Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №466/8990/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/8990/25 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/811/3445/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Підлужного В.І.

з участю: представника ПАТ «Конвеєр» Богданова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Конвеєр» на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 29 вересня 2025 року, -

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Конвеєр», за участю заінтересованих осіб: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України звернулося до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, просив встановити факт припинення іпотеки за іпотечним договором, укладеним між АТ «Кредитпромбанк» та ВАТ «Конвеєр» 05 березня 200 4року за реєстровим номером №603, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кривицьким С. Ю., а також просив скасувати запис про заборону відчуження нерухомого майна, а саме приміщень головного корпусу №175 -178 площею 3191.4 кв.м; №183, 185, 186 площею 166.7 кв.м; №199-224 площею 2190.2 кв.м; 1, 11 площею 27.2 кв.м, загальна площа, що приймається в іпотеку складає 5575.5 кв.м, вартістю 1787800.00 грн., що розташовані у АДРЕСА_1 та запис про іпотеку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 29 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою Приватного акціонерного товариства «Конвеєр», за участю заінтересованих осіб: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалу суду оскаржує Приватне акціонерне товариство «Конвеєр»,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що у 2003 році між ДП «Автоцентр» ВАТ «Конвеєр» та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено кредитний договір, а у 2004 році – іпотечний договір. Кредит було повністю погашено, однак запис про заборону відчуження залишився чинним. У 2025 році заявник подав заяву про припинення іпотеки, але отримав відмову через ліквідацію банку. Зазначає, що 26.06.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. З відповіді Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.08.2023 року вбачається, що станом на 03.03.2015 року (дату запровадження тимчасової адміністрації) інформація про заборгованість ВАТ «Конвеєр» перед ПАТ «Кредитпромбанк» та/або АТ «Дельта Банк» відсутня. З листа Національного банку України від 19.10.2023 року вбачається, що кредитна справа щодо заявника в описах архівних справ відсутня і не передавалася ліквідаторами. У додатках до звіту про ліквідацію АТ «Дельта Банк» відсутні відомості про включення зобов`язань ВАТ «Конвеєр» до кредитного портфеля. Це свідчить про відсутність відступлення права вимоги за кредитом заявника, відсутність заборгованості та будь-яких доказів невиконання ним зобов`язань. За відсутності основного зобов`язання також припиняється іпотека. Стверджує, що оскільки банк ліквідований, відсутня особа, яка могла б бути відповідачем у позовному провадженні, а також відсутній спір про право. Наявність записів про іпотеку та заборону відчуження за відсутності зобов`язання порушує права заявника та перешкоджає розпорядженню майном, що є підставою для звернення із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Відмова у відкритті провадження у справі є необґрунтованою, оскільки суд не врахував відсутність спору та припинення банку як юридичної особи. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Конвеєр» Богданова О.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, щв в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, однак в даному випадку з заявою про встановлення факту звернулась юридична особа.

Крім цього, посилаючись на ч. 1 ст. 20 ГПК України, згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці, і оскільки з поданої заяви вбачається, що сторонами іпотеки, факт припинення якої просить встановити заявник є дві юридичні особи - суб`єкти господарювання, суд дійшов висновку, що подана заява не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

З врахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції, з врахуванням пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, роз`яснивши заявнику його право подати позов на загальних підставах до господарського суду.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)

Cуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23)).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

– факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

– встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

– заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

– чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Конвеєр» в порядку окремого провадження звернулося із заявою про встановлення факту припинення іпотеки за іпотечним договором, укладеним між АТ «Кредитпромбанк» та ВАТ «Конвеєр» 05 березня 200 4року за реєстровим номером №603, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кривицьким С. Ю., скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна, а саме приміщень, що розташовані у АДРЕСА_1 та запису про іпотеку, посилаючись на відсутність особи, яка може бути відповідачем у справі, що унеможливлює подання позову про припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заява не підлягає розглядові за правилами окремого провадження в порядку цивільного судочинства, оскільки в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, однак в даному випадку з заявою про встановлення факту звернулась юридична особа, роз`яснено заявнику його право подати позов на загальних підставах до господарського суду.

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2025 року у спарві №487/11306/24 зазначив наступне: «Відповідно до частини третьої статті 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

До заявників в окремому провадженні належать особи, які звертаються до суду з метою встановлення або підтвердження юридичних фактів, необхідних для реалізації їхніх прав та законних інтересів, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Правоздатність є здатністю особи набувати цивільні права та обов`язки. Правоздатність є базисною правовою категорією, завдяки якій юридична особа може вступати до цивільних правовідносин. Правоздатність є категорією можливостей, які юридична особа протягом свого існування (у процесі своєї діяльності) реалізує.

Юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто вона як і фізична особа, може мати будь-які права та обов`язки, за винятком тих, які по своїй суті можуть належати тільки фізичній особі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).

Таким чином, заявниками в окремому провадженні може бути як фізична, так і юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі з метою встановлення обставин, необхідних для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав».

Наведене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що заявниками у справах про встановлення факту можуть бути лише фізичні особи.

Так, вимоги про припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження та запису про іпотеку, як правило, розглядаються за правилами позовного провадження, якщо між учасниками цих правовідносин виник спір. Належним відповідачем у таких спорах є іпотекодержатель.

Звертаючись до суду із заявою, ПАТ «Конвеєр» вказував на те, що встановлення даного факту має для нього юридичне значення, оскільки необхідне для безперешкодної реалізації правомочностей власника, можливість розпоряджатися належним йому іпотечним майном.

При цьому, обгрунтовуючи заяву, заявник посилався на ту обставину, що ВАТ «Кредитпромбанк» (іпотекодержатель» ліквідовано й відсутні правонаступники цієї юридичної особи.

Оскільки ПАТ «Кредитпромбанк» виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань 01 жовтня 2020 року , а ПАТ «Конвеєр» звернувся до суду із заявою 26.09.2025року, Фонд не є стороною кредитного договору, укладеного з позивачем, у нього відсутні зобов`язання перед позивачем, а тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не може бути належним відповідачем.

Належним відповідачем за вимогами про припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження та скасування запису про іпотеку є ПАТ «Кредитпомбанк», проте його діяльність припинена без правонаступника, водночас запис про реєстрацію обтяження, здійснений на підставі іпотечного договору, не скасований, наявність такого запису порушує право власника предмета іпотеки.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №295/7291/20 касаційний суд зауважив, що «можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Касаційний суд констатує, що в ЦК є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем (наприклад припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, права якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Тому Касаційний суд підкреслює, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа, «іпотекодавець» може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Тобто, Верховний Суд вказав на можливість розгляду таких вимог у порядку окремого провадження у разі ліквідації юридичної особи – іпотекодержателя.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 13 червня 2024 року у справі №333/8899/21.

Суд застосовує аналогію закону й аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого є прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №2-591/11).

З огляду на те, що ПАТ «Кредитпромбанк» «іпотекодержатель» ліквідовано й відсутні правонаступники цієї юридичної особи, ПАТ «Кредитпромбанк» виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань 01 жовтня 2020 року, а відтак повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб припинилися і він не може бути належним відповідачем, колегія суддів доходить висновку про «відсутність» особи, яка б мала відповідати за позовом, тобто бути відповідачем за позовом ПАТ «Конвеєр» про припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження та скасування запису про іпотеку.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ПАТ «Конвеєр» слід звернутися до суду в порядку позовного провадження.

З огляду на «відсутність» особи, яка б мала відповідати за позовом, особа, яка вважає порушеними її права, вправі звернутися про встановлення факту припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження та скасування запису про іпотеку в порядку окремого провадження.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції невірно роз`яснив ПАТ «Конвеєр» про те, що він вправі звернутися з позовом про припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження та скасування запису про іпотеку в порядку господарського судочинства.

Суд першої інстанції не врахував ту обставину, що ПАТ «Конвеєр» звернувся не з позовом, а із заявою про встановлення факту припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження та скасування запису про іпотеку, а факти не можуть встановлюватися в порядку господарського судочинства, факти встановлюються в судовому порядку лише в порядку цивільного судочинства.

З врахуванням вищенаведеного, правових позицій Верховного Суду, зазначених у вищезгаданих постановах, враховуючи можливість застосування аналогії закону, з огляду на «відсутність» особи, яка б мала відповідати за позовом про припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження та скасування запису про іпотеку, який би мав розглядатися в порядку господарського судочинства, колегія суддів приходить до висновку про те, що ПАТ «Конвеєр», як іпотекодавець, може звернутися до суду в порядку окремого провадження про встановлення факту припинення іпотеки за іпотечним договором, скасування запису про заборону відчуження та скасування запису про іпотеку.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив передчасний та помилковий висновок про відмову у відкритті провадження у справі, що, як наслідок, призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.

З огляду на вищенаведене, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Конвеєр» на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 29 вересня 2025 року– задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2025 року– скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 04 березня 2026 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк