Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №606/557/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/557/25Головуючий у 1-й інстанції Мельник А.В.

Провадження № 22-ц/817/140/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючогї - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря - Гичко К.С.

та сторін: представника ОСОБА_1 –

адвоката Худої І.Р.,

представника Тернопільської обласної прокуратури – Марцун А.А., представника

ГУНП в Тернопільській області – Куриляк М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу №606/557/25 за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року, ухваленого суддею Мельник А.В., повний текст якого виготовлено 03 листопада 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури або суду, -

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Теребовлянського районного суду Тернопільської області із позовом до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, грошові кошти в сумі 1 920 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11.05.2021 у справі №606/643/20, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 12.04.2022, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та виправдано її на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України – у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою. Позивач зазначає, що вона незаконно перебувала під слідством та судом протягом 2 років 4 місяців та 19 днів, а саме: з 24.11.2019 по 12.04.2022, при цьому, перебування під вартою ОСОБА_1 було з 23.01.2020 по 11.05.2021 (1 рік 3 місяці 18 днів).

ОСОБА_1 вважає, що за час перебування під слідством та судом були суттєво порушені її нормальні життєві зв`язки, вона була позбавлена права вільно пересуватися, обирати місце проживання, працювати, проживати у звичному для себе житлі. Були порушені її сімейні зв`язки, в період тримання її під вартою шестеро дітей позивача проживали без материнського піклування. Позивач втратила заробіток, що значно вплинуло на матеріальний стан її сім`ї. В період розгляду Тернопільським апеляційним судом кримінальної справи №606/643/20 змінилися обставини про стан здоров`я позивача, вона була вагітна сьомою дитиною. Постійний стрес та переживання вплинули на неї та дитину. Вказане доводить, що діями органів досудового розслідування та прокуратури були порушені права ОСОБА_1 , їй було завдано моральної шкоди, такі дії призвели до значних негативних наслідків для неї, до душевних страждань. Розмір моральної шкоди позивач оцінила у 1 920 000 грн.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури - задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури 230 000 (двісті тридцять тисяч) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури грошові кошти в сумі 1 920 000 гривень.

Вважає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, які мають важливе значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам справи, викладених у рішенні суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що тривалість незаконного кримінального переслідування (2 роки 2 місяці і 22 дні), тримання під вартою (16 місяців), розлучення з малолітніми дітьми, позбавлення джерел існування, припинення соціальних виплат, її психологічні страждання та її дітей, загроза для здоров`я під час вагітності, приниження, упереджене ставлення з боку органів досудового розслідування та суду, а також постійна емоційна напруга та страх перед відібранням дітей становлять виняткові обставини, які суттєво посилюють тяжкість завданої їй моральної шкоди.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам, хоча їх сукупність свідчить про необхідність значно більшого розміру відшкодування, ніж мінімальний, визначений законом, та свідчить про те, що сума 230 000 грн є неспівмірною, несправедливою та такою, що не забезпечує відновлення порушених прав і не відповідає характеру завданих їй страждань.

При цьому, вказує, що суд вийшов за межі граничного розміру на 14 тисяч гривень за 16 місяців незаконного тримання під вартою, що є очевидно не співмірним із характером та тривалістю завданої шкоди.

При цьому, суд першої інстанції посилається на позиції викладені в постановах Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №639/9183/19, від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, в яких сформовано підхід про можливість призначення розміру відшкодування у більшому, ніж визначеному законом мінімальному розмірі у випадку, зокрема, перебування особи під вартою, втрати нею роботи.

Відтак, розмежовуючи види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди, і зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, зважаючи на усі обставини справи, представлені сторонами докази, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого безпідставного утримання під вартою, зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які понесла позивачка через неможливість тривалого відновлення своїх прав, вважає що належний розмір для відшкодування їй моральної шкоди складає 1 920 000,00 гривень, що відповідає принципу розумності та справедливості.

Також, ГУНП в Тернопільській області, не погодившись із рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області у справі № 606/557/25 від 30 жовтня 2025 року, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник ГУНП в Тернопільській області зазначає, що відповідно до норм п.1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Отже, тривалість перебування позивачки під слідством та судом повинна вираховуватися з 23 січня 2020 року (дня затримання позивача) до 11 травня 2021 року (винесення виправдувального вироку суду)

При цьому, вказує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, необхідно з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Однак, позивачка не надала жодних доказів того, що посадовими особами СВ Теребовлянського ГУНП в Тернопільській області вчинено будь-які протиправні дії щодо неї під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019210170000412.

Також не довела наявність самої моральної шкоди та причинно — наслідковий зв`язок між діями відповідача і заподіяною шкодою, а також не надала доказів, які підтверджують заподіяння їй моральної шкоди та не обґрунтувала заявлений нею розмір моральної шкоди

Звертають увагу суду на той факт, що в рамках обвинувального акту відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України, судом не встановлено жодного факту протиправної чи незаконної дії чи бездіяльності зі сторони органів досудового розслідування у відношенні особи позивача. У випадку ж наявності такої дії чи бездіяльності судом було б ініційовано передачу відповідних матеріалів до органів ДБР чи інших компетентних органів для проведення подальшого розслідування по факту. З наведеного випливає, що зі сторони органу поліції відсутні будь - які протиправні дії.

Представник заявника ГУНП в Тернопільській області також вважає, що подання позивачем даного позову є передчасним.

Статтею 12 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду” визначено, що розмір відшкодування шкоди, зазначеної у пунктах 1, 2, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган проводив слідчі розшукові дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування прокуратура, суд, про що виносять постанову.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду.

Виходячи із змісту позовної заяви, а також доданих до неї документів, позивач не звертався до органу розслідування про відшкодування шкоди, завданої громадянинові, а відразу ж звернувся до суду, що є у даному випадку передчасним.

Крім того, Тернопільська обласна прокуратура, не погодившись із рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області у № 606/557/25 від 30 жовтня 2025 року у частині стягнення 230 000,00 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та вирішити питання про повернення судових витрат за подання Тернопільською обласною прокуратурою апеляційної скарги .

Вказують, що висновок суду про підставність позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим. Стягуючи 230 000,00 грн моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням загального часу перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, врахуванням перебування особи під вартою, зважаючи, що позивачкою доведено та підтверджено матеріалами справи факт перебування майже 27 місяців під слідством і судом, з яких 16 місяців перебування під вартою, тому дійшов висновку про порушення нормальних життєвих зв`язків позивачки - матері сімох дітей, про завдання їй фізичних та душевних страждань, а також створення об`єктивних перешкод в реалізації її особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля. Враховуючи встановлені обставини, суд вийшов за межі граничного мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, встановленого законом, який судом розраховано з одного мінімального розміру заробітної плати у розмірі 8 000,00 грн станом на дату ухвалення судового рішення за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При цьому, посилання суду на перебування позивачки під вартою та понесення у зв`язку з цим моральних страждань є суперечливими, оскільки, як вбачається з ухвали Теребовлянського районного суду від 23.01.2020 у справі № 606/3218/19 обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було обумовленим об`єктивними обставинами, зокрема, наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК України, а також враховано наявність судимості у позивачки за частиною 3 статті 185 КК України, вчинений під час випробувального терміну тощо.

Зазначають, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждань або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідком (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17).

При цьому, позивачкою не долучено, а судом не здобуто жодного письмового, речового і електронного доказу чи висновку експерта на підтвердження спричинення Ревкало М.І. моральної шкоди та наявності підстав для її відшкодування. Позивачкою подано, а судом першої інстанції прийнято, як докази позовних вимог копії повідомлення про підозру, ухвали Теребовлянського районного суду Тернопільської області про тримання під вартою, виправдувального вироку Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11.05.2021 у справі № 606/643/20 та ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 12.04.2022. Однак, вказані документи не можуть слугувати доказами понесених моральних страждань позивачем, оскільки не містять посилань на конкретні факти та обставини, які би вказували на понесення моральних страждань ОСОБА_1 та суттєвих змін у його житті, які би потребували нормалізації.

Сам факт наявності судових рішень не може слугувати доказом завдання моральної шкоди особі.

Також судом невірно здійснено розрахунок розміру моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом у сумі 8 000,00 гривень

Вказують, що при визначенні розміру моральної шкоди необхідно виходити із положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев`ятому статті 7 цього Закону, яким відповідний розмір визначено у сумі 1600 гривень. Отже, законодавцем в Законі України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прямо передбачено норму, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин при обчисленні розміру моральної шкоди за час перебування під слідством і судом.

Крім того, Тернопільська обласна прокуратура у своїй апеляційній скарзі вважає, що у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі і у даній справі, орган прокуратури чи Національної поліції України не може виступати відповідачем, оскільки боржником у таких справах є держава Україна, як учасник цивільних відносин, а тому вважає, що саме держава є єдиноможливим відповідачем у даній категорії справ.

Представники Тернопільської обласної прокуратури – Марцун А.А. та ГУНП в Тернопільській області – Куриляк М.Г. у судовому засіданні подані їхніми установами апеляційні скарги підтримали у повному обсязі, зіславшись на мотиви викладених у них, апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнали.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Худа І.Р. проти апеляційних скарг ГУНП в Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури заперечила, подану ними апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи викладені в ній.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , Тернопільської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, задоволенню не підлягають, виходячи із такого.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 24.11.2019 почато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019210170000412, попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення ч.3 ст.185 КК України, внесено відомості в ЄРДР.

21.01.2020 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

23.01.2020 ухвалою слідчого судді Теребовлянського районного суду Тернопільської області до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

03.03.2020 ОСОБА_1 повідомлено про завершення досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12019210170000412 від 24.11.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

06.03.2020 складено обвинувальний акт, який направлено до суду.

Відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №12019210170000412 від 24.11.2019, ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, тобто у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у житло.

Під час судового розгляду кримінального провадження строк тримання ОСОБА_1 під вартою неодноразово продовжувався ухвалами суду.

11.05.2021 вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області у справі № 606/643/20 ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та виправдано її на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у виді тримання під вартою скасовано та звільнено її з під варти в залі судового засідання.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 12.04.2022 вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11.05.2021 щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.185 КК України залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 230 000 грн, оскільки незаконно тривале перебування під слідством та судом з 21.01.2020 по 12.04.2022, що становить 26 місяців і 22 дні, з них майже 16 місяців перебувала під вартою, що призвело до порушенння нормальних життєвих зв`язків позивача, яка є матір`ю сімох дітей, їй завдано фізичних та душевних страждань, а також той факт, що було створено об`єктивні перешкоди в реалізації її особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля, а тому суд вважав, що ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди. Разом з тим, виходячи з вимог співмірності, розумності та справедливості відшкодування моральної шкоди, розмір якої має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок держави, зокрема під час дії в державі воєнного стану, суд прийшов до висновку, що розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави Україна на користь позивача, слід визначити у розмірі 230 000 грн.

Колегія суддів, з даними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно із положеннями частин 1, 2, 7 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закону) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред”явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Цей розмір моральної шкоди у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, часу та зусиль, потрібних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тож суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження №14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

У справі, яка переглядається, вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та виправдано її на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у виді тримання під вартою скасовано та звільнено її з під варти в залі судового засідання.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 12.04.2022 апеляційну скаргу прокурора Теребовлянської окружної прокуратури залишено без задоволення, вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11.05.2021 щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.185 КК України залишено без змін.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та виправдано її на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в результаті незаконних дій органів досудового розслідування і прокуратури позивачка перенесла фізичні та душевні страждання, зазнала моральних втрат, була позбавлена можливостей в реалізації її особистих прав, свобод, інтересів, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від людини додаткових зусиль для організації свого життя, а тому вона має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Матеріалами справи, підтверджено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом 26 місяці 22 дні, починаючи з 21.01.2020 (повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 11.05.2021 (дата постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, а виправдального вироку без змін).

Станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення суду, розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становив 8 000 грн.

Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складав 216 000 грн.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовною заявою, позивач просив стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду 1 920 000 грн.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року при розгляді справи №757/47970/16-ц зазначив, що, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Отже, враховуючи обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, заподіяні позивачці внаслідок затримання, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, пред`явлення обвинувачення, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та незаконного тривалого перебування під слідством і судом з 21.01.2020 по 12.04.2022, що становить 26 місяців і 22 дні, з них майже 16 місяців перебування під вартою, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, яка є матір`ю сімох дітей та створенння об`єктивних перешкод в реалізації її особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докладеня значних зусиль, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 230 000 грн, яка буде співмірна із перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями та відповідає принципу розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що в результаті її незаконного перебування під судом і слідством, розмір завданої моральної шкоди становить 1 920 000 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

Таким чином, з урахуванням усіх обставин справи, визначений місцевим судом розмір моральної шкоди в сумі 230 000 грн, який на 6,5% є більшим від мінімального гарантованого розміру 216 000 грн, на думку апеляційного суду буде співмірний із перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями.

Доводи апеляційних скарг ГУНП в Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури про те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду є необґрунтованими, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено право на відшкодування моральної шкоди у випадку постановлення судом виправдувального вироку (пункт 1 частини першої статті 2 вказаного Закону). Тобто за наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Не заслуговують також на увагу доводи апеляційної скарги ГУНП в Тернопільській області та Тернопільської обласної прокуратури про те, що позивачем не наведено належного обґрунтування спричинення моральної шкоди, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, зокрема, повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 21 січня 2020 року, ухвалою слідчого судді Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2020 року про застосовування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який був скасований лише під час винесення виправдувального вироку 11.05.2021 та виправдувальним вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області лише 11 травня 2021 року, який набрав законної сили 12 квітня 2022 року на підставі ухвали Тернопільського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року.

Отже, позивачем доведено, що вона зазнала незаконного втручання у своє особисте життя, перенесла душевні страждання та стрес, зазнала моральних втрат через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.

Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_1 не дотрималася установленого законом порядку звернення із заявою про відшкодування шкоди до органу досудового розслідування, так як позивач, одразу звернулася до суду із позовною заявою про відшкодування шкоди, не ґрунтується на законі. Так, стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» прямо передбачає, що відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а спосіб її отримання не є підставою для відмови у задоволенні вимог.

Зазначений Закон не містить вимоги про обов`язкове попереднє звернення особи до органу, діями якого заподіяна шкода, перед поданням позову до суду. Навпаки, із системного аналізу статей 1, 2, 4, 12 і 13 Закону випливає, що право на відшкодування шкоди виникає автоматично у разі встановлення однієї з передбачених законом підстав (зокрема постановлення виправдувального вироку), а реалізація цього права може здійснюватися або в адміністративному порядку, або безпосередньо шляхом звернення до суду.

Щодо доводів Тернопільської обласної прокуратури у апеляційній скарзі що у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі і у даній справі, орган прокуратури чи Національної поліції України не може виступати відповідачем, оскільки боржником у таких справах є держава Україна, як учасник цивільних відносин, то колегія суддів вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №495/6187/16, провадження №61-8385св20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц, провадження №14-538цс19.

Інші доводи апеляційних скарг є аналогічними викладеним у позові та у відзивах на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.35, 259, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури та ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 05 березня 2026 року.

Головуюча: Н. М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів