Вирок від 04 березня 2026 р. у справі №127/18475/23 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/18475/23

Провадження №1-кп/127/560/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.02.2022 за № 42022020000000048, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Рів Жмеринського району Вінницької області, громадянки України, з вищою освітою, працюючої інженером-метрологом ДП «Техмедсервіс +», вдови, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 відповідно до Наказу № 1 від 15.02.2022 переведена на посаду агента з надання послуг з пошуку клієнтів у сфері поводження з відходами Дочірнього підприємства «Техмедсервіс +» товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Техмедсервіс» (в подальшому – Підприємство).

Підприємство зареєстроване Реєстраційною палатою Вінницької міської ради (наказ №120-р від 25.02.2003, реєстраційний № 24901446Ю0030458).

Статутом Підприємства, затвердженого Загальними зборами Учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Техмедсервіс», протоколом № 3 від 28.03.2017 предметом діяльності підприємства є зокрема, збирання безпечних та небезпечних відходів.

ОСОБА_5 , діючи від імені Підприємства, у період з 12.11.2020 по 24.11.2022, достовірно знаючи, що у Підприємства відсутня ліцензія на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, ліцензія на право провадження господарської діяльності з перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, відсутнє Свідоцтво про допущення транспортних засобів підприємства до перевезення небезпечних вантажів, в порушення вимоги Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 325 від 08.06.2015 року «Про затвердження санітарно-протиепідемічних правил і норм поводження з медичними відходами», закону України «Про відходи» здійснювала господарську діяльність у сфері поводження з небезпечними відходами (медичними відходами категорії «B» та «С»), які є епідемічно-небезпечними медичними відходами, здійснювала свою діяльність на земельній ділянці кадастровий номер 0510100000:02:036:0057, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд 102, на якій розміщений об`єкт нерухомості (будівлі та споруди), що перебувають у власності товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Техмедсервіс», порушила порядок поводження із небезпечними відходами (медичними відходами категорії «В» та «С»), а саме їх збирання, перевезення, зберігання, сортування, оброблення, утилізація із порушенням ліцензійних умов при наступних обставинах.

Під час перевезення, зберігання та пакування медичних відходів встановлено відсутність даних про оброблення (знезараження) наявних медичних відходів, які є епідемічно (інфекційно) небезпечними відходами, що не можна виключати їх спроможність призвести до виникнення та поширення інфекційних хвороб серед населення.

Будь-яких документів, які свідчать про походження відходів (в якому саме медичному закладі та коли саме вони утворились), дати знезараження їх в місці отримання та відповідальної посадової особи за їх знезараження, щодо необхідних умов та термінів їх зберігання, маркування тощо, як передбачено Державними санітарно-протиепідемічними правилами і нормами щодо поводження з медичними відходами (затвердженими наказом МОЗ від 08.06.2015 № 325) у ДП «Техномедсервіс+» ТОВ «ВТП «Техномедсервіс» - відсутні.

Водночас, наявність серед медичних відходів категорії предметів (крапельниць, шприців, систем, дзеркал тощо), які контактували чи могли контактувати з біологічними рідинами людини та використовувалися при проведенні різного роду медичних маніпуляцій та лабораторних досліджень, дає підстави вважати, що дані медичні відходи можуть бути контаміновані збудниками інфекційних хвороб, у тому числі тих, що відносяться до особливо небезпечних, та могли б спричинити виникнення інфекційних захворювань в осіб, які контактували з відходами, на всіх етапах: збирання, перевезення, зберігання, сортування, оброблення, утилізації. Відповідно, кожна інфікована особа, теоретично, є джерелом збудника інфекції для подальшого можливого поширення хвороб.

Приблизно з 15.11.2018 ОСОБА_5 стала використовувати нежитлове приміщення за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд 102 для ведення господарської діяльності, а саме для діяльності щодо поводження з медичними відходами категорії «В» та «С», , шляхом пошуку медичних закладів для купівлі у останніх відходів, незаконного збирання, відходів категорії «В» та «С» у медичних закладах міста Вінниці та Вінницької області, зокрема у комунальному некомерційному підприємстві «Гайсинська центральна районна лікарня» Гайсинської міської ради, комунальному некомерційному підприємстві «Іллінецька міська лікарня» Іллінецької міської ради, комунальному підприємстві «Ладижинська міська лікарня» Ладижинської міської ради, комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька міська клінічна лікарня центр матері та дитини», комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», комунальному підприємстві «Міський лікувально-діагностичний центр», комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» Вінницької обласної ради, комунальному некомерційному підприємстві «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради», комунальному підприємстві «Козятинська центральна районна лікарня» Козятинської міської ради, комунальному некомерційному підприємстві «Літинська центральна районна лікарня» Літинської селищної ради, комунальному некомерційному підприємстві «Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування Могилів-Подільської міської ради», комунальному некомерційному підприємстві «Мурованокуриловецька центральна районна лікарня», комунальному некомерційному підприємстві «Оратівська лікарня планового лікування» Оратівської селищної ради, комунальному підприємстві «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради, комунальному некомерційному підприємстві «багатопрофільна лікарня» Тиврівської селищної ради, комунальному некомерційному підприємстві «територіальне медичне об`єднання Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Вінницької обласної ради, комунальному некомерційному підприємстві «Томашпільська центральна районна лікарня», комунальному некомерційному підприємстві «Тростянецька лікарня», комунальному некомерційному підприємстві «Тростянецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Тростянецької селищної ради, комунальному некомерційному підприємстві «Тульчинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Тульчинської міської ради, комунального некомерційного підприємства «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради, комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» Вінницької обласної ради, Вінницькому обласному протитуберкульозному диспансері №1, після чого на автомобілі марки «Ford» моделі «Transit» державний номерний знак НОМЕР_1 здійснювала їх транспортування, у подальшому їх сортувала, переробляла та зберігала.

Обвинувачена ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого їй діяння визнала та суду пояснила, що вчинила його за обставин, викладених у обвинувальному акті.

Допит обвинуваченої в судовому засіданні був здійснений відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачена надала суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого їй діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Суд роз`яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.

Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд вважає за доцільне обмежитись дослідженням таких доказів, які були надані сторонами кримінального провадження, а саме:

-копію Акту, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 631/ВН від 12.11.2020, відповідно до якого за результатами проведення перевірки ДП «Техмедсервіс +» ТОВ «ВТП «Техмедсервіс» виявлений ряд порушень законодавства;

-матеріали фінансової та податкової звітності ДП «Техмедсервіс +», статутних матеріалів;

-протокол обшуку від 24.11.2022, відповідно до якого без зазначення періоду часу проведення слідчої дії був проведений обшук переробних потужностей (цеху) для зберігання, сортування та подрібнення медичних відходів по вул. Хмельницьке шосе, 102 в м. Вінниці, в ході зазначеного обшуку вилучені ряд документів та пакети з подрібненими медичними відходами;

-протокол обшуку від 24.11.2022, згідно з яким у період часу з 22.25 по 22.36 год проведений обшук автомобіля марки Ford, р.н. НОМЕР_1 , в ході якого вилучені документи та аркуші паперу;

-протокол обшуку від 24.11.2022, відповідно до якого у період часу з 18.56 по 20.20 год проведений обшук офісного приміщення ДП «Техмедсервіс +», в ході якого вилучені ряд документів;

-копію Акту, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 035/ВН від 28.01.2022, відповідно до якого за результатами проведення перевірки ДП «Техмедсервіс +» ТОВ «ВТП «Техмедсервіс» виявлений ряд порушень законодавства;

-документи щодо діяльності ДП «Техмедсервіс +» - договори, статутні документи, документи щодо обігу коштів за рахунками підприємства;

-протоколи огляду документів від 25.05.2023, відповідно до яких переглянуті банківські операції згідно з переліком;

-копії актів знищення небезпечних відходів згідно з переліком та документів щодо діяльності ТОВ «Науково-виробнича компанія «Укрекопром»;

-протокол пред`явлення особи для впізнання від 15.03.2023, 16.03.2023, 20.03.2023, 21.03.2023, 29.03.2023, 06.04.2023, 18.04.2023 відповідно до якого ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 впізнали ОСОБА_5 та ОСОБА_24 , однак зазначені протоколи не містять відомостей щодо того, у зв`язку з чим було проведене зазначене впізнання;

-протоколи огляду документів, які були запаковані у спецпакети ГУНП у Вінницькій області, які були вилучені під час обшуку складського приміщення по вул. Хмельницьке шосе, 102 в м. Вінниці та автомобіля марки Ford, р.н. НОМЕР_1 ;

-протокол огляду від 26.12.2022, відповідно до якого оглянутий мобільний телефон марки Readmi 6A;

-протоколи за результатами негласних слідчих (розшукових) дій, згідно з якими зафіксовані розмови особи, яка зазначена як ОСОБА_5 ;

-відомості з Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зокрема, ОСОБА_5 та ДП «Техномедсервіс +»;

-висновок за результатами експертних досліджень зі змісту якого випливає, що невиконання ліцензійних вимог щодо провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами і виявлені в результаті експертизи наданої документації порушення дають підставу констатувати, що вказані порушення можуть призвести до виникнення інфекційних захворювань в осіб, які контактували з відходами, і можуть стати джерелом збудника інфекції щодо подальшого поширення хвороб;

-висновок

-висновок експерта № 8342/22-21 від 03.03.2023, відповідно до якого порушення порядку поводження з небезпечними відходами (медичними відходами категорії В та С), а саме їх збирання, перевезення, зберігання, сортування, оброблення, утилізація з порушенням ліцензійних умов (у тому числі без наявних дозволів та ліцензій) може/могло призвести до виникнення та поширення інфекційних хвороб;

-висновок експерта № 1971/1975/23-21 від 04.05.2023, згідно з яким, зокрема, підпис від імені ОСОБА_5 у накладній № 01 від 24.11.2021, рукописні записи у цій накладній виконані ОСОБА_5 ;

-протокол обшуку від 10.05.2023, відповідно до якого у період часу з 07.40 по 09.22 год проведений обшук будівель та споруд по АДРЕСА_2 , в ході якого виявлені та вилучені медичні відходи;

-протокол обшуку від 10.05.2023, згідно з яким у період часу з 07.55 по 11.15 год проведений обшук будинку АДРЕСА_3 , в ході якого виявлені та вилучені медичні відходи та мобільний телефон марки Samsung.

Аналізуючи показання обвинуваченої, надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.

За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 відповідно до Наказу № 1 від 15.02.2022 переведена на посаду агента з надання послуг з пошуку клієнтів у сфері поводження з відходами Дочірнього підприємства «Техмедсервіс +» товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Техмедсервіс» (в подальшому – Підприємство).

Підприємство зареєстроване Реєстраційною палатою Вінницької міської ради (наказ №120-р від 25.02.2003, реєстраційний № 24901446Ю0030458).

Статутом Підприємства, затвердженого Загальними зборами Учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Техмедсервіс», протоколом № 3 від 28.03.2017 предметом діяльності підприємства є зокрема, збирання безпечних та небезпечних відходів.

Згідно з інформацією Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 27.04.2022 № 25/7-14/5269-22, ДП «Техномедсервіс+» не має ліцензії на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами та з виробництва особливо небезпечних хімічних речовин.

Відповідно до листа Державної служби України з безпеки на транспорті від 28.12.2022 № 8194/2.1/15-22 ДП «Техномедсервіс+» не має чинної ліцензії на право провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Також, відповідно до листа Головного сервісного центру МВС від 29.12.2022 р. № 31/15312-14955-2022 встановлено, що власникам транспортних засобів, перевізникам або уповноваженим ним особам яких являються ДП «Техномедсервіс+», не видавались Свідоцтва про допущення транспортних засобів підприємства до перевезення небезпечних вантажів.

Згідно з основними положеннями Державних санітарно-протиепідемічних правил і норм щодо поводження з медичними відходами, затвердженими наказом МОЗ від 08.06.2015 р. № 325 із змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ № 2075 від 14.11.2022 р., (далі - Правила), медичні відходи – це «відходи, що утворюються внаслідок обслуговування у закладах, окрім підприємств з виробництва фармацевтичної продукції та медичних відходів, що утворюються у побуті». Відповідно до розділу II Державних санітарно-протиепідемічних правил і норм щодо поводження з медичними відходами, медичні відходи поділяються на такі категорії: «категорія А – побутові відходи (безпечні відходи); категорія В – епідемічно (інфекційно) небезпечні відходи; категорія С – токсикологічно небезпечні відходи; категорія D – радіологічно небезпечні відходи».

Відповідно пункту 1 розділу V Правил, до відходів категорії В належать контаміновані (забруднені) або потенційно контаміновані інфекційними агентами відходи, незалежно від місця їхнього утворення», і зокрема «використані небезпечно гострі предмети і медичні вироби (наприклад, голки, шприци з одягненою голкою, скальпелі та їхні леза, битий скляний посуд, внутрішньовенні катетери, ланцети для забору крові) забруднені біологічними рідинами» та «імунобіологічні лікарські засоби, з первинною упаковкою лікарського засобу, яка не втратила цілісність підлягають інсинерації (контрольований процес спалювання медичних відходів у спеціальній печі – інсинераторі).

Інші медичні відходи, такі як медичні вироби і предмети, забруднені імунобіологічними лікарськими засобами, кров`ю та/або іншими біологічними рідинами (наприклад, кисневі маски, шприци без одягненої голки, ЗІЗ), окрім таких, що утворилися в результаті діяльності медичних лабораторій (мікробіологічні культури і штами, що містять будь-які живі збудники хвороб, штучно вирощені в значних кількостях; живі вакцини, непридатні до використання, а також лабораторні чашки та обладнання для їхнього перенесення; залишки живильних середовищ, інокуляції, змішування мікробіологічних культур збудників інфекційних хвороб), у подальшому можуть бути використані як вторинна сировина, за умов відповідного оброблення із застосуванням різних технологічних підходів та попереднього (що рекомендовано) сортування або сортування після обробки. Але відходи, що можуть бути використані як вторинна сировина, але сортування й збирання яких утруднено, підлягають інсинерації.

Пунктом 18 розділу V Правил передбачено, що накопичення та тимчасове зберігання відходів категорії В дозволено виключно у спеціальних приміщеннях, котрі повинні задовольняти відповідним вимогам до приміщень для тимчасового зберігання відходів та виключати доступ сторонніх осіб. При цьому, згідно з п. 12 розділу V, медичні відходи категорії В повинні бути розміщені в контейнерах, що не проколюються і відповідають Технічному регламенту з підтвердження відповідності пакування. Контейнер повинен мати кришку, що щільно прилягає та унеможливлює його безконтрольне розкриття. Використовувати контейнери обмеженого (багаторазового) використання для збирання гострих предметів заборонено. У п. 14 V розділу Правил наголошується, що заборонено заповнювати ємності (контейнери, мішки/пакети) для відходів категорії В більше ніж на 75%.

Відповідно до пункту 1 розділу VI, до відходів категорії С належать відходи, забруднені цитостатиками і генотоксичними лікарськими та діагностичними засобами; первинна упаковка лікарських засобів визначених Переліком отруйних лікарських засобів за міжнародними непатентованими або загальноприйнятими назвами, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 серпня 2007 року № 490, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 вересня 2007 року за № 1007/14274, та Переліком сильнодіючих лікарських засобів за міжнародними непатентованими або загальноприйнятими назвами, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 серпня 2007 року № 490, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 вересня 2007 року за № 1008/14275; стоматологічна амальгама.

Також суд встановив, що ОСОБА_5 , діючи від імені Підприємства, у період з 12.11.2020 по 24.11.2022, достовірно знаючи, що у Підприємства відсутня ліцензія на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, ліцензія на право провадження господарської діяльності з перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, відсутнє Свідоцтво про допущення транспортних засобів підприємства до перевезення небезпечних вантажів, в порушення вимоги Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 325 від 08.06.2015 року «Про затвердження санітарно-протиепідемічних правил і норм поводження з медичними відходами», закону України «Про відходи» здійснювала господарську діяльність у сфері поводження з небезпечними відходами (медичними відходами категорії «B» та «С»), які є епідемічно-небезпечними медичними відходами.

Обвинувачена в судовому засіданні зазначені обставини не оспорювала. При цьому суд враховує, що зазначені обставини були підтверджені наданими суду письмовими документами, зміст яких судом наведений вище.

З огляду на викладене суд вважає, що діяння ОСОБА_5 за наведеними фактами охоплюється складом злочину, передбаченого частиною першою статті 325 КК, за ознаками порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд (далі – ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, – тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 вчинила нетяжкий злочин, згідно з наданими суду матеріалами раніше до кримінальної відповідальності притягнута не була, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Суд також враховує, що ОСОБА_5 у вчиненому розкаялась та засудила свою поведінку.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченої, її негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують та обтяжують її покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді штрафу.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджений зобов`язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред`явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК.

Разом з тим, частиною дев`ятою статті 100 КПК регламентовано, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

При цьому пунктом 1 зазначеної норми визначено, що гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Суд вважає за доцільне зауважити, що приписами частини першої статті 96-1 КК визначено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини другої статті 96-1 КК регламентовано, що спеціальна конфіскація застосовується на підставі, зокрема обвинувального вироку суду.

Відповідно до частини першої статті 96-2 КК спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 04.11.2020 (справа № 236/3696/18) ВС звернув увагу на те, що при застосуванні спеціальної конфіскації суд повинен не лише послатися на наявність для цього формальних підстав, передбачених у КК, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар» (критерії, визначені Європейським судом прав людини). Приймаючи рішення про застосування спеціальної конфіскації, судам слід перевіряти, чи не порушує цей захід кримінально-правового характеру вказані критерії, ураховуючи при цьому обставини кримінального провадження.

