Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №300/2398/22 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/2398/22 пров. № А/857/5263/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,

а також сторін (їх представників):

від позивача – ОСОБА_1 ;

від відповідачів - Гавадзин М.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2026р. про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській обл., Комісії з припинення Головного управління ДФС в Івано-Франківській обл. про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду (суддя суду І інстанції: Остап`юк С.В., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 16.01.2026р., м.Івано-Франківськ; дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2026р. відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 16.11.2025р. про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від 07.04.2023р. у справі № 300/2398/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління /ГУ/ ДФС в Івано-Франківській обл., Комісії з припинення ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду (а.с.78-79).

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про встановлення судового контролю, просить в апеляційній скарзі судову ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про встановлення судового контролю задовольнити (а.с.82-88).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновок суду про передчасність звернення із заявою про встановлення судового контролю є юридично неспроможним, оскільки суд проігнорував факт застосування державним виконавцем всіх передбачених законом заходів примусу та відсутність їх позитивного результату. Така ситуація свідчить про наявність об`єктивних підстав для втручання суду шляхом здійснення судового контролю.

Фактично відповідач ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. тривалий час умисно не виконує рішення суду, а відсутність бюджетних коштів не звільняє останнього від обов`язку виконання судового рішення шляхом здійснення нарахування та виплати коштів, складання первинних документів, подання відповідної звітності. Звідси, долучені до справи докази підтверджують необхідність встановлення судового контролю.

Виходячи з викладеного, суд не виконав покладену на нього функцію контролю за виконанням судового рішення, натомість переклав таку на органи державної виконавчої служби.

Відповідач ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, постановив законну ухвалу, яка також відповідає усталеній судовій практиці щодо вирішення вказаного процесуального питання (а.с.124-130).

У свою чергу, позивач ОСОБА_1 направив відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій наголосив на відсутності вчинення відповідачами будь-яких дій на виконання рішення суду, незважаючи на заходи його примусового виконання (а.с.132-135).

Заслухавши суддю-доповідача, позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідачів, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2023р. у справі № 300/2398/22 позов ОСОБА_1 задоволено; зобов`язано ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 07.04.2022р. до дня видачі наказу про його поновлення на роботі; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.45-49).

17.11.2025р. позивач подав до суду заяву про встановлення судового контролю на підставі ст.382 КАС України, в якій просив, зокрема, зобов`язати відповідачів у десятиденний строк подати до суду звіт про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2023р. у справі № 300/2398/22 (а.с.54-58).

Вказана заява обґрунтована тим, що на виконання зазначеного рішення немайнового характеру боржник не вжив технічних дій – не провів нарахувань, не сформував первинні документи, не подав звітності, тобто, не підтвердив юридичний факт виникнення заборгованості перед позивачем.

Також заявник навів обґрунтування необхідності встановлення судового контролю, витребування доказів на підтвердження виконання рішення суду, доцільності встановлення десятиденного строку для подачі звіту.

Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення судового контролю шляхом зобов`язання подати звіт є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватися судом, коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення. Встановлення судового контролю є специфічною формою судового провадження, яка має на меті забезпечення належного та в повному обсязі виконання рішення суду в тому випадку, коли інші встановлені законодавством механізми забезпечення такого виконання вичерпані та/або є неефективними.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами, підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

В зв`язку із вищезазначеним суд дійшов висновку, що позивачем не вичерпано всіх передбачених чинним законодавством засобів щодо належного та повного виконання судового рішення, через що звернення із заявою в порядку ст.ст.381-1, 382 КАС України до суду є передчасним; повнота та правомірність виконання рішення суду в порядку Закону України «Про виконавче провадження» першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.

Враховуючи вищевикладене, на теперішній час є відсутніми об`єктивні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у розглядуваній справі.

Розглядаючи подану апеляційну скаргу колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п.9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов`язковість судового рішення. Крім того, у ст.129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ висловив у рішеннях по справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04; «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), заява № 107/1995/613/701) позицію про те, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.

Для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що невиконання рішень національних судів в Україні - системна проблема (зокрема, справа «Бурмич та інші проти України», заява № 46852/13).

Необхідність максимального забезпечення судом у кожній справі дотримання принципу обов`язковості судового рішення, зумовлено також тим, що невиконання рішень суду призводить до зниження довіри людей до судової влади, а також посилює переконання того, що вирішити спір (правову проблему), використовуючи звернення до суду, є неефективним.

Відповідно до ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

За змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.04.2020р. у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб`єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення.

Аналіз норми ст.382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами ст.372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:

рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;

існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;

існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилитися від цього обов`язку.

Із матеріалів справи, в тому числі поданої позивачем заяви про встановлення судового контролю, убачається, що рішення суду в справі № 300/2398/22 не виконано, що стверджується наступним.

Рішення суду в справі № 300/2398/22 набрало законної сили 09.05.2023р., його виконання розпочалося з 10.09.2025р., що підтверджується постановою від 10.09.2025р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 79065235 (а.с.59).

Станом на 16.10.2025р. рішення суду залишається не виконаним зі сторони боржника, що слідує із змісту постанови державного виконавця ВП № 79065235 від 16.10.2025р. про накладення штрафу (зворот а.с.65 - а.с.66).

Водночас, будь-яких доказів на підтвердження виконання рішення суду відповідачі не представили.

Висновки суду щодо невикористання ОСОБА_1 усіх можливих засобів для примусового виконання рішення суду, зокрема вчинення дій для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», суперечать нормі ч.4 ст.382 КАС України, відповідно до якої відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

Обставини виконання (невиконання) судового рішення не досліджувалися судом першої інстанції, належна оцінка їм не надавалася, незважаючи на доводи позивача, викладені у його заяві.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що після звернення позивача із заявою в порядку ст.382 КАС України суд першої інстанції не вжив заходів для її належного розгляду та встановлення всіх обставин по справі.

За змістом ч.1 ст.382 КАС України саме суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт.

Отже, вирішивши в окреслений спосіб заяву позивача, суд першої інстанції не забезпечив належного судового контролю за виконанням судового рішення, фактично самоусунувся від її належного та всебічного розгляду, проявивши надмірний формалізм.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013р. взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004р.) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005р., заява № 6318/03; п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004р., заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009року, заява № 40450/04; п.64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу ст.ст.3, 8, частин першої та другої ст.55, частин 1 та 2 ст.129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у ст.370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.29-1 Конституції України, а також ст.ст.14 та 370 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022р. у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021р. у справі № 611/26/17, від 07.02.2022р. у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023р. у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023р. у справі № 520/926/21.

Також як зазначено у пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права» (on the execution of administrative and judicial decisions in the field of administrative law), держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).

Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.

За таких умов суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, не дотримався норм процесуального права в частині забезпечення належного розгляду заяви в порядку ст.382 КАС України, що призвело до помилкового та поспішного висновку про відмову в задоволенні заяви.

Розгляд заяв в порядку ст.382 КАС України має наслідком виконання або невиконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, а тому такий розгляд підпадає під термін «провадження у справі».

За наслідками розгляду таких заяв суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою суто з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу в цілому.

Таким чином, системний аналіз указаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що апеляційний суд має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, прийнятої в порядку ст.382 КАС України, та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки спірна ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Також в розрізі приписів ст.382 КАС України виключно суд першої інстанції наділений повноваженнями, які вказані в ч.1 згаданої статті.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку ст.382 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

В порядку ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженню є відсутніми.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2026р. про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 300/2398/22 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 06.03.2026р.