України, не бере до уваги надану позивачем заяву ОСОБА_5 від 12 серпня 2025 року, якою остання у якості свідка надає письмові пояснення з приводу звернення позивача до відповідача про сплату аліментів, позаяк, розцінює цю заяву як недопустимий доказ.

Суд відмічає, на його переконання, феноменальну пам`ять свідка, яка у серпні 2025 року пам`ятала точну дату і час, включно до хвилин, коли позивач телефонувала відповідачу з приводу аліментів.

Однак, суд нагадує, що недопустимим є доказ, який одержаний з порушенням встановленого законом порядку.

Так от цивільний процесуальний закон не встановлює порядку отримання позивачем письмових показань свідка.

Порядок допиту свідка регламентовано ст. 230 ЦПК України і у її межах суд перед його допитом встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз`яснює його права і з`ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань; головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги, текст якої підписується свідком.

У той час, як суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі, у т.ч. й показання свідків.

Будь – якого іншого порядку отримання показань свідка, а тим більше позивачем, законом не визначено.

Тому очевидно, що письмові пояснення свідка, особа якого судом не установлена, є явно штучно створеним доказом, подання якого не передбачене законом і свідчить про зловживання процесуальними правами, під яким розуміється протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях, які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи.

У той час, як клопотання про виклик судом свідка, заявленого у порядку ст. 91 ЦПК України, позивач не подавала і особисто до суду для надання власних пояснень не прибула.

Будь – яких інших доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин позивач не надала, чим порушила вимоги ч.3 ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Однак, згідно ч.4 ст. 12 ЦПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ураховуючи і той факт, що позивач не вказала і не обґрунтувала причини, за яких вона не пред`являла до відповідача позов (подала заяву про видачу судового наказу) про стягнення аліментів протягом усього часу з моменту розірвання із ним шлюбу.

Висновки

Тим самим, суд не встановив, що права позивача були порушені і що внаслідок дій/бездіяльності відповідача вони підлягають судовому захисту.

Бо позивач висунула вимогу про стягнення із відповідача аліментів на утримання дитини вже після досягненню нею повноліття, не посилаючись на обставини продовження дитиною навчання.

А вимога про стягнення аліментів за минулий час взагалі є безпідставною, виходячи із того, що на її підтвердження позивач надала лише єдиний і то фіктивний доказ, тоді як встановлено, що відповідач матеріально допомагав дитині.

Більш того, з огляду на зміст позовної заяви, у т.ч. зазначені у ній підстави позову, і подання, по суті, фіктивного доказу у сукупності із процесуальною поведінкою позивача, зокрема, що вимога про стягнення аліментів була висунута вже після досягнення дитиною повноліття, суд констатує порушення принципу добросовісності, який включає в себе неприпустимість зловживання правом і означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Бо зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно, суд ухвалює про відмову у задоволенні цього позову.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні рішення

Судовий збір не підлягає стягненню із відповідача в силу ч.1 ст. 141 ЦПК України, у той час, як позивач звільнена від його сплати на підставі п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Витрати на правову допомогу також не підлягають стягненню із відповідача відповідно до правила п.п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про стягнення аліментів на утримання дитини та аліментів за минулий час - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до безпосередньо Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ірина Явіца