У постанові від 01.10.2019 (справа № 760/5853/18) ВС зауважив, що тягар доведення необхідності застосування спеціальної конфіскації покладається на сторону обвинувачення, яка має обґрунтувати свої доводи і вказати, що саме підлягає спеціальній конфіскації – гроші, цінності тощо, та чи вирішувалося питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо майна з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

Якщо у кримінальному провадженні сторона обвинувачення не довела належними і допустимими доказами, що вилучені в ході обшуку у квартирі грошові кошти обвинувачений отримав унаслідок вчинення інкримінованого йому злочину, а обвинувачення в цій частині останньому не пред`являлося, то підстави для застосування спеціальної конфіскації майна відсутні.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що в ході досудового розслідування були вилучені мобільні телефони Readmi та Samsung. Однак надані суду матеріали не містять відомостей про використання саме цих мобільних терміналів обвинуваченою для вчинення інкримінованого їй діяння. Тому суд вважає, що правові підстави для застосування спеціальної конфіскації до зазначених мобільних терміналів відсутні, а вони мають бути повернуті власнику або іншому законному володільцю.

Згідно з наданими суду копіями ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 29.11.2022, 15.05.2023, 16.05.2023 на речові докази під час досудового розслідування був накладений арешт.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для скасування арешту, накладеного на майно обвинуваченого, яке було вилучене під час проведення обшуку і яке у подальшому визнане речовими доказами у кримінальному провадженні, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Зі змісту частини другої статті другої статті 170 КПК випливає, що арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, спеціальної конфіскації.

Відповідно до речення першого частини четвертої статті 174 КПК суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. При цьому реченням другим частини четвертої статті 174 КПК визначено, що суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Згідно з частиною першою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII) виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом.

Зі змісту частини другої статті 62 Закону № 1404-VIII випливає, що реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Отже, аналізуючи приписи кримінально-процесуального закону та Закону № 1404-VIII, суд вважає, що наявність арешту майна, яке має бути піддане спеціальній конфіскації, в кримінальному провадженні перешкоджатиме виконанню судового рішення у цій частині. При цьому, як суд зазначив вище, реченням першим частини четвертої статті 174 КПК суд саме уповноважений, а не зобов`язаний вирішити питання про скасування арешту майна. Також частиною третьою статті 174 КПК визначено, що прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Хоча ця норма регламентує порядок скасування арешту в разі прийняття процесуального рішення прокурором під час досудового розслідування, однак суд вважає її застосованою у цьому випадку, оскільки, як суд зазначив вище, частина вилученого під час досудового розслідування майна підлягає спеціальній конфіскації. Тому суд вважає, що правові підстави для скасування арешту на майно, яке підлягає спеціальній конфіскації, на час ухвалення судового рішення відсутні, натомість такий арешт має бути скасований саме в порядку виконання судового рішення, яке набрало законної сили, в частині конфіскації майна.

Однак, арешт, накладений на підставі наведених вище судових рішень на інші речові докази у кримінальному провадженні, слід скасувати.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинувачену.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 325 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Речові докази згідно з квитанціями № 415, 416, 417, 418, а саме:

-документи та медичні відходи, вилучені під час обшуку переробних потужностей (цеху) для зберігання, сортування та подрібнення медичних відходів по вул. Хмельницьке шосе, 102 в м. Вінниці, згідно з переліком постанови старшого слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_25 від 25.11.2022 – знищити;

-документи та аркуші паперу, вилучені під час обшуку автомобіля марки Ford, р.н. НОМЕР_1 , відповідно до переліку постанови старшого слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_25 від 25.11.2022 – знищити;

-документи згідно з переліком постанови старшого слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_25 від 25.11.2022, які вилучені під час обшуку офісного приміщення ДП «Техмедсервіс+», – повернути власнику або законному володільцю;

-медичні відходи, вилучені під час обшуку будівель та споруд по вул. Героїв Небесної Сотні, 36 в м. Івано-Франківськ, відповідно до переліку постанови слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_26 від 11.05.2023, – знищити;

-медичні відходи, вилучені під час обшуку будинку АДРЕСА_3 – знищити;

-мобільні термінали Readmi та Samsung, які були вилучені під час проведення обшуків переробних потужностей (цеху) для зберігання, сортування та подрібнення медичних відходів по АДРЕСА_4 та будинку АДРЕСА_3 відповідно, – повернути власнику або іншому законному володільцю.

Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 29.11.2022, 15.05.2023, 16.05.2023 – скасувати.

Стягнути зі ОСОБА_5 на користь держави 9559 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень 20 копійок витрат на залучення експертів.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: