Рішення від 05 березня 2026 р. у справі №620/4027/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/4027/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 16 062,77 грн під час фактичного невиконання обов`язків військової служби в Військовій частині НОМЕР_2 , в період з 04.03.2024 по 09.03.2024 та з 14.04.2024 по 19.04.2024, на користь Військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 04.03.2024 по 09.03.2024 та з 14.04.2024 по 19.04.2024, в зв`язку з невчасним прибуттям з відрядження до пункту постійної дислокації Військової частини НОМЕР_2 , солдатом ОСОБА_1 було безпідставно отримано грошове забезпечення, що стало наслідком спричинення шкоди державі у вигляді переплати грошового забезпечення в сумі 20285,25 грн.

Суд ухвалою від 23.06.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановив відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав. Про розгляд справи повідомлявся шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті Чернігівського окружного адміністративного суду у складі веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Громадянам" за посиланням "Оголошення про виклик до суду" та на головній сторінці веб-сайту 23.06.2025.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Військовою частиною НОМЕР_2 проведено службове розслідування за фактом відсутності на військовий службі без поважних причин стрільця-снайпера резервної роти вказаної військової частини солдата ОСОБА_1 , за результатами якого видано наказ №1204/Н од від 08.06.2024.

Відповідно до Наказу №1204/Н факт відсутності на військовий службі, у період з 04.03.2024 по 09.03.2024 та з 14.04.2024 по 19.04.2024, в зв`язку з невчасним прибуттям з відрядження до пункту постійної дислокації Військової частини НОМЕР_2 , солдатом ОСОБА_1 було підтверджено, разом з отриманням останнім грошового забезпечення в повному обсязі за час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби, а також спричинення шкоди державі у вигляді переплати грошового забезпечення в сумі 20285,25 грн.

Згідно з наказом Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 25.05.2024 №76-РС солдата ОСОБА_1 призначено майстром ремонтної майстерні оптико-електронних засобів ремонтно-відновлювального батальйону Військової частини НОМЕР_1 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2024 №157 солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини Військової частини НОМЕР_1 .

У зв`язку з неприйняттям рішення щодо притягнення до матеріальної відповідальності особи до моменту її переведення до іншого місця служби, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 «Про притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 » від 13.06.2024 №149 ОСОБА_1 було притягнення до матеріальної відповідальності.

Окрім того, відповідно до наказу №149 в книзі грошових стягнень і нарахувань Військової частини НОМЕР_1 була облікована передплата у розмірі 20285,25 грн, яка з солдата ОСОБА_1 утримувалась у розмірі 20% від щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також додаткової винагороди в період дії воєнного стану.

Протягом строку проходження служби солдатом ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 з нього було стягнуто 4222,48 грн, в зв`язку з чим залишок заборгованості складає 16062,77 грн.

В подальшому, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2024 №211 солдату ОСОБА_1 , в зв`язку з неповерненням у Військову частину НОМЕР_1 , призупинені виплати грошового забезпечення та останній знятий зі всіх видів забезпечення з 22 липня 2024 року.

24.01.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 на адресу солдата ОСОБА_1 надіслано лист за вих. №1714/374 з пропозицією досудового врегулювання спору, а саме повернення безпідставно набутих коштів в сумі 16062,77 грн, який отримано 18.02.2025.

Станом на момент звернення позивача до суду жодної відповіді від відповідача не надходило.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Проходження військової служби в Збройних Силах України врегульовано Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Законом України від 29.04.2016 №232 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та деяких інших осіб», наказом Міністерства оборони України від 03.10.2019 №160 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» визначено підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ним службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов`язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

Пунктами четвертим та п`ятим частини першої статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX) матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Статтею 3 Закону №160-ІХ установлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначенихстаттею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Положеннями статті 6 Закону №160-ІХ установлено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинамитретьою,четвертоютап`ятоюцієї статті тачастиною першоюстатті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Частиною 2 статті 10 Закону №160-IX передбачено, що особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Частиною 1 статті 11 Закону №160-IX встановлено, що уразі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Відповідно до статті 12 Закону №160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв`язку з неналежним виконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, частина 1статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Порядок №260) грошове забезпечення, крім іншого, не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

У рамках судового розгляду судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти в розмірі 16 062,77 грн є грошовим забезпеченням відповідача.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач обов`язки військової служби в Військовій частині НОМЕР_2 у період з 04.03.2024 по 09.03.2024 та з 14.04.2024 по 19.04.2024 не виконував, а тому суд погоджується з твердження позивача, що нарахування у вказаний період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку відповідача, що є підставою для їх повернення.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі №533/934/15-ц, від 20.06.2018 у справі №815/5027/15, від 03.10.2018 у справі №755/2258/17, виходячи з таких міркувань.

У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Відповідач на час завдання позивачу шкоди проходив публічну службу та мав статус військовослужбовця. Позов пред`явлено військовою частиною до фізичної особи про стягнення матеріальної шкоди завданої ним під час проходження військової служби, а саме внаслідок невиконання відповідачем обов`язків військової служби.

Викладене свідчить про те, що між сторонами по справі виник спір з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 16 062,77 грн під час фактичного невиконання обов`язків військової служби.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції

Позивач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ).

Повне рішення суду складено 06.03.2026.

Суддя Л.О. Житняк