Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №285/2465/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/2465/25

провадження у справі № 2/0285/149/26

25 лютого 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Васильчук Л. Й.,

за участю секретаря судового засідання Букши О. В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_3 ,

третя особа: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Брониківської сільської ради

про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 09.05.2025 звернувся до суду із позовом в якому просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та стягувати із відповідачки на його користь аліменти на утримання дітей у розмірі по 2000 грн щомісячно на кожну дитину і до досягнення ними повноліття.

Вимоги обґрунтовано тим, що з відповідачкою ОСОБА_3 проживав разом спільною родиною в АДРЕСА_1 , в період з 2018 по 2024 роки. Під час спільного проживання, як подружжя, без реєстрації шлюбу, у них народилось двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З вересня 2024 року ОСОБА_3 фактично з родиною не проживає. Крім того, за вказаною адресою, разом із відповідачкою були зареєстровані та проживали її двоє неповнолітніх дітей від попередніх відносин, які також з вересня 2024 року не проживають у вказаному будинку. Зазначає, що він самостійно виховує двох неповнолітніх дітей, з відповідачкою будь-які відносини та спілкування припинено, остання не виходить на зв`язок, спроби її знайти не дали жодного результату. По попередній інформації ОСОБА_3 виїхала до Німеччини. З моменту виїзду жодного разу не зв`язувалась зі своїми дітьми та цивільним чоловіком, крім того, забрала картки, на які отримує соціальну допомогу, тому всі матеріальні витрати покладено виключно на батька дітей. Відповідачка свідомо нехтує своїми обов`язками: за місцем проживання дітей не з`являється, їх життям не цікавиться, не спілкується з ними, не опікується, проявляє байдужість до стану їх здоров`я, фізичного та духовного розвитку, не створює умов для отримання ними освіти, матеріальну допомогу також не надає.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити та не заперечили проти винесення заочного рішення.

Відповідачка в судове засідання повторно не прибула, причини неявки не повідомила, своїм правом на подачу відзиву не скористалась. Також до суду не надходили від відповідачки заяви чи клопотання щодо розгляду справи. З урахуванням положень ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представник органу опіки та піклування у судове засідання не прибула, у заяві до суду просила розгляд справи провести у її відсутності, проти заявлених вимог не заперечила.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що проживає по сусідству з позивачем. Відповідач ОСОБА_3 до вересня 2024 року проживала разом із позивачем однією сім`єю. Відповідач мала двоє дітей від попередніх шлюбів та двоє дітей народилось під час спільного її проживання з позивачем. ОСОБА_3 забрала двоє своїх дітей від попередніх шлюбів та більше не проживає з позивачем. Вихованням та утриманням дітей займається позивач. Вона особисто говорила з відповідачкою ОСОБА_3 по телефону та запитувала де вона знаходиться та чому залишила дітей на що остання повідомляла, що лікується, а в подальшому на її телефоні дзвінки не відповідала. З вересня 2024 року по даний час відповідачка не приїздила та не проживала за місцем проживання позивача та їх двох спільних дітей.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що проживає по сусідству з позивачем. Відповідач ОСОБА_3 з вересня 2024 року не проживає разом із позивачем та їхніми двома спільними малолітніми дітьми. Позивач самостійно займається вихованням та утриманням малолітніх дітей: - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_10 , начальник служби у справах дітей Брониківської сільської ради, повідомила, що в телефонному режимі спілкувалась із відповідачкою ОСОБА_3 з приводу виховання нею двох малолітніх її дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Відповідачці вона особисто повідомляла про те, щоб остання з`явилась на засідання комісії виконавчого комітету Брониківської сільської ради з приводу вирішення питання про позбавлення її батьківських прав, на що ОСОБА_3 сказала, що їй байдуже. При цьому відповідачка не говорила про своє місце проживання та рід свого заняття.

Вислухавши думки учасників процесу, дослідивши надані докази по справі, суд дійшов до наступного висновку.

У відповідності до ч.1 ст.13, ч.1 ст.81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.165 СК України та п.18 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , являються ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей.

Відповідно до довідки, виданої Брониківською сільською радою, ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 і склад сім`ї його наступний: ОСОБА_5 - син, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 - донька, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 - співмешканка (проживали у цивільному шлюбі), ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована, але фактично з вересня 2024 року не проживає; ОСОБА_11 - син співмешканки, ІНФОРМАЦІЯ_4 , але фактично з вересня 2024 року не проживає; ОСОБА_12 - син співмешканки, ІНФОРМАЦІЯ_5 , але фактично з вересня 2024 року не проживає.

Згідно ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням їх інтересів.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Дитині для повного, гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння (Закон України «Про охорону дитинства»).

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Виховання дитини обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У Принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Ст.3 Конвенції про права дитини наголошує, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їх інтересів.

Ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків (ст.164 СК України). Це є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька, матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Безумовно, інтереси дитини є надзвичайно важливими, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, і позбавлення останніх батьківських прав є крайнім, виключним та надзвичайним способом впливу на них.

Про право батьків на спілкування з дітьми та важливість ролі батька в своїх рішеннях неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини. Дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та рівними правами батьків щодо спілкування з дитиною, особлива увага має бути приділена найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України»).

Відповідно до ст.19 СК при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Разом з тим обов`язковість такого висновку не може абсолютизуватися.

Згідно висновку органу опіки та піклування Брониківської сільської ради, затвердженого рішенням виконкому від 13.03.2025 №28, комісія з питань захисту прав дитини надала згоду на позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Обставину, про яку стверджує сторона, потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Звертаючись до суду із позовом позивач ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться ними, матеріальної допомоги на їх утримання не надає, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що на його думку є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Позивачем не були доведені в судовому засіданні зазначені фактори, як окремо, так і в сукупності, а також наявність винної поведінки ОСОБА_3 в ухиленні від виховання своїх дітей.

Відповідно ч.5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тобто, жоден висновок для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами.

Згідно ч.1,ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наданий висновок органу опіки та піклування Брониківської сільської ради про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав суд не бере до уваги, оскільки він не узгоджується зі встановленими обставинами справи. Так, у ньому не зазначено, чи обстежувались умови проживання матері, що є порушенням вимог ст.19 СК.

Покази свідків не можуть бути свідченням ухилення матері від виконання своїх обов`язків.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. А в силу ст. 9 Конституції України Конвенція та Протоколи до неї є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Європейський Суд постійно повторює у своїх рішеннях, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин ("Ньяоре проти Франції". N 40031/98, п. 59, ЕСНК 2000-ІХ) .

Узагальнення від 11.12.2008 року Верховного Суду України «Практика розгляду судами справ, пов`язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми» визначило: «Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду. Частиною 1 ст. 164 СК встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.».

За роз`ясненнями, викладеними у пунктах 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (зі змінами), позбавлення батьківських прав (тобто права на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Відповідно до п. 18 вказаної Постанови зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ВССУ зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Таким чином, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком чи матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько чи матір ухиляється від їх виконання свідомо, тобто систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки, у матеріалах даної справи відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності щодо неналежного виконання своїх батьківських обов`язків. Також відсутні будь-які докази щодо бесід, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо усунення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Крім того, позивач у позовній заяві вказував про те, що відповідачка ОСОБА_3 разом із двома дітьми від попередніх відносин виїхала з України у 2024 році та наразі проживає в Німеччині, однак її виїзд за кордон під час воєнного стану сам по собі не є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Позивач не довів та не надав суду доказів, у чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення їх матері по відношенню до неї батьківських прав, та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Враховуючи викладені обставини, а також враховуючи, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним та є крайнім заходом впливу, суд вважає позовні вимоги позивача про позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , такими, що не підлягають задоволенню, а тому вимога про позбавлення батьківських прав не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення аліментів.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Таке утримання є безумовним, оскільки закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є вони працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.

Конвенція ООН про права дитини встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, яка має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Проживання батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст.141 СК України).

Відповідно до ст.180 СК України, ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками вказаного обов`язку визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ст.181 СК України).

Положеннями СК України визначаються декілька способів виконання цього обов`язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (ст.ст.180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (ст.185); обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (ст.198).

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від неї, та захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для життєдіяльності.

За своєю суттю аліменти – це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Держава Україна, проголошуючи такий принцип сімейного права, як державна охорона кожної дитини, реалізує його в одному із положень ст.182 СК України, яка встановлює мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» встановлений розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років – 3 196 грн.

СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини (ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виходячи з позиції якнайкращого забезпечення інтересів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які проживають разом із позивачем, враховуючи визначений розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку; розмір середньої заробітної плати по Україні; потребу позивача у фінансовій допомозі з боку відповідачки, яка є людиною працездатного віку та зобов`язана брати участь у забезпеченні благополуччя своїх дітей, – суд приходить висновку, що вона в змозі сплачувати аліменти в розмірі по 2000 грн. на кожну дитину, а тому вимога про стягнення аліментів підлягає задоволенню.

Така сума буде реальною, не поставить відповідачку у матеріальне становище значно гірше від положення дітей і позивача, відповідатиме, як інтересам дітей, так і матеріальному становищу та стану здоров`я платника аліментів, а також засадам розумності, виваженості і справедливості.

Відповідно до положень ст.191 СК України стягнення аліментів потрібно проводити з дня пред`явлення позову, тобто з 09.05.2025.

Рішення в межах суми платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В зв`язку з тим, що суд при розгляді справи дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав, підстав для відшкодування з нього судових витрат, понесених позивачем, суд не вбачає.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову про стягнення аліментів на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до вимог ст.141 ЦПК України він стягується з відповідача в дохід держави.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Відмовити в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги в частині стягнення аліментів задовольнити.

Стягувати із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 2000 (дві тисячі) гривень на кожну дитину, починаючи стягнення з 09.05.2025 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь держави 1211,20 грн судового збору.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у розмірі суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення, а позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Судове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на нього протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду.

Дата виготовлення повного тексту рішення – 06.03.2026.

Головуюча суддя ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Л. Й. Васильчук