Постанова від 05 березня 2026 р. у справі №520/9871/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 р. Справа № 520/9871/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.12.24 по справі № 520/9871/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі по тексту ГУ НП в Харківській області, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними бездіяльність ГУ НП в Харківській області щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень грудень 2020 року, березень грудень 2021 року, за січень грудень 2022, а також за січень - липень 2023 року та індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017;

- зобов`язати ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень грудень 2020 року, березень грудень 2021 року, за січень - грудень 2022, а також за січень - липень 2023 року та індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 по справі № 520/9871/24 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з”ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 по справі № 520/9871/24 та винести нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок щодо пропущення позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, обґрунтований посиланням на норми ч.2 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022, якими такий строк обмежено трьома місяцями. Наголосив, що спірні правовідносини стосуються періоду (з 07.11.2015 по 31.10.2017), коли редакція вказаної норми не передбачала обмеження працівника будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, відтак позивач не може вважатися таким, що пропустив строк звернення до суду з вказаними вимогами.

Вказує, що відповідно до інформації, що міститься в листі ГУ НП в Харківській області від 15.08.2024 грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 не індексувалось, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період.

Також зазначив, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки обставинам того, що позивач відповідно до покладених на нього обов`язків в періоди з вересень-грудень 2020 року, березень-грудень 2021 року, січень-грудень 2022, січень - липень 2023 року займав посади, на яких виконував правоохоронні функції, зокрема забезпечував правопорядок і публічну безпеку, а також безпеку громадян та внаслідок виконання своїх обов`язків мав безпосередній контакт з населенням та окремими громадянами, у тому числі потенційно інфікованими, тобто виконував посадові обов`язки за виконання яких нормативно-правовими актами встановлюється відповідна доплата у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Погодився з висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.

З приводу позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу доплати за службу в особливих умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень - грудень 2020 року, березень -грудень 2021 року, за січень - грудень 2022, а також за січень - липень 2023 року, відповідач вказує, що в період з березня 2020 року по грудень 2020 року та з лютого 2021 року по квітень 2021 року ОСОБА_1 виконував обов`язки з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби. В інші періоди, ОСОБА_1 виконував свої функціональні обов`язки. Додаткові обов`язки щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на нього не покладались.

Таким чином, вважає, що позивач в січні 2021 року та в період з травня 2021 року по 30.11.2021 року та з лютого 2022 по липень 2023 року не відповідав критеріям, визначеним пунктом 3 розділу ІІ Порядку затвердженого наказом ГУНП в Харківській області від 12.11.2020 № 2165 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, яким мають відповідати поліцейські, які включаються до персонального переліку поліцейських, яким установлюється доплата (якщо так, то яким) та не виконував обов`язки з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, внаслідок виконання яких мав безпосередній контакт з населенням.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі – КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, в період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2024 року проходив службу в Національній поліції України та у відповідності до Наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 31 січня 2024 року № 49о/с «По особовому складу» звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням.

Як стверджує ОСОБА_1 за вересень- грудень 2020 року, березень-грудень 2021 року, за січень-грудень 2022, а також січень - липень 2023 року йому не нараховувалась і не виплачувалась додаткова доплата за службу в особливих умовах, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно

Також, відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення позивача у період з 07.11.2015 по 31.10.2017.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.08.2024 по справі № 580/9690/23, за якою строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, дійшов висновку про пропуск позивачем, встановленого законодавством строку звернення до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Харківській області щодо нарахування та виплати позивачу доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень - грудень 2020 року, березень - грудень 2021 року, за січень - грудень 2022, а також за січень - липень 2023 року, суд першої інстанції зазначив, що згідно з наданими відповідачем довідками, додаткові обов`язки щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на ОСОБА_1 не покладались.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (службі в поліції), до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (службі в поліції), до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статі 233 Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції, що діяла до 19.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, у тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.

Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме, у постановах від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 01 грудня 2019 року (справа №823/726/16), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20).

Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

У вказаній постанові Судова палата, дійшла таких висновків:

«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп та від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Отже, з огляду на наведені вище правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX може поширюватися лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Такий підхід щодо вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX, викладено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, його право на звернення до суду з цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, не обмежене будь-яким строком.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки на час здійснення спірних виплат (індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.04.2025 по справі № 380/29113/23, який підлягає застосуванню у цій справі, так як відповідна судова практика є релевантною до спірних правовідносин.

Стосовно правомірності дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017, колегією суддів встановлено наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом №580-VIII.

Відповідно до статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 4 частини 10 статті 62 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ).

У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації Закону № 1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, який, відповідно до пункту 1 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі - з 01.01.2016 - 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У відповідності до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01.12.2015 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 року № 141 внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: "виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік".

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.

Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №638/9697/17, від 30.09.2019 року у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 року у справі №522/11257/16-а, від 29.04.2020 року у справі №240/10130/19, від 16.09.2020 року у справі № 815/2590/18.

Таким чином, заробітна плата (грошове забезпечення) підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов`язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року у справі №610/1175/17.

Колегія суддів звертає увагу, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи із служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин. При цьому, обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 420/19450/21.

В листі ГУ НП в Харківські області від 02.04.2024 № 49аз/119/05/29-2024 (відповіді на адвокатський запит) (а.с. 20-23) вказано, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 у відповідності до законодавства не підлягало індексації.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що передбачена Законом № 1282-ХІІ індексація є складовою грошового забезпечення поліцейського, який на момент проходження служби перебував на грошовому забезпеченні у відповідача, колегія суддів вважає, що останній зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Невиконання відповідачем такого обов`язку свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що була висловлена у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, що свідчить про допущення відповідачем в цій частині протиправної бездіяльності.

Крім того, частиною 5 статті 94 Закону № 580-VIII (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин), визначено що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону, відтак доводи відповідача про те, що фінансування та виплата індексації грошового забезпечення поліцейських ГУНП в Харківській області проводиться лише з 01.11.2017, після набрання чинності Постановою № 782, якою внесено зміни до пункту 2 Порядку №1078 та доповнено абзац п`ятий такою категорією як поліцейські, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку, право позивача на індексацію грошового забезпечення передбачено статтею 94 Закону № 580-VIII, тобто нормативно-правовим актом, що має вищу юридичну силу.

З приводу позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Харківській області щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень - грудень 2020 року, березень - грудень 2021 року, за січень - грудень 2022, а також за січень - липень 2023 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19)», з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова КМУ №211), якою встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 342 «Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 342) встановлено, що обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не застосовується для таких категорій посад, зокрема: військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, працівники, службові і посадові особи, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; працівники, службові і посадові особи, військовослужбовці, особи рядового та начальницького складу, поліцейські, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; медичні та інші працівники закладів охорони здоров`я, які безпосередньо зайняті на роботах з надання медичних послуг хворим на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2; працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які б підтверджується доданими до клопотання доказами відправки.

Згідно із п. 2 Постанови № 342, визначення переліку посад (професій) працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, з урахуванням специфіки їх участі у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику, органом державної влади, іншим державним органом.

Відповідно до п. 3 Постанови № 372, персональний перелік працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, визначається керівником (керівником державної служби) відповідної установи, організації, органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування.

Так, наказом ГУ НП в Харківській області від 12.11.2020 № 2165 затверджено Порядок № 2165.

Порядок №2165 розроблено з метою:

- матеріального стимулювання несення служби поліцейськими окремих категорій, які прямо і безпосередньо виконують функції протидії поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-І9, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та при виконанні цих обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, що підвищує ризик їх захворювання;

- усвідомлення керівників підрозділів ГУ НП в Харківській обл. їх персональної відповідальності за об`єктивне визначення переліку поліцейських підпорядкованого підрозділу, які виконували функції протидії поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, та при виконанні цих обов`язків мали безпосередній контакт з населенням;

- цільового використання бюджетних коштів, виділених на виплату доплати до грошового забезпечення поліцейських відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375.

Відповідно до п. 1 Постанови № 375, на період дії карантину, встановленого Постановою № 211, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, в тому числі поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 2165 визначені критерії, яким мають відповідати поліцейські, які включаються до персонального переліку поліцейських для встановлення доплати, зокрема:

1) несли службу в період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни, та у безпосередньому контакті з населенням виконували відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 (далі постанова 641) одну або декілька з наступних функцій:

- здійснення поточного контролю за перебуванням особи в місці самоізоляції шляхом проведення перевірки фактичного перебування осіб за зазначеними ними адресами самоізоляції (відвідування на дому) (згідно з пунктом 28 постанови 641);

- виконання поточного контролю дотримання карантинних обмежень на вулицях, у парках, інших громадських місцях, проведення вибіркової перевірки документів, що посвідчують особу (згідно з пунктом 31 постанови 641);

- здійснення заходів контролю виконання протиепідемічних вимог під час здійснення пасажирських перевезень (згідно з пунктом 46-4 постанови 641);

2) здійснювали в безпосередньому контакті з населенням: протиепідемічні заходи, покладені на поліцію протоколами засідань державних чи регіональних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, відповідно до «зеленого», «жовтого» - «помаранчевого» та «червоного» рівнів епідемічних загроз, зокрема:

- заходи контролю за дотриманням маскового режиму при посадці у громадський транспорт (автобус, тролейбус, трамвай) на зупинках, які постійно мають значні навантаження та найбільш завантажених кінцевих зупинках(у пікові години);

- проведення рейдів щодо недопущення роботи нічних розважальних закладів відповідно до діючого протиепідемічного законодавства;

- контроль за недопущенням порушень протиепідемічного законодавства та обмежень керівниками (власниками) приватних навчальних закладів області (якщо такі обмеження встановлено рішеннями державної чи регіональної комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій).

3) здійснювали: в безпосередньому контакті з населенням заходи щодо забезпечення правопорядку і безпеки громадян згідно з пунктом 1 Постанови 375:

- поліцейські, які залучаються до підтримання публічного порядку та додержання вимог протиепідемічного законодавства під час проведення масових заходів (збори, мітинги, походи, демонстрації, пікети, публічні релігійні заходи: святкові та пам`ятні заходи, організовані органами державної влади та місцевого самоврядування; заходи, організовані іноземними дипломатичними установами в Україні; офіційні спортивні змагання, масові спортивні та культурно-видовищні заходи, візити осіб, щодо яких здійснюється державна охорона, вибори до органів влади та місцевого самоврядування);

- поліцейські, які несуть службу на стаціонарних постах та в складі мобільних груп із забезпечення карантинних заходів, розташованих на кордонах території обслуговування з іншими областями країни.

4) здійснювали в безпосередньому контакті з населенням заходи щодо забезпечення захисту прав дітей згідно з п. 1 постанови 375, ст. 5 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України, затвердженої наказом МВС від 19.12.2017 № 1044:

- проведення за місцем проживання чи навчання бесід з питань індивідуальної профілактики з дітьми, які перебувають на профілактичному обліку, складання відповідного рапорту (акту);

- заходи за заявою про безвісне зникнення дитини (опитування родичів, друзів, вчителів, однокласників, оточення, подомовий обхід), отримання пояснень від опитаних;

- за повідомленнями медичних, освітніх закладів, соціальних служб відвідування дитини за місцем проживання з питань запобігання домашньому насильству, жорстокому поводженню з дітьми, збір медичних документів для підтвердження фактів, отримання пояснень опитаних осіб, складання рапорту, адміністративного протоколу;

- рейди у метрополітені, на ринках, місцях скупчення дітей з метою запобігання дитячій бездоглядності; здійснення заходів поліцейського піклування щодо дітей (з поміщення до лікарні чи дитячого закладу, складання рапорту, протоколу поліцейського піклування;

- відвідування за повідомленням органу освіти дитини за місцем проживання з метою залучення дитини до навчання та захисту права дитини на здобуття освіти, складання рапорту та повідомлення до органу освіти;

- рейди з перевірки дотриманням суб`єктами підприємницької діяльності вимог законодавства щодо заборони продажу неповнолітнім особам алкогольних, слабоалкогольних напоїв і тютюнових виробів - та складання рапорту, адміністративного протоколу;

- рейди з перевірки дотримання обмежень перебування дітей у нічний час у закладах, у яких проводиться діяльність у сфері розваг, та закладах громадського харчування, складання рапорту, адміністративного протоколу;

- проведення рейдів та виявлення фактів уживання дітьми алкоголю, складання адміністративних протоколів;

- відвідування за повідомленням соціальної служби проблемних сімей, складання рапорту та адміністративних протоколів за фактами невиконання батьківських обов`язків;

- рейди з відвідування дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах, за місцем їх проживання разом із службою у справах дітей для з`ясування умов проживання, складання акту;

- бесіди з дітьми та їх батьками (законними представниками) під час провадження в справі про адміністративне правопорушення, учинене дитиною; складання адміністративного протоколу;

- заходи за участю дітей (за окремими планами, вказівками НГІУ); проведення, за запитами навчальних заходів, бесід з дітьми, схильними до вчинення правопорушень, за місцем проживання, навчання або роботи (складання рапорту, відібранім пояснень, підготовка відповіді до навчального закладу);

- відвідування дитини за місцем проживання для з`ясування умов проживання, а також чинників, які можуть негативно впливати на неї, бесіди з батьками дитини, її законними представниками, членами сім`ї з метою усунення причин ї умов, які спонукали до вчинення дитиною адміністративного чи кримінального правопорушення, та складання рапорту.

За приписами п. 2, 5 Постанови № 375 встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.

Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.

Доплати, визначені п. 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

З аналізу наведених норм слідує, що підставою для отримання доплати за Постановою № 375 є наявність одночасно таких умов: 1) особа є поліцейським; 2) у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, безпосередньо виконувала функції щодо забезпечення життєдіяльності населення, правопорядку і безпеки громадян; 3) включена до персонального переліку поліцейських для встановлення доплати за критерієм, встановленим пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 2165.

Так, з наявного в матеріалах справи листа начальника ВП № 1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області від 03.05.2024 № 5125вс/119-73/01-2024 (а.с. 72-зворот) вбачається, що ОСОБА_1 в період з березня 2020 року по грудень 2020 року та з лютого 2021 року по квітень 2021 року відповідав критеріям, визначеними постановою КМУ від 29.04.2020 № 375 «Деякі питання оплати праці грошового забезпечення окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину установленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, так як останній перебував на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції та обслуговував територію Валківської ТГ. тому мав прямий контакт з населенням.

Вказано, що ОСОБА_1 в період з березня 2020 року по грудень 2020 року та з лютого 2021 року по квітень 2021 року виконував обов`язки з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, а саме під час несення служби в складі групи реагування патрульної поліції виконував функції із забезпечення контролю щодо заборони роботи після 22 та до 07 години суб`єктів господарювання з надання послуг громадського харчування відповідно до пункту 11, підпункту 3 постанови КМУ від 22.07.2020 № 641 (зі змінами), проводив перевірки закладів харчування, здійснював заходи контролю виконання протиепідемічних вимог під час здійснення пасажирських перевезень. Заходи здійснювалися на Автостанції та на зупинках громадського транспорту м. Валки, смт. Ков`яги Харківської області. Також, здійснював контроль за дотриманням перевезень пасажирів у кількості сидячих місць в автобусах, контроль за дотриманням маскового режиму та попередження перевізника щодо відповідальності за забезпечення водіями засобами індивідуального захисту.

Наведені у вказаному листі відомості підтверджуються змістом наявних в матеріалах справи копій песонального переліку поліцейських для встановлення додаткової доплати на період дії карнатину, установленого Кабінетом Міінстрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни поліцейським, які забезпечують правопорядок і безпеку громадян та внаслідок виконання своїх обов”язків мають безпосередній контакт з населенням пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах та таблиць формування даних для встановлення вказаної доплати (а.с. 73-76 зворот), відповідно до яких старший лейтенант ОСОБА_1 в вересні-грудні 2020 року, з 1 по 17 лютого 2021 року, з 18 по 28 лютого 2021 року, в березні-квітні 2021 року під час виконання своїх службових обов”язків забезпечував правопорядок і безпеку громадян, внаслідок чого мав безпосередній контакт з населенням.

Крім того, відповідно до рапорту заступника начальника відділення поліції № 1 Харківського РУП ГУНП в Харківській області, направленого начальнику ВПЗ ГУНП в Харківській області супровідним листом № 1005/119-64/2-02-2024 від 03.05.2024 (а.с. 68-69) ОСОБА_1 в період з 01.12.2021 по 31.01.2022 відповідав критеріям, визначеним пунктом з розділу 2 Порядку затвердженого наказом ГУНП в Харківській області від 12.11.2020 № 2165 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни», яким мають відповідати поліцейські, які включаються до персонального переліку поліцейських, яким установлюється доплата.

Вказано, що ОСОБА_1 період з 01.12.2021 по 31.01.2022 виконував обов`язки метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами послугами зв`язку транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) внаслідок виконання яких мав безпосередній контакт з населенням.

Вказані відомості підтверджуються наданими відповідачем до матеріалів справи копіями таблиць формування даних для встановлення додаткової доплати на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни поліцейським, які забезпечують правопорядок і безпеку громадян та внаслідок виконання своїх обов”язків мають безпосередній контакт з населенням пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах за грудень 2020 року та січень 2021 року.

Таким чином, з наведеного слідує, що в періоди з березня по грудень 2020 року, в лютому- квітні, грудні 2021 та січні 2022 року позивач залучався до проведення заходів із життєзабезпечення населення, правопорядку і безпеки громадян у період дії карантину, а виконання ним посадових обов`язків було пов`язано із безпосереднім контактом з населенням (громадянами), що підтверджується самим відповідачем, як у відзиві на позов, так і у відзиві на апеляційну скаргу.

Разом з цим, як стверджує позивач, так як встановлено колегією суддів із наявних в матеріалах справи копій довідок про доходи (а.с. 25-27) та розрахункових листів ОСОБА_1 (а.с. 35-41), позивачу не було виплачену спірну доплату за службу в особливих умовах за вересень грудень 2020 року, березень, квітень, грудень 2021 року та січень 2022 року.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що позивач мав право на встановлення та виплату йому доплати за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину за період вересень-грудень 2020 року, березень, квітень, грудень 2021 року та січень 2022 року.

В той же час, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для нарахування та виплати позивачу спірної доплати за періоди з травня по листопад 2021 року та з лютого 2022 року по липень 2023, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів залучення позивача у вказаний періоди до проведення заходів із життєзабезпечення населення, правопорядку і безпеки громадян у період дії карантину, виконання ним посадових обов`язків, пов`язаних із безпосереднім контактом з населенням, що зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 у розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень-грудень 2020 року, березень, квітень, грудень 2021 року та січень 2022 року та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 у розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень-грудень 2020 року, березень, квітень, грудень 2021 року та січень 2022 року.

Посилання апелянта на наявність права на додаткову грошову винагороду за особливі умови служби (в період карантину) в зв`язку з проходження публічної служби в підрозділі превентивної діяльності територіальних підрозділів поліції ГУ НП в Харківській області та розповсюдження на нього загальних обов`язків визначених Законом №580-VIII , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказана доплата повинна здійснюватися не всім поліцейським, а лише тим, які внаслідок безпосереднього виконання функції щодо забезпечення життєдіяльності населення, правопорядку і безпеки громадян, мають з населенням безпосередній контакт.

Колегія суддів зауважує, що зайняття посади, яка передбачає потенційний контакт із населенням, недостатньо для підтвердження безпосереднього здійснення апелянтом заходів із забезпечення життєдіяльності населення, а тому посилання апелянта на виконання ним обов`язків за займаною посадою та отримання грошового забезпечення не є підтвердженням відповідності критеріям приналежності до поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, та відповідно не надає права на виплату додаткової доплати за особливості несення служби (в період карантину).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції, внаслідок неповного з`ясування обставин у справі, порушення норм процесуального права, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 по справі № 520/9871/24 слід скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року по справі № 520/9871/24 - скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 .

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 у розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень-грудень 2020 року, березень, квітень, грудень 2021 року та січень 2022 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову доплату за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 у розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за вересень-грудень 2020 року, березень, квітень, грудень 2021 року та січень 2022 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін