Рішення від 09 лютого 2026 р. у справі №381/5136/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 381/5136/24

Провадження № 2/369/2364/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Іларіонові І.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Горбачова О.О. ,

представника відповідача ОСОБА_9.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №381/5136/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної негативної інформації, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Горбачов Олег Олександрович звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із вищевказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 жовтня 2024 року відповідачем ОСОБА_3 на власному каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4» відеохостингу «YouTube» в мережі Інтернет, було поширено відеоролик за участі відповідача під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 в якому відповідач поширив негативну та недостовірну інформацію про причетність позивача ОСОБА_1 до вчинення низки кримінальних правопорушень, зокрема підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та майнових злочинів (вимагання, шахрайство тощо) проти власника Футбольного клубу «ІНФОРМАЦІЯ_6» ОСОБА_4 .

Поширення відповідачем інформації про позивача здійснене у фразах відповідача:

58:30: «ІНФОРМАЦІЯ_7.»

59:42: «ІНФОРМАЦІЯ_7»

Представник позивача наголошує, що вказана вище недостовірна та негативна інформація про позивача була розповсюджена відповідачем у мережі Інтернет, до якої має доступ численна кількість глядачів, а тому була поширена невизначеній кількості осіб для їх загального ознайомлення.

Зокрема, в результаті поширення вищенаведеної інформації, вона стала публічно доступною для всіх користувачів та відвідувачів відеохостингу «YouTube», включаючи користувачів каналу відповідача «ІНФОРМАЦІЯ_4» на відеохостингу «YouTube», а тому отримали автоматичне персональне сповіщення про публікацію відповідачем відеоролику з інформацією про позивача, крім того інших користувачів Інтернет-мережі без будь-яких обмежень у доступі, що в свою чергу спричинило приниження честі, гідності позивача.

Крім того, представник позивача звертає увагу на те, що у фразах відповідача у відеоролику, опублікованому на відеохостингу «YouTube» від 04 жовтня 2024 року, міститься чітка недвозначна вказівка на те, що позивач нібито є номінальним власником юридичної особи ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФЕНОМЕНОН СПОРТС МЕНЕДЖМЕНТ», тобто подав при реєстрації юридичної особи недостовірні відомості про себе як власника даної юридичної особи, діючи за вказівкою та/або в інтересах третіх осіб.

Також з поширеної персонально відповідачем інформації про позивача вбачається, що нібито позивач увійшов в довіру до Президента ФК «ІНФОРМАЦІЯ_6» ОСОБА_4 та шляхом обману чи зловживання довірою вчиняє щодо нього та/або футбольного клубу шахрайські дії з метою заволодіння коштами.

На думку представника позивача, така інформацію є негативною по відношенню до позивача та повністю недостовірною, а відтак, такою, що підлягає негайному спростуванню, у зв`язку із чим, сторона позивача звертається до суду та просить:

1. Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію про причетність ОСОБА_1 до вчинення низки злочинів, зокрема підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та майнових злочинів (вимагання, шахрайство тощо) проти власника Футбольного клубу «ІНФОРМАЦІЯ_6» ОСОБА_4 , поширену:

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_4 » y відеохостингу «YouTube» в мережі Інтернет у відеоролику під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 в наступних фразах:

58:30: «ІНФОРМАЦІЯ_9»

59:42: «ІНФОРМАЦІЯ_9.»

2. Зобов`язати ОСОБА_3 протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4» у відеохостингу «YouTube» в мережі Інтернет, шляхом розміщення на цьому ж каналі вступної та резолютивної частини рішення суду в цій справі під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_10».

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму понесених позивачем судових витрат.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року справу було передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

06 березня 2025 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Волошиної Наталії Леонідівни надійшов відзив на позовну заяву. Так, щодо першої фрази відповідача, на яку посилається позивач, представник відповідача зазначає, вказане висловлювання відповідача є виключно оціночними судженнями та суб`єктивною оцінкою відносин ТОВ «Феноменон Спортс Менеджмент» з іншими учасниками відносин у сфері проведення спортивних змагань і не містить жодних фактичних даних, а тому не підлягає спростуванню та не може притягатися до відповідальності особа, яка їх висловила. В той же час, як і у випадку з першим висловлюванням, у другій фразі відповідача немає жодних фактичних тверджень, проте міститься його суб`єктивна думка, побудована на наявній в нього публічній інформації. Відповідач впродовж всієї частини розмови, яка стосується Позивача, неодноразово вживає слова, які свідчать виключно про вираження власної думки та формування оціночного судження. Жодного конкретного факту, посилання чи зазначення джерела інформації не було зазначено Відповідачем, що свідчить про висловлення особистої думки, яка сформована на власному сприйняті інформації. На підставі викладеного, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

17 червня 2025 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Горбачова Олега Олександровича надійшла відповідь на відзив. Щодо першого висловлювання, представник позивача зазначає, що поширення відповідачем інформації про те, що на ОСОБА_1 «записали ОСОБА_7 » заперечує самостійність позивача у його підприємницькій діяльності, відповідно є негативною та порушує його немайнові права та ділову репутацію, створює у пересічного споживача контенту відповідача уявлення про ОСОБА_1 як особу, яка не є самостійною у здійсненні підприємницької діяльності, а діє в інтересах певних третіх осіб. Щодо другого висловлювання наголошує, що воно однозначно сприймається саме як звинувачення позивача в тому, що він увійшов в довіру до Президента ФК «ІНФОРМАЦІЯ_6» ОСОБА_4 та шляхом обману чи зловживання довірою вчиняє щодо нього та/або футбольного клубу шахрайські дії з метою заволодіння коштами, а не в будь-якому іншому значенні. Між тим, вживання терміну «розводить на гроші» у контексті заголовка («ІНФОРМАЦІЯ_1») та зального контексту відео формує вочевидь негативне враження про позивача як особи, яка може бути причетною до майнових злочинів та шахрайських дій по відношенню до президента ФК «ІНФОРМАЦІЯ_6». Відповідно, на думку представника позивача, немайнові права позивача підлягають судовому захисту, оскільки відповідач публічно поширив негативну та недостовірну інформацію про позивача, яка порушує честь, гідність та ділову репутацію останнього. На підставі викладеного, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

24 червня 2025 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Волошиної Наталії Леонідівни надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що позивач не намагається спростувати висловлювання Відповідача в тому вигляді, в якому вони були здійснені, а спростовує той зміст висловлювань, який сам Позивач надав висловлюванням з власного їх розуміння, у зв`язку із чим позовні вимоги Позивача задоволенню не підлягають.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позовної заяви та просили задовольнити у повному обсязі з урахуванням поданих суду доказів.

У судовому засіданні представник відповідача просив врахувати усі надані стороною відповідача пояснення та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом з матеріалів справи встановлено, що 04 жовтня 2024 року відповідачем ОСОБА_3 на власному каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4» відеохостингу «YouTube» в мережі Інтернет, було поширено відеоролик за участі відповідача під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8».

У вказаному відео відповідач висловив наступну інформацію:

58:30 хв.: «ІНФОРМАЦІЯ_11.»

59:42 хв.: «ІНФОРМАЦІЯ_11.»

На думку позивача, вказаними висловлюваннями відповідач поширив негативну та недостовірну інформацію про причетність позивача ОСОБА_1 до вчинення низки кримінальних правопорушень, зокрема підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та майнових злочинів (вимагання, шахрайство тощо) проти власника Футбольного клубу «ІНФОРМАЦІЯ_6» ОСОБА_4. Вказана інформація була розповсюджена відповідачем у мережі Інтернет, до якої має доступ численна кількість глядачів, а тому була поширена невизначеній кількості осіб для їх загального ознайомлення, що у свою чергу, як зазначає позивач, спричинило приниження його честі та гідності.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами 1, 4, 6 та 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Зазначене узгоджується із роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (пункти 1, 4, 15, 18, 19 цієї постанови).

Подібні за змістом правові висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19 (пункт 6.26), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52гс21 (пункт 6.18), та Верховним Судом у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц та багатьох інших.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

У даному конкретному випадку, аналізуючи вирази, які позивач просить визнати недостовірною інформацією та такою, що принижує його честь та гідність, суд, враховуючи положення зазначених вище актів законодавства, приходить до висновку, що висловлені відповідачем вирази є оціночними судженнями, які містять суб`єктивну думку відносно певних подій, що описуються у відео, а виокремлення із загального тексту вказаних позивачем висловів призводить до викривлення думки відповідача та є втручанням у його право на свободу вираження поглядів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

А відтак, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що інформація та висловлювання відповідача, які були озвучені у відео на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4» відеохостингу «YouTube» в мережі Інтернет відносно позивача носять характер оціночних суджень, що виключає можливість доведення їх правдивості.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 76, 80, 81, 141, 258-259, 263-265, 350, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної негативної інформації, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 27 лютого 2026 року.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА