Постанова від 05 березня 2026 р. у справі №463/2769/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/2769/25 Головуючий у 1 інстанції: Ціпивко І.І.

Провадження № 22-ц/811/2329/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: Л.М. Чиж

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Буловчак Христини Романівни на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж сфери обслуговування та поліграфії» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж кафедри обслуговування та поліграфії», в якому просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку в розмірі 67440,10 гривень, судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що з 01.08.1988 року по 31.10.2024 року вона працювала у Державному навчальному закладі «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова» (сьогодні Заклад професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж кафедри обслуговування та поліграфії»). 15.10.2024 року вона подала заяву про звільнення за власним бажанням з 31.10.2024 року та про виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, у тому числі і компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як жінці, яка самостійно виховувала дитину за період з 1996 року по 2012 рік. До заяви долучила копію свідоцтва про розірвання шлюбу та копію свідоцтва про народження дитини. Стверджує, що батько не брав участі у вихованні та утриманні дитини та помер у 2008 році. З чоловіком вона не проживала з часу розірвання шлюбу (березень 1993 року). Вказує, що про право на додаткову соціальну відпустку вона дізналася лише при звільненні. Фактичний розрахунок при звільненні відбувся 07.11.2024 року та 26.11.2024 року, а письмове повідомлення про суми, які нараховані та виплачені їй отримала лише 13.03.2025 року. Ознайомившись із таким розрахунком виявила, що їй не виплачено компенсацію за невикористані додаткову соціальну відпустку за період з 1996 року по 2007 рік. З наведених підстав просить позовні вимоги задоволити.

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 02 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення оскаржила представник ОСОБА_1 – адвокат Буловчак Христина Романівна.

Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що позивачка звернулася до директора ЛКП «Господар» Рудик М.В. з проханням надати їй письмові документи про те, що батько дитини на момент народження дитини не проживав з ними та участі у вихованні сина не приймав. На виконання її звернення у ЛКП «Господар» було здійснено опитування сусідів та у присутності свідків було підтверджено факт про виховання нею сина самостійно, про що було видано заяву директора ЛКП «Господар» від 21.11.2024, якою встановлено, що на момент народження ОСОБА_2 батько ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживав і в подальшому участі у вихованні сина не приймав. Після розгляду справи у першій інстанції позивачка повторно звернулася до ЛКП «Господар» де їй повторно відмовили усно, але ЛКП вказало, що письмова відмова буде надана протягом місяця. Позивачкою надано роботодавцю докази на підтвердження виховання нею дитини без батька, що підтверджує її статус жінки, яка виховує дитину без батька, та наявність, визначених ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» підстав для нарахування їй компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, а тому заявлені позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану соціальну відпустку за період 1996-2007 рр. тривалістю 70 днів підлягають задоволенню. Дії відповідача та суду першої інстанції щодо відмови у виплаті компенсації позивачці за невикористану відпустку з підстав відсутності доказів, які підтверджують статус одинокої матері, сторона позивача розцінює як суперечливу поведінку. Зокрема, у відповідача була достеменна інформація про дітей позивачки та її сімейний стан, а позивачкою доведено офіційними документами щодо самостійного виховання та утримання дитини.

У засіданні колегії суддів Филипович Г.І. та її представник Буловчак Х.Р. скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти скарги заперечила.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів для підтвердження свого статусу одинокої матері під час перебування у трудових відносинах із відповідачем (за життя батька дитини).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про відпустки» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 01.08.1988 року по 31.10.2024 року перебувала у трудових відносинах із Державним навчальним закладом «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова» (сьогодні Заклад професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж кафедри обслуговування та поліграфії»).

Відповідно до довідки до Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж кафедри обслуговування та поліграфії» № 5 від 14.01.2025 року, відповідача перейменовано із Державного навчального закладу «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова» на «до Заклад професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж кафедри обслуговування та поліграфії», про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Наказом Державного навчального закладу «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова» № 47-к від 22.10.2024 року ОСОБА_1 звільнено з 31.10.2024 року із посади заступника директора за власним бажанням та п. 5 Наказу доручено бухгалтерії закладу освіти здійснити повний розрахунок ОСОБА_1 відпустки 161 календарний день, додаткової соціальної відпустки як матері, яка самостійно виховує дитину 44 календарні дні.

15.10.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж кафедри обслуговування та поліграфії» з заявою в якій просила виплатити їй компенсації за невикористані відпустки при звільненні у тому числі і додаткової соціальної відпустки як жінці, яка виховувала дитину сама з 1996 року по 2012 рік (170 календарних днів). До заяви позивачка долусчила копію свідоцтва про розірвання шлюбу та копію свідоцтва про народження дитини.

25.11.2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж кафедри обслуговування та поліграфії» з проханням про виплату їй компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку як жінці, яка виховувала дитину сама з 1996 року по 2007 рік (63 календарних дні).

Згідно відповіді Закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Львівський професійний коледж кафедри обслуговування та поліграфії» № 313 від 19.12.2024 року, відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, у зв`язку з тим, що станом на час звернення вона вже не перебуває з закладом у трудових відносинах.

Згідно з заявою від 21.11.2024 року, складеною ОСОБА_1 , підписаною сусідами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , засвідченою директором ЛКП «Господар» ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом зі своїм сином. Батько дитини разом із ними не проживав та участі у вихованні сина не приймав.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 16.03.1993 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 розірвано 16.03.1993 року. Після розірвання шлюбу позивачці присвоєно прізвище ОСОБА_9 .

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 11.10.1994 року, ОСОБА_10 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком є ОСОБА_3 , а матір`ю ОСОБА_8 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 13.10.2008 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Звертаючись до суду із вказаним позовом, на підтвердження обставин того, що вона є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька ОСОБА_1 долучила свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про розірвання шлюбу; заяву від 21.11.2024 року, складену ОСОБА_1 , підписану сусідами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та засвідчену директором ЛКП «Господар», особову картку ОСОБА_1 , у якій вона зазначає про те, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; довідку № 171 від 25.03.1996 року, згідно якої ОСОБА_1 призначено щомісячну допомогу на дитину (у період перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку); наказ № 194 від 01.10.1996 року, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду вихователя у гуртожитку з 01.10.1996 року у зв`язку з передчасним виходом на роботу з декретної відпустки; довідку ЛКП «Господар» № 507 від 10.10.2024 року, якою встановлено те, що ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 07.05.1991 року по 10.12.1993 рік; декларації за 2012-2014 роки, у яких ОСОБА_1 членом своєї сім`ї зазначає сина ОСОБА_10 .

Тлумачення поняття «одинока мати» надане в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9. Згідно з п. 9 зазначеної постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдову, іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Пункт 5 частини 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір (батька) як таких, які виховують дитину без батька (матері).

У п. 2 Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 року № 693, вказано, що термін одинока мати вживається в такому значенні: це «мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком».

Відтак, для визнання розлученої жінки одинокою матір`ю, необхідною умовою є самостійне виховання дитини. Факт розлучення не надає автоматично статусу одинокої матері, водночас як і сплата аліментів не свідчить про те, що батько бере участь у вихованні дитини (для такого статусу важлива саме відсутність участі батька у вихованні, а не лише участь в утриманні дитини).

У законодавстві відсутній конкретний перелік документів, які можуть слугувати доказом того, що розлучена жінка виховує дитину самостійно (без батька).

Для жінки, яка виховує дитину без батька, документами для підтвердження права на отримання додаткової оплачуваної відпустки згідно зі ст. 19 Закону України «Про відпустки» можуть бути: копія свідоцтва про народження дитини; копія свідоцтва про розірвання шлюбу; офіційно складений, оформлений і засвідчений у встановленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, для прикладу, таким документом може бути: рiшення суду про позбавлення вiдповiдача батькiвських прав; ухвала суду чи постанова слiдчого про розшук вiдповiдача в справi за позовом про стягнення алiментiв; акт, складений соцiально-побутовою комiсiєю, створеною первинною профспiлковою органiзацiєю чи будь-якою iншою комiсiєю, утвореною на пiдприємствi, в установi, органiзацiї, або акт дослiдження комiтетом самоорганiзацiї населення, у якому зi слiв сусiдiв (за наявностi їхнiх пiдписiв в актi) пiдтверджується факт вiдсутностi участi батька у вихованнi дитини; довiдка зi школи про те, що батько не бере участi у вихованнi дитини (не спiлкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участi в батькiвських зборах) тощо.

Враховуючи вищенаведене, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства (в сукупності) позбавляє статусу одинокої матері. Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини. При цьому підтвердити належним документом.

Обов`язок оформлення таких документів покладається саме на працівника, а не на роботодавця.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №523/10844/16-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі №734/4136/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №182/4561/16-ц, від 21 грудня 2020 року у справі №520/2226/19.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено та не спростовано у апеляційному суді, що ОСОБА_1 не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності у неї статусу одинокої матері.

Відповідно до загальних положень змагальності та обов`язку доведення обставин у відповідної категорії справ, саме позивачка мала довести обставину самостійного виховання та утримання дитини без участі батька для набуття статусу одинокої матері з метою отримання права на визначену ст. 19 Закону України «Про відпустки» додаткову відпустку.

В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували, що позивачка наділена статусом одинокої матері, в розумінні чинного законодавства, як і відсутні будь-які докази, що така інформація була відома роботодавцю для надання позивачці додаткової соціальної відпустки чи виплати компенсації за неї під час проведення повного розрахунку з позивачкою.

Надання свідоцтва про народження дитини, свідоцтва про розірвання шлюбу, довідки ЛКП «Господар» не може свідчити про перебування позивачки у статусі одинокої матері та, відповідно, не пов`язує із цим виникнення обов`язку у відповідача на надання додаткової відпустки останній.

На думку колегії суддів вказані докази не містять інформації, що підтверджує обставину самостійного виховання та утримання дитини виключно матір`ю.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заявою від 21.11.2024 року, підписаною сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та засвідченою директором ЛКП «Господар» підтверджується факт самостійного виховання та утримання дитини без участі батька, оскільки до заяви не долучено копії паспортів осіб, які її підписали для їх встановлення, акт огляду за місцем проживання позивачки не складався, клопотання про виклик та допит цих осіб нею не заявлялось.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну представника ОСОБА_1 - адвоката Буловчак Христини Романівни залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 02 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 06 березня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра