Постанова від 05 березня 2026 р. у справі №140/6735/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/6735/25 пров. № А/857/40665/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. про визнання протиправною відмови в нарахуванні та виплаті грошової допомоги при призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Каленюк Ж.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 19.09.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

18.06.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

визнання протиправним та скасування рішення, оформлене листом Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Волинській обл. № 0300-0306-8/27305 від 25.04.2025р., щодо відмови виплатити грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 ;

зобов`язати відповідача ГУ ПФ України у Волинській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, зарахувавши періоди роботи з 17.10.1995р. по 20.12.1999р. на посадах методиста та вихователя-методиста у Комунальному закладі /КЗ/ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради» до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е»-«ж» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення»;

стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір (а.с.1-11).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.29 і на звороті).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною відмову ГУ ПФ України у Волинській обл., оформлену листом № 0300-0306-8/27305 від 25.04.2025р., щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано ГУ ПФ України у Волинській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши період роботи з 17.10.1995р. по 20.12.1999р. на посадах методиста, вихователя-методиста у КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради» до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е»-«ж» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення»; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Волинській обл. судові витрати в розмірі 1211 грн. 20 коп. (а.с.41-44).

Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Волинській обл., який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.47-52.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (30 років для жінок) роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Пенсії за вислугу років працівникам освіти призначаються відповідно до п.п.«е»-«ж» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» та Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. Постановою КМ України № 1436 від 36.09.2002р. були внесені зміни до роз.1 «Освіта», згідно з якими право на пенсію працівникам освіти визначається лише за Переліком, затвердженим цією постановою.

Відповідно до записів трудової книжки позивача з 17.10.1995р. по 20.12.1999р. вона працювала на посадах методиста та вихователя методиста у КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради».

Однак, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р., не передбачена посада методиста.

Оскільки, загальний стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е»-«ж» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» становить 28 років 04 місяці 29 днів, при необхідному 30 років, право на призначення грошової допомоги згідно із п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є відсутнім.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як з`ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Волинській обл. та з 10.08.2023р. отримує пенсію за віком, яка призначена відповідно до Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.18).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2024р. у справі № 140/3181/24, яке набрало законної сили 10.01.2025р., зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши періоди роботи з 30.08.2011р. по 10.08.2023р. на посадах завідувача відділенням, професора кафедри, в.о. декана факультету та декана факультету у Комунальному закладі вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е»-«ж» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення».

Листом № 0300-0306-8/27305 від 25.04.2025р. ГУ ПФ України у Волинській обл. повідомило ОСОБА_1 про виконання рішення суду від 19.06.2024р. у справі № 140/3181/24 у межах покладених зобов`язань та одночасно зазначило, що в ході повторного розгляду заяви з доданими до неї документами встановлено, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р., не передбачена посада методиста та період роботи з 17.10.1995р. по 20.12.1999р. у КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради» ОСОБА_1 не зараховано до спеціального стажу. Підсумований стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е»-«ж» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення», становить 28 років 04 місяці 29 днів, що є недостатнім для отримання грошової допомоги згідно із п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.17 і на звороті).

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо здійснення нарахування та виплати грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час роботи позивача на посаді методиста системи освіти згідно із Законом України № 1060-XII від 23.05.1991р. «Про освіту» включала, зокрема, дошкільне виховання (ст.ст.25, 28 Закону в редакції Закону № 100/96-ВР від 23.03.1996р., зі змінами).

Постановою КМ України № 963 від 14.06.2000р. затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким до посади педагогічних працівників віднесено посаду методиста.

Таким чином, у вказаному Переліку посада методиста віднесена до посад педагогічних працівників, а тому, на переконання суду, період роботи на такій підлягає зарахуванню до спеціального стажу у розумінні п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення», хоч така посада прямо не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. Водночас, посада вихователя-методиста, з якої позивач була звільнена 20.11.1999р., передбачена Переліком № 909.

При цьому суд врахував, що існування нечіткого нормативного регулювання спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Відтак, відмова ГУ ПФ України у Волинській обл. у зарахуванні періоду роботи з 17.10.1995р. по 20.12.1999р. на посадах методиста/вихователя-методиста у КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради» до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е»-«ж» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення», є протиправною.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Спірним питанням у розглядуваному випадку є право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Розглядувані відносини регулюються приписами Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /надалі – Закон № 1058-IV/ (в редакції, чинній на момент виникнення таких відносин).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 Закон № 1058-IV).

Відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються КМ України.

Відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /надалі – Закон № 1788-XIІ/ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1191 від 23.11.2011р. (надалі – Порядок № 1191).

Згідно п.2 Порядку № 1191 до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е» і «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. /Перелік № 909/.

Відповідно до п.5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (п.6 Порядку № 1911).

Згідно п.7 Порядку № 1911 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (30 років для чоловіків) роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Встановлено, що ОСОБА_1 вперше призначено пенсію за віком з 10.08.2023р.; до цього часу позивач не отримував будь-якого іншого виду пенсії, що не заперечується відповідачем.

Згідно книжки серії НОМЕР_1 від 28.08.1984р. позивач працювала на наступних посадах, зокрема:

16.10.1995р. призначена на посаду методиста у дошкільний заклад № 25 міста Луцька;

20.12.1999р. звільнена з посади вихователя-методиста цього дошкільного закладу (а.с.19-23).

Вказані обставини також підтверджено довідками № 20 від 31.01.2025р. та № 49 від 14.09.2023р., із змісту яких слідує, що у період з 16.10.1995р. по 19.12.1996р. позивач перебувала у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до трьох років та у період з 20.12.1996р. по 01.10 1998р. - у відпустці без збереження заробітної плати за часто хворіючою дитиною (а.с.24, 27).

Згідно з довідкою № 49 від 14.09.2023р. форма власності КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради» на час роботи ОСОБА_1 – комунальна; дошкільний заклад № 25 міста Луцька перейменовано на дошкільний навчальний заклад № 25 (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО № 657471 від 25.06.2003р.); дошкільний навчальний заклад № 25 перейменовано на КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради» (рішення Луцької міської ради № 48/91 від 26.07.2023р.).

За приписами ст.ст.28, 29 Закону України № 1060-XII від 23.05.1991р. «Про освіту» (надалі – Закон № 1060-XII, в редакції, чинній на час роботи позивача на спірних посадах) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту.

Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші (ст.34 Закону № 1060-XII в редакції Закону № 100/96-ВР).

Відповідно до ст.5 Закону України № 2628-III від 11.07.2001р. «Про дошкільну освіту» (налі - Закон № 2628-III, в редакції, чинній на час роботи позивача на спірних посадах) систему дошкільної освіти становлять: заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; наукові і методичні установи: органи управління освітою; освіта та виховання в сім`ї.

Статтею 12 Закону № 2628-III передбачено, що відповідно до потреб громадян України створюються такі заклади дошкільної освіти:

заклад дошкільної освіти (ясла) для дітей віком від одного до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

заклад дошкільної освіти (ясла-садок) для дітей віком від одного до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

заклад дошкільної освіти (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

заклад дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей з особливими освітніми потребами віком від двох до семи (восьми) років. Заклади дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні;

будинок дитини - заклад дошкільної освіти системи охорони здоров`я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з фізичними та (або) інтелектуальними порушеннями від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років;

заклад дошкільної освіти (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються за рахунок держави;

заклад дошкільної освіти (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають в родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;

заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від одного до шести (семи, восьми) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, інклюзивні, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров`я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку;

заклад дошкільної освіти (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома.

Учасниками освітнього процесу у сфері дошкільної освіти, зокрема є: педагогічні працівники: директори, заступники директора з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, асистенти вихователів, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи та інші спеціалісти (ст.27 Закону № 2628-III).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.60 Закону України № 2145-VIII від 05.09.2017р. «Про освіту» робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором. Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи.

Частиною першою ст.57 Закону № 2145-VIII установлено, що держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам пенсію за вислугу років.

Постановою КМ України № 963 від 14.06.2000р. затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким до посади педагогічних працівників віднесено посаду методиста.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент призначення пенсії позивач працювала в закладі комунальної форми власності на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону № 1788-ХІІ.

Також апеляційний суд враховує, що у примітці 3 до Переліку № 909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01.02.1992р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Відтак, робота на посадах методиста, вихователя-методиста зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46 Основного Закону).

Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18.06.2007р. № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999р. № 8-рп/99, від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 17.03.2004р. № 7-рп/2004).

Статтею 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст.46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що вчителі, викладачі всіх спеціальностей, інструктори та вчителі фізкультури, методисти навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.

Отже, посада педагогічного працівника, з врахуванням Переліку № 909 та Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників, затв. постановою КМ України № 963 від 14.06.2000р., поширюється і на посаду «методист».

Таким чином, пенсійний орган у спірному випадку не вжив належних заходів, не вчинив достатніх владно-управлінських дій з метою перевірки і надання правової оцінки наявності чи відсутності у позивача необхідно стажу, який дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, період роботи ОСОБА_1 у КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради» з 17.10.1995р. по 20.12.1999р. на посадах методиста, вихователя-методиста підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Звідси, судом першої інстанції правильно зобов`язано ГУ ПФ України у Волинській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши період роботи з 17.10.1995р. по 20.12.1999р. на посадах методиста, вихователя-методиста у КЗ «Луцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Луцької міської ради» до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е»-«ж» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення».

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ у Волинській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2025р.. в адміністративній справі № 140/6735/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 06.03.2026р.