Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №604/1580/24 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/1580/24Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б.

Провадження № 22-ц/817/80/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

за участю секретаря — Хоміцької С.О.,

заявниці ОСОБА_1 ,

представника заявниці — адвоката Щербатюка О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №604/1580/24 за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Сташківим Н.Б., дати складання повного тексту не зазначено, у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні.

В обґрунтування заявлених вимог заявниця посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув її чоловік ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 09 листопада 2023 року Підволочиським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з яким проживали без реєстрації шлюбу.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 липня 2024 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, у зв`язку з чим вона звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 для розгляду питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, однак 25 листопада 2024 року отримала відповідь про повернення документів на доопрацювання, оскільки нею не подано документів, які підтверджують факт перебування її на утриманні чоловіка.

Вказувала, що у 2015 році у неї було виявлено захворювання щитовидної залози і 17 березня 2016 року було присвоєно 3 групу інвалідності довічно, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості повноцінно працювати та самостійно себе забезпечувати. За час їх спільного проживання, з моменту отримання нею інвалідності, вона перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_3 , жила за рахунок зароблених ним коштів. Стверджувала, що ОСОБА_3 їй, як своїй дружині, передавав кошти для задоволення різноманітних матеріальних потреб та для утримання їх спільного сина, що підтверджується довідкою про рух коштів на її банківському рахунку.

02 червня 2017 року під час перебування в зоні антитерористичної операції ОСОБА_3 видав на її ім`я доручення, згідно якого уповноважив її самостійно вчиняти від його імені різного роду юридичні дії. Народжений за час спільного проживання син ОСОБА_4 є студентом та навчається на денній формі навчання. З часу отримання нею інвалідності ОСОБА_3 був її годувальником та вона перебувала на його повному утриманні. Інших осіб, які б мали змогу її утримувати, немає. Після смерті чоловіка весь її дохід складається із пенсії по інвалідності, загальна сума якої з січня 2023 року по листопад 2024 року становить 64940,00 грн. Факт перебування її на утриманні ОСОБА_3 можуть підтвердити свідки.

Зазначала, що встановлення факту перебування її на утриманні ОСОБА_3 необхідне для реалізації передбачених законом прав на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника, а також для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця, у зв`язку з чим просила встановити факт перебування її на утриманні у ОСОБА_3 .

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні ОСОБА_3 , старшого солдата, старшого механіка-водія-гранатометника самохідного артилерійського взводу самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ГУПФ України в Тернопільській області подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що заявниця не належить до непрацездатних членів сім`ї загиблого військовослужбовця, і будь-яких доказів, що вона перебувала на його повному утриманні або одержувала від нього допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, не надано.

Зазначає, що згідно зі ст.36 Закону №2262, розмір пенсії в разі втрати годувальника залежить від кількості непрацездатних членів сім`ї, що на неї претендують, однак заявниця не вказує, чи є інші особи, окрім неї, заінтересовані у вирішенні цієї справи, та чи впливатиме встановлений факт на права та обов`язки цих осіб.

Також вказує, що встановлення факту перебування на утриманні впливатиме на права й обов`язки інших спадкоємців (членів сім`ї) і такий спір може вирішуватися лише в порядку позовного провадження, а тому є підстави у відповідності до ч.4 ст. 315 ЦПК України для залишення заяви без розгляду.

Відзиву на апеляційну скаргу не находило.

В судовому засіданні заявниця та її представник просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення.

Інші сторони у справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

У відповідності до вимог ст.ст.130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності інших сторін.

Заслухавши доповідача, пояснення заявниці та її представника, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Згідно рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання заявниці однією сім`єю як чоловіка та дружини із ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 січня 2004 року.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 07 червня 2017 року, виданого Підволочиським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану № витягу 00043681651 від 20 лютого 2024 року вбачається, що внесено зміни до актового запису про народження в частині визнання батьківства і відомості про батька « ОСОБА_5 » змінено на « ОСОБА_6 ».

Згідно довіреності від 02 червня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Підволочиського нотаріального округу Коломійчуком О.І. вбачається, що ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_1 представляти його інтереси в усіх підприємствах, установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності чи галузевої незалежності, в усіх нотаріальних органах України, органах виконавчої влади і місцевого самоврядування, усіх правоохоронних органах України, управління Держгеокадастру та земельних відділах, органах Фіскальної служби, Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, органах РАЦСУ, архівних, експертних установах.

Згідно свідоцтва про право на спадщину від 24 травня 2024 року, виданого приватним нотаріусом ОСОБА_7 , вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_3 є його син ОСОБА_4 . Спадщина складається з грошового забезпечення та інших виплат, нарахованих, але не виплачених спадкодавцю у зв`язку із загибеллю, в сумі 494787.34 грн.

Відповідно до інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0308-В/57642 від 27.11.2024, наданої на звернення ОСОБА_1 , вбачається, що Пенсійним фондом роз`яснено підстави для призначення пенсії та які докази для цього необхідні, а враховуючи те, що на час смерті ОСОБА_3 вона не перебувала з ним у шлюбі, зареєстрованому у встановленому законодавством порядку, підстав для призначення пенсії в разі втрати годувальника за Законом не має.

Згідно Пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання довічно.

Як убачається із виписки з карткового рахунку АТ КБ «Приватбанк» заявниці ОСОБА_1 , окрім виплат соціального фонду (субсидії) на її картковий рахунок із карткового рахунку ОСОБА_3 регулярно з 2019 року надходили грошові кошти у різних сумах, які значно перевищували виплати соціального фонду. Інших поступлень, окрім виплат соціального фонду та грошових переказів ОСОБА_3 , на картковий рахунок заявника ОСОБА_1 не поступало.

Як убачається з довідки про доходи №8727297734712500, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Тернопільській області і отримує пенсію по інвалідності. Сума пенсії за період з 01 січня 2023 року по 30 листопада 2024 року складає 64940.00 грн.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 09 листопада 2023 року, виданого Підволочиським відділом державної реєстрації актів цивільного стану вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер у віці 49 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис про смерть за № 120.

Згідно Акту від 30 травня 2024 року за підписом секретаря сільської ради, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 . З 01 січня 2001 року за вказаною адресою проживав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . До моменту смерті ОСОБА_3 проживав із ОСОБА_1 у цивільному шлюбі, виховували сина ОСОБА_4 , вели спільний побут та господарство.

Згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 №12404 від 25 листопада 2024 року вбачається, що комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, з огляду на подані документи, вважає за необхідне повернути їх на доопрацювання, оскільки заявником не подано доказів того, що вона перебувала на утриманні загиблого.

Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

З таким рішенням суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного);

3) окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо:

- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23.

В обґрунтування заявлених вимог заявниця посилається на те, що встановлення факту перебування на утриманні необхідно їй для реалізації передбачених законом прав на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника, а також для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця.

За вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Як визначено у ст.ст.77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім`ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Так, для встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, що необхідно для отримання заявником разової грошової допомоги, має значення встановлення обставин перебування такої особи на повному утриманні померлого військовослужбовця або одержання від нього допомоги, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Така ж позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17.

За ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п.1 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Положеннями ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09 грудня 2023 року положення ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено у новій редакції.

Частиною 1 статті 16-1 Закону встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Положеннями ст.31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

За ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Відтак, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2025 року встановлено факт перебування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 на утриманні у ОСОБА_3 , старшого солдата, старшого механіка-водія-гранатометника самохідного артилерійського взводу самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, належним чином встановив обставини справи та наявні у ній докази, в тому числі довідку про доходи № 8727297734712500, видану ОСОБА_1 , згідно з якої вона перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Тернопільській області і отримує пенсію по інвалідності, сума якої за період з 01 січня 2023 року по 30 листопада 2024 року склала 64940.00 грн, а також виписку з карткового рахунку АТ КБ «Приватбанк» заявника ОСОБА_1 , з якої вбачається, що окрім виплат соціального фонду (субсидії) на її картковий рахунок із карткового рахунку ОСОБА_3 регулярно з 2019 року надходили грошові кошти у різних сумах, які значно перевищували виплати соціального фонду.

При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що інших надходжень, окрім виплат соціального фонду та грошових переказів ОСОБА_3 , на картковий рахунок заявника ОСОБА_1 не надходило.

Крім того, суд вірно врахував усні поясненням свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які в судовому засіданні підтвердили той факт, що загиблий ОСОБА_3 утримував заявницю матеріально.

Наявні в матеріалах докази, на думку колегії суддів, є належними та достатніми для встановлення факту перебування заявниці ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У свою чергу, Головне управління пенсійного фонду України в Тернопільській області не надало суду жодних доказів на спростування доводів позивачки та поданих нею доказів.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявниця не належить до непрацездатних членів сім`ї загиблого військовослужбовця колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не є предметом розгляду даної справи, в якій вирішується питання щодо перебування ОСОБА_1 на утриманні померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , а не про наявність підстав для отримання заявницею пенсії.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо наявності спору про право, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянта на, що у даній справі постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 травня 2025 року скасовано ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 лютого 2025 року про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, і направлено справу для продовження розгляду у зв`язку з відсутністю у даній справі спору про право.

Однак, апелянт у своїй апеляційній скарзі, ігноруючи зазначене вище преюдиційне рішення суду, всупереч положень ч.1 ст.44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами, продовжує зазначати про наявність спору про право, намагаючись таким чином переглянути позицію апеляційного суду щодо встановлених у рішенні суду, яке набрало законної сили, обставин справи.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є недоведеними, а тому рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2025 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга — без задоволення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області – залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2025 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 березня 2026 року

Головуючий

Судді