Постанова від 05 березня 2026 р. у справі №461/5434/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №461/5434/25 Головуючий у 1 інстанції:Стрельбицький В.В.

Провадження №22-ц/811/4064/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова в складі судді Стрельбицького В.В. від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Галицького районного суду м.Львова від 29 жовтня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_3 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав – відмовлено.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить рішення Галицького районного суду м.Львова від 29 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вважає оскаржуване рішення безпідставним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають дійсності.

Зазначає, що 24 грудня 2024 року шлюб між нею – ОСОБА_1 та відповідачем – ОСОБА_3 було розірвано рішенням Галицького районного суду м. Львова. Після розірвання шлюбу відповідач повністю припинив участь у житті малолітньої доньки – ОСОБА_5 , не відвідував її, не цікавився станом її здоров`я, навчанням, розвитком, не здійснював матеріальної підтримки та не підтримував жодного контакту з дитиною. Вказує, що ці факти підтверджуються письмовими доказами, поясненнями, а також загальною поведінкою відповідача. Відповідач не з`являвся в судові засідання, але подав письмову заяву, у якій визнав позов та підтвердив, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Ця заява є юридично значимим фактом, але суд першої інстанції не надав їй належної оцінки. Крім того, зазначає, що висновок органу опіки і піклування не відповідає реальним обставинам, при цьому суд надав такому доказу вирішальне значення. Звертає увагу на те, що висновок органу опіки і піклування має рекомендаційний характер і не є обов`язковим для суду, суд зобов`язаний був оцінити кожен доказ окремо. Також зазначає, що у справах щодо батьківських прав суд повинен керуватися принципом найкращих інтересів дитини. Збереження батьківських прав за особою, яка не бере участі у житті дитини, не виявляє бажання виконувати обов`язки, визнає позов про позбавлення батьківських прав, – не відповідає благополуччю та стабільності розвитку дитини.

В судове засідання окрім представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримання апеляційнї скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, висновку органу опіки та піклування, заяви про визнання позову, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 55 Конституції України, ст.15 ЦК України, ст.ст. 4, 76, 77, 81, 141, 128 ЦПК України, ст.ст.7, 19, 150, 155, 164, 166, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», п.15 та п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», постанову Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі №739/1957/17-ц, п.3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою КМ України від 24 вересня 2008 року № 866, Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, та відмовляючи в задоволені позову, – виходив з того, що між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 11.11.2021 укладено шлюб, про що Сихівським ВДРАЦС у м. Львів ЗМУ МЮ (м. Львів) складено відповідний актовий запис №429. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24.12.2024 у справі №461/9637/24 вирішено розірвати шлюб, зареєстрований 11 листопада 2021 року між сторонами Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 429. ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_6 , про що 26.06.2025 складено відповідний актовий запис № 377, батьком якої є ОСОБА_3 , а матір`ю ОСОБА_1 . Суд зазначав, що у матеріалах справи міститься висновок № 260001-вих-117543 органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації, відповідно до якого враховуючи представлені документи, витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини від 31.07.2025 №16, пояснення матері, надані за допомогою телефонного зв`язку, під час яких обґрунтованих мотивів для позбавлення батьківських прав батька дитини вона не назвала, в суд з позовом про стягнення аліментів на утримання дочки не зверталась, що є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання їй належного утримання, усні пояснення батька (зв`язок з колишньою дружиною та матір`ю його дитини втрачений, однак він готовий до діалогу, брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини), зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосуватись лише у випадках свідомого та умисного ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, коли змінити їх поведінку у кращу сторону неможливо, а доказів, які б свідчили про винну поведінку батька та його свідоме нехтування своїми обов`язками матір`ю дитини не надано, відтак адміністрація вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дочки – ОСОБА_6 . Суд зазначав, що в ході судового розгляду позивачкою не доведено факт умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків. Подана заява відповідачем про визнання позову, за переконанням суду, не може бути належною і фактично єдиною підставою для задоволення такого. Окремо суд звернув увагу, що з висновку органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації вбачається, що відповідач проявляв бажання до відновлення діалогу з позивачкою, а також готовність брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини. Окрім того, позивачкою не подано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів. Також, судом при ухваленні рішення у справі взято до уваги наведений вище висновок органу опіки та піклування, який також не вважає за доцільне позбавляти відповідача батьківських прав. Також суд відзначив, що позов пред`явлено менше ніж через два місяці після народження дитини, що ставить під обґрунтований сумнів як доцільність задоволення позову, так і мотиви сторін при висловленні позиції щодо заявлених вимог. Суд прийшов до переконання, що задоволення позову у цій ситуації поза будь-яким обґрунтованим сумнівом не відповідатиме інтересам дитини, батько якої буде позбавлений своїх прав на першому році її життя за відсутності достатніх, належних та обґрунтованих підстав. Саме забезпечення інтересів дитини у цій справі суд вважав ключовим фактором для об`єктивного вирішення спору. Крім того, стороною позивачки належним чином не мотивовано, яким чином позбавлення батьківських прав покращить становище дитини. З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що в ході розгляду справи не встановлено те, що мають місце обґрунтовані підстави для застосування такої виняткової міри, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька, так і для дитини, як позбавлення батьківських прав. Враховуючи викладені обставини, зважаючи на зміст досліджених судом доказів, виходячи з наведених вище доводів та мотивів, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 , треті особи Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, в якому просила:

- позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В обгрунтування позовної заяви зазначала, що 11.11.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 Сихівським ВДРАЦС у м. Львові ЗМУ МЮ (м. Львів) було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24.12.2024 шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 (Серія НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком вказано ОСОБА_3 , мати ОСОБА_1 . Проте, жодної участі у вихованні дитини ОСОБА_6 , відповідач не бере. Дитина постійно проживає з матір`ю, яка приймає активну участь у забезпеченні матеріального та морального благополуччя дитини. У зв`язку з одноосібним вихованням матір`ю дитини постала необхідність у зверненні до суду з метою позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Як вбачається із п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно абзацу 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При вирішенні цього спору колегія суддів виходить з інтересів неповнолітньої дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Сімейного кодексу України, згідно змісту яких дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року – дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини ( 995_021 ) зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції (995_004) Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Згідно з Рекомендацією Rec(2006)19 «Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками», прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов`язків. Особливу увагу слід приділяти сім`ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Відповідно до зазначеної правової норми батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України" (Заява N39948/06) від 18 грудня 2008 року встановлено наступне: «Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (995_004) (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87). Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції (995_004) і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII). Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж`юнта проти Італії" (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини" (Haase v. Germany), N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки" (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки" (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії" (Moser v. Austria), N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61). Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали за інтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі" (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини" (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки" (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97). У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів (див. згадані вище рішення у справах К. і Т., п. 166; Кутцнера, п. 67, та Мозера, п. 70) і має оцінюватися в контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (див., mutatis mutandis, згадані вище рішення у справах Кутцнера, п. 76-77, та "К. і Т. проти Фінляндії" [GC], п. 179)».

Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, – 11.11.2021 між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, що підтверджується актовим записом №429, складеним Сихівським ВДРАЦС у м. Львові ЗМУ МЮ (м. Львів).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24.12.2024 у справі №461/9637/24 шлюб між сторонами розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилась дитина – ОСОБА_6 , про що 26.06.2025 складено відповідний актовий запис №377, батьком якої є ОСОБА_3 , а матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до частин 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Як вбачається з матеріалів спарви, у такій наявний висновок №260001-вих-117543 органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації, відповідно до якого враховуючи представлені документи, витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини від 31.07.2025 №16, пояснення матері, надані за допомогою телефонного зв`язку, під час яких обґрунтованих мотивів для позбавлення батьківських прав батька дитини вона не назвала, в суд з позовом про стягнення аліментів на утримання дочки не зверталась, що є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання їй належного утримання, усні пояснення батька (зв`язок з колишньою дружиною та матір`ю його дитини втрачений, однак він готовий до діалогу, брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини), зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосуватись лише у випадках свідомого та умисного ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, коли змінити їх поведінку у кращу сторону неможливо, а доказів, які б свідчили про винну поведінку батька та його свідоме нехтування своїми обов`язками матір`ю дитини не надано, відтак адміністрація вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дочки – ОСОБА_6 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка звернулась до суду з даним позовом менш як через місяць після народження дитини, та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з висновку органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації вбачається наявність у відповідача наміру відновити діалог із позивачкою, а також його готовність брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, більше того такий висновок не вбачає підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із позовної заяви, матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається, що жодних обґрунтованих доводів з приводу того як позбавлення батьківських прав сприятиме захисту прав та інтересів дитини та яких саме, позивачкою не наведено.

Окрім цього, позивачкою не доведено факту умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Також, колегія суддів погоджується з тим, що подана заява відповідачем про визнання позову, за переконанням суду, не може бути належною і фактично єдиною підставою для задоволення такого.

Враховуючи вказане підстав вважати обґрунтованими доводи позову, про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав стосовно відповідача, як особи, яка, на думку позивачки, не виконує батьківських обов`язків та ухиляється від їх виконання, – немає.

Відтак, встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо доньки, врахувавши бажання батька щодо відновлення діалогу з матір`ю, а також готовність брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, – судом першої інстанції правильно встановлено, що у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , слід відмовити.

Відтак, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 29 жовтня 2025року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 березня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра